Словенская література

Словенская литература

Ф. Бирк і Б. Навроцький.

Первые свідоцтва історії про племені словенців ставляться до VI в. зв. е. Спочатку словенці займали велику область у Європі — південну половину нижньої Австрії, Штирию, Каринтію і навіть частина Угорщини. Перебуваючи своєму економічний розвиток слабше оточуючих німецьких та інших племен, словенці, природно, ми змогли утриматися такому великому просторі і відступили під тиском спочатку аварів, угорців, а пізніше баварців, франків, закріпившись в Краине, Нижньої Штирии і північному Фриуле. Подальший тиск німецьких племен навів словенців вже у ІХ в. зв. е. повної втрати держав. самостійності. До XIII в. словенці, підпали під владу Габсбургів і відтоді незмінно терпіли ярмо австрійської феодальної і буржуазною эксплоатации до епохи для пролетарської революції. У 1918 пригноблені маси словенських трудящих разом із революційними масами всієї Австрії скинули із себе ярмо австрійського імперіалізму. Але словенська буржуазія, злякавшись грізного привиду для пролетарської революції, закликала сербську армію, пожертвувавши національної самобутністю свого і підпорядкувавши його пануванню великосербського імперіалізму.

В час словенці роздроблені між Югославією, до котрої я відійшли Краина, Нижня Штирія і частина Каринтії, Італією, яка захопила так зв. Юлийскую Венецію (Горица, Триестский Корет і Істрія), і Австрією, зберегла у себе решту Каринтії.

В умовах багатовікової эксплоатации словенські трудящі маси було неможливо нормальним чином розвивати свою літературу. Розвиток словенського лит-го з. і літературного процесу безпосередньо з тими історичними етапами, коли у словенських мас назрівали руху, опозиційні і революційні стосовно австрійському феодалізму і імперіалізму. Найдавнішим пам’ятником З. л. є зв. «Fragmenta Freisingensia» (Фрейзингенские уривки) — релігійний пам’ятник XX ст., вважається фахівцями найдавнішим документом слов’янської писемності взагалі. У через відкликання наступної втратою самостійності З. л. завмирає надовго, і тому від найдавнішої епохи збереглася лише трішки менше значних релігійних пам’ятників історії й небагато народних пісень, серед яких сягнули б нас і цікаві революційних пісень селян повстанців XVI в.

Первые спроби організації національного літературного з. пов’язані з епохою раннього буржуазного руху — протестантизму — у боротьбі з феодалами. Протестантський проповідник Примож Трубар (Primo? Trubar, 1508—1586) переводить на словенський з. Євангеліє (1557—1582; нап. ньому. шрифтом). Наприкінці XVII в. грунтується перша словенська друкарня, розвивається словенська протестантська печатку. У цю епоху виступають та інших. протестантські проповідники: Юрій Далматин (J. Dalmatin, 1547—1589), переклав в 1584 всю Біблію на словенський з. (нап. латів. шрифтом), Адам Богорич (автор першої граматики словенського з., 1584), Унгнад та інших.

Судьба цих ранніх спроб створення словенського літературної мови була сумної, т. до. вони були органічно пов’язані з протестантським рухом, останнє було вогнем і мечем ліквідовано в землях Габсбургів. Трубару та інших. проповідникам довелося емігрувати, словенські протестантські книжки зазнали спалено.

Несмотря цього, протестантська література має всі ж відоме значення у процесі розвитку словенського літературної мови, т. до. у цю епоху словенські маси нарешті отримали своє національне літературну мову, але він у цій своєї формі звісно був у загальному мало доречний під час задоволення культурних інтересів мас. Проте революційне селянство XVII в. вступало в боротьбу проти феодалів з протестантській Біблією до рук, оскільки вона була нього однією з символів заперечення феодалізму. Нове піднесення в словенському літературному процесі пов’язані з епохою розкладання феодалізму наприкінці XVIII в. і развитик буржуазної культури.

Для словенського літературного процесу цього періоду характерні дві тенденції: прагнення організації національного літературної мови з урахуванням народної мови і розкріпачення літератури від тяжіння над нею феодально-религиозного світогляду.

Рационалистически-утилитаристские ідеї філософії європейського Просвітництва переносяться і словенську грунт. Розвивається досить велика «просвітня» література у вигляді низки науково-популярних книжок селянам тощо. п. Група літераторів на чолі з Марком Похлином (1735—1801) є виразником зазначених тенденцій в возродившейся словенської літературі. З’являються нарешті і перші суто поетичні твори, як напр. в альманасі «Писанице» (1779) (ред. Дів).

Большое впливом геть літературне рух цієї епохи надає література французького класицизму і німецька література періоду «бурі і натиску».

Видным літературним діячем епохи був Жига Зойс (1747—1819), власник залізних рудників і ливарних підприємств, типовий ідеолог созревавшей словенської промислової буржуазії, що згуртував навколо себе низку ідейно близьких до нього літераторів, що їх підтримував і матеріально.

Наиболее видатними діячами цього періоду були ще письменники — Антон Линхарт (1756—1795), Валентин Водніка (1758—1819) і вчений-філолог Копитар (Barto? Kopitar, 1780—1844), автор першої наукової граматики словенського мови (1808). Перший цікавий поруч перекладів і переробок творів європейських літератур (напр. «Жупанова Мицка» — за комедією віденського драматурга Ріхтера «Веселий день, чи Матичек одружується» — за знаменитою комедії Бомарше «Одруження Фігаро»). У. Водніка був найвидатнішою письменником цього часу. Він виступав переважають у всіх пологах літератури, але головна сила його — я ліричної поезії, де він перевершував багатьох своїх попередників і сучасників. Його вірші оспівують любов до батьківщини. До цьому ж періоду належить боротьба за та запровадження проти «иллиризма». Під останнім слід розуміти рух, объявлявшее словенців, хорватів і сербів єдиної нацією, й яка прагнула створити єдиний їм мову. Представниками цього руху, отражавшего ідеологію верхів словенської буржуазії, були хорватський поет та політичний діяч Л. Гай і словенський поет Станко Враз. Проти иллиризма виступив Франц Прешерн (F. Pre? eren, 1800—1849), див.), продовжував традиції Трубара у справі обробки южнокраинского прислівники як словенського літературної мови та насичення його елементами народного мовлення. У 1830 побачив світ альманах «Kranjska ?belica» (Бджола Краины), створений перелом в З. л. долаючи залежність його від західних зразків літератури класицизму. Поезія Прешерна, колишнього найбільшим письменником у колі літераторів, котрі виступили зазначеному альманасі, поєднувала елементи античного мистецтва, із елементами романтичної поезії і словенської народної пісні, давши синтез цих елементів в высокохудожественном романтичному оформленні. Через це Прешерн з’явився першим словенським поетом європейського значення. Оновлення Прешерном форми в З. л. було наслідком те, що в вмісті його поезії виявлялася революційна буржуазно-демократична ідеологія. Прешерн критикував феодально-церковное світогляд («Небесна процесія»), політичний опортунізм вождів словенської буржуазії («Епіграми»), австрійський абсолютизм («Елегія своїм землякам») привітав братство народів усього світу («Здравлица»). Природно тому, що він порушив невдоволення у колу австрійського абсолютизму, а й серед вождів словенської буржуазії, не решавшейся остаточно порвати зв’язку з австрійським абсолютизмом. У цей час історії З. л., є періодом класичної З. л., висувається низку видатних літературних діячів. У тому числі заслуговує згадки історик літератури Матия Чоп (M. ?op, 1797—1835), збирач фольклору, Андрій Смолет та інших. Офіційним поетом словенської буржуазії був тоді Весел-Косеский (L. Vesel-Koseski, 1796—1884), а феодально-клерикальна реакція дала писателя-моралиста — єпископа Антона Сломишка (A. Slom? ek, 1800—1862). У цей час вийшла й перша словенська повість «Щастя в несчастии» Циглера (1792—1869).

Меттерниховская реакція загальмувала розвиток З. л., і розпочнеться новий підйом пов’язаний вже з революцією 1848. У 1843 почав виходити тижневик «Kmetijske in rokodelske Novice» (Селянські і ремесленнические новини), боротьба якого з австрійським абсолютизмом тривала майже 10 років. Однак цей самий журнал став після революції 1848 політичним органом найбільш реакційної частини словенської буржуазії. Тим щонайменше зазначений журнал цікавий тим, що у сторінках скінчилася полеміка в питанні про словенському алфавіті. Прийнята була абетка, вироблена на основі чеського алфавіту Л. Гаем, і вже цим був остаточно вирішене питання організації словенського літературної мови, який отримав відтепер свою закінчену орфографічну форму. Як прозаїк нас дуже швидко висунувся у літературі на той час Я. Трдина (J. Trdina, 1830—1905), писав свої повісті та й казки мовою, дуже близькими до народного мовлення. Та загалом література цього періоду відставала Прешерна. Останнього розуміли лише найпередовіші кола словенського буржуазного суспільства, і тому словенська література і після Прешерна дуже часто продовжувала ще за інерцією варіювати моралістичні мотиви поезії XVIII в. Нове піднесення у літературну рух вніс Франц Левстик (F. Levstik, 1831—1887) — письменник-реаліст, ідеолог словенського селянства. Тому клерикальна реакція ополчилася проти як і, як раніше проти Прешерна і пізніше проти предтечі словенської пролетарської літератури Ів. Цанкара: книжки Левстика зазнали забороні і вилучати з продажу.

Ф. Левстик відіграв велику роль словенському літературному процесі ще як видатний філолог і саме вчителі поява цілого покоління молодих письменників. Йому належить ряд філологічних праць та критичних творів. У цілому нині — Левстик, поруч із наступним літературним діячем — Ів. Цанкаром, був найбільш затятим противником опортуністичній політики аграрно-буржуазной словенської верхівки одним із найбільш ядучих сатириків в З. л., нещадно разоблачавшим опортунізм словенської буржуазії. Майже всі сучасники Ф. Левстика — його учні. Такими напр. є З. Йенко (Simon Jenko, 1835—1869) — автор пісень, пройнятих духом национальнодемократической ідеології, Фр. Зрявец (1834—1887) — природознавець і писатель-натуралист, Ян Менцингер (1832—1912) — новеліст, і ін. Найбільш плідним письменником цього періоду був Йосип Юрчич (J. Jur? i?, 1844—1881), автор романів себе й повістей з селянське життя («Десятий брат», «Колір», «Між двома стільцями», «Розбійники»). Значення Юрчича у тому, що він був охарактеризований першим словенським романістом. Надалі класова диференциация в словенському літературному русі дедалі поглиблюється, відображуючи тим самим процеси загострення класових суперечностей у буржуазному словенському суспільстві. Розгоряється боротьба між «батьками й дітьми», між «консерваторами» і «лібералами». Так напр. висувається великий поет і прозаїк Йосип Стритар (J. Stritar, 1834—1923), один з керівників «молодих», активний політичний діяч, сам проголосивши себе «лібералом». Певний час Стритар, вишукуючи ідеологію впливової тоді ліберальної буржуазії, почувався провідним письменником. Невдовзі проте настала інша епоха — епоха наростання класової боротьби словенського пролетаріату і буржуазії, коли гасла буржуазного лібералізму втратили вже своє значення, і Стритар, віддавши усвідомлювали у тому, переймається песимізмом.

70—80-е рр. ХІХ ст. саме якраз і характеризуються зростом і загостренням корінного протистояння між буржуазією і було поволі, але неухильно организующимся словенським пролетаріатом, початківцям висувати своїх ідеологів й у літературу. Тож у період після Ф. Левстика помічається вже занепад буржуазної літератури. Як більш-менш видатних епігонів буржуазного літературного руху проявляються: Симон Грегорчич (Simon Gregor? i?, 1844—1906), писатель-неоромантик, лідер ліберальної буржуазії у літературі, Фр. Левец (1846—1916), літературний критик і історик Фр. Детелла (р. в 1850) та інших. Найсильнішими зі свого літературному обдаруванню письменниками цього періоду є: Янко Керсник (1852—1897) і Антін Ашкерц (Anton A? kerc, 1856—1902). Керсник під впливом європейського натуралізму переходить до реалізму, досить поглибленому в своєму аналізі соціальних проблем («Вискочка», «Заповіт», «Батьківський гріх» і ін.). А. Ашкерц, син бідняка, б. священик, став потім керівником руху безбожників, що гуртувався в «Вільної думки». Певний короткий час він був членом соц.-дем. партії, але загалом не вийшов межі ідеології дрібнобуржуазного анархізму. У межах своїх епічних піснях він оспівує боротьбу революційного селянства з феодалізмом («Стара щоправда»), боротьбу балканських народів під час визволення тощо. буд. Тому, хоча він у загальному звісно далекий до ідеології пролетаріату, але бойову мораль його пісень вже є хіба що провісником нової доби в словенському літературному процесі. У 1970;х рр. в XIX ст. і пізніше починає розвиватися організоване робоче рух серед словенських мас. Створюються робочі профспілки, зароджується робоча печатку. Перша робоча газета «Liudski glas» (Голос народу) з’являється у 1890, в 1896 організується «Югославська соц.-дем. партія», в 1902 виходить перший робочий журнал «Nasí zapiski» (Наші нотатки).

Намечаются два ідеологічно різних центру організації робітничого руху — Трієст, центр великому індустрії (де тому пролетаріат був за і згуртованішим), став осередком лівого крила словенського робітничого руху, і Любляна, центр дрібної промисловості, став на відоме час осередком реформізму. Тож у 1921 словенська компартія організувалася на основі робочого руху на Трієсті і Юлийской Венеції. На початку імперіалістичної війни робоча печатку була придушена австрійським буржуазним уряд і відновила своєї діяльності вже у 1917. Тоді й намітився різкий розрив реформизмом профспілкової верхівки і революційними робітниками масами. У цілому цей період виникають органи компартії — в Любляні «Rdeci prapor» (Червоний прапор), в Трієсті «Delo» (Праця), «Baklja» (Смолоскип), «Ujedunenje» (Об'єднання). У Трієсті «Вищої ради пролетарської культури» видає щомісячник «Njiva», в Любляні видається орган революційного студентства «Mladina» (Молодь) йод керівництвом передчасно загиблого молодого комуністичного поета Косовеля. Предтечею пролетарської З. л. з’явився Ів. Цанкар (J. Cankar, 1876—1918), син пауперизированного ремісника. Виступив Цанкар на літературне терені як учень А. Ашкерца з епічними баладами. У 1899, перебуваючи під впливом натуралізму, він випустив збірку віршів «Еротика», весь наклад якої скупив люблінський єпископ і спалив, але незабаром вийшло 2-ге видання цієї збірки. У тому ж році написав він «Виниэта», твір, що носило відбиток впливу символізму. У наступні роки вийшли «Чужинці», «Хрест на горі» та інших. твори, знаменующие собою творчий зростання письменники та подолання їм далеких, буржуазних впливів. У 1907 вийшов «Батрак Варфоломій та її право» (перев. рос. з.), який охарактеризували одним буржуазним критиком як «переробка в поезії Комуністичного маніфесту». Отже ряд творів Цанкара, пройнятих духом їдкою сатири, спрямованої проти капіталістичного ладу: драма «Король Бетайнова» — перший пробудженні революційної свідомості у робочому класі, «Для блага батьківщини» — їдка сатира на буржуазний націоналізм, «Біла хризантема», де символічно протистоїть «червона гвоздика в петлиці пролетарської блузи» «білої хризантемі на буржуазному фраку», «Оттакринг», «На гребені», «Будинок Марії помічниці» і «Без вдома» — про життя в віденських робочих передмістях, та інших. твори. Персонажами Ів. Цанкара є представники эксплоатируемых класів — пролетарі, міська біднота, безпритульні тощо. Зміст його малярських творів — це революційна боротьба проти капіталізму. Проте над Ів. Цанкаром все-таки тяжіли і пережитки дрібнобуржуазній ідеології, колишні джерелом прорывавшегося в нього часом песимізму. Після Великою Жовтневою для пролетарської революції Цанкар різко виступив проти реформізму вождів соц.-дем. партії і поза більшовиків, проти участі у буржуазному уряд і за революційну боротьбу. Передчасна смерть не дала можливості Цанкару дойтя до завершення його идейно-творческого розвитку. По і що залишилося після смерті Леніна літературне спадщину дає Цанкару декларація про звання предтечі пролетарської З. л.

Близким іншому Цанкара був Про. Жупанчич (Oton ?upan?i?, р. в 1879), перебуваючи під впливом Цанкара у своїх поетичні твори («Дума», «Голод», «Розмови» та інших.). Після смерті Цанкара Зупончич піддався розкладницької впливу дрібнобуржуазній ідеології, хоча й перейшов у табір суто буржуазної літератури. Його поезія вирізняється великим майстерністю форми.

В цей період група письменників продовжувала традиції словенської реалістичної прози ХІХ ст., але з значно меншим успіхом. Найбільш помітними представниками цієї письменницької групи з’явилися: виходець із клерикальних кіл Фр. Финшгар (Franz Finzgar, р. 1871), автор повістей і бурхливих романів, реалістичних формою, але пройнятих значною мірою духом христианско-идеалистического світогляду, і ліберал Фр. Милчинский (1867—1933), гуморист і сатирик. Після Першої світової серед буржуазної З. л. помічається процес різкій диференциации: суто буржуазна література дійшов повного занепаду, ряд ж письменників під впливом зростаючого у масах революційного руху еволюціонує убік пролетаріату. Отже збірку віршів Тоні Селишкара «Тробовле» (назва центру вугільного басейну Словенії), є зборами революційних пісень. Після ним з’явився Міле Клопчич зі своїми «Полум'яними кайданами», присвяченими пам’яті Леніна, виступив згаданий вже вище молодий пролетарський поет Сречко Косовел. Буржуазна література розвивалася після імперіалістичної війни у двох напрямах: ліберальному, навколо журн. «Ljubljanski Zvon» (Люблінський дзвін, з 1881), і клерикальному, навколо журн. «Dom in Svet» (Будинок кіно і світ, під ред. Фр. Лампі, 1888). Найбільш помітними співробітниками «Люблянського дзвони» були як поети Про. Гродник (Aloizij Gradnik, р. 1881) і Фр. Албрехти В. Левстик як прозаїк. Серед опитаної «Вдома й світу» найвизначнішим був Ів. Прегель (Ivan Pregelj, р. 1883). Про. Крайгер (Aloizij Kraigher, р. 1877), ще до його війни який викрив в реалістичних віршах капіталістичний порядок («Контролер Шкробар»), і Юш Козак («Санкт Петер», «Камера» та інших.) явно еволюціонують вліво. Такої ж типу, і молодий письменник Мих. Кранц, який у реалістичних романах («Вантажники») виводить на З. л. світ с.-х. робочих, вантажників, наймитів тощо. буд.

В 1932 ми бачимо явища нового дуже характерного полівіння серед дрібнобуржуазних письменників під впливом загрози фашизму. Так частина письменників у главі з поетом Фр. Албрехтом, критиком І. Выдмарем та інших. вийшов із складу співробітників журналу «Люблінський дзвін» і утворила свій орган «Сучасність». Найбільш видатним з діячів цієї групи є У розділі ст. Лебен, котрий обіймає у статтях рішучу антифашистську позицію і заявивши себе іншому СРСР.

Из рядів пролетарських письменників останніми роками піднялися найвище поет Міле Клопчич («Прості пісні») і прозаїк і драматург Братко Крефт («Цельские графи», «Креатура» та інших.). З литераторов-рабочих, яких останніми роками з’явилося досить значну кількість, висунулися Тоні Чуфар як драматург і прозаїк і Фр. Козар як. У 1933 почав виходити марксистський журн. «Літератор», що зібрав навколо себе пролетарських письменників та вже одним цим зробив велику справа по дорозі розвитку і зміцненню молодий пролетарської З. л. Так. обр. на противагу нового і нового занепаду буржуазної літератури росте і розширюється пролетарська З. л.

Список литературы

Karásek J., Slawische Literaturgeschichte, 2 Bde, Lpz., 1906; Murko M., Geschichte d. alt. südslawischen Literatur, Lpz., 1908; Gratenauer, Zgodovina novey? ego slovenskega slovstva, в кн. «Geschichte d. neuesten slowenischen Literatur», 2 Bde, 1909/11; Seifert J. L., Literaturgeschichte, der Cechoslowaken, Südslawen und Bulgaren, München, 1923; Vidmar J., A Survey of modern slovene literatare, «The Slavonic Review», v. 6, 1927—1928, p. 618—634; Регент І., Революційна література словенців, «Література світової революції», 1931, 11/12; Пипін і Спасович, Історії словенської літератури, «Література світову революцію», 1931, 11/12.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.