Я хочу розповісти вам щодо книжки Доктор Живаго

Я хочу розповісти вам щодо книжки «Доктор Живаго «.

Одни повстали з підпіль,.

Из посилань, фабрик, рудников…

Другие з військових,.

Дворянских розорених гнезд…

А я стою один між них.

В ревучому полум’я і димі.

И з усіх сил своїми.

Молюсь за тих країн і за других.

М. Волошин У книжок, як і в людей, теж є долі. Доля роману Б. Пастернака «Доктор Живаго» виявилася трагічної — лише крізь тридцять років, отримавши світову популярність, яка принесла автору Нобелівської премії, книжка доступна масовому російському читателю.

В романі зображені події, що відбулися Росії на крутий поворот історії. Громадянська війна розділила людей на два табору. Обидві боку осліплені ненавистю, відстоюють кожна свою правду, готові все б зробити блага людини, але приносять цієї людини лише страждання. Автор бачить усе це очима головний герой Юрія Андрійовича Живаго, історія життя якої становить фабулу произведения.

Повествование починається із похорон Анни матері десятирічного Юри. Описание переживань дитини переплітаються з описом явищ природи, які дають ще більшу драматизм життєвої ситуації. У ніч після похорону хлопчик вперше бачить бурю. «За вікном було ні дороги, ні цвинтаря, ні городу… Можна було, що буря бачить Юру і, усвідомлюючи, як страшна, насолоджується виробленим нею враженням. Вона свистіла і завивала й усіма засобами намагалася залучити Юркове увагу». До образу бурі автор неодноразово звертається під час розповіді. Головний герой роману розуміє неминучість, невідворотність подій.

Он сам, підхоплений могутнім вихором, з радістю вітає революцію. Юрій Андрійович лікар за фахом, він сприймає революцію як радикальний засіб лікування хворого суспільства. «Яка чудова хірургія! Взяти і разом аристократичну вирізати старі смердючі виразки! Простий, прямо, вирок несправедливості, звиклої, щоб «їй кланялися, розшаркувалися перед з нею й присідали…» Але доктор Живаго неспроможна повністю прийняти погляди й методи більшовиків. З огляду на своєї гуманності вона відкидає жорстокість, з якою відбувалася революція, і громадянської війни. Причому жорстокість виявляли обидві сторони — і білі і червоні. Тому доктор Живаго «опинився ні з тих, ні з інших, від однієї берега відстав, до другого берега не пристав». Автор дуже тонко, з глибоким розумінням описує переживання свого героя. Вочевидь, що Б. Пастернак відбив у тих переживаннях своє сприйняття революції та громадянської війни.

Чтение сторінок роману, у яких автор розкриває психологічні особливості характеру доктора Живаго, жадає від читача високого емоційної напруги. Співпереживаючи, читач шукає правду разом із героєм роману. Живаго покладав великі сподівання новій владі, він хотів спокійно трудитися заради блага людей, а зіштовхнувся з жорстокістю й нерозумінням. Юрій Андрійович неспроможна знайти місце у післяреволюційної Москві і він змушений поїхати. Приїхав у Варыкино, Живаго починає працювати за фахом, але вихор громадянську війну заносить їх у табір партизанів. Вийшло, що від'їзд з Москви до провінцію не позбавив героя від несправедливості. У екстремальних умовах, спілкуючись зі жорстокими людьми, доктор Живаго зберігає вірність своєму людському і фахової боргу: він виходжує пораненого білогвардійця рятує від неминучої загибелі більшовика — командира партизанського загону. Однак таку життєву позицію практично неможливо зберегти, тому что И то й тут між рядами.

Звучит і той ж глас:

«Кто не було за нас — той проти нас…».

Остаться просто людиною — такий моральний вибір зробив герой роману і він між молотом і .ковадлом. Не знаходить опори Юрій Андрійович знав і у особистому житті. Він володів дві жінки, що їх любив. Свою дружину Тоню він дуже любив як мати своїх дітей, як друга, яку можна покластися у скрутну хвилину. Тоня знає чоловіка краще за інших і її любить її такою, який вона є. Друга жінка Лара — це уособлення самого життя з її непередбачуваністю. Лара то з’являється у життя Живаго, то знову зникає. З Парою герой щасливий по-справжньому, але життя дає можливості герою довго бути щасливим. Він мусить рятуватися від арешту. Лара його залишає. Зневірившись у житті, герой звертається до поезії. Він — пише вірші. Ось написана перша рядок: «Свіча горіла на столе…».

Но продовження вірші неможливо виходить. Для істинної поезії потрібна все життя. Тому Пастернак поміщає вірш у кінці романа.

Не знайшовши опори у роботі, у коханні, в поезії, Живаго опускається, втрачає свої навички до медицини, збіднюється його літературна обдарування. Він повертається до Москви, заробляє собі життя низько кваліфікованим працею. Таке життя неспроможна задовольнити розумного й освіченого людини. І коли з’являється надія відродження, Юрій Андрійович умирает.

Так закінчилися пошуки правди, не що з насильством. І смерть героя наприкінці роману, начебто, означає безперспективність цього шляху. Проте автор, швидше за все, такий розв’язкою хотів підкреслити нескінченність шляху морального вдосконалення людини. Не в кінці можна побачити вірші про воскресении:

Я у домовину зійду й утретє день повстану, І, як сплавляють рікою плоти, До мене на суд, як баржі каравану, Століття попливуть з темноты.