Гюстав Флобер Саламбо

В ряду найбільших письменників-реалістів 19 століття у Франції справедливо називають ім'я Гюстава Флобера. Він народився 12декабря 1821 року у Руані. Він був молодшим сином відомого руанского хірурга, ріс при міської лікарні, і «медичні» враження зіграли своєї ролі у проведенні його естетики. Не закінчивши через хворобу курс права у Сорбонні, він рано обрав собі літературну кар'єру, однак нічого не публікував до 1856. Його перші новели і хроніки носили у собі печатку захоплення романтизмом. З 1846 жив самотньо в заміській садибі Круассе, які іноді роблячи подорожі (найбільше — сходові в 1849- 51). Розквіт творчості Флобера посідає 50−60 роках. Першу популярність одержав у 1857, після публікації роману «Пані Боварі» і гучного судовий процес, у якому цю книжку була в «образі моральності» (винесла виправдувальний вирок). Відтоді Флобер став визнаним лідером нового художнього напрями — реалізму, прямим учителем Р. де Мопассана. Пізніше оголошено предтечею натуралізму (Еге. Золя, Ш. М. Ж. Гюисманс, брати Еге. і Ж. Гонкур). Зробившись знаменитим, як раніше основну частину часу аскетично замкнуто жив у Круассе, спілкуючись зі світом у численних листах, чимало їх — до поетів Луїзі Колі, Луї Буйє, прозаїкам Золя, Жорж Санд, І. З. Тургенєву та інших. — є виключно змістовні документи, у яких знайшло відбиток його естетичне кредо. Три великих реалістичних роману було створено їм за 20 лет:"Госпожа боварі", «Саламбо», «Виховання почуттів». Флобер був воістину «блудним сином буржуазії». Суперечливу суть його творчості можна було б висловити стисло формулі: він був вічним бунтарем проти буржуазії і вічним бранцем ее…

«Саламбо».

Цей роман, як та інших твори зрілого Флобера — звернений немає сучасному побуті, а до надзвичайним часів давнини: сюжет — історія заколоту війська найманців проти Карфагена (3 в. до зв. е.). Епічні описи ходів і боїв, садистські сцени вбивств та жертвопринесень утворюють й не так історичний роман, скільки поганську містерію про коханняворожнечі сонячного бога Молоха і місячної богині Танит, відбиту історія карфагенской царівни Саламбо і вождя повсталих найманців Мато. У силу, каких причин звернувся вона до сюжету з евакуйованих далей давнини, до повстанню найманих військ проти карфагенской республіки, що прозвучав в 3 столітті е. По-різному відповідали це питання французькі критики. Спонукальним поштовхом до створення роману міг стати помітне мови у Франції захоплення археологічними разысканьями. Ні, найімовірніше Флобера надихнув, вказували інші, приклад близьких щодо нього літераторів. Такі пояснення не зачепили всі ж найважливішої причини, що обумовило народження задуму «Саламбо». Існували досить політичні мотиви, які примусили письменника піти у минуле. Ще і ще раз чинився справедливим улюблене вислів Флобера: сюжети не вибирають, їх нав’язує письменнику життя… Письменник обрав віддалений від сучасності сюжет, який міг би гарантувати йому прояв творчої волі народів і незалежності. Але жива дійсність слідом переслідувала Флобера. Задуманий як далека від злоби дня «карфагенский роман» під час роботи з нього ставав для автора дедалі актуальнішого звучання. З обраним сюжетом пов’язувалися великі труднощі: річ йшло у тому, щоб відтворити засобами мистецтва Карфаген таким, яким він був у дійсності. Був започатковано воістину гігантський працю збирання крупиць прямих і непрямих свідчень про Карфагені. Знадобилися і титанічні зусилля від Флобера-художника, щоб використовувати історичні показання. Над романом «Саламбо» письменник працювали з 1857 по 1862 рр. У результаті тривалої і копіткої роботи над романом перед Флобером вставали двоякого роду труднощі. Одна труднощі пов’язана з вивченням матеріальної культури й далекого минулого. Незмірно складніша було питання психології настільки віддаленій від сучасності епохи. У «Саламбо» першому плані висунуть збройному конфлікту між найманцями і Карфагеном, різко підкреслено важливого значення опори республіки — найманої армії. У критичній літературі про «Саламбо» зазвичай кажуть лише про конфлікт купців Карфагена з найманими солдатами, Усі твір зводять до цього. У дійсності ж, письменник, зумів за зазначеним конфліктом розгледіти нашарування інших протиріч. У вашому романі намічено троякого роду конфлікт. Показ протиріч усередині самого Карфагена є найбільш цікаву сюжетну лінію в «Саламбо». Проте тема развертывающейся соціальної драми непомітно загасає до кінця роману. Інтерес переміщається на батальні перипетії боротьби між найманцями і Карфагеном. Сюжет роздвоюється. Дедалі більше грандіозний розворот батальної теми поєднується з романтичної історією любові варваро Мато і Саламбо. Важливу роль розвитку сюжету роману грає релігія. Страшну силу над персонажами мають традиції. У свідомості Флобера далеке минуле й сьогодення тісно перепліталося. У період роботи над романом більшої гостроти у Франції та її межами придбав «релігійний питання». Для Флобера у його романі полягав по-своєму гуманістичний сенс. Він думав, що акт гуманності - воскресити пером людей, які перестали «бути», зниклих, збагнути те що вони, що хвилювало їх — словом, відкрити в мертвому живе. Разом про те, було суперечливо, Флобер намагався побачити доказ своєї людяності саме у уникнути сучасності. У який ж форму пануючі в селі своє гуманне ставлення до людства, Флобер? Привертає на увагу те обставина, і виходом «Саламбо» в світло Флобер відкинув пропозицію видавця супроводити роман ілюстраціями. У вашому романі затемнюється письменником, хіба що зашифровується багато, що належить до області особистих інтересів і переживань, Наприклад, він прагне втілити образ Саламбо в невизначену, скрадывающую конкретні деталі, туманну форму. У його портреті опущений все індивідуально неповторне. Вже 20 столітті деякі буржуазні критики пробували зв’язати роман Флобера з імперіалістськими тенденціями епохи. Нині «Cаламбо» як роман, нібито предсказавший криваві расові зіткнення, які у перспективі очікують сучасне людство. Інші критики розглядають «Саламбо» як книжку, повну романтичного містицизму, чи як «роман поета», не роман історичний, а «диво пластики» т.д. Ці й подібні їм тлумачення далекі від істини. … Однією з найтрагічніших постатей французької літератури минулого постає маємо Густав Флобер. Всі його творчість свідчить у тому, що він оголосив війну буржуазії, внутрішньо не розірвавши всіх зв’язку з нею. Нехай пам’ятає читач: як близький як і далекий до нас ця людина і художник, духовна трагедія котрого полягало у цьому, що що вона на роздоріжжі різних історичних дорог…