Роль двійників Раскольникова у викритті основний ідеї романа

Роль «двійників «Раскольникова у викритті основний ідеї роману.

Раскольников оточений у романі персонажами, що є як його «двійниками»: у яких знижується, пародіюється чи відтінюється якась сторона особистості головний герой. Завдяки цьому, роман не стільки судом над злочином, скільки (і це головне) судом з особистості, характером, психологією людини, у яких позначилися риси російської дійсності 1960;х років уже минулого століття: пошуки правди, істини, героїчні прагнення, «хитання», «заблуждения».

В порівнянні з розумним, але ординарним Разумихиным видно неординарність особистості Раскольникова, котрий прагне «загальності» вирішення питань про бідність, злиднях і несправедливості. Діловий людина Лужин з його «економічними теоріями», виправдальними експлуатацію людини, побудованими на вигоди розрахунку, відтінює безкорисливість помислів Раскольникова. І хоча теорії та одного наводять на думку, які можна «проливати кров відверто», мотиви Раскольникова шляхетні, вистраждані серцем, їм рухає непросто розрахунок, а оману, «затьмарення розуму».

Рядом з «механічним людиною», «послідовником» нігілізму Лебезятниковым, який, ні за чим не думаючи, миттєво пристає «неодмінно до наймоднішою ходячою ідеї, щоб відразу ж опошлити її, щоб миттєво окарикатурити все» (цим він мені дуже нагадує Ситникова і Кукшину в «Батьків і дітей» І.С. Тургенєва), поруч із — Раскольніков з його вистражданої теорією виявляється живим, гідним співчуття своїх розвідках і заблуждениях.

Свидригайлов — людина без совісті й честі — хіба що застереження Раскольникову, якщо він послухається голоси власної совісті й захоче жити, маючи душі злочин, не искупленное стражданням. Свидригайлов — самий болісний для Раскольаикова «двійник», оскільки у ньому розкриваються глибини морального падіння людини, через душевної спустошеності пошедшего шляхом злочинів. Свидригайлов — це своєрідний «чорний людина», який постійно тривожить Раскольникова, який переконує його, що вони «одного поля ягоди», і з яким тому особливо відчайдушно бореться герой.

Раскольников постійно прагне розірвати ту нитку, яка внутрішньо пов’язує його, вчинила злочин, зі Свидригайловым. Невипадково саме з її появою Свидригайлова пов’язана лінія Германа з пушкінської «Пікової дами». У сні Раскольникова після появи Свидригайлова проходить «бачення Германна» — болісний образ убитої бабусі. Риси людини, одержимого ідеєю збагачення і самоствердження, добровільно відмовився від любові і щастя, частково втілюються в Раскольникове. Але трагедія героя Достоєвського поглиблюється, розширюється. У «Злочині і покарання» — це трагедія як характеру, а й часу. Переклик з Пушкіним підкреслена і сюжетно: обидва герої прагнуть почати нове, чисту життя, проте зупиняються перед злочином (вони також схожі — вбивство нікчемною, нікому непотрібної бабусі). І на одному й за його відсутності злочин тягне відплата. Пушкінська тема злочини минулого і відплати для неї проходить й у романі Достоєвського, тільки він виконує його по-другому.

Достоевский розвиває ідею спокути злочину стражданням. У вашому романі ця ідея виражена через образи Соні, Порфирія Петровича, Миколки, взяв він злочин Раскольникова і котрий вирішив постраждати. Думка про очищення стражданням як «про шляху морального вдосконалення, звільнення від зла — один із найбільш заповітних і любих думок писателя.

Таким чином, зіставлення Раскольникова коїться з іншими героями глибоко пов’язані з філософським змістом романа.