О парадоксах філософії історії Посидония

О парадоксах філософії історії Посидония

Исторические погляди философа-стоика, вченого і соціальна політика Посидония (135−50 рр. до зв. е.) на погляд парадоксальні. Разом про те відтворення і винесла нове прочитання історичної концепції цього мислителя буде актуально. Ми зіштовхуємося тут із проблемою інтерпретації тексту «Листів «Сенеки. Листи представляють нам особливий інтерес, що у них наводяться як судження Посидония, а й полемічні й іноді, суперечливі висловлювання самого Сенеки, який, безсумнівно, відчув вплив свого ідейного вчителя. Виникаючі тут труднощі пов’язані із неможливістю відокремити думки Посидония від ідей Сенеки.

Несмотря на стійку, існуючу з кінця ХIХ в. європейську традицію вивчення джерел, містять хоча й уривчасті, але цінні нам відомостей про історичних поглядах Посидония, досі багато незрозумілого. У науковій літературі можна знайти суперечливі затвердження, які сприяють проясненню питання суть філософії історію цього роду найбільшого представника Середньої Стои. Чи ми маємо справу з вченням, у яких лише риси еклектизму? Розв’язати проблеми за тому випадку, якщо розглядати філолофсько-історичні погляди Посидония з погляду особливостей його теорії та загалом у контексті всього вчення Ранньою Стои, розвиненого згодом Посидонием і пристосованого для її історичної концепції. Вже онтологія Стои мала специфіку, від початку яка відрізняла це вчення від вибороли міцні позиції з античної філософії навчань парменидовско-платоновской традиції, антиисторической за своєю сутністю.

Пытаясь дати раду сенсі концепції Посидония, слід звернути увага фахівців і на своєрідність тій історичній ситуації, сучасником якої у значної ступеня був сам філософ. Криза античного суспільства, обумовлений ослабленням позицій давньогрецьких держав ще IV в. до зв. е., потім падіння найбільших древніх культурні центри, як-от Коринф, Нуманция і Карфаген, і занепад елліністичних царств вже у період самого Посидония — усе це справді сприяло ідеалізації минулого. Зазвичай цими явищами і пояснюють історичні погляди Посидония. Проте самі собою ці суто зовнішні події було неможливо надати вирішального впливу формування зазначеної концепції.

Более важливі були глибинні процеси, радикально змінювали структуру нашого суспільства та обнажившие раніше приховані факти і що явища життя. У разі посилення контактів із варварськими народами проникливого погляду Посидония відкрилася вся панорама співтовариств із різною соціальної організацією, мораллю і звичаями. Спостереження за еволюцією варварських громад, що відбувається унаслідок їх расширившихся контактів із греко-римським світом, були не навести Посидония на думка про множинності щаблів і форм історичного буття. Ця думка відповідала та концепцію стоїцизму, робив акцент не так на Єдине Парменіда й не незмінні ідеї Платона, але в множинність, розмаїтості та розвиток. Ще стоїк Зенон стверджував, як і Земля і мають історію. Другий засновник Стои Хрисипп говорив відзнаку від інших живих істот.

Полемику викликає ставлення Посидония до древньому уявленню про Золотому столітті та більшість протиріч пов’язано саме з нею. Як ув’язати ідеалізацію минулого, що у понятті Золотого століття ідеєю прогресу, развиваемую Посидонием? Хоча єдиний найповніший та надійний джерело тут як і Сенека, слід зважати на і повідомленнями інших. Згідно зі свідченням Діогена Лаэртского на думку Посидония люди і домашні тварини є дві незалежні виду. Фактично — це два світу, два рівня існування.

В повідомленні Галена міститься пояснення до уявленню стоїків про серединне положення в світі людського роду, які перебувають «вище тварин і звинувачують нижче божеств », воно пояснюється особливою прихильністю природних сил, на співвідношення яких може зворотне вплив та самого суспільства. Вчення древніх стоїків про світової симпатії тут виявилося пристосованим і до вченню про суспільство. За такої розумінні сутності світу, де всі функціонально взаємозалежне, запитання про пріоритет однієї історичної епохи перед інший некоректний. Тому треба визнати гідною увагу думка М. Лафранк у тому, що Золоте століття у сенсі Посидония «не краще організувати і буде не гірший інших епох ». Він лише з багатьох.

По думці Посидония немає поступового погіршення стану суспільства, бо причини зла мають природний характер, вони вроджені, — думка, з яким полемізує Сенека, який провіщає про «повільному розвитку пороку «у зв’язку з зміною морального стану суспільства. Посидоний звернув увагу до інші факти, які свідчить про поступове прогресі людського роду, факти, очевидно, не осмислені Сенекою так само глибоко, як Посидонием.

Первостепенную роль історичний прогрес грають філософи. Ведучи мову про «примітивних «співтовариствах, Посидоний згадує про племенах, які «дивне і сумнівне мають пристрій », і далі: «є в них звичай — не здійснювати ніякого жертвопринесення без філософа ». Посидоний зовсім не від розглядає найдавніші співтовариства як якогось початкового загального джерела, з яких виникають всі наступні громадські форми. Він намагається знайти риси, характерні всім співтовариств, використовуючи настільки важливу у навчанні Стои категорію «загального » .

Кроме того, філософ передбачає, що самому суспільству притаманний динамізм, здатний зсередини зруйнувати його рівновагу. Посидонию, можливо, належить здогад у тому, що ніж примітивнішою суспільство, то більші зусилля би мало бути витрачено до створення громадської зв’язку, що з'єднує всіх членів за одну ціле і що допомагає не лише вижити, а й новий уклад. Тому значення певних обрядів з через участь у них філософів велике. Розмірковування Посидония про роль філософів в розвитку людських співтовариств дозволяють, як уточнити стоїчне вчення про мудреці, і пояснити двоїстий характер його концепції, яка характеризується і симпатією до уявленням про Золотому столітті, і відданістю до ідеї прогресу. Образ Риму здатний замінити образ епохи «Золотого століття ». Черговий підйом може бути. Мудреці Посидония постають як реформаторів, бо вони не наявний громадського способу життя й життя, а прагнення до вдосконалення умов. Тому завдання мудреця не лише показати шлях, а й забезпечити умови проходження цієї шляху й створення рівноваги у суспільстві. Мудрець — сам учасник історичного процесу, творець прогресу. У вченні ми бачимо прообраз майбутніх поглядів на роль особистості історії. І приклад Посидония-политика тут досить красномовний.

Изучение і інтерпретація джерел дозволяють зробити такі висновки. Парадоксальність історичної концепції Посидония лише що здається. Вона має схему багато в чому міфологічну, але з позбавлену реальності, схему, яка б в узагальненому вигляді уявити принципи розвитку людського співтовариства. Поняття «Золотого століття «для мислителя ж виконує функцію своєрідною моделі, образу, якому можна наслідувати (саме на це вплинуло вплив концепції «ідей «Платона) і який повинна допомогти у викритті механізмів руху людських співтовариств шляхом прогресу. Насправді не Посидоний, а Сенека — автор песимістичній концепції історичного поступу. Погляди ж Посидония — діалектичні за своєю сутністю — оптимістичні.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.