Политические режими сучасного суспільного развития

Інститут бізнесу, правничий та інформаційних технологий.

Контрольна работа По дисципліни: Политология.

На тему: «Політичні режими сучасного суспільного развития».

Научный руководитель:______________________________.

Студентки 1 курса.

Юридичного факультета.

Заочного отделения.

Бобковой Л.В.

Шифр зачетки:__________________.

Оценка_________________________.

Підпис науч. руководителя_______.

План:

1. запровадження 2. політичні режими: а. Плюралістичні б. Авторитарні в. тоталітарний 3.

заключение

.

Сукупність політичних процесів кожної країни є процес її політичної розвитку. У залежність від переважаючих тенденцій процеси політичного розвитку країн можна розділити на два типа.

Для одного характерно переважання змін існуючої політичною системою, відновлення Африки і навіть розкладання існуючого держкордону і формування нової. Вони коригуються чи взагалі змінюються ідейно — політична орієнтація, засоби її реалізації, складові політичною системою. У цьому особливо важливими причины.

(які потребують вирішення політичні проблеми), рушійні політичні сили та характер відносини з-поміж них, що визначають спосіб визначення системи (еволюція, революція). Це процеси, які змінюють систему (системоизменяющие).

Для іншого типу процесів політичного розвитку країн характерно переважання стабільності політичної системи та її більш-менш ефективне функціонування — реалізація її ідейно — політичної орієнтації відповідним способом. Вони також важливі розв’язувані проблеми, які беруть участь політичні сили та характер їхніх стосунків, що визначають шляхи вирішення проблем. Це процеси функціонування політичною системою — політичні режимы.

Глава 1 політичні режимы.

Політичне розвиток кожної країни великою мірою залежить тільки від об'єктивних потреб і можливостей та типів політичною системою, а й від функціонування системи. Спосіб реалізації ідейно — політичної орієнтації політичною системою — режим її функціонування — називається політичним режимом.

Багато політичні діячі й дослідники вживають цей термін як синонім влади. Французькі та інших політологи схильні ототожнювати політичний режим з політичної системою. З. Ю. Кашкін справедливо уникав невиправданого ототожнення політичного режиму з політичної системою та вважав, що режим — це «лише методи здійснення політичної влади державним апаратом «. Він було б беззастережно прав, якби сказав про використання методів, оскільки режим — політичний процес, і зводив його до госаппарату.

Цими про політичну системі не вичерпується, а лише розпочинається характеристика її політичної режиму. Політичний режим визначається співвідношенням об'єктивних, вкладень з цілями і характером політичної сили, спрямовуючої влада, і виявляється у засобах ухвалення і реалізації політичних решений.

Сучасні політичні режими дуже різноманітні. Ця розмаїтість не зводитися до різноманітної рівні використання насильства чи преоритетов в підходах до вирішення політичних проблем. Істотне значення мають характер цілі й засоби її досягнення: досягнення практичної мети (технократичний), реалізація ідеї (идеократический); воля лідера (харизматичний), що выяснено.

А. Ю. Шутовым. Найважливішими для характеристики будь-якого режиму є оцінки переважної політичної сили та способів управління — ухвалення і реалізації політичних рішень. За цим показником режими можна розділити втричі основних типу: демократичний, чи плюралістичний, авторитарний, тоталітарний, відповідної трьом різновидам концепцій управління обществом.

А. Плюралістичні (демократичні) режими, що їх дослідник Р. Даль називав полиархиями й окреслив 4 їх різновиду :

До мажоритарним відніс ті, у яких, як у Великобританії, для політичного рішення достатньо простої большинства.

Мажоритарно — федеральними їм названі такі, де для політичного рішення потрібно федеральне більшість — згоду більшості суб'єктів федерації, як і США.

Консенсуально — унітарними він вважав режими, які домагаються в унітарних державах політичних рішень з урахуванням консенсусу, як і в Данії та в Финляндии.

До консенсуальной різновиду демократичних режимів Р. Даль відніс ті, які у державах не унітарних прагнуть політичних рішень з урахуванням консенсусу (Швейцарія, Бельгія).

На найважливіші риси в плюралістичних режимів є общими.

У — перших, переважної політичною силою у країнах є партії ліберальної орієнтації, які дотримуються принципів демократії - демократичних концепцій управління обществом.

У — других вони спираються на ліберально — демократичні політичні системи та громадянську політичну культуру. Це забезпечує ефектність демократії та дає можливість влади використовувати її перевагою: широкий плюралізм на допомогу пошуку оптимальних рішень політичних труднощів і переконливе волевиявлення більшості їхнього реализации.

Ефективність плюралістичних режимів переконливо підтверджується досвідом останніх десятиліть. Ці режими змогли врегулювати серйозні ко нфлікти, особливо у Франції й навіть сприяти переходу свих країн постіндустріальному, інформаційному типу виробництва, знайти нові співвідношення зростання ефективності виробництва на підвищення соціальної забезпеченості населення, розгорнути пошук відповідних нових умов поєднання індивідуальних і громадських інтересів, волі народів і рівності, а як і відносин суспільства з природой.

Прийняття нової редакції Конституції Росії стала вирішальним кроком у створенні ліберально — демократичної системи, а водночас і президентського режиму. Слабкість ліберально — демократичних сил призвела до зосередженню виконавчої влади руках неформального президентського блоку — союзу жмені лібералів — реформаторів з часткою впливових чиновників, генералів і господарників, які б на перетворення за умови збереження своїх позицій. Президент, завдяки широті своїх повноважень із Конституції РФ і понад те, став ініціатором реформ, проведення яких порівнянний з його інтересами підтримує його верств населення та гальмується опозицією органів законодавчої влади. Президентський режим залишається плюралістичним — не придушує опозицію, навіть змушений робити їй поступки. Не дивлячись на широту повноважень Президента, його особисту владу недостатньо ефективна і перетворення на Росії проводяться, з великим працею. Позаяк у суспільстві немає достатнього переваги прибічників перетворень, то поглибити і прискорити їх без авторитарних рішень врядли можливо. Для реалізації заручитися підтримкою навіть наявних союзників Президента. Вибори Президента 1996 року перетворилися на гостре зіткнення прихильників і противників ліберально — демократичних перетворень, від результатів яких залежить доля держави й общества.

Плюралістичні режими склалися ряді інших нових незалежних держав — в Україні, в Молдові, Вірменії, Грузії і Киргизії. Але ліберальнодемократичні системи ще слабкі, демократії бракує ефективності. Це утрудняє реалізацію переваг плюралістичних режимов.

У плюралістичному режимі функціонують багато національно -демократичні політичні системи. Здійснюють влада політичні сили національно — демократичної орієнтації таки в Індії, Єгипті, Бразилії, Перу, Мексиці, Аргентині та Польщі інших країнах зіштовхуються з великими труднощами. З усіма перевагами Конституційних пристроїв у яких переважає партикулярна політична культура стає не цілком зжиті опозиції самому державному ладу, активні різноманітних екстремісти, з’являються лідери конфронтаційного і харизматичного характеру, значно вплив мілітаризму. У цій виникає чимало політичних конфліктів, окремими випадках навіть збройних (Перу, Мексика, Індія).

Б. Авторитарні режимы.

Їх практика дуже різноманітна, але має багатьма загальними рисами і переважно відповідає авторитаристскими концепціями управління обществом.

Що Здійснює влада партійна, військова, бюрократична олігархія чи диктатор, спирається на неформальний коло своїх прибічників, прагнути зосередити сили країни на рішенні двох, три з вузлових проблем: зміцнення незалежності, збереження єдності нашого суспільства та країни, подолання бідності і відсталості, індустріалізація, перехід до постіндустріальному провадження й т. п. влада порушує правничий та свободи громадян, вдається до репресій, якщо того вимагає реалізація її варіанта розв’язання цих проблем.

Придушуючи будь-яку аппозицию, авторитарний режим позбавляє себе вона дуже обмежена найкращого із можливих варіантів політичних решений.

Такі режими виключають можливість існування партій та політичних рухів недостатньо лояльних, і якщо влада виступає від імені партії, то партія оголошується авангардної. Її керівництво широко використовує популізм й монолітний спосіб згуртування однодумців. Апарат такий партії зростається з государственным.

Поділ влади долається: чи одне з гілок нашої влади полонить інші, або за формальної самостійності вони фактично підпорядковуються вищої інстанції - диктатору, хунті чи керівництву партії. Політичні лідери прагнуть купити харизму і придушують апонентов. Складається однорідна політичної еліти. Навіть в влади й небюрократическая олігархія, прагнення режиму регулювати й регламентувати основних напрямів розвитку суспільства сприяє посиленню бюрократизму. Такий режим воліє вирішувати політичні проблеми насильницькими засобами, що сприяє підвищенню мілітаризму, навіть якщо і не при владі непосредственно.

З іншого боку, режими ці різняться по суб'єктам авторитаризму — олігархія чи диктатора, а як і по основних сил реалізації політичного курсу. У одних випадках основний силою виступає виконавча влада, за іншими — законодавча, по-третє - одне з партій, по-четверте — бюрократія, а часто — мілітаристи. Нерідко диктатори і олігархії прагнуть зрадити собі образ батьків народу, піклуються про нерозумному населении.

Дедалі частіше авторитарні режими, прагнучи забезпечити підтримку, втілюються в демократичні форми, обзаводяться парламентами, проводять, переважно контролюючи поведінка виборців, референдуми і вибори. Вони часто виступають як поборники мобілізаційної моделі політичного устрою чи щоб їх демократией.

Авторитарні тенденції перебувають у пострадянських державах. Особливо у Беларусии, в Узбекистані авторитарний режим амортизировал наслідки розпаду СРСР, протидіяв активізації ісламістів і сприяв підготовці початку ринкових реформ.

Разом з рішенням поставлених завдань чи провалом вичерпується сенс існування будь-якого авторитарного режиму, він змінюється шляхом лібералізації, як було Бразилії, і інших країнах, поступається місцем іншим силам і режимам, наприклад, до Чилі, Корейської Республіки чи розкладаються, перетворюються на атавізм приречений загибель як в Індонезії в Мьянме, Малайзії, та деяких менших країнах Африки.

У. Тоталітарний режим є засобом реалізації ідей корінного перебудови суспільства всупереч його реальним інтересам і можливостям. Він керується недійсними інтересами покупців, безліч суспільства, а утопічним вченням про корінне перебудові нашого суспільства та перевиховання людей. Державна влада, все політичне система і його функціонування ставляться на службу такому вченню — ідеології, і з цього тоталітарний режим є идеократией — владою идеологии.

Зберігаючи монополію в розвитку ідеології, вожді, фюрери, харизматичні лідери спираються на фанатизм своїх послідовників і використовують масові організації та руху у тому, щоб нав’язати свою ідеологію всьому населенні. Їх головним знаряддям є партія, конфронтуюча всім іншим державам і монополизирующая государствую, влада і контроль з усіх сферами розвитку общества.

Для перебудови нашого суспільства та перевиховання людей відповідність до утопічними ідеалами використовується вся державна влада, функції і відповідних повноважень якої розширюються і посилюються для «будівництва «нового нашого суспільства та формування нових ідей. У цьому права, волі народів і інтереси людей нехтуються, а насильство, репресії і геноцид використовуються тим ширші, що менше суспільству й так люди відповідають ідеалу і здатні изменяться.

Тоталітарний контроль сприяє тоталітарної мобілізації ресурсів нашого суспільства та дозволяє такому режиму домогтися значних успіхів, особливо у нарощуванні свого економічного та військовою мощи.

Без докорінних змін тоталітарне — соціалістичні режими втрималися лише у КНДР і Кубі. Ці режими охоплені кризою і ті змушені шукати шляху й кошти зміцнення чи модернізації своєї місцевої влади. Наслідком тоталітарне — соціалістичного курсу був частиною їхнього важке економічне становище. Тоталітарні тенденції притаманні режиму Туркменбаші і Туркмении.

У Італії, Німеччини й Іспанії були фашистке націонал — соціалістичні режими. Нині такий режим є тільки проти Іраку — арабський націонал — соціалістичний режим З. Хусейна.

Тоталітарні режими знищили близько 100 млн. людина, ще більше піддали репресіям і сотні мільйонів прирекли на потребу і страждання. Хоч якими благородними не здавалися мети декого з тих, усі вони заслуговують безумовного осуду. Не є винятком ні ті, які існують, ні ті, що потенційно можуть ще появиться.

Укладання :

Підходячи до будь-якого режиму з критерієм прогресу, судячи про неї за рівнем забезпечення ним склепіння розвитку особистості, не можна упускати з цього виду, що з них з’явився хтось і існує випадково чи з сваволі тій чи іншій групи людей. Основою будь-якого політичного режиму є своєрідність політичною системою, має глибоке коріння соціально — економічних пріоритетів і ідейно — політичних особливостях суспільства, щодо які у ньому політичних сил є, зрештою, долі політичних режимів залежачи змін у тому основі, що виражаються в змін співвідношення політичних сил.

Список використаної литературы.

1. А. А. Радугин політологія учеб. Посібник для вузів М. 1997 год, 2.В. В. Ильин політологія учеб для вузів М.1999го. 3. Криговогуз І.М. політологія учеб. для студ. Высш. Учеб. Завед. М.: 1999 р. 4. Прокопів М. В. Політологія учеб. Для вузів испр. Пераб. М. 2000 р 5. Пугачов В. П., Соловйов А.І. Введення у політологію учеб. Для вузів М.: 1997 р. 6. Назарова М. С. Політологія учеб. Для вузів М.: 1992 год.

< p>1. план…2 2.

введение

…3 3. глава 1 політичні режимы…4 а. Плюралистический…5 б. Авторитарний …6 в. тоталитарный…7 4.

заключение

…9 5. список використаної литературы…10 6. содержание…11

15 липня 2002 рік. _______________Бобкова Л.В.

подпись.

———————————;

2002 год.