Ернест Ренан

Эрнест Ренан

И. Эйгес.

Ренан Ернест (1823—1892) — французький семитолог, історик християнства, мислитель. Р. — також автор «Drames philosophiques» (Чотири філософські драми, 1888). Презирство народу і пристрасть до аристократії становлять жодну з основ світогляду Ренана. Воно харчується страхом соціальної революції, викликаним ще подіями 1848 і із більшою силою Комуною 1871. Відчуваючи нехіть до промислової та торгової буржуазії, Ренан сам представник верхівки цієї буржуазії, хоч і зберегла ще культ розуму, науку й мистецтва, ворожнечу до церкви, але перед загрозою соціальної революції смыкающейся зі старою родовитої аристократією. Звідси всі протиріччя у світогляді Р., отримали відбиток у його драмах.

Первая «філософська драма» Р. — «Caliban» (Калибан, 1878) — є продовженням «Бурі» Шекспіра. Просперо, повернувшись у своє миланское герцогство, займається лабораторно-научными пошуками з оволодіння силами природи. Під керівництвом Калибана народ піднімає повстання. Калибан стає герцогом. Свергнутому Просперо усе ж таки дає можливість віддаватися наукової роботі. Калибан — цей первісний дикун — з повстання довільно перетворюється у Р. в уособлення маси, котра, за Ренану, подібно нижчим расам придатна на те, аби бути раси вищої — аристократії. Проте в Р. Калибан виявляється найкращим правителем, ніж Просперо, і народ має всі підстави віддати перевагу його останньому.

«L'eau de Jouvence» (Жива вода, 1880) — продовження «Калибана» — на противагу схематизму першої драми відрізняється складністю і навіть запутанностью сюжету. Дія спектаклю відбувається в XIV столітті. Аристократи намагаються схилити Просперо повернути собі миланское герцогство і повідомляють про роботу шкідників, свідомо расстраивающих промисловість у герцогстві, тощо. Просперо відхиляє їх пропозиції. Що ж до Калибана, то Ренан примиряється з нею, не перестаючи слід його представником нижчою частини людства. У передмові до «Живий воді» Р. каже, спочатку його драма було задумано отже привела в захоплення консерваторів, а, люблячи Просперо, недолюблює тих, хто міг би допомогти йому повернути герцогство. «Калибан, під впливом влади змінився на краще, більше подобається». «По суті Калибан нам надає набагато більше послуг, чому це міг зробити Просперо, відновлений єзуїтами і папськими зуавами. Правління Просперо було би відродженням, а важким гнітом». Характерно, що зникле раніше Аріель з’являється знову; це що означає, що втілене у тому образі ідеальне початок властиве і, по Р., демократичному перебігу.

В «Le prêtre de Némi» (Священик з Немі, 1885) Ренан висловлює свою «віру в кінцеве торжество релігійного й моральної прогресу, попри повторювані перемоги дурниці кажуть і зла». Останній драмі Ренана «L'abbesse de Jouarre» (Жуарская аббатисса, 1886), хоча представлена боротьба аристократії з демократією, але тема драми зовсім інше, саме — Р. хотів показати «приклад спокути материнської любов’ю помилки, допущеної проти необхідності громадських правил».

Собственно художні достоїнства драм Р. невеликі, виражений у перших із них аристократичний соціальний ідеал реакційний, проте в драмах збереглися спільні риси Ренана як великого стиліста, майстра нюансів і красномовного резонера.

К художньому спадщини Р. відносять також наявність його «Souvenirs d’enfance et de jeunesse» (Спогади дитинства юності, 1883), окремі епізоди яких мають форму оповідань («Трепальщик льону»), і, безсумнівно ряд глав його знаменитої «Життя Ісуса» (1863), у якій автор часто згладжував протиріччя своїх джерел, виходячи з міркувань стрункості і цілісності образу Христа. Цей образ — не бога, а людини — проникнуть психологізмом.

Список літератури

I. Повне Зібр. сочин., 12 тт., вид. Б. Фукса, Київ, 1902—1903 (т. V. Філософські діалоги.

т. VII. Філософські драми.

т. X. Спогади дитинства юності). Драми Р. виходили й окремими виданнями: Джерело юності, перши. і вступ. ст. Ю. Спаського, М., 1909.

Калибан, перши. М. А. Головкиной, М., 1906. Розповіді друкувалися у товстих часописах: Бретонка — в «Сівши. віснику», 1890, VII.

Трепальщик льону — в «Російському огляді», 1893, V.

Эмма Козилис — там-таки, 1893, VI.

Жуарская ігуменя — в «Віснику іноземної літератури», 1895, VI.

II. Guilloux P., L’esprit de Renan, P., 1920.

Küchler W., E. Renan, Gotha, 1921.

Lasserre P., E. Renan et nous, Paris, 1923.

Brunetière F., Pages sur E. Renan, P., 1924.

Boulenger J., Є. Renan et ses critiques, P., 1928.

Renard E., E. Renan. Les étapes de sa pensée, P., 1929.

Арсеньев До. До., Філософська драма Ренана: Калибан — «Вісник Європи», 1879, I.

Золя Еге., Два літературні торжества. У. Гюго і Ренан, «Вісник Європи», 1879, V.

Страхов М., Ренан, в кн. автора «Боротьба Заходом з нашого літературі», кн. I, СПБ, 1882.

Бурже П., Нариси сучасної психології, СПБ, 1888.

Леметр Жуль, Літературні характеристики, «Російська думка», 1888, IV.

Пелисье Ж., Літературний спрямування XIX ст., Москва, 1891.

Слонимский Л. З., Ернест Ренан, «Вісник Європи», 1892, XI, XII.

Николаев Ю., Ренан як белетрист, «Російське огляд», 1893, VI.

Слонимский Л., Філософські драми Ренана, «Вісник Європи», 1893, I.

Годлевский Ф. З., Ренан. Його життя й научно-литературная діяльність, СПБ, 1895.

Брандес Р., Еге. Ренан, «Повне Зібр. сочин.», т. XII, Київ, 1903.

Фаге Еге., Еге. Ренан, в кн. «Політичні мислителі і моралісти першої третини ХІХ століття», 3-тя серія, Москва, 1910.

III. Girard H. et Moncel H., Bibliographie des? uvres de Renan, P., 1923.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.