Селекціонер Н.В. Рудницький

Селекционер Н.В. Рудницкий.

План.

I. Шлях в науку.

Детство.

Юношеские годы.

Педагогическая деятельность.

II. Творча деятельность.

Работа в Яранске.

Работа на досвідченої станции.

Сельскохозяйственные праці Рудницкого.

III. НДІ С/Г Північного Сходу їм. Н. В. Рудницкого.

Н.В. Рудницький народився 4 червня 1877 року дрібного чиновника в Яранске, повітовому містечку Вятской губернії. Ось він провів лише роки життя, дитинство ж відбулися Котельниче і В’ятці. Микола був старшим з чотирьох синів. Батько їхній — Василь Олександрович — вважався великим любителем і знавцем природи. Мати — Людмило Олександрівно — була добра, серцева разом із тим сувора жінка. Вона навчала дітей грамоті з ранніх років, вміло й наполегливо виховувала у яких працьовитість, скромність, почуття товарищества.

Часто батько вирушав разом із дітьми порибалити чи полювання, або навіть просто побродити лісами, на берегах численних рік і озер. Такі екскурсії в природу Василь Олексійович намагався використовуватиме розвитку в дітей спостережливості, любові до рослин, почуття піклування про «братів наших менших » .

Через багато років живе, коли хлопчики зросли б і Микола став ученым-селекционером, Олександр — артистом Малого театру, Євген — педагогом, Віктор — агрономом, брати не забували ці захоплюючі прогулянки ж із батьком, ці перші заступники та найцікавіші уроки естествознания.

Когда Миколі виповнилося 9 років, його було визначено у Вятскую чоловічу гімназію і поселили у невеликий кімнатці і знакомых.

Потекли роки навчання. У вільний від уроків короткий час він часто йшов за місто та бродив по полях і лісам. Його цікавило, чому із цілком однакових насіння виростають різні рослини, чому виходить різна забарвлення у квітів, чому в одній й тієї грунті деякі рослини розвиваються добре, інші марніють і гинуть. Скільки таких питань виникало у юнаки! Але від вчителів хлопчик отримував лише повчальні і незрозумілі відповіді: «Так створено богом », «Людині просто немає все знати ». Звісно, це задовольняло його. З дня на день проти нього вставали дедалі нові запитання: «Як? », «Чому? », «Навіщо? » .

В кінці ХІХ століття Василя Олександровича перевели службовими щаблями з Котельнича в Вятку, і прийомна сім'я Рудницьких оселилася у домі, який і зараз слід за розі вулиць Володарського і Радянської, залучаючи кіровців своїм збережені дерев’яним декором.

После закінчення гімназії перед Рудницьким постало питання: де продовжувати освіту? Він порадився ж із батьком, мовив про бажання бути агрономом. Батько схвалив такий вибір. Микола Васильович подала заяву в Московську Петровско-Разумовскую сільськогосподарську академію, єдина у той час вище сільськогосподарське навчальний заклад в России.

Но життя готувала йому гірке розчарування. За місяць з академії надійшла відповідь, у якому вишуканим канцелярським мовою повідомлялося, що у прийомі йому: до Аграрної академії приймали лише дітей великих землевладельцев.

Но Рудницький не кинув мрії про вищу освіту. Восени 1897 року поїхав до Казань і спромігся опанувати природний факультет Казанського университета.

Здесь він зійшовся з передових молоддю, брав участь у студентських гуртках та сходках і невдовзі потрапив під особливе спостереження університетського начальства. З другого курсу Рудницький разом із групою студентів був із університету «за в студентських безпорядках » .

Через року з великими труднощами вдалося знову до університету на цей раз благополучно завершити його. Але мрія стати агрономом не збулася, і Рудницький вирішив стати педагогом. Після університету, він повернулося на Вятку і зробив викладачем природознавства у той саму гімназію, у якій кілька років як розв’язано навчався сам. На той час було вже введено викладання природознавства. У гімназії Рудницький працював лише рік, потім перейшов у реальне училище, де викладав у протягом п’яти. Ця людина виявилась відмінним педагогом, так захоплююче вмів розповідати про природу, невдовзі став улюбленим викладачем. Учні знайшли у ньому уважного й чуйного старшого товариша. І недаремно, коли розгорнулися події 1905 року, Рудницький одне із всіх викладачів реального училища виявився за революційно налаштованої молоді. В нього на квартирі збирався учнівський гурток, де всі сміливіше і сміливіше лунали голоси проти самодержавия.

Близкие відносини з учнями, звісно, було неможливо не залишитися непоміченими начальством. Після випадку, коли Рудницький виступив із публічною промовою під час похорону учня, зацькованого царської охранкою, директор реального училища заявив Рудницкому, що його дії несумісні з обов’язками викладача що він негайно доповісти від цьому попечителю навчального округа.

Прошло небагато часу, і з округу було отримано наказ: Рудницкому заборонялася подальша робота у реальному училище. Він вирішив зовсім залишити викладацьку работы.

Это був у 1908 року. Рудницкому вже виповнився 31 рік. Знову, як у юності, зі старою силою піднялося у ньому бажання стати агрономом.

К доти Петровско-Разумовская сільськогосподарська академія у Москві був реорганізовано Московський сільськогосподарський інститут (тепер сільськогосподарська академія їм. К.А. Тімірязєва). Умови приєднання до інститут були значно пом’якшені. Дізнавшись від цьому, Рудницький восени 1908 року поїхав до Москви і у інститут. Разом із головою на навчання і протягом два роки закінчив чотирьохрічний курс.

И ось у 1910 року Рудницький отримує нарешті диплом агронома. Попереду відкрилося широке полі діяльності. У Рудницького було багато зусиль і енергії, багато гарячого бажання служити народу. Відразу по закінченні інституту він повертається у Вятку. Коли губернському земстві його запитали, де б хотів працювати, Рудницький відповів: «Прошу послати моїй Яранский повіт. Агроном корисніше там, — на селянських полях » .

Но, прибувши там, Рудницький бачить, що у сільськогосподарському відношенні Вятская губернія є відсталою. Неодноразово, йдучи дорозі, Микола Васильович помічав, як справа й зліва тяглися селянські смуги. Хліба росли недружно, тому широке полі здалеку здавалося величезним ситцевим ковдрою, зшитим з шматків. Неодноразово Рудницький зупинявся в деяких смужок, піднімав похилений стебло жита, зривав колос, вважаючи у ньому зерна. Зерна були худі, мелкие.

— Ржица пішла споконвіку така, Микола Васильович. Ось коли іншу завезти звідкись. Як ти думаєш, чи є інших місцях жито кращої нашої?, — казав друг агронома Рудницького Микита Захарович, грамотний старик.

Рудницкий мовчав, глибоко задумавшись.

— Ти, Микола Васильович, учений людина, — продовжував тим часом старий, — ось ти вже і подумай, як цю нашу жито сильної так врожайної зробити. Ти нам дай хороше зерно, щоб він повне було, важке так породисте, щоб хліба від цього багато народилося, тож якусь-там мужик все життя буде тобі вдячний через те, та він своїх і онуків змусить поважати тебя.

Николай Васильович і саме замислювався задовго доти у тому, що треба як-небудь поліпшити місцеві сорти хлібів і навіть вивести нові. Микита Захарович вгадав його мрії. Однак на таку роботу передусім потрібен ділянку, потрібен час, гроші. Розраховувати те що, щоб це дала йому Яранская повітова управа, не міг, та й було умов у цієї гнітючою обстановці для плідної праці, для справжнього розмаху, для живого творчого дела.

После тривалих роздумів Рудницький вирішив відмовитися від посадою повітового агронома і повністю присвятити себе науці, і переважно створення нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських растений.

Приняв таке рішення, Рудницький подав клопотання в Губернську земську управу про переведення його за Вятскую с/г досвідчену станцію, де можна було б очікувати сприятливішим обстановки для наукової праці. Прохання задовольнили, і Рудницького якого зарахували до штат станції посаду завідувача досвідченим полем.

В 1913 голові Рудницький ставати директором досвідченої станції, організує відділ селекції і безпосередньо вдається до про селекційну роботу з зерновими культурами. Заодно він зосереджує свою увагу насамперед озимого жита, яка займала тоді майже половину посівів Вятской губернии.

Николай Васильович почав селекційну роботу, поставивши в новий, науковий рівень. Він він у вивчення індивідуального розвитку рослин i вдосконалення методів відбору. На зміну масового відбору він узяв в основі индивидуально-семейственный відбір, застосовував його творчо, з урахуванням місцевих природних умов. Відбирав Рудницький не колосся, а цілі рослини, які мають певним комплексом найцінніших свойств.

В основу цього технологічного комплексу Рудницьким " … було покладено ознаки, мають господарське значення. Було встановлено мінімум, яким має мати кожна з відібраних рослин. Цей мінімум складався з таких ознак, врожайності, крупнозернистости, зимостойкости, неполегаемости і неповреждаемости грибними захворюваннями " .

Год у рік Рудницький відбирав кращі комплексу ознак рослин та сім'ї. У цієї свою роботу він було дуже вимогливий — серед найкращих рослин шукав і знаходив самі лучшие.

Но, на жаль, тоді Рудницкому довелося зазнати багато труднощів. Річ у тому, що поля Вятской досвідченої станції розміщувалися на міських землях і місцевої влади вимагали від станції звільнити їх. Нависла загроза загибелі найцінніших посевов.

Начались нескінченні турботу Єрмольєвої та хвилювання, що тривали протягом кілька років. Однак у результаті розширення зрештою міське управління все-таки забрало в станції землю, щоб улаштувати тут… асенізаційний обоз.

Все селекційні посіви довелося передчасно скосити, що, звісно, завдало величезний збитки дослідженням Миколу Васильовича Рудницького. На руках нього лише небагато насіння. З ними 1916 року і розгорнув він роботу в на новому місці. Земство купило для станції маєток поміщика Александрова в Соколовке Слобідського повіту (тепер Зуївський район) в 120 верст В’ятки. Звідти невдовзі через брак землі селекційний відділ було переведено на околицю р. Орлова, та був й відділення, і станцію перекинули в містечко Підоснови (тепер Фаленского району) і у Фаленки. Дослідна станція зазнала реорганізацій й у 1937 року, тепер називається Фаленской селекційної станцією. Їй і нинішнє время.

Переезды з місця місце й зміни організаційного характеру відбивалися, звісно, на роботі Рудницького, створювали чималі складності. Але він, попри це, завзято продовжував розпочату справу, віддаючи їй усе свій час і силы.

К 1924;25 років Рудницький завершує свій багаторічну сумлінну працю зі створення нової сорти жита. І тепер, нарешті, кажучи словами нашому земляку поета Хаустова:

" … проти нього лежала Та розсип дорогоцінного зерна, Что вивів він. Лучистое, тугое, Он зернятко будь-яке узнавал.

И цю жито, як саме родное, Он «Вяткою «безхитрісно назвав » .

Рожь В’ятко з першого випробуванні на досвідченої станції дала врожай у 37% вище селянкою й мала більша зерно — маса 1000 зерен еліти досягала 37,8 грама при 17−18 у селянкою. Зміст білка в зерні становило 10,5%.

В державному випробуванні В’ятка перевищила по врожайності все селекційні сорти на 2−4 центнери. Важливим перевагою В’ятки була й залишається зараз їй неперевершена зимостойкость.

Значительное місце у роботі Рудницького обіймали та обіймають ярові культури — ячмінь і овес. Рослини ці кошти мали мати високої продуктивністю, великим, тонкопленчатым з зерном і до того ж час відрізнятися коротким періодом вегетації, обмеженою потреби у грунтової волозі протягом літа і відсутність схильність до вилягання і осыпанию.

Родоначальные рослини розмножувалися і вивчалися за сім'ями. Надалі протягом кількох років при порівняльної про оцінку їхньої з вихідними зразками виділялися кращі. У результаті створено цілу низку сортів цих культур у тому числі сорт ячменю Вінер, який одержав стала вельми поширеною. Рудницьким опинився решта 2 сорти ячменю — Вятський 6040 і Былое.

Не обійшов Рудницьким увагою і цю культуру, як озима пшениця. У плані роботи із нею основним завданням ставилося створення сортів із підвищеною зимостойкостью. Як вихідний матеріал було залучено зразки культивировавшие довге час у Сибіру. У результаті створено два сорти озимої пшениці: Лютесценс-116 і Эритроспермум-529.

Одним із найближчих помічників Рудницького та її співавтором зі створення сортів ячменю, вівса і була Е. А. Рогавская, яка пропрацювала з нею понад 34 лет.

Наряду з великою науковою працею Рудницький активно виступав у пресі. Перші його праці опубліковані вже у 1913;1915 роках. Одночасно редагував «Селянську сільськогосподарську газету », що видавалася в В’ятці і виходила двічі на місяць. Як широкообразованный агроном, він виступав зі сторінок газети з багатьох питань хліборобства й животноводства.

В 1927 року Микола Васильович Рудницький залишаючись науковим керівником селекційних робіт на Вятской досвідченої станції, починає цю роботу в Вятском сільськогосподарському технікумі підвищеного типу. Ось він безоплатно на громадських засадах вдається до про селекційну роботу з овочевими культурами ще той час у місцевих условиях.

С організацією з урахуванням технікуму Ветеринарно-зоотехнического інституту, у ведення кафедри рослинництва, де почав працювати Рудницький, було передано садово-огородная ферма технікуму, яка була в В’ятці наприкінці вулиці Енгельса. Їй умовно надали назва: «Станція по селекції овочевих і ягідних культур ». Тут Рудницький розширює обсяг досліджень з овочевими культурами, розпочинає створення помологической колекції плодових дерев і ягідних чагарників. Разом із тим він не перестає працювати над рожью.

Эта робота йшла з великими труднощами, пов’язаними насамперед із недостатньою матеріальну базу. Ферма мала лише чотири гектари, невеличке парникове господарство, дві теплички, одного коня, бракувало необхідних сільськогосподарських знарядь. Не вирішене було питання фінансуванні станції, та брата Миколи Васильовичу доводилося спочатку забезпечувати всю програму робіт лише з допомогою двох лаборантів. Станція вони мали ні офіційного титулу, ні утверждённого бюджету, і протягом трьох років її неодноразово у ведення різних організацій, які розглядали її передусім продовольчу базу. Роботи Рудницького не знаходили ні підтримки, ні допомоги. Навпаки, ученого та його помічників обвинувачували у тому, що вони на свої дослідів «псують «багато овочів, погрожували «через непотрібність «звільнити лаборантов.

Также на станції проводилися дослідження з кормовим культурам, причому особливе увагу приділялося клеверу червоному — цінному кормовому рослині, повышающему родючість грунту. Відомо, що Кіровська область є батьківщиною високопродуктивних конюшини. Рудницький і З. М. Пилатович вивели високоприбутковий і зимостійкий сорт конюшини — Кіровський — 159, який був районирован в области.

Станция опановувала і призначає нові нашій області кормові культури, зокрема люцерну, яка, як з’ясувалося, здатна родити близько трьох укосов потужного травостою, відчувала як парозанимающей і кормової культури раніше виведені М. У. Рудницьким з співробітництво з А. Г. Резеновой і Д. А. Горбузовой сорти пелюшки.

Продолжая оповідання про роботах М. У. Рудницького, слід зазначити, що на момент організації Кіровській обласної досвідченої станції він вже мав значний доробок із створення нової сорти жита. Він спирався завдання створити сорт не поступається В’ятці по урожайності та зимостойкости й у водночас у якого цінніший зерном.

Работа зі створення такого сорти жита велася методом самоопыления. І тому з посівів В’ятки вибирали найпотужніші рослини, выделявшимися однаковими за довжиною стеблами і добре розвиненими колоссям з великим зерном більш світлої забарвлення. Отбранные рослини перед цвітінням ізолювали від запилення іншими рослинами жита, укладаючи в батистові чохли — изоляторы.

Полеченные внаслідок самоопыления зерна були высеяны на окрему ділянку. Перед цвітінням кращі екземпляри з цього ділянки також ізолювалися від перехресного запилення та піддавали запиленню власної пыльцой.

Такой добір і примусове самоопыление проводилися кілька років. У деякі роки деякі родини высевались що з метою усунення виродження, зазвичай наступаючого якщо самоопылением.

Созданный цим методом в 1936 р. сорт жита одержав офіційну назву Р-13. Нова жито значитель перевершувала Вятку по крупности зерна, відрізнялася незвичайної з цією культури світлої забарвленням і тому з ним закріпилася й інше назва — Белозерная.

К 1946 р. Рудницьким створено нову високоприбутковий сорт жита, який отримав назву В’ятко -2. З 1938 р. створення цього сорти разом із Рудницьким працював До. А. Глухих, став другим автором В’ятки — 2.

По даним державного випробування, сорт В’ятка — 2 щодо врожаю зерна перевищив Вятку на 2−3 центнери з гектара й мав більша зерно. Хлібопекарні якості сорти хороші, зміст білка в зерні 10−13%, опірність поразці сніжної цвіллю, бурої і стеблевой ржами висока. На жаль, істотним недоліком В’ятки — 2 залишається її схильність до полеганию.

Н. У. Рудницький користувався широкої популярністю країни як ученый-селекционер, віддавши багато років створення нових сортів зернових культур. Проте коло своєї діяльності обмежувалося цим. Великий патріот землі Вятской, він намагався збагатити її новими ще освоєними рослинами, повніше задовольнити людській потребі у різних продуктах харчування. Його цікавило питання обробітку овочевих, плодових, ягідних та деяких менших теплолюбних однорічних культур.

К 1941 р. станція досягла непоганих результатів. Рекомендовані для впровадження у виробництві цінні сорти капусти, помідорів і коренеплодів; виведений сорт огірків Парниковий — 6, якому експертна комісія ВСХВ за смакові якості поставила найвищу оцінку — 10 балів. Сорт був районирован в Прибалтійських республиках.

Сорта яблуні Північна Світанок, Піонер півночі, Янтарне (автор А. М. Рудницький); чорна смородина Кировчанка, В’ятко і Жителька Півночі, аґрус Кіровський (автор А. Р. Погинычева) районированы й зайняли перше місце виробництві й аматорських садах.

Рассказывая про життя та банківської діяльності Рудницького, слід його захоплення квітами, що з організацією Кіровській досвідченої станції перетворилася на прагнення прикрасити територію станції декоративними растениями.

Характерной особливістю стилю роботи академіка Рудницького була тісний зв’язку з виробництвом. Він намагався до того що, щоб кожен науковець підтримував нерозривний зв’язку з практикою, надавав реальної допомоги землеробства страны.

Для пропаганди досягнень науку й передового досвіду станція широко використовувала друковане слово, розробляла і видавала рекомендації, плакати і брошури із найбільш різноманітним питанням сільського хозяйства.

Организатором цієї роботи був М. У. Рудницький. Вона сама актовно виступав у пресі, проявляючи не лише дар вченого, а й вмілого пропагандиста.

Первые друковані праці Рудницького вийшли ще дореволюційний час. Вони мусили присвячені підсумкам роботи Вятской досвідченої станції. Перша книга називалася «Колективні досліди з мінеральною поживою в Вятской губернії в 1911;1912гг. «Тут будівельники вперше узагальнені найцікавіші матеріали на роботу, тим що у Вятской губернії. Невдовзі вийшла друга книга — «Досліди з внесенням добрив під жито » .

В 1915 року з’явився черговий випуск «Трудов Вятской сільськогосподарської досвідченої станції «. У цьому вся випуску Рудницький узагальнює результати дослідів, проведених станцією, прагнучи довести їх до масового читателя.

Особенно багато друкованих праць Рудницького видається після революції. У 1923;1924 року він виступає зі статтями майже кожному числі журналу «Сільське господарство » .

Позднее виходять його роботи: «Поведінка нових сортів сільськогосподарських рослин », «Дослідне сільськогосподарське справа », «Сорти сільськогосподарських рослин для Вятской губернії «, «Відомості про обробленні найголовніших польових рослин «і др.

В подальшому у пресі з’являються нові праці Рудницького, деякі їх: «Практичне посібник з огородничеству для північної смуги », «Індивідуальний город «(перше і друге видання), «Культура цукрових буряків умовах Кіровській області «, «Озеленення міст Кіровській області «.

Большую допомогу керівникам колгоспів та спеціалістам сільського господарства надавали систематичні виступи Рудницького в періодичної преси. У його статтях вони знаходили у відповідь багато запитань, що стосуються насінництва, підвищення родючості грунтів, клеверосеяния, вирощування овочів та інших культур.

Часто Рудницький звертався через печатку до молоді, до піонерів і школярам, намагаючись прищепити їм любов до природи, вивченню рослин, інтерес до дослідницької работе.

Скончался Микола Васильович Рудницький на сімдесят шостому році життя — 14 жовтня 1953 року. Похований Микола Васильович, відповідно до його заповіту, в дендрарии науково-дослідного інституту сільського господарства, на майданчику, оточеній сріблистими елями.

С того часу пройшло багато людей роки, але справа, розпочате Рудницьким, живе. Зональний інститут землеробства став тепер Науково-дослідним інститутом сільського господарства Північного Сходу, і його присвоєно ім'я Рудницького. Інститут перетворився на великий дослідницький центр.

Институт підрозділяється сталася на кілька відділів, а відділи, своєю чергою — на лабораторії. Відділ озимого жита об'єднує три лабораторії: селекції, первинного насінництва до технології обробітку, якості і переробки зерна озимого жита. Керівник відділу — кандидат с/г наук А.І. Кедрова.

Отдел ячменю, керівник — член-кореспондент РАСХН, доктор с/г наук, заслужений діяч науки РФ Н.А. Батьківщина. Наступна лабораторія — лабораторія селекції і первинного насінництва вівса (Керівник — Э.С. Денисова), до складу якої входить лабораторія селекції і первинного насінництва зернобобових культур (Керівник — Н.В. Калініна). Відділ багаторічних трав об'єднує 2 лабораторії: селекції і первинного насінництва багаторічних трав (Керівник — кандидат с/г наук М.И. Тумасова), селекції і первинного насінництва конюшини (Керівник — кандидат с/г наук Є.В. Никифорова). Лабораторія селекції і первинного насінництва льна-долгунца (Керівник — кандидат с/г наук М.И. Пономарьова). Лабораторія плодово-ягідних культур (Керівник — Р.Н. Косолапова). Лабораторія генетики (Керівник — кандидат с/г наук О.П. Лімонов). Лабораторія первинного насінництва картоплі (Керівник — В.В. Солодянкин). Лабораторія експлуатації селекційного комплексу (Керівник — А.А. Четвертиков). Лабораторія землеробства (Керівник — кандидат с/г наук Б.П. Мальцев). Лабораторія агрохімії (Керівник — кандидат с/г наук Н.Г. Суворий). Відділ кормовиробництва (Керівник — кандидат с/г наук В.А. Фигурин), тут дослідження ведуть у трьох напрямах: польовому і луговому кормопроизводству, технології заготівлі та зберігання кормів. Лабораторія агрохімії і забезпечення якості (Керівник — доктор с/г наук А.І. Калінін). Лабораторія скотарства (Керівник — М.Є. Коромыслова). Лабораторія промислового свинарства (Керівник — кандидат с/г наук Л. Н. Голев). Лабораторія відтворення (Керівник — кандидат ветеринарних наук А.А. Івановський). Лабораторія трансплантації ембріонів (Керівник — кандидат біології В.І. Нетеча). Аналітична лабораторія (Керівник — кандидат с/г наук М.И. Пономарьова) та інших. лабораторії, засновані на механізації й економіці. На жаль, нині в НИСХ Північного Сходу є купа проблем, основними з яких є проблема матеріального забезпечення діяльності науковців і самої інституту. Через матеріальних проблем закриваються багато лаборатории.

" Селекціонер Н. В. Рудницький ". Н. Ф. Васенев, А. Н. Рудницкий, В. Г. Смирнов.

Научно-исследовательский інститут сільського господарства Північного Сходу імені Н. В. Рудницкого.