Ансельм Кентерберрійський

Ансельм Кентерберийский

Г. Р. Усманова Ансельм (Anselm) Кентерберрійський (1033 — 1109) — теолог, представник схоластики. З 1093 архієпископ Кентерберрійський. Розумів віру як передумову раціонального знання: «Не шукаю зрозуміти, щоб повірити, але вірую, аби зрозуміти». У протилежність умовиводів до буття Бога від буття речей розвинув т.зв. онтологічна доказ (онтологічний аргумент) буття Бога, выводящее його буття із найбільш поняття Бога як всесовершенной сутності, необхідно що включає бытийственность. Що Проявилися у тому міркуванні розуміння буття як якогось «досконалості» і устремління безпосереднє інтелектуальному споглядання Бога притаманні традиції августинианства. У полеміці про универсалиях А. стояв на позиціях схоластичного реалізму. Крайній теологічний раціоналізм А. виявився у його трактаті «Чому Бог вочеловечился?», де зараз його намагався суто логічно довести необхідність втілення Бога в человеке.

Основные твори: «Монолог», «Поповнення до міркуванню» («Proslogion»), «Діалог про граматиці» та інших. О.К. продовжував скоріш платонівську, ніж аристотелівську, традицію у філософії, тому вчення було схоластическим у повній мері. Проблема співвідношення ще віри і розуму вирішувалася О.К. на кшталт августинианства: віра передує розуму («вірю, щоб усвідомити»). Проте, по О.К., розум з допомогою мистецтва діалектики повинен прояснити істину, що міститься в положеннях віри.

А.К. думав, що раціональному доведенню доступні все «істини одкровення». Діалектика виявляється, в такий спосіб, своєрідним знаряддям віри: християнське віровчення, з одного боку, обумовлює вихідні посилки діалектичного міркування, з другого — визначає та її кінцеві висновки. Спроба раціонально обгрунтувати догмати віровчення (створення світу з нічого, догмати Трійці, первородного гріха, спокутної жертви Ісуса та інших.) здійснювалася О.К. на концептуальної основі філософського «реалізму». О.К. висунув зване онтологічне доказ існування Бога. Він постулював необхідність існування такої об'єкта, вище якої ніщо думати не можна. З поняття Бога як максимального досконалості О.К. виводив реальність її буття.

Отождествляя, сутнісно, думка за буттям, виводячи онтологію з логіки, О.К. стверджував, що якщо Бог мислиться як сукупність всіх досконалостей — він вічний, всеведущ, усеблаг, нескінченний тощо., — він повинен мати і предикатом існування, інакше все досконалості виявляться вдаваними. О.К. вдалося сформулювати в логічно чистому вигляді важливу проблему: чи можна здійснювати умовиводи від мислення до буття, переходити від чистого думки до фактичному існуванню. О.К. приділяв також увагу етичних питань (наприклад, свобода волі і потрібна свобода вибору), запропонував свою концепцію істини (вчення про референциальной, препозициональной актуальною істинах) з урахуванням вивчення семантичної функціональності мови та пошуку внутрішніх законів, управляючих мовою.

Теория мови Бога у О.К. можна з «логосом» Платона і «Verbum» Августина (мова Бога — це точний образ природи речей, відповідно, слова людини — неточні і неповні образи речей). Позиція «крайнього реалізму» А. До. багаторазово піддавалася філософської критиці, починаючи з його сучасників і по Канта. Проте значення його вчення визначається, з одного боку, раціоналізацією августинианства, з другого, — розробкою концептуальної основи схоластичної философии.

Список литературы

Opera omnia. Edinburg; Roma, 1946—1951. Vol. 1—5; Monologion. Stuttgart, 1964.

История філософії. М., 1940. Т. 1; Barth До. Fides quaerens intellectum. Anselms Beweis der Existenz Gottes… Munchen, 1931; Jaspers K. Diegrossen Philosophen. Miinchen, 1957. Bd 1.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.