Формування власне української документознавчої термінології

На формування української термінології впливало багато факторів, як і на усю українську культуру та науку. До найсуттєвіших належать історичні та політичні умови, соціальне становище суспільства, а також вплив культури й мови інших націй.

Українська документознавча термінологія укладалась значною мірою неорганізовано, свідком чого є її словниковий склад, в котрому з’являються «загальновживані слова, які зазнали переосмислення, і слова, утворені від українських і запозичених морфем, і кальки, і запозичення з класичних і сучасних мов та ін» [11, с. 16].

Від середини ХІХ ст., із початком етапу українського національного відродження, розвивається наука, техніка й літературна мова. У зв’язку з цим фактом дуже актуальним стало питання про власне українську термінологію. До цих часів українська наукова термінологія не була сформованою, тому що вся наукова діяльність реалізувалась у російських, німецьких або польських інституціях. На цю нестандартність термінології впливало також соціальне становище України та її національної мови. Отже, з піднесенням мови й культури виникла потреба створення української термінології. Перші опрацювання проблеми термінології знайдемо в середині ХІХ ст. у М. Левченка в статті журналу Основа за 1861 р. На його думку, треба «укладати нові терміни у дусі народної мови» [15]. М. Левченко, крім теоретичної обробки цієї справи, уклав словник інтернаціоналізмів із власним перекладом їх. Його пізніше поповнив П. Єфименко.

Значна кількість власне українських термінів, які виникли на основах зазначених мов, з’явились в документознавчі термінології в середині ХІХ століття. Йдеться саме про такі терміни, як читальня, читач, бібліотека, видання. До слів, створених в українському середовищі без безпосереднього впливу іншої мови, можна включити також такі терміни: визначник, розділювач, опис, список, покажчик, ядро, скринька, повідомлення, склад, заголовок, назва, наклад.

Переважна більшість простих українських термінів має свій початок ще в добі праслов’янської мовної спільності (приблизно 80% усіх термінів). У меншій кількості представлені слова старослов’янсього та українського походження. Дослідниця Г. Миронова зазначає, що «хоча нові терміни створені вже в українській мові, їх джерелами постійно залишились давні слова» [5].