Київ у романі «Майстер і Маргарита»

Багато хто читаючи відомий роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита» Навіть і не підозрює, що письменник, живучи в Москві описав усі події, які відбулись у творі, з коханого міста — Києва. Звісно, Михайло Булгаков, чиє дитинство і юність пройшли в Києві, кому довелося закінчити тут і гімназію, і університет, не міг не ввібрати в себе атмосферу цього, за його ж словами, «найкрасивішого міста в Росії» настільки, що вона стала, так би мовити, письменницької плоттю. 17 C. 107] І незабутні враження дитинства і юності, як би розчинилися в творчій пам’яті художника, без сумніву присутні у всіх творах Майстра, то тут, то там проступаючи яскравими або ледь помітними, химерними, а то й таємничими візерунками на сторінках самих зрілих, самих «московських» його оповідань, романів і п'єс, включаючи і вершину творчості - роман «Майстер і Маргарита», здавалося б, твір наскрізь московське.

" Рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат …" [2 C. 45] Як відомо, батько письменника був професором духовної академії. І у вільні хвилини він часто приводив хлопчика в величний собор святого Володимира, інтер'єр якого вражав відвідувачів своєю пишністю. Каскади розписів, золото, мармур …

Але якщо зайти в лівий неф храму і наблизитеся впритул до Царських врат, сюжет однієї з настінних композицій змусить вас задуматися. Свято залишиться за спиною, і ви цілком будете поглинені наринули на вас роздумами. «Суд Пілата» називається ця вражаюча розпис, виконана польським художником П.А.Сведомскім в кінці минулого століття.

" Крита колонада між двома крилами палацу Ірода" ., — згадайте раптом ви. І далі все потече так, як написав Майстер. «У білому плащі … прокуратор сидів, як кам’яний …» «Секретар, щоб не пропустити ні слова, швидко креслив на пергаменті слова …» Всі відповідало дійсності. Тієї дійсності, яку споглядав Майстер в ранньому дитинстві, потім ставши отроком і юнаком і, нарешті, самостійним художником.

Слід зауважити, що смерть Берліоза під колесами трамвая теж не випадкова. У 1917 році була опублікована повість Олександра Купріна «Кожне бажання», яка в якійсь мірі послужила моделлю для написання Булгаковим роману «Майстер і Маргарита». У купринскими творами читаємо: «За Олександрівській вулиці зверху біг трамвай, викидаючи з-під коліс тріскучі снопи фіолетових і зелених іскор. Описавши криву, він наблизився до Бульварною …» У Булгакова: «В обличчя Берліозу бризнув червоний і білий світ … Негайно і підлетів трамвай … Він раптово засвітився зсередини електрикою, завив і наддають …» В обох випадках — смертельний результат. Тільки спочатку це сталося в Києві, а потім вже — у Білокам'яній. Ймовірно, і Берліоз — прізвище, швидше, не музичне, а перероблене повсякденне. Сімейство Берліоза володіло в Києві великими земельними ділянками, і «Берлізові городи» на Деміївці були у всіх на слуху. Зауважте, що дядько Берліоза живе в Києві, з чим пов’язані й ліричні відступи, в яких Булгаков знаходить «віддушину» для своїх ностальгічних спогадів про рідне місто. 3 C. 209−211].

У повісті Купріна чарівну жінку, з якою знайомиться головний герой, звали Варварою Миколаївною. Улюблену Майстра звуть Маргаритою Миколаївною, а його першу дружину — Варварою. Але чому все-таки Маргарита? У світі мистецтва вважається престижним, якщо ініціали творчих знаменитостей починаються на одну і ту ж літеру (Мерілін Монро, Мішель Мерсьє, Марчелло Мастрояні і т.д.). Маргарита також дарує судженому шапочку з вишитою нею буквою «М», що означає одночасно і «Майстер» та «Маргарита». До речі, на огорожі Маріїнського палацу теж присутня монограма за участю літери «М», про що прекрасно знав автор.

Що стосується освітлення в романі євангельської теми, то письменнику з Києва, прозваного в народі «Російським Єрусалимом», вона була дуже близька. «Кращим місцем у світі» назвав Булгаков Володимирську гірку. Саме там на початку минулого століття розміщувалася панорама «Голгофа», яка розповідає про муки і страждання Ісуса Христа. 4 C. 107].

У главі 29 роману «Майстер і Маргарита» «на заході сонця високо над містом на кам’яній терасі одного з найкрасивіших будівель в Москві» сидять двоє - Воланд і Азазелло. Скоро, зовсім скоро перед ними постане «обірваний, забруднити в глині похмурий чоловік у хітоні», щоб повідомити про зважилася долі головних героїв роману. І місто — відзначає Булгаков — «був видний майже до самих країв». Візьмемо на себе сміливість думати, що бажання бачити стару Москву з пташиного польоту теж йде у Булгакова від колишньої київської життя. Адже москвичі цінували своє місто саме за милий, домашній затишок тісних, кривих і горбатих провулків і вуличок. Захоплюючі картини з берегів Дніпра, що вражали незліченні натовпи очевидців — паломників і мешканців міста!

Політ Маргарити над Москвою так вражає уяву, що питання про витоки міфу не виникає і в булгаковської героїні не проглядається київська відьма запущена в небо. Можна сказати що Маргарита летіла над Дніпром, а точний напрям — Лиса гора, де здавна, за чутками і легендами, збиралися на шабаш відьми. Опинившись біля київської Лисої гори, Маргарита могла скупатися тільки в Дніпрі або впадає в нього маленькій річці Почайна, яка текла колись по Подолу. Саме в гирлі Почайни, а не в самому Дніпрі за легендою хрестили Русь у 988 році. Ось і Маргарита перш ніж потрапити до Воланда, Маргарита проходить обряд «розхрещення», «антихрещення».

Та й хоровод русалок над річкою, зустріли Маргариту, теж має суто київське звучання. Адже увертюрою до святкової зустрічі служить такий абзац: «Під гілками верб сиділи в два ряди товстоморді жаби і, роздуваючись, як гумові, грали на дерев’яних дудочках бравурні марші …» Як це знайомо киянам! Милуючись «химерами» будинку Городецького, ви обов’язково помітите цих пухких добродушних жаб, примостившись на верхньому карнизі будівлі. Вони разом з русалками і вінчають фантастичний ансамбль цього архітектурного дива. 5 C. 28−29].

«Киев у Булгакова не в изображении родного города, — пише Петровський, — не в названиях киевских реалий, вообще не в „теме“, — он в самой структуре мышления писателя, в типологии его творчества. (…) Его (Булгакова. — О.Р.) модель мира была киевоцентричной. Он, если можно так выразиться, мыслил Киевом».

Присутність Києва в структурі мислення й типології творчості письменника справді може й не «задавати» наявність у тексті київських реалій. Тільки про які б міста не писав Михайло Панасович, усі вони — Москва, Єрусалим і навіть Париж — здаються двійниками Києва-граду, що випадково забрели до чужих земель. Так, у «Театральному романі» («Записках небіжчика») Максудову вказують на наявний у його романі київський пейзаж («зоряні ночі українські», «рокіт Дніпра», «запахи акації» і «сріблясті тополі»), але всього цього, як стверджує Максудов, у його романі зовсім немає. Тополь, акацій і зоряних українських ночей у Максудова в «Чорному снігу» справді немає, однак Київ і київська тема є. Тільки вона, як і в самого Булгакова, в іншому — у відчутті катастрофи, що насувається, в апокаліптичних мотивах, у заграві за вікнами і крові на снігу.

І ця апокаліптика пов’язана з тим, що, як вважає Мирон Петровський, у всіх своїх текстах Булгаков розповідає про загибель Міста, що одночасно й Київ, і Єрусалим, і Рим. Любителів прямолінійного патріотизму така багатошаровість і еклектичність булгаковського Києва може шокувати, особливо якщо поставити в цей ряд ще й Москву, але киянин Булгаков саме тому киянин повною мірою, що до всього ще й космополіт. І світ бачиться йому у вигляді величезного Міста-Граду, на який з усіх боків насувається хаос, що загрожує поглинути його. Пам’ятаєте, в «Мастере и Маргарите»: «Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла ненавидимый прокуратором город…"[17].

Протистоянням Міста й сил ентропії завжди переймався Булгаков, щоправда, далеко не завжди оптимістичними були його прогнози щодо того, хто візьме гору. Мирон Петровський у книжці «Мастер и Город. Киевские контексты Михаила Булгакова» досліджує художній розвиток цього протистояння в текстах Булгакова — від ранніх творів до «Батума».

У «Батумі» остання опозиція зводиться на ніщо страшним і згубним перетворенням майстра на вождя, щоправда, це від початку, якщо так можна висловитися, — трохи зіпсований майстер, самозваний претендент у майстри. Або як стверджує Мирон Петровський: «Перед нами пьеса о переходе пророка в „инобытие“ вождя». Хоча, попри песимізм, який оволодів ним наприкінці життя, Булгаков обмежився лише п'єсою «о переходе пророка в „инобытие“ вождя», а не про перехід Міста в інобуття хаосу. Людина може спокуситися, Місто — ніколи. Град небесний із градоначальником Ієшуа Га-Ноцрі ніби ширяє над усіма булгаковськими містами, вказуючи на їх небесну, не підвладну тлінню серцевину. Тому й Максудов — один із численних булгаковських Майстрів — син віце-губернатора, що лякає Івана Васильовича, який очолює в «Театральному романі» Незалежний театр. Зв’язок Майстра й Міста, хоч як би іронічно він подавався, незмінно наявний у булгаковських текстах. Книжку Мирона Петровського й присвячено цій незмінній парі — Місту, що супроводжує Майстра в усіх його мандрах, і Майстру, що не втомлюється живописати Місто. 20].

«Предстоит ли художнику-живописцу нарисовать портрет, написать пейзаж или построить жанровое полотно — он все равно окунает кисти в свою палитру, — так Булгаков окунает свои кисти в Киев, что бы ни предстояло ему изобразить». Ця цитата з книги Мирона Петровського (розділ «Миф о городе и мифологическое городоведение») немов принижує Київ перш ніж його возвеличити. «Палітра? І тільки?» — розчаровано запитаєте ви. А хіба цього замало? Адже співав Окуджава: «Живописцы, окуните ваши кисти В суету арбатских улиц и дворов…» — і Арбат — це не лише не принижувало, а навіть навпаки. Мислити Києвом зовсім не означає навчитися без виправлень його «переписувати». Києвоцентричність булгаковської творчості полягає не в «переписуванні» рідного міста, а в рідкісній здатності розмовляти з Містом за допомогою текстів, на які саме воно й надихнуло, а потім дарувати ці розмови нам. 9 c. 219−220].