Поети «чистого мистецтва»

Поэты «чистого искусства»

Картина російської літературного життя 30—50-х рр. було б неповна, якщо б ми проігнорували существований поезії так зв. «чистого мистецтва». Під цим умовним найменуванням то, можливо об'єднано творчість тих поетів, які захищали ідеологію консервативної частини поміщицького класу. Групу цю очолювали Тютчев й молодий Фет, у ній діяльно брали участь А. Майков (перше видання його віршів — 1842), М. Щербина, («Грецькі вірші», Одеса, 1850; «Вірші», 2 тт., 1857) та інших. Безсумнівним попередником лінії в російської поезії був Жуковський, у деяких мотиви Пушкін (період догляду в теорію самоцельного мистецтва — 1827—1830) і Баратынский. Однак в Пушкіна, ні в Баратинського мотиви «чистого мистецтва» не отримали такого всебічного розвитку, як і наступну пору російської поезії, що з переконливістю пояснювалося усугубившимся розкладанням який живив їх класу.

Нетрудно встановити дворянське походження цього поезії: симпатії до садиби, милування її природою, безтурботним побутом її власника лейтмотивом проходять крізь ці творчість будь-якої з цих поетів. Одночасно всім цих поетів типово повна байдужість до господствовавшим у тогочасній життя революційним і ліберальним тенденціям. Глибоко закономірний те що, що їх творах ми знайдемо жодній із популярних в 40—50-х рр. тим — викриття феодально-полицейского режиму на різних його сторони, боротьби з кріпаком правом, захист емансипації жінок, проблема зайвих покупців, безліч т. п. цікавлять цих поетів, зайнятих так зв. «вічними» темами — замилуванням природою, зображенням любові, наслідуванням стародавнім і т. буд. Але байдужі до починанням лібералів і революціонерів, вони охоче з сфери свого усамітнення потім, щоб висловитися на незмінно консервативному і реакційному дусі по важливих проблем поточної життя, угрожавшим життя їх класу (порівн. якою засудив послання Тютчева за адресою декабристів і фіміам, воскурявшийся Миколі I А. Майковым у його вірші «Візок»): в естетичних поглядах цих представників поміщицької правої невипадково воскрешались давно переборені іншої літературою субъективно-идеалистические концепції Канта і Шеллінга: тут знову проповедывалось напр. вчення про абсолютному розриві між митцем і холодної і байдужою для її діяльності натовпом. У цих поетів був у світової поезії свої вчителя; у сучасній поезії вони за перевазі були німецькі романтики, близькі до них зі свого політичному і естетичному пассеизму. Не меншою мірою поетам «чистого мистецтва» була близькою і антична література, творчість Анакреона, Горація, Тибулла, Овідія, притягивавшее їх гармонійністю свого світогляду і безтурботністю свого епікуреїзму. Безліч перекладів і наслідувань древнім дали Щербина, Фет, Майков. Господствовавшим і найбільш популярним жанром їх однак було ліричний вірш, у якому переживання поета розкривалися на благоухающем тлі маєткових пейзажів (міська цивілізація їхньою увагою себе майже приваблювала).

Невозможно заперечувати значущість художнього рівня цієї поезії, проялявшегося й у вишуканості її образів, й у отделанности композиції, й у мелодійної структурі вірша. Але ці незаперечні переваги розвинені в ліриці «чистого мистецтва» з допомогою багатства, розмаїття, а головне — прогресивності укладеного у ній громадського змісту. Ідеологія поетів «чистого мистецтва» бідна і безперспективна, інакше й неможливо було при займалися усіма ними позиціях. Цим і пояснювалося досить слабке вплив їх у подальшу російську поезію, бо її основні течії (Некрасов, Курочкян) безумовно ворожі групі Фета і Майкова. Поети дворянській правої не створили таких естетичних цінностей, які б ввійти у творчий фонд класичної поезії і зберегли б своє значення для сучасного читача. Винятком є лише Фет і Тютчев, перший — художнім проникненням своїм у світ природи, другий — гостротою, з яким їм виражено обуревавшее її почуття розпаду його класу, суб'єктивно переживавшееся їм, як загальнолюдський криза свідомості.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.