Стилі управління

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОССИЙССКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.

МІЖНАРОДНИЙ СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ИНСТИТУТ.

МІЖНАРОДНОГО СЛОВ’ЯНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЇМ. ДЕРЖАВІНА Г. Р.РЯЗАНСКОЕ.

ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВО.

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ Й ОРГАНІЗАЦІЇ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА.

РЕФЕРАТ.

ПО ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ ОРГАНИЗАЦИИ».

НА ТЕМУ:

«ОРГАНИЗАЦИЯ ЯК СИСТЕМА».

СТУДЕНТКИ 4 КУРСА.

ГРУПИ 1 М.

КУЗНЄЦОВОЇ М.П.

НАУКОВИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:

ТРЕТЬЯКОВ М.Ф.

РЯЗАНЬ 2003.

План.

1. Управління та її елементи 3 2. Особистість керівника 7 3. Стилі керівництва 14 4. «Одномірні» стилі керівництва 17 5. «Багатовимірні» стилі керівництва 21 6. Список літератури 22.

Управління та її элементы.

Усі управління, зрештою зводиться до стимулюванню активності інших людей.

Л. Якокка, відомий американський менеджер

Від самого дитинства людині знайоме поняття «управління». Спочатку ми зіткнулися з управлінням автомобілем, з управлінням устаткуванням, хімічними і ядерними реакціями, зростом і розвитком рослин та тварин, а як і поведінкою іншим людям. Отже, управління багатоманітно і існує у різних видах.

Це то, можливо технічне управління, яку здійснювався над природними й технологічними процесами, наприклад, подача тепла, рух потягів і літаків, обробка деталей на станках.

Це може бути державна управління соціально — економічної життям суспільства через різні інституції, наприклад, правова система, міністерства, відомства, місцевих органів власти.

Це то, можливо ідеологічне управління, що полягає у впровадженні до тями членів товариства концепцій його розвитку, яке різними політичними партіями і группировками.

Це то, можливо недержавне управління соціальними процесами, наприклад, руху на захист навколишнього среды.

Це то, можливо господарське управління виробничу краще й економічної діяльністю комерційних і некомерційних організацій, що діють у ринкових отношениях.

Узагальнюючи всі ці виду управлінської діяльності, можна зробити висновок, що управління — це усвідомлена цілеспрямована діяльність людини, з допомогою, якій він впорядковує і підкоряє своїм інтересам елементи довкілля — суспільства, живої і неживої природи, техники.

Елементи, куди спрямована ця діяльність, становлять об'єкт управління. Направитель управлінської діяльності називається суб'єктом управління, котрим може бути як людина, і група людей.

Суб'єкт управлінської діяльності - фізична особа, живою людиною, через якого реалізуються управлінські отношения.

Управлінська діяльність є специфічну різновид трудового процесу, разом й характеризується предметом праці, засобами праці, самим працею, а як і його результатами.

Предметом праці управлінні є інформація. Уся зібрана і отримана інформації з різних джерел у результаті управлінської діяльності аналізується і її основі створюються варіанти рішень, то є інформація, з якої об'єкт управління може робити конкретні действия.

Засобами управління є всі, що сприятиме здійсненню операцій із інформацією — від комп’ютерів, телефонів, авторучки й паперу до органів людського тела.

Управління належить до категорії розумової праці, який здійснюється людиною як нервово — психологічних зусиль (слухання, читання, говорення, контактування, спостереження, мислення та тому подобное).

Усі управлінські дії різняться за призначенням, конкретному змісту, формам і методам здійснення, за рівнем сложности.

Складність управління визначається масштабами, кількістю і структурою розв’язуваних проблем, перетинів поміж ними, розмаїттям застосовуваних методів, організаційних принципів. Складність характеризується мірою новизни прийнятих рішень, обсягом необхідних змін, пошуком нетрадиційних підходом, а як і визначається ступенем оперативності, самостійності, відповідальності, ризикованості рішень, які необхідно принимать.

Управління організацією одна із основних видів всієї сукупності управління. Становить собою засіб впливу на процес виробництва, яких — або благ чи послуг з його упорядкування на основі об'єктивних законів розвитку производства.

Управління можна розділити управління людьми і управління діяльністю організації. Управління у створенні є стосунками між керівником і підлеглих йому персоналом, спрямоване для досягнення результатів діяльності організації. Управління з'єднує все людські та матеріальні ресурси з виконання завдань, завдань, які организацией.

Отже, можна розділити все полі діяльності управління на частини: управління банківською діяльністю та управління Управління діяльністю, складається з планування діяльності, постановки виробничих завдань, створення виміру виробничої роботи й контролю над виконанням завдань. Управління діяльністю може бути успішним, якщо управління людьми здійснюється неправильно.

Управління людьми є діяльність із керівництву персоналом організації. Ця сфера управління безпосередньо з роботою керівника. До даному виду управління ставляться: забезпечення співробітництва у колективі, кадрову політику, навчання, інформування, мотивація персоналові та інші складові роботи руководителя.

Управління потребує великих розумових зусиль незалежно від цього, якій галузі вони стосуються — управління діяльністю, оточенням чи людьми. Управління діяльністю організації означає прагнення досягненню максимальних результатів роботи. Робота керівника має власної досягнення людьми особистих целей.

Щоб управлінська діяльність здійснювалася добре, необхідним є дотримання низки условий:

1) Суб'єкт і той управління мають відповідати одна одній. Якщо вони самі не зможуть зрозуміти одне одного у процесі роботи, то не реалізують свої потенційні можливості. Тож якщо керівник і підлеглий ні сумісні психологічно, то з-поміж них почнуться конфлікти, які нададуть погане впливом геть результати работы.

2) Суб'єкт і той управління мають мати самостоятельностью.

Суб'єкт управління неспроможна передбачити всі інтереси об'єкту і можливі варіанти його дії у різних ситуаціях. Коли ролі об'єкта управління є люди, які мають своїми поглядами, на ситуацію, прагненням, мисленням вони повинні мати можливість, реалізувати свої можливості практично. За відсутності такого можливості або придушують свою активність, або намагаються домогтися свого мнения.

3) Суб'єкт і той управління мають бути зацікавлені у чіткій взаємодії; як віддачі необхідних команд, інший — у тому своєчасному виконанні. Можливість суб'єкта управляти обумовлена готовністю об'єкта, виконувати вступники команды.

Ступінь досягнення учасниками управлінської діяльності своєї мети повинна перебувати у прямої залежності від ступеня досягнення мети самого управління. І це становить цілу проблему управління у тому випадку, що його суб'єкт і той пов’язані відносинами власності. Отже, можна дійти невтішного висновку, що управління всюди супроводжує діяльність людини. І всяка діяльність людини потребує управлінні. Завдяки управлінню виявляється можливої ця діяльність. Чим краще здійснюється управління, тим вища можливість успіху. Від управління залежить реальність передбачення результату, чіткість і узгодженість дій людей. Однак ж сама зацікавленість людини — учасника спільного праці загальному, результаті. Саме тому починаючи з певного етапу розвитку й суспільства, дедалі більша увага приділяється управлінню. Ставиться завдання удосконалення управління, пошуку нових форм, визначення можливостей його розвитку, використовуючи кошти нової техніки, збагачення інформацією і прочее.

Особистість руководителя.

Особистість керівника можна у трьох груп характеристик, що є: біографічні характеристики, здатності Німеччини та риси личности.

Біографічні характеристики. До них относятся:

1.Возраст керівника. Проблема вікову межу для управлінських працівників високого рівня, і навіть питання вікового оптимуму для менеджерів у тих чи інші види професійної діяльності існують досить давно. Так, проводячи аналіз матеріалів зібраних Т. Коно, середній вік президентів великих японських компаній становить 63,5 року, їх американські колеги кілька молодший — 59 років. Ось якої думки про цю проблемі. Лі Якокка відомий американський менеджер: «Завжди вважав безглуздою практику, коли він людини, яке сягнуло 65 років, ми маємо незалежно з його фізичного стану негайно послати у відставку. Ми повинні покладатися на наших старших менеджерів. Вони мають досвідом. Вони мають мудрістю». Інакше кажучи, вік — це багато в чому досвід; як природна, а й соціальна характеристика людини, зокрема і руководителя.

Проте думати, що тільки зрілий вік (отже, і досвід) дає права його власника прогнозувати посаду. Історія свідчить, що з початку створення найбільших компаній стояли надто молоді люди. А. Морите, засновнику і багаторічному керівнику всесвітньо відомій «Соні корпорейшн», щодня установи фірми було лише 25 років. І таких прикладів немало.

Отже, вік керівника може бути ні перевагою, ні перепоною на шляху здобуття права зможе ефективно управляти. Залежність між віком і ефективністю керівництва продовжує залишатися не определенной.

2. Пол керівника. Ця характеристика приваблює у нього дедалі більшої уваги із боку дослідників, які намагаються пояснити різницю між чоловічим і жіночим поведінкою у ролі керівника. Особливу увагу і безліч публікацій у різних виданнях присвячені моделі жіночої поведінки. Це тим, що у житті сучасного суспільства важко знайти область, у якій жінка не грала б важливою, навіть не головній ролі. Жінки обіймають посади президента, прем'єр міністра, керівника великої політичну партію, дипломата, бізнесмени й навіть міністра обороны.

Але дослідники відзначають, що у окремих напрямах, які від що у них людей значної мовної активності, жінки у присутності чоловіків поводяться несміливо. Тому жінки рідше стають лідерами й виявляють малу схильність, ніж чоловіки домагатися цій ролі. Це тим, що чоловіки мають більшої компетентністю у вирішенні групових завдань, а як і їхнім нинішнім прагненням мати перевагою групи. Особливого значення має наявність певного стандарту поведінки прийнятого у суспільстві. Від виконавця чоловічої ролі очікують і відповідну поведінку. А жінкам, щоб до них ставилися, як до гідним керівникам вдається добиватися порозуміння свої спроможності російських і властиві їм ділові качества.

Дослідники як і визначили ще одне велика різниця між чоловіками, й жінками менеджерами, саме, великий інтерес жінок до відносин між людьми. Жінки перевершують чоловіків у демократичності керівництва, отже, й у ступеня орієнтації на людські відносини. Але, поки не можна з впевненість стверджувати, хто ефективніший в посади керівника: чоловік або жінка. Занадто невисокий відсоток жінок — керівників по — порівнянню з представництвом обіймали цю посаду сильної половини человечества.

3. Соціально економічний статусу і освіту. Дані характеристики дуже важливі керівникові. Ефективний керівник повинен мати різноманітними знаннями у сфері управління та бізнесу, спеціальних наук, що з діяльністю компанії, іноземними мовами. Нині керівники прагнуть опановувати як спеціальними знаннями, а й економічними, юридичними. У нашій країні підвищилася необхідність керівники в знанні іноземної мов. Цьому сприяло співробітництво багатьох підприємств із аналогічними іноземними організаціями. І керівник як особа організації повинен перетворитися на досконало мати хоча б загальноприйнятим англійською мовою. Підвищився інтерес керівники і до психологічним питань управління. Чимало їх ми проходять навчання й стажування до престижних західних школах бизнеса.

Соціально — економічний статус людини здатний надати значний вплив в розвитку менеджерської кар'єри. Як зазначив Ф. Фідлер «одне з найбільш надійних способів стати президентом компанії - народитися у ній, що володіє цієї компанією». Про багато які керівники (наприклад, Форд, Якокка) починали свій шлях із початку, «від початку» і підкорили високі вершини бізнесу. Тому шлях нагору в менеджменті не закритий никому.

Наступною складової особистості керівника є здібності. Усі здібності можна розділити на загальні (до них належить інтелект) і специфічні (знання, вміння тощо.). Найбільшого впливу на ефективність керівництва надають загальні здібності, тобто інтелект. Ще у 60-х роки американський індустріальний психолог Є. Гізели, обстежуючи групи менеджерів, дійшов висновку, що безпосереднє відношення між інтелектом і ефективністю керівництва носить вигнутий характер. Це означає, що ефективними виявляються менеджери ні з дуже високими чи низькими показниками інтелекту, а мають середній рівень. Але ці дані не є якимось стандартом для інтелектуального потенціалу. Якийсь конкретний ефективний керівник може мати достатньо низькі результати по проведеного тесту интеллекта.

Пізніші дослідження, проведені Ф. Фидлером й О. Лейстером, показали, що у взаємозв'язок між інтелектом і ефективністю роботи надають поєднання інші чинники. До них належать: мотивація та вітчизняний досвід керівника, а як і його з вищим керівництвом України й підлеглими. Недостатня мотивація і творчий досвід керівника, слабка розрада його підлеглих напружені відносини з вищим керівництвом мають як наслідок зниження впливу інтелекту керівника на ефективність його деятельности.

До специфічних здібностям особистості можна віднести спеціальні вміння, знання, компетентність, інформованість. Марно особливо доводити й призводити приклади на конкретних особистостях, наскільки важливі для успішного виконання управлінської діяльності ці способности.

Наступна характеристика керівника — риси особистості. До найчастіше згаданих у різних дослідженнях чорт особистості ставляться: домінантність, упевненість у собі, емоційна врівноваженість, стрессоустойчивость, креативність, прагнення досягненню, підприємливість, відповідальність, надійність у виконанні завдання, незалежність, общительность.

Розглянемо кожну з цих характеристик окремо. Домінантність чи здатність проводити людей. Керівнику необхідно обов’язково мати даної характеристикою, оскільки важко, як і зможе ефективно управляти людьми, не надаючи ними впливу. Вплив на людей має грунтуватися як на посадових повноваженнях, а й психолого-педагогічних особливостях спілкування керівника з підлеглими. Вплив повинен мати основою справедливий підхід керівника до підлеглому. Впевненість у собі. Вплив цієї характеристики безпосередньо відбивається на підлеглих, які у випадку впевненості керівника відчувають спокій, підтримку, захист, надійність, упевненість у майбутньому. Отже, певний психологічний комфорт забезпечує підвищує мотивацію до виконання завдання. Невпевнена у собі керівник неспроможна викликати довіру і повагу до як з боку підлеглих, і зі боку керівників рівного або як високого рівня. Емоційна врівноваженість і стрессоустойчивость. Емоційна врівноваженість має виявлятися у контролі із боку керівника за своїми емоційними проявами. Стосунки між менеджером і підлеглими повинні прагнути бути рівними, діловими і залежати від особистої симпатії і власного настрої. Емоційна врівноваженість б'є по емоційний стан підлеглих. Негативний сплеск емоції в керівника може понизити відчуття впевненості у підлеглих, наслідком цього зниження їх ділову активність. Працівники будуть змушені боротися зі своїми почуттями, а чи не з робітниками проблемами. Емоційна неврівноваженість може підривати імідж керівника очах діловими партнерами. Але постійне придушення негативних емоційних реакцій, стримування їх здатні обернутися неприємними для особистості наслідками — неврозами і з їхньої основі психосоматическими захворюваннями типу, наприклад, гіпертонічної хвороби чи виразковій хворобі шлунка. Тому керівник повинна звернути особливу увагу коштом емоційної розрядки. Зняття напруги може статися під час занять фізичними вправами, спілкування з і близькими, захоплення різноманітними хобі. У Японії для емоційної розрядки розбивають манекени, що зображують вищих керівників. Тож у останні роки фахівці повинні усе частіше кажуть про необхідність раціональної організації менеджерського праці, відведення достатнього часу для емоційної розрядки керівників. Креативність чи спроможність до творчому рішенню завдань. Запорукою ефективного керівництва і те, чи може керівник бачити елементи новизни і у діяльності своїх підлеглих, і навіть та підтримувати їх починання. Прагнення досягненню цілі й підприємливість — найважливіші риси сучасного керівника. У тісного зв’язку з ними перебуває схильність особистості до ризику. Керівник ні зупинятися на половині справи, має бути здатним ризикувати і прораховувати свій ризик. Хороший керівник займається і бізнесом й не так заради грошей, (є для нього показником успіху, а чи не засобом збагачення), а, як із постійної необхідності концентрації всіх розумових здібностей для рішення нескінченного кількості різноманітних проблем. Бізнес гарного керівника є необхідною стимулом і життєво важливою дозою адреналіну. Відповідальність і надійність у виконанні завдань. Дефіцит цих людських якостей ми постійно відчуваємо у повсякденному житті. Керівник повинен віддавати перевагу ситуації, у яких необхідно нести відповідальність за своє рішення. Керівник може бути відповідальним і був надійним людиною, оскільки якого є прикладом, і уособленням ідеальної особистості своїх підлеглих. Незалежність. Ця характеристика, безсумнівно, є важливим особистісної рисою керівника, які забезпечують йому успішність дій в різноманітних галузях життя організації. Хоч би які поради ні приймав керівник від його оточення, остаточне рішення він швидко приймає завжди сам. Чим самостійним поводиться керівник, то більше вписувалося проявляється його незалежність. Але це виключає необхідності прислухатися до думці колег чи підлеглих. Головне, щоб керівник мав свою точку зору проблеми, свою професійну й людську обличчя, і навіть підтримував це властивість у підпорядкованих. Але надмірна незалежність керівника може перетворитися на самодурство і волюнтаризм. Незалежність, реалізована в такий спосіб, сприяє зниження ефективності менеджмента.

Товариськість. За результатами наукових досліджень про понад три чверті свого робочого дня керівник витрачає спілкування. Тому комунікаційні здібності в керівника мають бути досить високими. Багато ділові зв’язки, керівництво підлеглими починається з общения.

Останніми роками завдяки проведених там опитуванням менеджерів пощастило виявити ряд характеристик, якими необхідно мати для успішного ведення справ у організації. Наприклад, можна порівняти якості керівників, які найбільш цінуються у Фінляндії і Банк Японії. Мистецтво менеджменту припав на цих країнах високого рівня. Ці дані потрібно врахувати російським керівникам, які починають впроваджувати отримані теоретичні основи в практику господарської деятельности.

Якості, які повинен мати президент промислової японської компанії: енергійність, ініціативність і рішучість, зокрема в умовах ризику; довгострокова передбачення і гнучкість; широта поглядів, глобальний підхід; завзята роботу і безперервна навчання; неупередженість, безкорисливість, лояльність; здатність повністю скористатися наявними можливостями працівників із допомогою правильної розстановки і справедливих санкцій; особисте чарівність; готовність вислуховувати думку інших; здатність створювати колектив й гармонійну атмосферу у ньому; вміння чітко формувати цілі й установки; здоров’я. Чинники успішну діяльність фінських менеджерів: вміння створити результати і бажання багато працювати їхнього досягнення; бажання і можливість нести відповідальність за доручену завдання й приймати ризиковані рішення; готовність починати процеси змін — у управлінні чи його залучити до інтересах організації; готовність використовувати відкритий засіб керування, який вітав співробітництво; мистецтво приймати швидкі рішення; здатність зосереджуватися справжньою і майбутньому; здатність бачити зміни, що відбуваються і в середині організації, і за її межами і використовувати їх; готовність до родичів соціальним взаємовідносинам; готовність до спільного керівництву; творчий підхід до; постійне удосконалювання принципів і хороша загальна психологічна фізична форми; вміння правильно використовувати свого часу; готовність до мотивації себе і персоналу; готовність працювати у главі добре підготовленого й фахової персоналу; готовність до політичного керівництва; міжнародний кругозор.

Стилі руководства.

Стиль — одяг мысли.

Честерфилд.

Наступною складовою і головною характеристикою ефективності керівництва є стиль управління, який застосовує у роботі менеджер. Вивчення стилю керівництва ведеться психологами вже з більш півстоліття. Дослідники нагромадили на сьогодні чималий матеріал по даної проблеме.

Кожен керівник у процесі управлінської діяльності виконує свої обов’язки в властивому тільки Мариновському стилі. Стиль керівництва виявляється у тому, якими прийомами керівник спонукає колектив до ініціативному і творчому підходу до виконання покладених нею обов’язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Ухвалений стиль керівництва може бути характеристикою якості діяльності керівника, її спроможність забезпечувати ефективну управлінську діяльність, а як і створювати у колективі особливу атмосферу, сприяє розвитку сприятливих взаємин української й поведінки. Ступінь, до якої управляючий делегує своїх повноважень, типи влади, які він використовував, та її турбота, передусім про людських відносинах чи, передусім, про виконання завдання — все є стилем керівництва даного руководителя.

Стиль відрізняється сталістю, яка проявляється у частому застосуванні різних прийомів управління. Але це стійкість відносна, так як стилю зазвичай характерний динамізм. Правильно вироблений стиль керівництва відповідний сформований ситуації здатний подолати, начебто, нездоланні перешкоди. І він призведе систему до несподівано високим кінцевим результатам. Стиль керівництва багато чому визначається індивідуальними якостями керівного особи. Але у усією їхньою значимості особливості особистості Андрійовича не виключають інші компоненти, формують стиль управління. Компоненти ці становлять суб'єктивний елемент стилю, але стиль завжди і загальну об'єктивну основу.

Об'єктивно, який би стиль ні обраний керівником, її вибір визначається свідомої метою, що характеризує спосіб мислення і метод його дій. Крім цього є та інші об'єктивні компоненти стилю. До до них відносяться: закономірність управління; специфіка сфери конкретної діяльності; єдині вимоги, які пред’являються керівникам; соціально — психологічні риси виконавців (вік, підлогу, кваліфікація, професія, інтереси й потреби тощо.); рівень ієрархії управління; кошти та прийоми управління, використовувані вищестоящими керівниками. Дані об'єктивні складові стилю показують поєднання для діяльності керівника, виробничої функції і функції регулювання взаємин у колективі, характер сформованих у ній традицій і прийомів спілкування, а й викликав цим стиль работы.

Будь-яка управлінська діяльність має і суб'єктивну основу. Керівник, перш ніж ухвалити яке — або рішення спочатку подумки продумує всі можливі засоби на підлеглих і вибирає в залежності від ситуації найбільш з його погляд доцільні. І, незважаючи те що, що обов’язки керівника пропонуються посадовий інструкцією, стиль роботи має відбиток неповторною особистості керівника. Саме стилі керівника виявляються його якості, які кілька змінюються залежно від особливостей та потреб колективу. Сильне вплив на стиль надають інтелект, і культура керівника, рівень професійної і політичною підготовки, особливості характеру і темперамент, моральні цінності керівника, вміння уважно належить підлеглих, здатність вести у себе колектив, створювати атмосферу захопленості роботою, нетерпимості до недоліків і равнодушию.

Отже, у стилі керівництва виділяють, з одного боку, його загальну об'єктивну основу, з другого боку, властиві даному керівнику кошти та прийоми здійснення управлінських функцій. Об'єктивна складова стилю визначається сукупністю соціальних і стабільності економічних вимог до керівної діяльності. Суб'єктивні компоненти характеризуються рисами особистості керівника. Але тоді як стилі не можна чітко виділити його об'єктивну основу, жодні, навіть дуже прекрасні, якості керівника неспроможні забезпечити успіх діяльності организации.

Можна виділити основні чинники, що характеризують стиль керівництва: Вимоги, які пред’являються керівникам проти них компетентності, діловитості, відповідальності, особистих якостей, моральності, характеру, темпераменту тощо.; Специфіка системи — її цілі й завдання, управлінські структури та технологія управління, функції керівника; Навколишня виробнича середовище — технологічний рівень виробництва, форма організації праці, забезпеченість матеріальних ресурсів для тощо. п.; Особливості керованого колективу — його структура і культурний рівень підготовленості, характер сформованих у ньому взаємовідносин, його традиції і ценности.

Стиль роботи визначає як діяльність керівника, він безпосередньо б'є по всіх сторони діяльності системи та безпосередньо на подчиненных.

Отже, кожна організація є унікальну комбінацію індивідів, цілей і завдань. Кожен управляючий — це унікальна особистість, що має поруч здібностей. Кожен керівник є творцем того стилю управління, що він застосовує практично. Але у цьому враховуючи безліч об'єктивних і суб'єктивних умов і обставин, залежно, яких стиль отримує своє конкретне зміст. Стиль є соціальне явище, позаяк у ньому відбиті світогляд Молдові і утвердження керівника, а як і він багато в чому визначає результати діяльності всієї системы.

«Одномірні» стилі руководства.

Використовуючи для аналізу різні джерела можна визначити різні класифікації стилів керівництва. Існує дві підходи до вивченню стилів: традиційний і його сучасний. До традиційному підходу ставляться «одномірні» стилі управління. «Одномірні» стилі, характеризуються одним яким — то чинником, до них належить: авторитарний, демократичний і ліберальнопопустительский.

Вивчення стилю керівництва та саме виникнення цього поняття пов’язані безпосередньо з ім'ям відомого психолога До. Левіна. У 1930;ті роки разом із співробітниками провів експерименти, і визначив три стали класичними стилі керівництва: авторитарний, демократичний, нейтральний (анархічний). Пізніше були спроби термінологічних змін, й самі самі стилі керівництва позначаються як директивний, колегіальний і попустительский (либеральный).

Почати розгляд стилів керівництва необхідно з розгляду системи Дугласа Мак Грегора. Його праці з практичному управлінню містять твердження, що підпорядковані поводяться, в такий спосіб, як змушують їх поводитися керівники. Підлеглий будь-якого рангу може намагатися відповідати вимогам свого керівництва та виконувати покладені нею завдання. Дослідження Мак Грегора показують, що початкових двигуном поставленої мети є, передусім, бажання керівника. Якщо керівник вірить, що його працівники впораються із поставленим завданням, він підсвідомо управляє ними отже б поліпшити їх діяльність. Але якщо дії керівництва відрізняються непевністю, це призводить до перестраховке, отже, гальмує развитие.

Роботи Мак Грегора допомагають менеджерам уникати невпевненості та йти до досягненню максимального успіху. Він описує систему керівництва із двох протилежні позиції, кожну у тому числі триватиме керівник стосовно своїх підлеглих. Один із крайніх позицій названа теорія Х, іншу теорія У.

Теорія Х.

Теорія Х описує такий тип керівника, що стоїть на позиції директивних, авторитарних методів управління, оскільки належить до своїх підлеглим недовірливо. Найчастіше вони висловлюють своє ставлення так. Кожній людині від природи властиво небажання працювати, й тому він намагається уникати витрат праці, де це можливо. Люди намагаються уникати прямий відповідальності, воліють бути відомими. Кожна розумна людина прагне забезпечити повну безпеку. Щоб змусити кожного з п’яти членів колективу працювати для досягнення єдиної мети, необхідно застосовувати різні методи примусу, а як і нагадувати про можливість наказания.

Керівники, які дотримуються як і позиції стосовно до своїх підлеглим, зазвичай, обмежують ступінь їх свободи, автономії в організації, намагаються допускати службовців до брати участь у управлінні компанією. Вони прагнуть спростити мети, розбити їх у менші, кожному підлеглому поставити окрему завдання, що дозволяє легко контролювати її виконання. Ієрархія в організаціях, зазвичай, дуже сувора, канали збору інформації працюють чітко й оперативно. Керівник подібного типу задовольняє елементарні потреби підлеглих і який використовує автократичный стиль управления.

Теорія У.

Вона описує ідеальну ситуацію, у якій відносини у колективі складаються, як партнерські і становлення колективу проходить в ідеальної среде.

Ця теорія є оптимістичний погляд працювати організації та включає у собі такі становища. Робота перестав бути нічого для будь-якого людей ніж — то особливим. Людина не цурається виконання тих чи інших обов’язків, а прагне узяти під себе певну відповідальність. Робота в людини як і природна, як і. Якщо члени організації прагнуть досягти поставлених стилів, вони розвивають самоврядування, самоконтроль, роблять усе можливе задля досягнення цілей. Нагорода до праці буде суворо відповідати тому, як виконані які стоять перед колективом завдання. Винахідливість і творча початок залишаються прихованими у підпорядкованих зза високого розвитку технологий.

Відчутних б у роботі досягають керівники, які дотримуються як теорії Х, і теорії У. Але кожен менеджер повинен спочатку оцінити, можливо, у умовах, у яких перебуває організація, застосування теорії У, і навіть до яких наслідків може викликати застосування теорії Х.

Існують такі умови, у яких розвиток організації здійснюється за принципам теорії У. Керівники у разі в умовах рівноправності мають повну підтримку підлеглих і керівників середньої ланки. У цьому керівник для підлеглого є наставником. Вони може мати різні позиції щодо інших питань, але думка одне одного зобов’язані поважати. Менеджер, котра дотримується теорії У, дозволяє підлеглому самому встановлювати терміни виконання завдань, якщо хоче поєднувати різні види деятельности.

Концепції, відповідні теорії У, діють найефективніше в ситуації, якщо всі члени колективу адаптовані до такого стиль управління. Такі професії, як співробітник, вчитель, медик, найбільш пристосовані до керівництва з теорії У.

Низько кваліфіковані працівники, потребують постійного нагляду і контролю, зазвичай, краще адаптуються до управління з теорії Х.

Широке застосування теорії У у роботі управління дозволяє досягти високого рівня продуктивності, розвинути творчий потенціал у працівників, створювати гнучкі робочі місця, заохочувати колективну працю, а також досягти високого рівня кваліфікації персонала.

У межах «одномірних» стилів управління так можна трактувати дві моделі. Класична модель класифікації стилів керівництва, запропонована До. Левиным і альтернативна їй модель класифікації стилів Лайкерта. Розглянемо і зробимо аналіз даних моделей. Модель До. Левіна полягає в тому, головна роль при класифікації стилів керівництва було віддано властивостями особи і особливостям характеру керівника. У моделі Лайкерта у цю основу покладено орієнтир керівника або працювати, або на людини. Обидві аналізовані моделі ставляться до поведінковому підходу, створений основу для класифікації стилів керівництва. Ефективність керівництва відповідно до цього підходу залежить від того, як ставиться менеджер до своїх подчиненным.

«Багатовимірні» стилі руководства.

За сучасних умов успіх справи визначається як характером відносин між керівником і підлеглих та рівнем їхньої свободи, яку вона надається, а й низку інших обставин. Вираженням цього є «багатовимірні» стилі управління, які представляють комплекс взаємодоповнюючих, переплетених підходів, кожен у тому числі незалежний з інших. Спочатку склалася ідея «двумерного» стилю управління, який полягає в двох підходах. Одне з них орієнтується створення в колективі сприятливого морально-психологічного клімату, налагодження людські стосунки, а інший — створення належних організаційних і технічних умов, коли людина повно зможе розкрити свої способности.

1. Абчук В. А. Директорський хліб: цікаво про управління. Л., 1991.

2. Андрєєв У. І. Саморозвиток менеджера. М., 1995.

3. Веснин В. Р. Основи менеджменту. М., 1996.

4. Герчикова І. М. Менеджмент. М., 1995.

5. Дорошеева М. В. Підбір керівника конкретної коллектива.

//Управління персоналом. -1997.-№ 8.