Петровський Борис Васильович

Петровский Борис Васильевич

Герой Соціалістичної Праці, Академік Російської академії наук, академік Російської Академії медичних наук, почесний директор Російського Наукового Центру хірургії РАМН Родился 27 червня 1908 року у г. Ессентуки, проте своєї батьківщиною вважає село Вдячне Ставропольського краю (нині г. Благодарный), де у той час працював батько Бориса Васильовича — Василь Іванович Петровський (1880 г. рожд.), земський лікар. Звати його користувалося широкої популярністю серед населення Ставропілля. У 1980;х року на одному з корпусів колишньої Благодарненской земської лікарні було встановлено меморіальну дошку, а однієї з вулиць міста присвоєно ім'я В. И. Петровского. У останні роки влаштовано й відкрито народний меморіальний музей В. И. Петровского в г. Благодарном. Мати — Петровська (урожд.Шевченко) Лідіє Петрівно (1880 г. рожд.). Дружина — Петровська (Тимофєєва) Катерино Михайлівно. Дочка — Петровська Марина Борисівна (1936 г. рожд.).

В 1916;1924 рр. Борисе Васильовичу Петровський навчався у школі II щаблі г. Кисловодска. Сімейні традиції сформували в нього намір іти стопами батька. Після закінчення школи вона відразу влаштувався працювати дезинфектором на дезінфекційну станцію Кисловодська. Але тут закінчив курси бухгалтерії, стенографії, санітарні курси і почав працювати розсильним у Московському відділенні профспілки «Медсантруд». Одночасно посилено готували до вступу у ВУЗ.

Его манив саме медичний факультет МДУ им. М. В. Ломоносова, куди Борис Петровський мріяв бути з дитинства.

Уже у Москві Борису Васильовичу порадили домогтися прийому у Надії Костянтинівни Крупської - заступника народного комісара освіти. Два дня очікування в Наркомпросі і з Н. К. Крупской не були марними: Б. В. Петровский отримав благословення здавання іспитів в МДУ. Витримавши випробування, до великої своєї радості, Б. В. Петровский було прийнято на медичний факультет.

По словами Б. В. Петровского, роки занять в університеті зміцнили у ньому інтерес до хірургії, показали необхідність різнобічної та глибокої підготовки насамперед як лікаря, і потім вже проводяться як «вузького» фахівця. Добре розуміючи, що хірургом можна стати тільки якщо різнобічно і фундаментально підготовленим лікарем, Б. В. Петровский грунтовно вивчав клінічні дисципліни, фізіологію, багато годинник провів у анатомічному театрі, освоював і вдосконалюючи хірургічну техніку, багато чергував в клініці і був присутній на обходах старших колег, виконував перші самостійні операції.

Среди професорів і викладачів Б. В. Петровского були найбільші вчені: чудові хірурги А. В. Мартынов, Н. Н. Бурденко, П. А. Герцен, анатом П. А. Карузин, хіміки В. С. Гулевич і А. В. Степанов, гістолог Б. И. Лаврентьев, фізіолог М. Н. Шатерников, паталогоанатом А. И. Абрикосов, терапевти — Д. М. Российский, Д. Д. Плетнев, Бурмин, М. И. Кончаловский, Е. Е. Фромгольд, уролог Р. М. Фронштейн, акушер-гінеколог М. С. Малиновский, педіатр В. И. Молчанов, психіатр П. Б. Ганнушкин, невропатолог Г. И. Россолимо, патофізіолог С. И. Чечулин, гігієніст і організатор охорони здоров’я Н. А. Семашко.

Замечательной школою майбутньої хірурга стала участь у операціях разом із А. В. Мартыновым, та — з П. А. Герценым, нічні чергування в Яузской лікарні, робота у науковому студентському гуртку. Борисе Васильовичу часто відвідував лабораторії С. И. Чечулина і С. С. Брюхоненко, у яких створювався у світі апарат штучного кровообігу — «автожектор».

В роки навчання Б. В. Петровский вів активну роботу, було обрано головою профкому інституту, захоплювався грою в шахи, туристичними походами. Однією з яскравих вражень стало ознайомлення з великим фізіологом И. П. Павловым, зустріч за шахівницею із майбутнім неодноразовою чемпіоном світу Михайлом Ботвинником.

Перевод на старші курси — на Пироговку, де містилися клініки і лабораторії 1-го МДУ, легендарне Дівоче Поле, де навчалася російська медична інтелігенція, був для Бориса Васильовича новим життєвим етапом, супроводжувався перебудовою мислення. Від неживих предметів і неживих матерій студенти переходили до людям, хворим, мали навчитися розуміти їх страждання — словом, готувати себе на професії лікаря.

Незаметно проходили чудові студентські роки — 1928, 1929, 1930. Захоплення хірургією у Бориса Васильовича дедалі більше посилювалося. Він пропускав жодного засідання хірургічного гуртка, який вели асистенти Борис Володимирович Милонов і Йосип Мойсейович Чайків. Разом коїться з іншими студентами брав участь у чергуваннях в клініці П. А. Герцена і навіть асистував йому, зазвичай вночі, на операціях. Назавжди запам’ятав Борисе Васильовичу слова свого вчителя, Петра Олександровича Герцена, сказані ним після одній із найскладніших операцій: «Ось — не хірург боїться крові, а кров повинна боятися хірурга».

Окончив навчання, Б. В. Петровский близько року працював ординатором хірургічного відділення у Подільській районної лікарні й завідувачем здравпунктом Подільського заводу Госшвеймашина (1931;1932 рр.). 1932;го р. служив молодшим лікарем полку танкової бригади і лікарем лазарету в г. Наро-Фоминск, Московській області.

Страстное бажання присвятити своє життя хірургії та освоїти її в свого наставника Петра Олександровича Герцена привело Б. В. Петровского у Москві, в Онкологічний інститут (клініка П.А.Герцена), де зараз його звернувся безпосередньо до свого вчителя. Петро Олександрович згадав свого колишнього обожнює, і він його до старшого асистента Олександру Івановичу Савицькому. Той прийняв Б. В. Петровского разом із лікарями Буйволовым, Анфилоговым, Шмельов, також возвратившимися після військової служби. Усі вони був у військових гімнастерках і штанах, чоботях, солдатських шинелях, в будьонівки.

С 1932 р. він займається наукової діяльністю — на посаді науковця Московського онкологічного інституту (перший десятирічний етап під керівництвом П.А.Герцена). Здібності дослідника, і талант хірурга знайшли благодатну грунт — кілька років напруженої праці Борисе Васильовичу виконав дослідження важливих питань онкології (лікуванні раку молочної залози), трансфузіології (методика тривалих масивних трансфузий і крапельного переливання крові), шоку.

Первая наукова стаття Б. В. Петровского «До оцінці віддалених результатів хірургічного втручання раку молочної залози» опублікована 1937 р. журналі «Хірургія».

В циклі перших наукової праці простежуються та принципи його творчої діяльності - особливе увагу актуальних проблем хірургії, у зв’язку з фізіологією та інші фундаментальними науками, пошуки нового, загострене розуміння актуальних завдань часу.

В 20−30-ті роки, переливання крові, як проблема в хірургії переживала пору свою юність, потребувала розв’язання багатьох наукових, практичних і організаційних питань. Звісно, проблема цікавила і Б. В. Петровского. У 1937 р. Борисе Васильовичу захистив кандидатську дисертацію на задану тему: «Крапельне переливання крові й кровезамещающих рідин в онкологічної практиці». У переробленому вигляді вона видана вигляді монографії в 1948 р. Інтерес Вільгельма до переливання крові Б. В. Петровский зберіг й у наступні роки, зокрема, до методів запровадження крові в організм, впливу трансфузий на функції організму.

В Інституті онкології Б. В. Петровский познайомився із великим науковим співробітником експериментальної лабораторії, ученицею академіка О. Богомольця, Катериною Михайлівною Тимофєєвій. У 1933 р. вони побралися.

В 1938 р. Б. В. Петровскому присвоюється звання старшого науковця (доцента). Проте мирний час закінчувалося. У 1939;1940 роках Борисе Васильовичу бере участь у ролі ведучого хірурга і затримання заступника начальника польового госпіталю діючої армії, у військових подіях на Карельському перешийку.

В 1940;1941 рр. Б. В. Петровский працював старшим науковим працівником Московського онкологічного інституту. Велика Вітчизняна війна застала його за кафедрі загальної хірургії 2-го Московського медичного інституту им. Н. И. Пирогова на посаді доцента. Від операційного столу клініки хлоп’я пішов у діючу армію.

С перших днів війни Б. В. Петровский — провідний хірург фронтових, армійських госпіталів на Західному, Брянськом і 2-му Прибалтійському фронтах. Тисячі солдатів зобов’язані життям його мистецтву хірурга. Військовий працю Б. В. Петровского відзначений бойовими нагородами — орденом Червоного Прапора (1942 р.), двома орденами Великої Вітчизняної війни П ступеня (1943, 1985 рр.), медалями.

В роки війни він одержує як величезний практичного досвіду, а й піддає його аналітичного розбору, тобто. активно займається наукової діяльністю (військово-польова хірургія, хірургія поранень серця, легких, перикарда, кровоносних судин, трансфузиология та інших.). Публікуються роботи Б. В. Петровского «Перикардити після вогнепальних ушкоджень грудної клітини» (1943 р., 1945 р.), «Вогнепальні поранення кровоносних судин» (1944 р.), «Поддиафрагмальные абсцеси після вогнепальних поранень» (1945 р.) та інші, відбивають великий досвід хірурга при лікуванні вогнепальних поранень кровоносних судин та його наслідків.

На підставі військового досвіду Борисе Васильовичу написав також роботи про поранення кісток таза, поддиафрагмального простору, опублікував свою оригінальну методику операції экзартикуляции стегна та інших.

Этот великий цикл досліджень, інтенсивно подовжений у роки, оформлені в 1947 р. в докторську дисертацію «Хірургічне лікування вогнепальних поранень судин у умовах фронтового району». У 1949 р. видана як монографії «Хірургічне лікування поранень судин» (М., Вид-во АМН СРСР, 1949 г.).

Богатый досвід військово-польової хірургії при лікуванні поранень судин узагальнено й у 19-ом томі унікального, котра має світових аналогів, видання «Досвід радянської медицини в Великої Вітчизняної війні 1941;1945 рр.» Автором розділів і редактором 19-го томи був Б. В. Петровский. Ці праці вченого вплинули в розвитку вчення про вогнепальні поранення судин; Борисе Васильовичу докладно розробив операції внутримешковой ліквідації аневризм і пульсуючих гематом, трансвенозного шва і бічного шва артерій; справив унікальні для свого часу, операції з приводу вогнепальних артериовенозных аневризм, в частковості, при аневризмі дуги аорти, порожнистої, безіменною вени. Він розробив доступи при найбільш складному й важкодоступному вогнепальному поранення і аневризмах безіменних, сонних і подключичных судин.

Личный досвід більш 800 операцій із приводу вогнепальних поранень судин висунув Б. В. Петровского до кількох найбільших судинних хірургів і заклав основу для розробки у наступні десятиліття найважливіших питань відновлювальної і реконструктивної хірургії судин.

Неизменно в центрі уваги Бориса Васильовича у повоєнні десятиліття продовжують залишатися питання військової хірургії, свідченням чого — численні доповіді і відстежуючи публікації останніх років книга «Лекції по військово-польової і военно-городской хірургії», у якій автор висуває, зокрема, концепції особливої тактики в наданні медичної допомоги у умовах сучасних військових дій.

В 1945 року Б. В. Петровский починає працювати заступником директора з питань науки Інституту клінічної й експериментальної хірургії АМН СРСР, починає розробляти проблеми торакальної хірургії та, особливо, стравоходу — нові на той час і що розвиваються розділи.

Получив нове широке полі діяльності, енергійний учений сьогодні в Інституті хірургії розробив і вперше у країні (в 1946 р.) виконав успішні операції при раку різних відділів стравоходу з одночасної його внутригрудной пластикою. Етапним моментом розвитку проблеми з’явилися статті Б. В. Петровского, опубліковані 1947 р.: «Успіхи хірургічного втручання раку стравоходу і кардії» і «Внутриплевральная резекція стравоходу, кардії і тотальна гастроэктомия з одномоментним эзафагогастроі эзофагоеюноанастомозом при раку».

Исследования і досвіду у хірургії раку стравоходу Борисе Васильовичу підсумував в 1950 р. у монографії «Хірургічне лікування раку стравоходу і кардії», відзначеної в 1953 р. премії імені Н. Н. Бурденко Академії медичних наук СРСР.

Из Інституту хірургії АМН СРСР, він перейшов до кафедру загальної хірургії II Московського медичного інституту, керованого проф. В. П. Вознесенским, де у 1948 р. одержав звання професора.

В 1949 р. новий поворот у житті вченого — Б. В. Петровский у вирішенні Уряди відряджається в Угорську Народну Республіку. Два року (до 1951 р.) якого є директором кафедри госпітальної хірургії та завідує 3-й хірургічної клінікою медичного факультету Будапештського університету.

С ім'ям Б. В. Петровського пов’язано повоєнний становлення угорської хірургії та, особливо, торакальної хірургії, і навіть служби переливання крові, травматології і онкології.

По поверненні з угорської відрядження до Москву, 1951;го р. Борисе Васильовичу обирається керівником кафедри факультетської хірургії 2 ММИ їм. Н. И. Пирогова, раніше очолюваної відомим хірургом Н. А. Богоразом. На кафедрі Б. В. Петровский пропрацював до 1956 р.

В 1951 р. Б. В. Петровский вперше бере участь у роботі ХIV Конгресу Міжнародного суспільства хірургів у Парижі, у якому виступив із доповіддю про хірургії раку стравоходу. Одночасно брав участь у Конгресі анестезіологів, де також виступив .з доповіддю про місцевої анестезії в торакальної хірургії. Надалі Борис Васильович — неодмінний і активні учасники всіх конгресів МОХ та інших хірургічних форумів.

С 1953 р. Б. В. Петровский разом з заведованием кафедрою є й головним хірургом 4-го головного управління при Міністерстві охорони здоров’я СРСР. У цьому відповідальній посаді пропрацював у протягом 13 років.

Период 1951;1956 рр. є важливим у творчої біографії Бориса Васильовича, але й подальшого прогресу хірургії країни. Тоді ж отримали розвиток виробництва і популярність у країні, але й кордоном операції при кардиоспазме і той патології органів у грудній порожнині з допомогою шматка діафрагми.

В цей період стала оформлятися самостійна напрям, хірургія придбаних і вроджених вад серця, розпочата Б. В. Петровским ще Угорщини. Крім розробки самих операцій на серце, він активно організує запровадження у клінічну практику эндотрахеального наркозу, створює спеціальне післяопераційне відділення для торакальних хворих — прообраз сучасного реанімаційного відділення. Усе це дозволило успішно виконувати операції у серце.

В повоєнні роки, у зв’язку з інтересами «великий хірургії», почали формуватися анестезіологія і реаніматологія — медичні спеціальності, які, як підтвердило час, надали виняткове впливом геть розвиток медицини загалом.

Эти роки принесли Б. В. Петровскому широке визнання його хірургічного майстерності і наукових досягнень. У 1955 р. він був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР, а через 2 року, в 1957 р. — дійсним членом АМН СРСР. Почала формуватися одну з найбільших хірургічних шкіл Росії - школа Б. В. Петровского.

В 1956 р. Б. В. Петровский повернувся працювати один Московський медичний інститут ім. І.Сєченова, був обраний завідувачем кафедри госпітальної хірургії, до 1947 р. керував його вчитель П. А. Герцен, і директором госпітальної хірургічної клініки лікувального факультету. Борисе Васильовичу очолював кафедру понад 30, багато уваги він віддавав роботи з студентами, неодноразово підкреслюючи високу відповідальність до справі формування нової покоління лікарів. Вона стала однією з авторитетних і відомих за межами країни хірургічних установ. І сьогодні, залишаючись професором кафедри, Б. В. Петровский продовжує читати лекції, брати участь у заняттях зі студентами, керує науково-дослідної діяльністю молодих учених.

Главным науковим напрямом у роки для Б. В. Петровского стала реконструктивна хірургія. Колектив клініки підтримав це новий напрям. Знадобилося провести серйозні обговорення, підготовку умов таких великих операцій, як видалення ураженої на рак стравоходу й створення штучного стравоходу, операції у посудинах, легких, серце. Знадобилася організація реанімаційній і анестезіологічної та був і лабораторії штучного кровообігу, застосування ангіографії, впровадження штучного кровообігу. До клініки, де працювали такі кваліфіковані фахівці, як Е. С. Шахбазян, Р. Г. Сакаян, Н. В. Троян, В. И. Петров, И. З. Козлов та інших., ввійшли нові хірурги й Росії представники інших професій — С. И. Бабичев, Н. Н. Малиновский, Г. М. Соловьев, О. Б. Милонов, Э. Н. Ванцян, А. А. Бунятян, Р.Н. Лебедєва, В. И. Шумаков, С. Н. Ефуни, В. С. Крылов і ін.

К 1960 р. колектив кафедри, зарекомендував себе новаціями, став ще більше популярним. Він був хіба що армію перед настанням. І це армія отримала можливість прориву — в 1963 р. з урахуванням клініки і лабораторії АМН СРСР організований Науково-дослідний інститут з клінічної й експериментальної хірургії (НИИКиЭХ) МОЗ РРФСР. Стала можливою працювати успішно у крупних розділах відновлювальної реконструктивної хірургії.

Диапазон наукових і обсяг діяльності НИИКиЭХ скоро вийшли далеко за межі власне хірургії: великі відкриття, винаходи, інтенсивні наукові розробки відбувалися з кінця хірургії з фізикою, хімією, біологією. Центром науково-практичних інтересів стала реконструктивна і восстановительная хірургія, а великий науковий доробок дозволив здійснювати наукове розробки на рівні світових рівнів і активна виводити їх до практичного охорону здоров’я.

Опыт першого десятиліття показав, що така науково-дослідне установа, об'єднана з кафедрою, забезпечує неабиякі успіхи переважають у всіх ланках роботи. Це був вже впевнені тверді кроки вітчизняної хірургічної наукової школи Б. В. Петровского.

Основные напрями наукової думки, найважливіші проблеми — це хірургія серця й судин, легких, трахеї і бронхів, стравоходу і шлунка, печінці та жовчних шляхів, мікрохірургія, оксигенобарохирургия, рентгеноэвдоваскулярная хірургія, клінічна фізіологія, трансплантація й створення штучних органів, розробка нових сучасних способів анестезії і реанімації, діагностичних методик, розробка і впровадження оригінальних зразків новою медичною техніки, хірургічних інструментів, шовних матеріалів. Із цією ж проблемами пов’язані фундаментальні наукові праці Б. В. Петровского, відбивають також наявність його практичного досвіду лікаря, поливалентного віртуозного хірурга. Досить сказати, що Б. В. Петровскому тут понад 700 робіт, із яких близько 40 монографій.

В 1960 р. Б. В. Петровский, А. А. Вишневский, Е. Н. Мешалкин, П. А. Куприянов за розробку й впровадження нових операцій на серце й великих посудинах визнані гідними Ленінської премії. У 1961 р. Борисе Васильовичу нагородили орденом Леніна.

Кроме слави видатного вченого, практика і викладача, Борисе Васильовичу здобув визнання як і чудовий організатор охорони здоров’я.

В вересні 1965 р. Б. В. Петровский призначається посаду Міністра охорони здоров’я СРСР.

За майже 16 років міністром (до 1980 р.) Б. В. Петровский особисто брав участь у розробці й реалізації всіх найважливіших документів, вкладених у вдосконалення народної охорони здоров’я. Діапазон своєї діяльності Б. В. Петровского був просто широкий, з урахуванням завдання, стояли перед органами охорони здоров’я. Це — забезпечення високої якості медичної допомоги, дієвості профілактичних заходів, сприяють підвищення рівня здоров’я дитини і активного довголіття; забезпечення населення усіма видами спеціалізованої допомоги; створення великих оснащених сучасної технікою і укомплектованих висококваліфікованими фахівцями багатопрофільних і спеціалізованих лікувально-профілактичних установ; розширення функцій і санітарного нагляду, особливо у області санітарної охорони об'єктів довкілля; зближення рівнів медичної допомоги міському і сільського населення; подальше вдосконалення охорони здоров’я жінок і новонароджених і тимчасових робочих промислових підприємств.

Б.В.Петровский брав участь у підготовці постанов уряду про заходи з подальшому поліпшенню охорони здоров’я розробляє і впроваджує найбільш раціональні і науково-обгрунтовані форми діяльності органів прокуратури та закладів охорони здоров’я. Так було в частковості, здійснювалися широкі заходи щодо боротьби з захворюваністю і травматизмом, охорони навколишнього середовища, з охорони материнства та дитинства, розширенню контингенту диспансерного обслуговування тощо. Проводилися заходи щодо поліпшенню санітарного становища населених місць (розробити й подати впроваджено у дію загальносоюзні гігієнічні нормативи і стандарти, створені задля подальше оздоровлення умов праці в промислових підприємствах).

Б.В.Петровский зробив внесок у впровадження курсу для будівництва великих спеціалізованих і багатопрофільних лікувальних та галузевих науково-дослідних установ. З його активної участі організовані нові наукові інституції (грипу, гастроентерології, пульмонології, трансплантації органів прокуратури та тканин, очних хвороб).

Крупным внеском у розвиток охорони здоров’я стала організація та побудову р. Москві установ міжнародного значення: Всесоюзного онкологічного центру, Всесоюзного кардіологічного центру і ВНИЦ з охорони здоров’я матері та дитини, що також здійснювалося з участю Б. В. Петровского.

По ініціативи Бориса Васильовича проводилася велику роботу з організації, реорганізації низки установ навчального профілю, вводилися нові спеціальності; було створено нових інститутів і факультети вдосконалення лікарів при деяких медичних інститутах, нові педіатричні і стоматологічні факультети.

По ініціативи Б. В. Петровского здійснено великий фронт робіт зі створення вітчизняної медичної техніки, інструментарію, багатьох видів якого і тепер поступаються кращим зарубіжним зразкам. Принципове значення у плані мало постанову спеціальної урядової комісії, обязавшее промислові міністерства розробляти потреб Мінздоров'я необхідні апарати і прилади. За міністерствами, відповідно до постановою, закріплювалися напрями розробок, що дало їх спеціалізацію і координацію проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт. Така координація на рівні уряду було здійснено у охороні здоров’я країни вперше.

В ролі міністра Борисе Васильовичу багато їздив країною, проводив Активи працівників охорони здоров’я, ознайомився з міськими, районними сільськими лікарнями, здравпунктами, мед. санчастями, заводами мед. устаткування й т.д.

Множество фактів підтверджує, що Борисе Васильовичу мав авторитет в урядових колах країни. Завдяки цій обставині підтримувалися його ініціативи, пропозиції, причому пропозиції стратегічного, як говорилося, масштабу враховують інтереси та потреби країни та її народу. Б. В. Петровский виконував багато доручення державного рівня життя та крайньої відповідальності. Це б свідчило про високої оцінці своєї діяльності і довірі. Так, Борисе Васильовичу очолюючи Державну надзвичайну комісію боротьби з епідемій холери, представляючи країну в вищих рівнях і т.д.

По пропозиції Б. В. Петровского, завдяки одній його наполегливості, великому числу працівників охорони здоров’я за самостійний гуманний працю вперше у історії країни був присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Исключительный внесок вніс Борисе Васильовичу у розвиток міжнародних зв’язків, над малою мірою цьому сприяло визнання світової медичної громадськістю його власних заслуг і внеску до хірургію, медицину і здоров’я.

При його безпосередньому участі були готові міжурядові угоди про співробітництво в медицині та медичної техніки між СРСР і Францією (1969 р.). СРСР і США (1972 р.).

Борис Васильович, брав активну участь у роботі Всесвітньої організації охорони здоров’я, очолював делегації на Всесвітніх асамблеях охорони здоров’я, вносив від імені уряду країни важливі пропозиції з резолюції, в частковості, про основні принципи розвитку національної охорони здоров’я і загальної програмі роботи ВООЗ та інших.

Важным історичною подією стало підписання на 33-й Всесвітній асамблеї охорони здоров’я Декларації про ліквідацію віспи у світі. Представники держав, брали участь у Асамблеї, одностайно відзначили внесок нашої країни у успішне вирішення питання (1980 р.).

Б.В.Петровский керував як президент роботою ХХIV Міжнародного конгресу хірургів (1971,Москва). На Всесвітньої Алма-Атинської конференції за досвідом, організації первинної медико-санітарної допомоги міському і сільського населення, організованою ВООЗ і ЮНІСЕФ (1978 р.), де було прийнято відома програма «Здоров'я населенню світу до 2000 року». Борисе Васильовичу також був Президентом і основним доповідачем. У проекті резолюції Конференції система охорони здоров’я нашої країни було дано дуже високий оцінка, а служба «Швидкої допомоги» визнана у світі.

В 1955 р. Б. В. Петровский обирається заступник голови, а 1965 р. — головою Всесоюзного Наукового Товариства хірургів, яким керував який чимало років. Нині він є почесним головою Правління Асоціації хірургів им. Н. И. Пирогова. Винятково важливий внесок Б. В. Петровского як голови Пироговській комісії і керівництвом Ради Старійшин при Президії РАМН. Він прийняв діяльне долі у реорганізації міжнародною рівні Музею-садиби Н. И. Пирогова у Вінниці (Україна), ребальзамировании тіла Н. И. Пирогова, виданні двотомника «Праці Пироговских читань 1957;1987 рр.», систематичне проведення Пироговских читань (останнє відбулося у 1997 р.). Нарешті, 1997;го р. завершено проект виняткової ваги — факсимільне перевидання пам’ятника вітчизняної і світової науку й культури, видатного праці Н. И. Пирогова «Крижана анатомія».

Широкое міжнародне визнання заслуг й авторитету Б. В. Петровского призвело до обранні його членом Президії (1966 р.) і почесним членом (з 1979 р.) Міжнародного суспільства хірургів, віце-президентом Європейського суспільства серцево-судинних хірургів (1966 р.), почесним доктором Берлінського им. В.Гумбольдта (1979 р.), Братиславського им. Я.Коменецкого (1979 р.), Карлова (Празького) університетів (1972 р.), почесним доктором медичного факультету Будапештського им. Л.Этвеша (1979 р.), Краківського (1964 р.), Неапольського (1977 р.), Улан-Баторского им. Х.Чойбалсана (1979 р.), Тартусского (1990 р.) університетів, почесним доктором і почесним членом Вченого ради Російської військово-медичної академії (1998 р.), почесним членом академій наук Болгарії (1995 р.), Польщі (1974 р.), Угорщини (1965 р.), КНР (1993 р.), Сербії (1972 р.), Італії, Німецької академії натуралістів «Леопольдина» (1966 р.), почесним професором Санкт-Петербурзького медичного університету им. И. П. Павлова (1998 р.), почесним членом Російської медичної асоціації (1994 р.), і навіть 14 зарубіжних хірургічних товариств, зокрема. Американського коледжу хірургів (1974 р.), Королівського коледжу хірургів Англії (1972 р.), Шотландії (1975 р.) й Ірландії (1963 р.), Французької академії хірургів (1967 р.), товариств хірургів Болгарії, Польщі (1964 р.), Куби, Італії (1966 р.), Швеції (1973 р.), ФРН (1972 р.) та інших., почесним головою Угорського суспільства хірургів, почесним членом Чехословацької суспільства Пуркинье (1963 р.), делегатом всіх, починаючи з ХVI (1955 р.), конгресів Міжнародного суспільства хірургів. У 1988 р. Б. В. Петровский одностайно було обраний Почесним директором Наукового Центру хірургії АМН СРСР (нині Російський Науковий Центр хірургії РАН). Він є головою Фахової ради захисту докторських дисертацій при РНЦХ РАМН.

Много часу й уваги Б. В. Петровский приділяє редакційно-видавничої діяльності. У 1952 р. Борисе Васильовичу став редактором журналу «Хірургія». Можна відзначити такі важливі віхи: головного редактора «Великої медичної енциклопедії» — 3-тє видання, «Мала медична енциклопедія» удесятеро томах, «Коротка медична енциклопедія» (3 томи), кілька видань «Популярною медичної енциклопедії», перше вітчизняне видання «Словника медичних термінів» (3 томи), «Атлас грудної хірургії» у два томах (1971, 1974 рр.), «Посібник із хірургії» о 12-й томах (1960;1968 рр.), а такі багаторічна робота Бориса Васильовича як головного редактора журналу «Хірургія» та інших. Самим Борисом Васильовичем видано понад 500 наукових робіт, зокрема близько сорока монографій.

Б.В.Петровский — Герой Соціалістичної Праці (1968 р.), лауреат Ленінської (1960 р.) і Державної премії СРСР (1971 р.), Міжнародної премії імені Т. Шевченка Леонарда Бернара Всесвітньої Організації охорони здоров’я (1975 р.), багатьох іменних премій Академії медичних наук, Заслужений діяч науки РСФРР та УСРР Азербайджанської РСР (1957 р.). Його нагороджено численними вітчизняними та іноземними орденами і медалями: орденами Леніна (1961, 1965, 1968, 1978 рр.), Жовтневої Революції (1971 р.), Дружби Народів (1993 р.), польськими командорським хрестом з зіркою ордена «За заслуги» (1972 р.) і «Командорським орденом За заслуги» (1989 р.), угорськими «За заслуги» (1951 р.) і «Трудового Червоного Прапора» (1970 р.), почесною медаллю «Чудовий викладач Інституту вдосконалення лікарів» (Угорщина, 1977 р.), золотий медаллю «За заслуги перед наукою і людством» Словацької Академії Наук (1971 р.) і багатьма іншими.

В юності Борис Васильович любив туризм і альпінізмом. Він захоплюється кіно України й фотозйомкою. Любить читати художню літературу.

Живет і працює у г. Москве. Адреса: Росія, 119 874, м. Москва, Абрикосовский перекл., д. 2, Російський Науковий Центр хірургії РАМН.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.