Рецензия на твір Буніна Пан із Сан-Франциско

«Пан із Сан-Франциско» І.А. Бунин Начало 20 в., час, дуже насичене для Росії такими подіями, як революції, війни. Вже Бунін називали однією з найкращих майстрів слова у Росії. Він — пише такі твори, як «Сни Чанга», «Легкий подих», «Граматика любові». У 1915 року Бунін пише, мабуть, одне з яскравих власних творів «Пан із Сан-Франциско». Спочатку розповідь називався «Смерть на Капрі». Його задум Бунін пов’язував з повістю німецького письменника Томаса Манна «Смерть у Венеції», але ще більше з спогадами про несподіваною смерть одного американця, приїхав на Капрі. Втім, за власним визнанням сам Іван Олексійович, «і „СанФранциско“, й інше» він вигадав, живе у маєтку своєї двоюрідної сестри в Елецком повіті Орловської губернії. + Розповідь починається потім кораблем до «Атлантида». Головним героєм є пан із Сан-Франциско. Бунін не дає їй імені. Це тим, що ніхто не запам’ятав, що як-от він, багато. Пане їде «в Старий Світ аж двох років, з дружиною і дочерь, єдино заради розваги». Він має розпланований маршрут, гроші, бажання. Він як не глянь це відчуває й поводиться паном. Та це насправді? Ні. За свої п’ятдесят вісім років надійшло він і навчився жити, любити, відчувати, радіти життя, тому як і старається, ні відвідує все культурні і розважальні заходи, так жодного задоволення і не отримує. Тут йому «приємно, але нудно, точно снігом освітлених музеїв чи холодних, пахнущих воском церков, у яких всюди один і той ж: величний вхід, закритий тяжкої шкіряної завісою, а всередині - величезна порожнеча, мовчання…». Ось і сам пан: зовні елегантний, доглянутий, гарний, а всередині порожній, бездушний. Для нього існує сім'ї, радостей чи неприємностей, коханої. У його життя немає несподіванок чи сюрпризів, в нього все розмірено, розписано щодня, годинах і секундам. І він прикидається, що щасливий. Дуже символічна та любовна пара, якої заплатили, щоб він зображувала, грала у кохання за великі гроші то, на одному, то, на іншому кораблі. Протягом усього оповідання можна простежити, що Бунін використовують у основному чорний, білий, червоний, золотий кольору ще на описі життя багатих людей. Не випадково. Адже саме у такі кольору вдягалися королівські особи. Наприклад, червона мантія з вишитими золотом ліліями і чорно-білим горностаєм. +Пан із Сан-Франциско — одне із багатьох пасажирів великого корабля «Атлантида», «величезного готелю з усіма зручностями, — з нічним баром, зі східним лазнями, зі своєю газетою», — наверху якого розважаються і веселяться все вершки суспільства, зокрема і саме пан із Сан-Франциско. Усе відбувається посеред океану, який символізує нескінченно поточну життя, непередбачену у її поворотах. Він «був страшний, та про ньому думали», «на баку щохвилини взвывала із небаченою злобою сирена, але деякі з обедающих чули сирену, — її заглушували звуки прекрасного оркестру». Сирена — символ світового хаосу, «музика» — спокійній гармонії. Пане приїжджає в Неаполь, і самі природа починає заважати його планам: сонце «обманювала», сіяв дощ, скрізь коїться щось жахливе. Однак ніщо не коливає пана, і разом з сім'єю вирушає на Капрі. І, як і потрібно було, все обходяться з нею і з паном. Його селять саме у вишуканий готель, «приставляють найкрасивішу і вправну покоївку», «самого відомого з лакеїв». Йому дістається все саме-саме, але що він може платити. І він вмирає, вмирає, щойно почавши «жити». Але смерть не вписується в образ багатого готелю. «Якби в читальні німця, швидко і спритно зуміли в готелі зам’яти цей жахливий подія, миттєво, задніми ходами, умчали за ноги і поза голову пана з Сан-Франциско кудись іще далі - і єдина душа гості не довідалися, що вчинив він». Пане помер у «найменшому, найгіршому, самому сиром і холодному» номері. Розповідь закінчується тому ж самому місці, що й починався, — «Атлантиді». Тут усе все як і веселяться, танцюють і розважаються, лише немає нашого пана з Сан-Франциско, він повертається додому над першому класі, нині він надто схована від людських очей у утробі корабля — у трюмі, він лежать у просмоленном труні. +Виникає бачення Диявола, спостерігає «корабель, багатоярусний, многотрубный, створений гординею Нового Людини зі старим сердцем».