Літературознавчі методи. 
Методи дослідження: лінгвістичні, літературознавчі, педагогічні

Філологічний метод — метод літературознавства, спрямований на вивчення тексту, його реальний опис та коментування, залучення до аналізу досвіду мовознавства.

Естетичний метод є одним із найчастіше використовуваних. Це метод, який спрямовано на визначення сукупності способів наукового обґрунтування та поцінування художніх творів відповідно до мистецьких канонів.

Порівняльно-історичний метод — дозволяє порівняти твори певної тематики, що з’являються в різних авторів або в різні історичні періоди, і вказати на своєчасність підходів до осмислення тієї чи іншої історичної події або персонажа. Окрім констатації він передбачає створення контекстуального бачення в комплексі взаємозв'язків кожного з аналізованих творів.

Типологічний метод — передбачає висвітлення феноменів на основі їх зіставлень. Це метод, який стосується типології і ґрунтується на встановленні спільності ознак літературних творів. Він сформувався наприкінці XVIII ст., зумовлений потребою з’ясування спільних ознак у творах різних письменників, що належать до однієї стильової тенденції (напряму) або жанру. Залежно від предмета дослідження розрізняють функціонально-типологічний та структурно-типологічний. У першому випадку твір розрізняється крізь призму його соціальних функцій, у другому — вже аналізується з позиції внутрішньої організації текстових складників. Тобто, типологічний метод порівняльно вивчає структурні й функціональні властивості літературних творів незалежно від характеру генетичних (порівняльно-історичних) відношень між ними.

Ґерменевтичний метод (метод внутрішнього текстового тлумачення) — дозволяє відійти від авторських намірів, історії створення тексту і зосередитись на його актуальній реальності, тобто визначити читацьку аудиторію, функції, стильову приналежність, рівень модифікації опрацьованих раніше тем, ідей, образних втілень тощо. За допомогою цього методу розкривають питання на яку аудиторію розрахований текст (її освітній рівень, масштаб, вік, культурний рівень, коло зацікавленості тощо), з’ясовують функції тексту (транслювати інформацію, трансформувати свідомість читача, закодовувати певну інформацію в культурних символах, сформувати естетичні цінності, нові думки, тлумачення), називають типологічні особливості тексту, тобто, який зв’язок із вже існуючими на цю тему чи на цю проблематику текстами, де з’явився, у зв’язку з чим, авторство, час появи, ієрархія тексту тощо.

Ґерменевтичний метод передбачає комплексний, системний підхід до тексту, що досліджується в усіх формах прояву, тому є певною надмірністю використання в одному списку таких методів, як: структурний, інтертекстуальний, комплексний, системний, теоретичний, цілісно-системний та інших, що, на думку деяких науковців, вважаються самостійними.

З нових підходів виокремлюють психоаналітичний метод, в основі якого лежить теорія, де об'єкт дослідження — психічне несвідоме.