Академик Н.І. Вавилов

ОЛИМПИАДНАЯ РОБОТА з історії Отечества.

Напрям: Сторінки російської истории.

(люди, події, факты).

Тема: Академік М. І. Вавилов.

Учениці 11б класу 411 школы.

Досаевой Екатерины.

Керівник: Болонкина Є. В.

Петродворец 1999 год.

.

Введение

…3. Глава I: Становление…5. Глава II: Лысенковщина…13. Глава III: Арест…16. Глава IV: Путешествия…21.

Заключение

…26.

Список литературы

…28. Ссылки…29. Приложение…30.

Дуже важко сказати кордону найширшого кола інтересів, клопотів і творчої діяльності Миколу Івановича Вавилова. Мабуть, найточніше межі задавалися основна мета — роботою Вавилова — перебудову землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати завдання після перемоги Великого Жовтня, за умов ломки старих укладів і подолання розрухи, Вавілова довелося бути одночасно ученым-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорту насіння, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і прикладної ботаніки, організатором й першим президентом ВАСГНІЛ, членом ВЦВК, керівником мережі досвідчених станцій та опорних пунктів. До того йому це лише швидке перерахування лише основних напрямів його титанічного труда.

За всієї різноплановій своєї діяльності на рідкість цілісна: все своє життя науці, починаючи з студентської лави, М. І. Вавілов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи благородну мету — підвищити їх врожайність, усунути цим загрозу нестачі продуктів харчування жителям нашої країни й всього человечества.

Прагнучи до цього, М. І. Вавілов вирішував дві взаємозалежні завдання, які на той й далекі часи були ще зрозумілі більшістю вчених і тим ширшим громадськістю. Перше: мобілізація потреб селекції генетичних ресурсів всіх культурних рослин i їх диких родичів, т. е. їх виявлення, вивчення і валовий збір у місцях природного проростання. Друге: збереження з полів й у сховищах насіння усієї розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїття, яке нині швидко втрачається принаймні ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення що його селекцію необхідне постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Вчені усього світу віддають данина виконану роботу академіку М. І. Вавілова. У нашій країні протягом багато років його праці були забуті. Може тут секрет відставання сучасного вітчизняного сільського господарства від світового? Це питання задавала собі протягом всієї хірургічної роботи над рефератом. Чому у роки колективізації та судомних спроб влади подолати збитки, завданий сільськогосподарському виробництву знищенням міцних селянських господарств, був затребуваний народний академік Трохим Лисенка, а чи не академічний учений М. І. Вавилов.

СТАНОВЛЕНИЕ:

М. І. Вавілов народився Москві 26-го листопада 1887 года. Батько нього був здатним комерційним діячем, які пройшли через важке дитинство. Він щиро любив синів, Миколи Яковича і Сергія (які згодом стали геніальними російськими вченими), дочка Лідію — мікробіолога, скончавшуюся в роки свою вічну молодість, і псевдо Олександру, що стала пізніше лікарем. Микола був поміщений батьком в Московське комерційне училище. А його волочило себе природознавство 1.

Як багато видатні вчені М. І. Вавілов рано почав займатися самостійної роботою. Після закінчення училища Вавілов вступив у Московський Сільськогосподарський Інститут, що й почалася активна наукова діяльність (нині Сільськогосподарська Академія імені До. А. Тімірязєва), який закінчив в 1911 року. Його дипломна робота «Голі слизни (равлики), пошкоджуючі поля і городи в Московської губернії», опублікований у 1910 року, відразу ж потрапити оцінили і навіть визнана гідною премії Московського політехнічного музею. У 1909 року, будучи ще студентом 2-го курсу, він виступає на урочистому засіданні студентського гуртка — гуртка любителів природознавства, — присвяченому 100- летию від народження Дарвіна, з доповіддю «Дарвінізм і експериментальна морфологія». Отже, поки що не студентської лаві визначився коло наукових інтересів Вавилова — від прикладних питань сільського господарства до найширших теоретичних питань еволюційної біології. Вже багатьом із його оточення було зрозуміло, що його як вченого чекає велике майбутнє. Пізніше, з його вчителів, видатний агрохимик.

Д. М. Прянішніков скаже про Вавілова: «Не говоримо, що він геній лише оскільки він наш современник».2.

Працюючи у Д. М. Прянішнікова, після закінчення інституту, Вавілов одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинского, який створив Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті. Миколи Івановича щастило на корифеїв! Це було прояв взаємного тяжіння. Крім Д. М. Прянішнікова і Д. Л. Рудзинского, Миколо Івановичу у перші роки свого наукового розвитку зблизився з цими высокоталантливыми діячами селекції і мікології, як З. І. Жегалов и.

А. А. Ячевский. Миколо Івановичу потрапив у плеяду найбільших дослідників початку века.3.

Вже з 1911 року Вавілов прагне до бюро із прикладної ботаніку у Петербурзі, яке на той час очолював Р. Еге. Регель. Ось він почав із вивчення пшениці, та був ячменю та інших культур. Його вже починають цікавити ширші питання походження культурних рослин. Більше цього у 1911 й у 1912 року він, мабуть, під враженням робіт І. І. Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин i грибкових захворювань, що він проведе у понаднормове час, в керованої професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології і фітопатології. Вражала працездатність Вавилова. За свідченням очевидців, міг працювати по 18 годин на добу. Він мав дивовижним умінням концентрувати волю та енергію, працювати з азартної шаленістю. Його скажений ритм мимоволі захоплював всіх, хто з нею працювати. «Життя коротка — слід поспішати», — розмовляв, як передчуваю, що долю відпустила йому небагато времени.

Вже тому самому 1911 року Вавілова доручають вести заняття зі студентами Вищих Голицинских сільськогосподарських курсов.

Він першим вводить елементи генетики і робить заняття настільки цікавими, що захоплює у себе молодь, будить у ній допитливість і справжній інтерес до науки. У 1912 року директор Голицинских курсів, Д. М. Прянишников, пропонує Вавілова із актової промовою. Не без хвилювання Вавілов виголошує промову під назвою «Генетика і його ставлення до агрохімії», яка була окремої брошурою. У цьому промови він переконливо показує практичного значення генетики. Без генетики селекція була недосконала, гібридизація і штучний відбір ще застосовувалися значною мірою наосліп, без обгрунтування законами спадкоємності та мінливості. Але він каже як про селекцію. Його цікавлять питання походження і еволюції культурних рослин — тема, яка буде з головних у його подальших исследованиях.4.

Важливе значення для наукової біографії Вавилова мала відрядження «завершення освіти» до Англії в 1913 року, до самого Вільяму Бэтсону — одного з творців генетики. «Основні каміння величезного значення, розміри якого ще неспроможна охопити, закладено Бэтсоном», — напише Вавілов в 1926 року. Вавілов вважає Бэтсона найбільшим біологом, особистість якого «вражала своєї універсальністю, энциклопедичностью». Але такою була і саме Вавілов, учений — енциклопедист, однаково интересовавшийся як суто прикладними питаннями сільськогосподарської науки, і найбільшими проблемами еволюційної біології. Це був у що свідчить родинні душі. Їх об'єднувала універсальна широта інтересів, як у науці, і мистецтві, вміння поєднувати науку з життям, толерантність в критиці. Обидва були апостолами свободи науку й вірили, що вона робить світ лучше.5.

У 1914 року Вавілов переїжджає з Англії під Францію, де його зацікавила найбільша семеноводческая фірма Вильморенов. Будучи скоріш комерційним підприємством, вона також вела велику селекційну і насіннєву роботи й, зокрема, досліджувала хлібопекарні якості пшениці. З Франції Вавілов вирушає до Німеччину, працювати у знаменитого біолога — еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його захоплює що почалася світова війна, і не легко дістається Росії, втративши частини багажу із цінними книгами.6.

Після повернення з закордонної відрядження, Вавілов в 1914 року був обраний викладачем Голицинских курсів і водночас вів літні курси по приватному землеробства в Петроградській сільськогосподарської академії. Але викладацька діяльність у Москві це не дає йому задоволення і майже немає часу для наукової праці. Тому в1917 року Вавілов вирішує переїхати в Саратов — центр вивчення сільського господарства південного сходу Росії, де працюють на Вищих сільськогосподарських курсах Саратовського суспільства сільського господарства. Ось він читає курс приватного хліборобства й селекції. У 1918 року Вавілов призначається посаду професора, завідувача кафедри приватного землеробства, знову організованого Саратовського сільськогосподарського института.7.

У саратовський період, хоч і була коротка, зійшла зірка М. І. Вавилова — вченого. Там він колектив молодих послідовників його ідей, студентів університету, разом із ними справив експедиційне обстеження польових культур Юго — Сходу європейській частині Росії. Результатом експедиції стало опублікування першої радянської регіональної монографії по видовому і сортовому складу польових возделываемых рослин. Книжка називалася «Польові культури Юго — Сходу». Видати її вдалося лише 1922 году.

У 1918 року Вавілов настає з ініціативою організації у Саратові філії відділу прикладної ботаніки. Попри зрозумілі тим років виняткові труднощі, Вавілов як продовжує розпочаті дослідження, а й безупинно розширює масштаби робіт з прикладної ботаніки. Насамперед, він продовжує досліди, розпочаті Петровською сільськогосподарської академії. Це з його власних слів, «імунітет, гібриди і пояснюються деякі ботанико-географические роботи». Вавилова, ясна річ, особливо цікавить проблеми імунітету, особливо імунітету пшениці. У надувалася протягом багатьох століть хвороби пшениці були з найважливіших перешкод хорошого урожая.8.

Восени 1918 року Вавілов закінчив своєї роботи по імунітету рослин до інфекційних захворювань, і на початку 1919 року з ініціативи Д. М. Прянішнікова вона публікується в «Звістках Петровською сільськогосподарської академії». Стаття виходить із написом: «присвячую пам’яті великого дослідника імунітету І. І. Мечникова». Проблема імунітету хвилює Вавилова протягом усієї жизни.

Великим подією життя М. І. Вавилова й історичним подією науці був III Всеросійський селекційний з'їзд у Саратові. Тут 4-го липня 1920 року Вавілов виступив із доповіддю «Закон гомологічних рядів в спадкової мінливості». Це були з зоряних годин ученого.

У тому 1921 року Вавілов разом із групою співробітників переїжджає до Петроград. Починається новий етап у науковій, організаційної й громадською діяльності Вавилова. Незабаром із США приходить лист із запрошенням двох радянських науковців міжнародний з'їзд за хворобами хлібних злаків. Було ясно, вони повинні їхати М. І. Вавілов й О. А. Ячевский. Але питання поїздці вирішувалося не вченими, Вавілова довелося їхати до Москви, де зараз його обходить різні установи, пише листа, умовляє і доводить бюрократам і столоначальникам необхідність цієї поїздки. Але енергії і наполегливості Вавилова, вміє «пробити» цю таку потрібну є поездку.

У Вавилова цікавлять дослідження культурних рослин i успіхи у області селекції. Його, передусім, цікавлять роботи Бюро рослинництва там. Не менш цікаві викликали і економічні успіхи американських генетиків, особливо знаменитого Т. Р. Моргана та його колег, генетичні дослідження яких привертали увагу всього мира.

Після повернення, Вавілов знову з головою занурюється в наукову і організаційну роботу. Поступово він зібрав навколо себе групу здатних і талановитих ученых.

У 1922 році відбулося важлива подія. Відділи колишнього Сільськогосподарського вченого комітету об'єднувалися в Державний інститут досвідченої агрономії, директором якого погодився стати Вавілов. 1- го грудня 1923 року Вавілов обирається членом — кореспондентом Академії наук СРСР. На 1924 року Відділ прикладної ботаніки і селекції перетворюється у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур. І Вавіловим відкриваються нові ширші можливості. Тепер може розпочати організацію експедицій в осередки походження культурних растений.9.

У 1924 року, нарешті, вдається поїхати у Афганістан — він був входить у ролі кур'єра в радянську дипломатичну групу. Поїздка дає багатющий матеріал у розвиток вавиловской теорії географічних центрів походження культурних рослин. За дослідження Вавілова присуджується золота медаль імені М. М. Пржевальського. Але вже до афганської поїздки, Вавілов побував на Ірані, Канаді, навіть Західної Європи, що вже казати про поїздках по Радянському Союзі. Ці подорожі плюс феноменальне знання світової літератури дають Вавілова досить матеріалу для написання знаменитої монографії «Центри походження культурних рослин», що у 1926 року і відзначеної у тому року премії імені Т. Шевченка У. І. Ленина.

У 1924 року його призначають директором, створеного їм Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур, і з 1926 по 1935 він обирається членом ЦВК СРСР. У 1929 року Вавілов обраний академіком Академії наук СРСР й УРСР і з 1929 по 1935 рік — президентом ВАСГНІЛ. У 1930 року Вавілов обирається директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, а 1931 року — президентом Всесоюзного географічного суспільства. З ініціативи Вавилова організується низку інших науково-дослідних установ. Вавілов був талановитий організатор науки.10.

ЛЫСЕНКОВЩИНА:

На творчий шлях Вавилова виникає дедалі більше перешкод, та був і відкритої ворожнечі, яка незабаром перетворюється на організовану цькування. Але трагедія Вавилова була лише особистої, у неї частиною трагедії епохи. Вже у другій половині 20-х починається повне придушення гласності та перехід до командно-административным методів управління. Починаються репресії, приміром з вигаданому справі, так званої «трудовий селянської партії». У 1929 року піддається гонінням і раділи арешту творець еволюційної генетики, одного з найвидатніших біологів світу З. З. Четвериков. Починаються нападки та інших біологів, зокрема на М. До. Кольцова. Хмари починають згущуватися та контроль Вавіловим. Але, мабуть, доля Вавилова не була такою трагічної, але поява лиховісної постаті Трохима Лысенко.

Лисенківщина — явище соціальне, одна з породжень сталінщини. Але хоч і парадоксально, плекання цього лжеученого і авантюриста в певної міри сприяв сам Вавилов.

Цькування Вавилова розпочалася вже всередині Всесоюзного інституту рослинництва. У 1930 року під час ВАСГНІЛ створюється інститут аспірантури, який і передається ВИРу. Проте аспірантура поповнюється людьми з дуже слабкої підготовкою. Це група аспірантів, а водночас і малоподготовленные й дуже малоустойчивые молоді співробітники, утворили в інституті малу колону лысенковцев. Вони звинувачували Вавилова окремо від практики, в антидарвинизме і навіть у реакційності. Коли Вавілов повернувся з експедиції США, Мексику і в Центральну Америку, він застав в інституті такий розгул наклепницьких виступів, що було змушений звернутися у президія ВАСГНІЛ і до народного комісару землеробства Я. А. Яковлеву.11.

Але наклепники були тільки в інституті. Вавілова нав’язують так звані «дискусії», у яких лысенковцы і «філософи», задають йому провокаційні і питання звинувачують їх у реакційності. Пишуться наклепницькі статті і навіть брошури. Понад те, починаються прямі політичні доноси. У результаті лише це вже в 1931 року на Вавилова повелося агентурне справа. Кількість доносів особливо зросла до кінця 30-х років. Такі, як Є. До. Еммі, писали доноси зі страху чи з примусу, а інші, які більшість, писали з міркувань кар'єри чи навіть з агресивної заздрості. Одне з найбільш мерзенних доносів, датировался березнем 1939 року, належав старшому науковому співробітнику ВИРа Р. М. Шлыкову. «Просто важко, щоб реставратори капіталізму пішли повз такий постаті, як Вавілов, авторитетний в широкими колами агрономії, особливою старої», — пише він. Але найбільш страшною й, мабуть, вирішальної долі Вавилова була скарга Лисенка нею під час однієї з прийомів у Кремлі. За деякими даними, це було березні 1939 року. У цьому прийомі Лисенка дав зрозуміти, що Вавілов стоїть на заваді у його діяльності користь соціалістичному господарству. Йому вдалося викликати Сталіна, а присутній у своїй Берія зробив відповідні «оргвисновки». Доля Вавилова було вирішено. Чому ж Україні їх заарештували тоді ж? Є всі підстави вважати, що арешт затягнувся через майбутнього Міжнародного генетичного конгресса.12.

АРЕСТ:

Влітку 1939 року у Единбурзі мав бути VII Міжнародний генетичний конгрес, президентом якої ще 1938 року був обраний Вавілов. Але Вавілова, попри звернення до Академію наук й у уряд, було відмовлено поїздці. Президентом конгресу довелося обрати іншого вченого — англійського генетика, професора Ф. Крю. На відкриття конгресу, звертаючись для її учасникам, він заявив: «Ви мене зайняти позицію, що її прикрасив б Вавілов. Ви одягнете його мантію на мої, які бажають цього плечі. І якщо виглядатиму незграбно, то не забувати: ця мантія зшита ще великого людини». Що могло бути великим свідченням міжнародного авторитету Вавилова, ніж ці слова? Не дивно, щоб навіть такий людина, як Берія, не зважився заарештувати їх у рік проведення конгресса.

Вавілов вже відчував надвигающийся арешт. Людина він був мужній, тримався бадьоро, говорив палко про науке.

І тепер 6-го серпня 1940 року, під час експедиції на Україну, Вавилова заарештували. Під час цієї поїздки, що він робив разом із своїм учнем Ф. Х. Бахтеевым, Вавілов отримав цікаві результати, але нові знахідки йому не вдалося опублікувати. Історія загибелі Вавилова — один із найбільш трагічних історій нашого века.13.

Допит Вавилова почався вранці 12 серпня 1940 року у Москві під внутрішньої в’язниці НКВД.

У перші ж дні допиту Вавілов тримався дуже твердо і зовсім заперечував, висунуті проти абсурдні обвинувачення. Але слідчий — інквізитор беріївської виучки — вмів «розколювати» і такі мужніх, твердих і вольових як Вавілов, і 24-го серпня домагається «визнання». Понад те, старшому лейтенанту А. Р. Хвату вдається змусити Вавилова написати на дванадцяти сторінках цілком фантастичне заяву, назване «шкідництво у системі рослинництва, мною керованого з 1920 року по арешту (6.VIII. 1940 року)». Написати таке Вавилова змусили, ясна річ, тортури, приниження, і безсонними ночами включно. Було ясно, що опиратися і наполягати спростовувати наклеп марна справа, опиратися безглуздо. Повністю спростовував Вавілов лише обвинувачення в шпигунстві. Але шпигунство, як, втім, й у багато іншого не вірили його палачи.14.

Коли Вавілов «визнав» себе «шкідником як ворогом народу», до березня 1941 року його прізвища більше не викликають допити, і, сидячи в одиночній камері міг віддатися своїм планам. Але Вавілов досі залишався Вавіловим. Він бути бездіяльними: пише давно задуману книжку про історії світового землеробства. Під рукою не мав нічого, крім олівця і папери, зате мав воістину безмежними знаннями. Це був останній подвиг великого ученого.

У тому 1941 року знову починаються допити. На той час він був переведений у 27-ю камеру Бутирської тюрми, у якій сиділи близько 200 людина. Щоночі Вавилова вели на допит, але в світанку, знесиленого, волокли тому і кидали просто біля порога камери. Після прочитання цих нових допитів, під час яких А. Р. Хват всіляко принижував і ображав Вавилова, він дуже змінився, майже розмовляв, замкнулося у собі. Невдовзі Вавилова перевели у внутрішнє в’язницю НКВС, а 9-го липня 1941 року відбулася комедія суду над «троцькістом і монархистом». 15.

Перед судом слідчий організував експертизу наукової діяльності Вавилова. Організована Хватом «експертна комісія» складалася з явних противників та особистих ворогів Вавилова. Хват вміло підібрав експертів, і що він послав список президенту ВАСГНІЛ, щоб він міг «ознайомитися зі списком комісії і висловитися з її складу», то президент написав на полях: «Згоден, Лисенка». Склад експертної комісії її цілком влаштовував. На закрите засідання військової колегії Верховним судом СРСР, яке відбувалося 9-го липня 1941 року й тривало лише кілька хвилин, Вавілова виносять вирок — вища міра покарання, розстріл. У помилування Вавілова відмовили, і він було переведено в бутирську в’язницю доведення вироку в исполнение.16.

Але Вавилова не розстріляли Бутирській в’язниці. Розстріл був відстрочений на півтора року тюремного. Фактично миттєва смерть замінили повільної болісним смертью.

2-го жовтня 1941 року Вавілов перевели з Бутирської тюрми у внутрішню в’язницю НКВС, а 15-го жовтня, йому заявив, що він обов’язково дістане можливість наукової праці як академік і це буде з’ясовано остаточно протягом днів. Вочевидь, йшлося і про його роботі у одному з тюремних інститутів. 8-го серпня 1941 року Вавілов звертається до Берії з проханням — дати можливість довершити протягом понад півроку складання «Практичного керівництва виведення сортів культурних рослин, стійких до найголовнішим захворювань», а протягом 6 — 8 місяців закінчити при напруженої роботи складання «Практичного посібники з селекції хлібних злаків» стосовно різноманітних умов СРСР. Але він і отримує відповіді з НКВС. 29-го жовтня 1941 року Вавилова потягом привозять в Саратов. Вавілов потрапляє у корпус, де містили найбільш крупних суспільних і політичних діячів. Тут від ним разом виявилися редактор «Звісток» Ю. М. Стєклов, філософ, історик і літературознавець, директора Інституту світової літератури Академії наук СРСР академік І. До. Луппол й великі діячі. Спочатку Вавілов сидів в одиночці, та був він потрапив у камеру, де його сусідами виявилися І. До. Луппол і інженер І. Ф. Філатов. Попри що здоров’я, Вавілов не падає духом і підбадьорює товаришів. Вавілов тримався дуже непохитно, був бадьорий і в камері 101 годину лекцій з біології, генетиці, рослинництву. Він був налаштований оптимістично, багато розповідав про подорожах. Винуватцем свого арешту він називав Лысенко.17.

У камері смертників Вавілов пробув загалом близько року. За цей час арештантів жодного разу вивели на прогулянку. Їм було заборонено листуватися з сім'єю, отримувати передачі. Їх не випускали до лазні і навіть перешкоджали мило для вмивання в камері. Навесні 1942 року стан Вавилова погіршилося, і він тяжко захворів цингою. 25-го квітня 1942 року Вавілов пише жахливе лист Берії, у якому благання про повернення праці. «Прошу і благаю Вас про полегшення моєї долі, про з’ясуванні моєї подальшої долі, про надання роботи з моєї спеціальності, хоча в скромнейшем вигляді…». Вавілов просить також дозволу побачитися з родиною чи хоча б їй дещо з’ясувати неї. Однак навесні 1942 року у в’язниці розігралася епідемія дизентерії. Занедужав і Вавілов. Але це випробування був йому останнім. До двом академікам Вавілова і Лупполу, посадили якогось божевільного, який, пускаючи у хід кулаки і зуби, відбирав вони ранкову пайку хліба. Саме тоді у Саратові жила, поселившаяся біля свого сестри — вчительки, дружина Вавилова, доктор біології Є. І. Барулина. Але про тому, що чоловік їх у Саратові, вона мала. Вавілов нічого не знав про дружині. Як немає знав про те, що у травні 1942 року, був обраний членом Лондонського королівського общества.18.

Тим більше що 13-го червня 1942 року — заступник народного комісара внутрішніх справ У. М. Меркулов пише голові військової колегії Верховним судом СРСР Ульріху про Вавілова і Лупполе: «Через те, що зазначені засуджені можна використовувати на роботах, мають оборонне значення, НКВС СРСР клопочеться про заміну їм найвищої міри покарання укладанням в виправно-трудовому таборі НКВС терміном на 20 років кожному». Президія Верховної ради СРСР швидко ухвалила спеціальну постанову. Легко собі уявити, з радістю Вавілов писав: «Справжнє постанову мені оголошено 4-го липня 1942 року». Здавалося, усе гаразд. Вавилова і Луппола з підвалу було переведено до загальну камеру на 1-ом поверсі. Невдовзі відправили до табору Луппола. Але Вавілов не дочекався цього бажаного нього тепер табору. Він захворів дизентерію 24-го січня 1943 року потрапляє у тюремну лікарню, а ще через 2 дні його Герасимчука. Перестало битися серце однієї з найбільших учених мира.19.

ПУТЕШЕСТВИЯ:

У свій перша мандрівка, на Кавказ, М. І. Вавілов вирушив влітку 1908 року, коли був студентом «Петрівки». Разом з групою товаришів — членів гуртка любителів природознавства пройшов караванним шляхом з Північного Кавказу і Закавказзю. З цієї експедиції він привіз свої перші коллекции.

У 1916 року Вавілов відряджається військовим відомством до Ірану для з’ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це забезпечило можливість розпочати вивчення осередків походження і розмаїття найважливіших хлібних знаків та інших культурних рослин, що становить основу усієї своєї наступної діяльності. У тому ж року він дуже складний маршрут з Ферганы на Памір. Вже цього подорож знайшли оригінальні форми безлигульных хлібних злаків, які сприяли відкриттю закону гомологічних рядів, й отримані цінні даних про походження культурної ржи.

Протягом років викладання на Саратові М. І. Вавілов організував вивчення югосхідних губерній Європейської Росії (Астраханській, Царицынской, Самарської і Саратовської), які послужили підставою для опублікування 1922 року книжки «Польові культури Юго — Востока».

У 1921;1922 рр. під час подорожі до Америки Вавіловим було обстежено великі зернові райони навіть Канады.

У 1924 р. — експедиція до Афганістану по основним землеробським районам. Його результати дати як детальну характеристику розмаїття культурних рослин i особливостей господарства країни, але її географо-экономическое і етнографічне опис. Читаючи сьогодні це об'ємистий, більш 500 сторінок, працю з безліччю фотографій і малюнків, з великими приложениями-картами, схемами і описами маршрутів загальної завдовжки близько 5 тис. км., сотнями вимірів висот, вказівками про чисельності населення, числі будинків, крамниць тощо. п., можна тільки здивуватися гігантської роботі, виконану лише двома дослідниками — М. І. Вавіловим і Д. Д. Букиничем (частина разом із У. М. Лебедєвим). Було зібрано понад 7 тис. зразків насіння ріпаку та колосків культурних рослин, близько 1 тис. аркушів гербария.

1925;го р. експедиції в Хивинский оазис та інші сільськогосподарські райони Узбекистана.

У 1926 — 1927 рр. М. І. Вавілов зробив мандрівку країнам Середземномор’я — Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині, Трансиорданиии, Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Кріт, Кіпр, Південної Франції, Іспанії, Португалії. По Суецького каналу і Червоного моря, він приплив у Французьке Сомалі, а звідти — до Ефіопії (Абіссінію) і Еритрею. У цій експедиції караванні і піші маршрути становили близько 2 тис. км. Насіннєвий матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався багатьма сотнями посилок, тисячами зразків. На шляху на Батьківщину (1927 р.) Вавілов ознайомився з землеробством в гірських районах Вюртемберга (Німеччина), взяв участь у Міжнародному генетичному конгресі у Берліні, виступивши з доповіддю «Про світових географічних центрах генів культурних растений».

У 1929 р. він разом із ботаніком М. Р. Поповим зробив подорож у північно-західну частина Китаю — Синьцзян, і потім вже у одиночній тюремній камері, до Японії, острова Тайвань й у Корею. Мета його — вивчення особливостей сільського хозяйства.

У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію до Мексики і кілька країн Центральної Америки. Він об'їжджає все південні штати США від Каліфорнії до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони Мексики, Гватемалу.

У 1931 р. М. І. Вавілов побував на в Данії та Швеции.

1932;го — 1933 рр., після Шостого Міжнародного генетичного конгресу в Ітаці (США), у якому М. І. Вавілов був обраний віце-президентом, він об'їхав ряд провінцій Канади та потім зробив обстеження землеробських районів більшості країнах Центральної та Південної Америки: Сальвадора, КостаРікі, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії, Тринідаду, Куби, Пуерто-Ріко. І це подорож дивує інтенсивність роботи Миколу Івановича — ознайомлення з науковими установами, ботанічними садами, ринками, фермами, збір насіння ріпаку та плодів, сільськогосподарських культур й інших рослин, лекції і доповіді, інтерв'ю журналістам, пошук, придбання і пересилання наукової литераруры.

У 1934 — 1939 рр. щорічними експедиціями було охоплено все хліборобські райони Кавказу та Закавказзя, а 1940 г. М. І. Вавілов очолив велику комплексну експедицію за західними областям Білорусії та Украины.

У результаті з 1923 по 1940 р. Вавіловим та інші співробітниками ВИРа було скоєно 180 експедицій, їх 40 — в 65 розвинених країн. Світова колекція інституту до 1940 р. складалася з 250 тис. зразків, їх 36 тис. зразків пшениці, 10 тис. — кукурудзи, 23 тис. — кормових і т.д.

Властиво для експедицій М. І. Вавилова та його колег? Уперших, чітка цілеспрямованість. Головне завдання всіх експедицій Відділу прикладної ботаніки і селекції, а згодом ВИРа — пошук і освоєння збір насіння культурних рослин i їх диких родичів, з’ясування кордонів Шотландії й особливостей землеробства у різних районах Землі, і всі - з використання рослинних ресурсів немає і досвіду світового землеробства для вдосконалення сільського господарства нашої країни. Важливо підкреслити, що це пошуки йшли не наосліп, як у більшості країн, зокрема й у США, а спиралися на струнку сувору теорію центрів походження культурних рослин, розроблену М. І. Вавиловым.

По-друге, експедиції М. І. Вавилова характеризувалися високої ефективністю. Вона пояснювалася як величезної працездатністю Миколи Івановича, і високої відповідальністю за результати своєї роботи. Його кредо — працю з максимальною віддачею, без знижок на труднощі й хвороби. З мінімальними засобами, з одним-двома супутниками, часто використовуючи лише особисті знайомства з ученими, скоряючи чиновників та поліцейських природну чарівність, М. І. Вавілов зібрав у своїх поїздках сама і з допомогою добровільних помічників величезний сортовий насіннєвий матеріал, обогативший колекції ВИРа.

І, нарешті, характерно безстрашність, з якою М. І. Вавілов вирушав у важкодоступні і малодосліджені країни світу, такі, як Афганістан і Ефіопія, долаючи тяготи похідного життя, небезпеки шляху. Ще 1923 р. він писав: «…мені шкода віддати життя заради найменшого в науке… Бродя по Паміру і Бухарі, доводилося неодноразово бувати край загибелі, було моторошно не раз… Одного разу було й, загалом, приємно рисковать». 21.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

:

Праці з географії рослин, за дослідження походження культурних рослин i імунітету рослин, то числі найперших вчених у 1926 року було присуджена Ленінська премія. За географічний спонукав його експедиції по Афганістану, він нагородили Географічним суспільством СРСР золотий медаллю імені М. М. Пржевальского.

Довго перераховувати обов’язки, і визнання заслуг М. І. Вавилова. Він перебував директором Державного інституту досвідченої агрономії (1923;1929 рр.), засновником і директором Інституту генетики Академії наук СРСР (1930;1940 рр.), першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені У. І. Леніна (1929;1935 рр.), президентом Географічного суспільства СРСР. Він входив до багатьох зарубіжних академий.

Неодноразово зазначалося, Микола Іванович був обраний членом Королівського суспільства на Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом Академії наук в Галле, почесним членом Всеиндийской Академії Наук, членомкореспондентом Чехословатской академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Садівницького суспільства на Лондоні, членом Нью-йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської асоціації біологів, членом багатьох інших наукових товариств. Йому присвоєно звання професора Університету в Брно і Софійського університету. Ім'я Вавилова вміщено на першій сторінці найбільшого міжнародного журналу «Heredity» («Спадкоємність») поруч із іменами Дарвіна, Ліннея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошани. М. І. Вавілов обирався Президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгрессов.20.

У 1949 року у США вийшла до друку велика зведення робіт М. І. Вавилова.

Протягом 10 років (1926;1935 рр.) він складався членом ЦВК СРСР, а також членом ВЦВК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградського обласного совета.

Вавілов віддав все своє енергію для підняття сільського господарства на нового рівня, отримавши наперед від країни «належне» — помираючи в ГУЛАГу з голоду, він думав про своє Батьківщині, про все людстві. Прагнучи довести необхідність генетики — науки, здатної започаткувати нові сорти рослин, які врятують людство з голоду і задовольнять зростаючі потреби населення продуктах питания.

Забуття праць Вавилова відкинуло сільському господарстві країни на кілька років тому. Псевдоучение Лисенка завдало непоправний збитки Російському сільського господарства. У сталінських катівнях ГУЛАГу гинули у найпотрібніший й одержав тяжке є час вчені зі «світовими іменами — колір нашої нації. У тому числі був і М. І. Вавилов.

1. П’ять континентів / Вавілов М. І. М. 1987 г.

2. Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.

3. Микола Вавілов у Петербурзі - Петрограді - Ленінграді. Л. 1987 г.

4. Посіви і сходи. М. 1983 г.

5. М. І. Вавілов (До сторіччя з дні народження.) М. 1987 г.

ССЫЛКИ:

1 — М. І. Вавілов (До сторіччя з дні народження.) М. 1987 р.; стор. 5.

2 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 81.

3 — М. І. Вавілов (До сторіччя з дні народження.) М. 1987 р.; стор. 6.

4 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 82−84.

5 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 84.

6 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 84.

7 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 84.

8 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 84.

9 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 93.

10 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 95−96.

11 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 99.

12 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 99−101.

13 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 101.

14 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 101−102.

15 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 102−103.

16 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 103.

17 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 104.

18 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 105.

19 — Повернуті імена. Книжка I. М. 1989 г.; стор. 105−106.

20 — М. І. Вавілов (До сторіччя з дні народження.) М. 1987 р.; стор. 19.

21 — П’ять континентів / Вавілов М. І. М. 1987 р.; стор. 13−16.