Дії УПА в рокта ВВВ й в післявоєнний період

Національний технічний університет України.

«КПІ».

Реферат із історії України на тему:

«Дії УПА в рокта ВВВ й в післявоєнний період».

Перевірив:

Бунєвич В. Г. Виконала: студентка грн. ІК-82.

Назаренко В.В.

Київ. 1999 р. Маючи собі за цiль розкрити запитання «УПА в рокта Великої Вітчизняної Вiйни «я притримувалась таких правил:

1. Так як основним джерелом iнформації є книга (художньо публіцистична).

Тараса Бульби-Боровця, «Армiя без держави », то майже всi факти можна перевiрити в цiй книжцi. Iнша лiтература (список наведено в кiнцi) використовувалась для перевiрки достовiрностi викладених фактiв. 1. Здається для бiльш рацiонального викладення матеріалу користуватися таким планом.

План реферату:

1. Українська нацiональна полiтика 1941;го роцi.

2. Партизанська акцiя УПА.

3. Олевська республiка.

4. Україна в 1942 роцi. «Лисове братство » .

5. Двi фази боротьби проти Гітлера.

6. Переговори: «УПА — радянськi партизани », «УПА — нiмецька влада » .

7. Корiнний перелом — 1943. Переговори із польським підпіллям.

8. Розкол УПА на двi групи.

9. Масовi жертви Лебедівськой диктатури.

10. Улоговина смертi.

11. Новi україно-германськi переговори. Українська армiя в Германiї.

Українська нацiональна полiтика 1941;го роцi.

Початок ВВВ ставши поштовхом до нового розвитку подiй на Україні: повне завоювання українських земель нiмцями і досить-таки лiберальна полiтика окупацiйної влади до населення.

Також спостерiгалась активнiсть всiх тихий рухiв, котрi при радянськiй владi працювали у підпіллю.

Та перше захоплення нiмцями («ганьби якщо сам чорт, аби лише не бiльшовик ») змiнилось более реалістичними поглядами на новоявленого окупанта України. У зв «язку із цим виникає ситуацiя iснування української офiцiальної і неофiцiальної полiтики, котру пiдтримує уряд Української Народній Республiки, ОУН, Союз Монархiстiв. Та ОУН (С.Бендери) не чекаючи розвитку подiй 30 червня 1941 року проголосила (прийняла) полiтичний акт: «Акт проголошення Української держави «і «Акт консолiдацiї українських полiтичних сил » .

Змiст цих документiв заключався до того, що необхiдно тримати зброю в руках до тихий пiр, поки не якщо створена Суверенна Українська влада. Робився акцент на спiльну роботу із нiмцями. Цiкаве ті, що цю iдею створення влади пiд нiмецьким протекторатом пiдтримував (благословивши) сам митрополит Шепетицький. На чолi виконання цого «декретом «С.Бендери було б поставлено Ярослава Стецька. Алі, як потiм виявилось, то були несерйознi кроки, митрополита було б введено в оману, та і самi нiмецькi властi не маючи спочатку нiчого проти акту про українську незалежну державу, почали проводити реакцiйнi заходь щодо «Владі Стецька ». На горизонтi iсторiї у тому годину із «являється Iван Легенда, «Лейтенант Легенда », провiдник групи С. Бендери, який ставши мiнiстром полiтичної координацiї сили, своїми указами наробивший таких справ, що репутацiю актiв було б сильно пiдмочено (наприклад, було б анульовано 4-й унiверсал Української Центральної Заради вiд 22.01.1918 року).

Взагалi цi укази пiдлягають справедливої критицi, бо переважно — в анархiї і дезорієнтації мас, у появi юридично-державного дуалiзму смердоті зiграли головну роль.

Це уже не кажучи про їхні рівну безграмотнiсть із точки зору законностi як дипломатичної так і революцiйної. Підіймалось запитання і про нацiональну українську армiю, котрий теж залишився невирішенням через некомпетентнiсть.

У реальностi ж основною лiнiєю «Великої полiтики «української думи були наступнi тези: 1. Суверенiтет України, 1. Ворог України: — Всеросійська імперія (і комунізм); - нова Росiя, якщо не вiдмовиться вiд своїх претензiй на Україну як зважується на власну, «законну «частину; - Германiя; - Польща; 1. Боротьба за суверенiтет лиш із принципу етнографiї; 1. Продовжувати антиворожу пропаганду.

Алі як виявилось на дiлi, люди прийшли на окупованих землях вiдмежувалися вiд полiтичних партій. Тому проводитися полiтика заслання «агiтаторiв », «комісарів «в Центральну та Схiдну частину України, при цьому яскраво видно протистояння iдей ОУН крило пiд головою Мельника і «Бендерівцiв ». Та агiтацiя мала реальнi наслідки (змiнювались кадри державного сектора). Однак нiмцi заборонили всякі полiтичнi органiзацiї і «Держава «С.Бендери розпалась. Так чи iнакше, Україна в цей перiод, на мiй погляд, не мала вибору: в кожному випадку вон залишалась пiд владою Германiї чи Радянської Росiї, виникає об'єднані вiрна реакцiя українцiв — починається пiдпiльне озброєння. А сам Український антикомуністичний центр було б розподiлено по таким центрам :

— полiсся (УНР);

— буковина (ОУН);

— львiвський (С.Бендера).

2. Партизанська акцiя УПА.

22 червня 1941 року замiсть Українського Національного Вiдродження із «стала Українська Повстанська Армiя. Військові дiї ведуться в основному проти НКВС. Також проводяться акцiї по захопленню транспорту і трудоресурсiв у більшовиків, збір зброї.

У Сарнах із «являється школа «мiлiцiонерiв «яких готує для собі німецька армiя. як утверждает Т. Б. Боровець набiр Українцiв був «ідеологічно «підготовано як «воїнів Полiської Сечi ». Коротше кажучи це був спроба, використовуючі можливості пiдготовки более військової нiж якоїсь іншої, пiдготувати кадри для української армiї.

Перша вiйськова акцiя УПА проходила на територiї Полiсся, котра в принципі був «нiчийною землею ». Нiмцi стримко пройшли це мiсце, залишивши за собою розрiзняни частини радянських військ, яки затим стали про «єднуватись в партизанські зажени. Нiмцi не бажають признавати Полiську Сiчь — тiж зажени мiлiцiї, якими керує і якi пiдлегли законам УНР. Було досягнуто компромiсу до того, що це якщо напiввiйськова — напiвмiліцейська акцiя по очищенню вiд бiльшовицьких загонiв цiлого Полiсся. Якщо коротко описати цей «генеральний наступ «отримуємо:

1. Встановлення зв «язкiв із Бiлорусiєю (вiддiл самооборони В. Родзька i.

М.Вiтучика); 1. Переговори із С. Бендерою ОУН (у Львовi було б досягнуто позитивної (для.

УПА) домовленості із ОУН); 1. Аналогічний договiр із монархiстами (про доля монархiстiв в рядках.

УПА);

Тут неможливо не сказати про таку iсторичну особу як полковник Д «яченко, командир кавалерійського полку «Чорних Запорожцiв », який ставши командиром Полiської Сiчi. А сам Бульба-Боровець ставши головнокомандуючим УПА та окружним комендантом мiлiцiї в м. Сарни. Алі трапилось так, що Д «яченко і ще декiлька офiцерiв були вимушені виїхати у Польщу. На щойно звільнене мiсце було б із впевненістю призначено пiдполковника П. Смородського, зігравшого важливу роль управлiннi УПА. Автоматично, щоб дiйсно укріпити свiй авторитет керiвництво УПА проголосило положення, визначивши полiтичну програму армiї. Це, на мiй погляд, був своєчасний і правильний крок.

Коротко про цю платформу «За що бореться УПА «можна сказати, що: 1. це народна українська армiя, її членами можуть статі всi українцi; 2. непідлеглість жоднiй полiтичнiй партiї, дiї її пiдкорюються законам лише Владі Української Держави; 3. боротьба проти всiх захватникiв і окупантiв України для вiдродження суверенної Української держави; 4. визнання принципів демократiї, рівноправності, законiв про людину, рiвного признання всiх вiр і релiгiй; 5. пiдтримка всiх форм власності, захист людини як вiд державного капiталiзму так і вiд приватного капiталу; 6. в промисловому і сільськогосподарському вiдношенню Україна винна розвиватись сама, як велика держава, кожна трудова людина — акціонер; земля — для трудiвникiв; державне, кооперативне та приватне хліборобство, планова перебудова економiки; 7. вiльна праця, культурнi, медичні і iншi питання.

як свiдчать факти, програма знайшла пiдтримку багатьох кілках населення. Менi ж здається, що багато питань — про устрiй державного апарату, якихсь механiзмiв законотворчої та виконавчої влади не було б зачеплено чи мались на увазi як закони «уряду Української Держави «і взагалi, цю програму я також оцiнюю позитивно.

Та повернiмось до iсторичних фактiв, тепер хочеться все-таки завершити розповiдь про наступ Полiської Сiчi. 20 серпня 1941 року по всьому Полiссю, разом із військовими формуваннями Бiлоруської Самооборони розпочався наступ Полiської Січi. Це такi райони як: Туров-Мозир, Олевск-Звягиль (НовгородВолинський), так названа «лiнiя Сталiна », Бобруйск-Гомель-Коростень. Було зайняте мiсто Олевск, очищено вiд бiльшовицьких формувань багато областей.

Пiдбивши короткi пiдсумки можна сказати: 1. Ця операцiя мала нацiональний, полiтичний і вiйськово-стратегiчний характер; 1. Операцiю викликала «нахабно-захватницька полiтика комунiстичної Москви по вiдношенню до Бiлорусiї і України »; 1. У операції приймало доля бiльш 15 тис. чоловiк (10 тис. українцiв і 5 тис. бiлорусiв) із обох сторін; 1. Вона показала переваги слабо-озброєної, погано-організованої та багатої народним духом і почуттям нацiональної гiдностi спiльної армiї українцiв і бiлорусiв над достатньо сильними червоними партизанськими загонами та формуваннями.

Помічаємо, що нiмецькi війська нiякої участi у вiйськових дiях не приймали, озброєнням та iншим бойовим знаряддям Полiську Сiч та зажени Бiлоруської самооборони не забезпечували, а навiть, навпаки, деколи заважали і обмежували розвиток подій.

На мене справило величезне враження тієї факт, що досі пiр про цю бойову операцiю українського і білоруського народу я — не знавши, а взнавши, був вражений розмахом та результатом дiй, бо величезна територія Полiсся був звiльнена вiд впливу партизанських загонiв більшовиків.

3. Олевська республіка.

У величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир уже навiть нiмцiв не вважали на тому велику силу, що брала Київ і Смоленськ, і йшла далі, на Москву. Центром республіки — а й стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районне мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу військ Польської Сiчi — Олевськ був центром воєнних дiй і тепер — штабом: мешканцi із радістю зустрiчали визволителiв, і це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв української незалежностi серед німецьких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонньої допомоги пiдiймати економiку — відпала потреба в колгоспах і радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi підприємства та iн. Усі це показує, що українська нацiя має дуже сильну вiру і мрiю — хоч на пожарищі та голiй, але й рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль становленнi краю зiграв Петро Смородський — начальник штабу УПА. Вiдбулося і культурне становлення — вiдкриваються церкви, школи, новi і старi газета «Вiстi », «Слово », «Голос », «Гайдамакi «- що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака ». Вiн хоче створити «Українську нацiонально — демократичну партiю », має деякi «лiвi «подивися (наприклад, хоче облишити колгоспи) і намагається посилаючись на свiй та iншi авторитети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позиція верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрібно відлити ті, що iснування Олеської республiки навiть суто теоретично стоїть пiд знаком запитання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української військової одиницi — а Полiська Сiчь саме такою і був у тому годину. У керiвництвi УНР було б пiднято запитання про припинення iснування республiки і перехiд в пiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було б досить мудруємо — це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi зажени радянських військ було б витиснено аж у брянські лiси, як від втримувати звільнену територiю ставало все важче.

Так чи інакше 15 листопаду 1941 року Полiська Сiч УПА був саме ліквідована. За планом зброю було б сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проіснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов «язок, ця «армiя без держави «- Полiська Сiч припинила своє iснування. Алі у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.

4. Україна в 1942 роцi.

Штаб бувшої Полiської Сечi роздiлився — одна частина людей вiдiйшла вiд справ, друга оголосила пiдпiльно-бойовi акцiї органiзацiї УПА. °Її штаб був розташований в лiсництвi Людвипольського району.

На початку 1942 роцi Т. Бульба-Боровець зустрiчається із президентом уряду А.Левицьким. Була змальована така полiтична ситуацiя на Українi. 8. заборона нiмецькою владою прав українській нацiї на самостійність і незалежнiсть; 9. жорстока окупацiя, варварство в економiцi, інших областях; 10. знищення культурних та етнологічних цiнностей («рабам не потрiбна освiта, їхні справа — чорна робота »); 11. масові облави; дiї агентiв НКВС, бiлогвардiйцiв та iнш; 12. внутрiшня партiйна мiжусобиця нацiоналiстiв.

Таким чином склалась катастрофiчна ситуацiя. I зносити все покiрно вiд нового окупанта не можливо, і пiдняти нове повстання теж не можна. Домовились бити нiмцiв, але й не шляхом загального повстання, а окремими «літаючими бригадами «- починаючи із години, коли Гiтлер вийде до Волги. Одним із головних осiб майбутнiх дiй був полковник I. Литвиненко, зв «язний Президента.

Отже, уже весною 42-го паралельно гiтлерiвськiм «Amt «окупацiйним і полiтичним силам, стала дiяти система прихованої суверенної української влади — «Лісове царство » .

Боротьба має вестися в полiтично-пропагандистському та військовому напрямках (вiйна як із цивільною адмiнiстрацiєю Гiтлера, так і воєнні дiї на захiдному фронтi).

Дуже цiкавi, по моєму, «законi українського партизана »: 13. це не бандит, а чесний і мужній воїн; 14. воюй лише за нацiональну iдею і для високих полiтичних цiлiй; 15. якщо боротися до побудови Самостiйної України; 16. йому заборонено займатись грабуванням; 17. вiн пiдлеглий командиру, хоч і є у тій годину добровольцем і революціонером; 18. воїн що добро справляється із своїми обов «язками.

З цого видно, що фiзична дисциплiна був поганою, хоч вісь на моральній дисципліні і тримався весь порядок. Також заслуговують на увагу і новi аспекти партизанської тактики УПА: — органiзацiя складається із невеликих партизанських груп;

— тактика «ізпiд землі і пiд землю » ;

— дiяти скрiзь, та не попадатись;

— жорстока підлеглість командирам;

— знаходитись постiйно в руху;

— нiчнi напади, сiючi панiку;

— розвiдка і контррозвiдка.

Дiйсно, це iдеальна програма для невеликих загонiв партизанів. Хочеться вiдмiтити, що ворогами УПА вважало нацистському і комунiстичну партiї (НКВС та есесівців), — розстріл останнiх на мисцi без суду і слiдства.

I вісь уже пiд кiнець весни 42-го всi головнi задачi по реорганiзацiї армiї були виконанi.

У цей годину на Українi проходити злодійський масовий терор гестапо. Виникає голод, багато концтаборiв та iнше — жити стало неможливо тяжко. I «Лiс «стає єдиним притулком для людей.

5. Двi фази боротьби проти Гiтлера.

16 квiтня 1942 року — це вухо «першої фази «цiєї боротьби. П «ять летючих бригад займаються партизанською вiйною: йде поповнення в виряджай борцiв із числа тихий, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, був в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво із російською полiцiєю — нiмцi переполошилися, смердоті побачили «величезну армiю », а диверсії українських партизанiв на шляхах перешкоджали спокiйно жити всiм структурам «нової «адмiнiстрацiї. Алі це був вiйна лише і лише із адмiнiстративними органами.

Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi «запорожцi пишуть до турецького султана », в якому троянд «яснювала свої дiї вiдносно Германiї і Росiї. У кілках українського полiтичного і воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було б згоди та єдності щодо поглядiв на методи боротьби. Група С. Бендери (М.Лебiдь) стояла на пасивному шляху без партизанських диверсiй: «партизани — це агенти … із ними нас у дорозi «тім самим зупиняючи зусилля УПА.

Друга фаза партизанської боротьби полягала у бо зважаючи на особливо тяжкий стан лiтом 1942 року видається указ всiм «літуючим бригадам «бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення, а особливу увагу звернути на системi транспорту та тилового забезпечення — вiд Чорного моря і до Бiлорусiї і Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверсійний характер. Проведено її було б блискуче. Крiм того, були випадки Визволення військовополонених шляхом нападiв на ешелони. Таким чином, партизанські зажени показали чинність, із ними стали рахуватись. Настав новий рубiж, рубiж переговорiв.

6. Переговори: «УПА — радянські партизани » ,.

" УПА — нiмецька влада «.

як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 41−42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як реальна сила: зажени пiд командуванням генерала Бiлова, Ковпака було б розбито. Алі із радянської сторони був добро органiзована розвiдка, доти ж потрiбно зважити і на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв був УПА. Москва вирiшила (в зв «язку із вдалими операцiями УПА) змiнити вiдношення і курс своєї полiтики у вiдносинах із російською армiєю: із радянській сторони із «є пропозицiї розпочати переговори «не дивлячись на минулу антибільшовицьку компанiю і помилки із обох сторiн ». У червнi 42-го в трикутнику ОлевськоРокитно-Городище було б закинуто радянський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї і, як виявилось згодом задля цього.

Пропозицiя Генштабу СРСР були такі:

— припинити ворожнечу (УПА і радянські партизанські загони);

— злиття УПА із Червоною Армiєю і на основi цого отримати допомогу;

— припинити антирадянську пропаганду в УПА ;

— пiдняти загальне повстання на Українi;

— всiм членам УПА гарантувалась амністія за минулi грiхи.

Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА — суверенна вiйськова одиниця УНР, із чужою армiєю не із «єднається, може бути лиш спілка; укра-їнські військові сили, що перебувають у станi вiйни із СРСР із 1917 року, готовi згодитись на світ і на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi якщо пiдняте лише до того випадку, коли відкриється захiдний фронт й у всiй Європi із «бути такi ж умови для повстання, iнакше заколотий приречений на невдачу і загрожує винищенням всiєї української нацiї.

Вiдповiдь Генштабу був така, що в якості суверенної держави зізнавалася лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всіляко пiдтримувався й було б дано згоду на перемир «я і нейтралiтет.

Та переговори явно затягувались зi сторони УПА (на мiй погляд потрiбно було б б таки якось знайти компромiс і із «єднати зусилля) — керiвництво ж УПА боялося, що якщо вiдбудеться їхні злиття — то це дасть привiд Радянському Союзi «в «їхати «на Україну в якостi визволителя та iнше.

Так чи інакше до грудня 42-го переговори нi до чого не привели. Загiн Медведєва почав набирати силу, а Москва зимою 42−43-го проголосила українських нацiональних партизанiв «бандитами » .

Першi переговори із нiмцями вiдбулися 23 листопаду 42-го року із шефом СД Волинi і Подiлля Пiцом. Цi і подальші переговори також нiчого конкретного не принесли. Наведу, для приклада, де яки пункти, що ставилися ними :

Нiмцi вимагали зупинити нiмецько-українську ворожу, перетворити УПА в легальну напiв — військову полiцейську силу в системi німецьких військ, допомогти нiмцям знищити всякi антинімецькі групування, за що нiмцi будуть вол «язанi припинити всi репресивнi заходь проти населення України, а про органiзацiю Української держави згоджуються говорити, лише пiсля вiйни.

Контр-позиція українцiв: припинити всi репресiї, визнати суверенну українську республiку негайно із усiма випливаючими із цого наслiдками, розпустити всю цивільну нiмецьку адмiнiстрацiю, зупинити грабунок економiки та iнших надбань України; УПА — це пiдпiльна суверенна армiя України і влитися може лиш в регулярну Українську нацiональну армiю.

На мiй погляд, не погоджуватись із нiмцями було б правильнiше, це давало свободу і вiру в становлення самостiйної України.

7. Корiнний перелом — 1943.

Переговори із польським пiдпiллям.

Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет із радянськими партизанськими загонами було б розiрвано — Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почались частi бої із партизанськими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв «язатись із польським підпіллям із метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини і налагодити контакт мiж УПА і Армiєю Крайовою. Алі полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян і нiмцiв задушити національновизвольний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну — пiдвела УПА до факту про: 3 -і вiдкритий фронт — польський.

8. Розкiл УПА на двi групи.

Ідеологічно — програмнi розбiжностi і партiйна нетерпимість окремий групи С. Бендери (очолював Микола Лебідь (Максим Рубан) як плiдник ОУНС. Бендерi) привела доти, що ця органiзацiя вiдважилась на такий крок: вона визнала форму боротьби УПА проти німців та бiльшовикiв і запропонувала розпочати переговори про спiльнi акцiї всiх революцiйних сил на Україні в лавах УПА!

9 квiтня 1943 року такi переговори почалися. Пропозицiї вiд ОУН — С. Бендери були такi:

1. Не взнавати полiтичної залежностi вiд УНР, а пiдкоритись УПА, полiтичної лінiї ОУН — С.Бендери.

2. Признати акт державностi вiд 30.6.41 як єдину конституцiю України.

3. Військовий вiддiл ОУН — С. Бендери включити у склад УПА, зробити спiльний штаб пiд тiєю ж вивiскою — УПА.

4. Вiдкрити в УПА iнститут партійних комiсарiв і службу безпеки.

5. Проголосити загальне революцiйне повстання на Українi.

6. Очистити територiю майбутнього повстання вiд польського населення.

I так далi. Можемо собi уявити вiдповiдь УПА на цi монопартiйнi, диктаторськi пропозицiї ОУН — С.Бендери. Тім самим 22 травня 43-го року переговори без успiху було б припинено. А сам М. Либiдь зробив досить такі цiкавий крок — перейменував ОУН — Бендери в УПА і очолив штаб. З «явилося двi УПА, як ранiш було б із двома ОУН.

Нове керiвництво УПА зробило такi наступнi кроки, якi привели до кривавих рiк весною-лiтом 43-го — пражило польськi села, проголосило мобiлiзацiю і 3- і крок нацiональної революції і загальне повстання українцiв проти німців, спровокувала всю українську полiцiю, давши нiмцям багату поживу до в’язниць, повністю дезорієнтувало їхні. У зв «язку із цiм в липнi цого ж року отаман Тарас Бульба-Боровець перейменував свою частину УПА в «Українську Народну Революцiйну Армiю «(УНРА).

9. Масовi жертви Лебедiвської диктатури.

Тепер треба роздивитись шляхи 2-ох армiй — УПА та УНРА.

УНРА стала розвиватись, відповідно обставинам, по лiнiї зменшення свого складу і переходу в глибоке пiдпiлля при наростаючій загрозi радянсько — комуністичної диктатури, УПА ж навпаки, збільшувало свої лави, впритул до виникнення на Полiссi та й Волинi цiлих партизанських республік, в які дiяли свої економiчнi реформи, і були втiленi закони, якi змушували жителiв забезпечувати всiм необхiдним членiв УПА. Ведеться також, «внутрiшня «вiйна проти бувшого УПА-УНРА. Їх розцiнюють як ворожих агентiв, і якщо смердоті не переходять набік УПА — на мiсцi розстрiлюють. УНРА досить тактовно реагує на це — смердоті починають маневрувати, щоб не допустити братовбивства. Це мотивувалось А. Левицькiм як :

1. не потрiбно збільшувати армiю перед новою окупацiєю України Червоною Москвою;

2. не є полiтично доцiльною боротьба армiї без держави в пiдпiллi за панiвне положення серед свого народу. Це якщо лише тодi, коли із «з'явитися державна влада).

По-моєму, це важливi заподій (і головне — чесно сказане!). У жовтнi 43-го штаб УНРА винiс на загальний огляд свiй документреакцiю на проведення М. Лебедем-Рубановим «екзекуцiї «, українського народу — «Вiдкритий Ліст «до членiв органiзаторiв ОУН С.Бендери.

У ньому вiдверто показанi всi негативні моменти органiзацiї і iснування УПА (Бендеровського), їхнього антиукраїнську полiтику, жорстокiсть і варварство, небажання і нерозумiння існуючий ситуації та iнших полiтично-революцiйних формувань як спивпрацюючих. У вiдповiдь на це УПА робить спробу нападу на штаб УНРА. Багато членiв УНРА потрапив у сповнений .УНРА не проводити вiдповiдних воєнних закладiв, і «армiя «- дуже зменшена, вiдступає у бiк рiчцi Случ. Має там Вільнюську битву із росiйсько — польськими партизанами, потiм переслідується бендерiвцями, що оголосили УНРА справжню вiйну. Так чи iнакше, дiйсно можна звинуватити органiзацiю Бендери — Лебєдя в розколi і дезорганізації українського нацiонального, державнотворчого та соцiального ходу життя; в явнiй чи неявнiй допомозi Радянським військам; в актах послiдовних, систематичних диверсій, посягаючих на норми людяностi і загальнi етичноморальнi устої, що можна прирiвняти до вiдкритого бандитизму.

10. Улоговина смертi.

Пiд осiнь 1943 року Полiсько-Воїнська улоговина стала ареною масової смертi. Сюди стiкались, перед загрозою швидко насуваючого фронту, люди із усiєї України. Перед УПА, сконцентрованою саме в цьому районi (бiля 100 000 чоловiк, але й зле органiзованих і озброєних) знову партія Лебедєва ставити задачi, якi не виконуються: очищати укра-їнські землi вiд полякiв, нищити внутрiшнiх ворогiв, вести військову боротьбу проти нiмцiв та iнше.

Всi республіки Лебедєва були знищенi авiацiєю нiмцiв, радянськi партизани ходили впродовж і впоперек цій «держави », Медведєв дiяв в маленькому Чумацькому лiсi пiд Луцьком, стрiляв і викрадав німецьких генералiв, а Ковпак зробив свiй рейд вiд Брянську до Карпат, де був розбитий німцями. Бiйцi УПА втратили ту гнучкість і блисковичнiсть дiй в нападi, вели героїчні бої із відступаючими нiмцями і частинами радянських військ. Алі скрiзь потерпіла поразки. Почалася панiка серед армiї, люди тiкали в лiс, служба безпеки у вiдповiдь проводила репресивнi заходь проти тихий, що залишилися. Вісь така картина «вiйни УПА проти нiмцiв та радянських військ у 1943;44 роках.

У самiй Полiської котловинi збиралось все бiльше людей. I це ставало небезпечним — клiцi радянсько-нiмецького фронту сходилися саме в цьому мiсцi, доти ж там дiяли не лише багато численні радянськi партизанськi зажени, але й і «внутрішній «ворог — вiдділ РБ (служба безпеки) Лебедєва. Це все вело до катастрофи і так воно та і сталося.

18 листопаду 43 року Рада Головного Комiтету УНРА винесла наступний план: 19. таємно спробувати пiдписати мiр із нiмцями і добитися евакуацiї цивiльного населення на територію Польщі чи Австрії; 20. звiльнити С. Бендеру із метою задовольнити Лебедєва і створити єдину пiдпiльну армiю УПА; 21. УНРА перекласти на глибоке радянське підпілля, як зброю партизанських акцiй; 22. очолити делегацiю доручити Т. Бульби-Боровцю.

З 15 на 16 листопаду було б пiдготовано меморандум до нiмецького командування, що складався із семи пунктiв (аналогiчно) плану УНРА.

17 листопаду делегацiя виїхала в Рiвно, 30-го був в Берліні, а 1-го грудня її членiв було б заарештовано і кинуто до Саксегазеньского замку.

Поведiнку нiмцiв можна зрозумiти: смердоті малі ще надiю вiдсунути схiдний фронт й сам Гiтлер був проти любих нацiональних армiй при нiмецькiй. Алі 44- і принiс корiннi переломи в поглядах на цю проблему.

Весною 44-го верховне командування УПА перенесло свiй штаб із Волинi в Карпати. Всі військові частини отримали наказ залишитись на місцях, переходити пiд радянську окупацiю і продовжувати боротьбу в пiдпiллi. Крім того нехтуючи своїми ж принципами, монопартія Лебедєва проголосила народження Української Головної Визвольної заради при УПА як її головного полiтичного фронту. На мiй погляд, цiкавиш є тієї факт, що не був опублiкована навiть платформа УГВР, членами котрій, по сутi, були теж представники ОУН (С.Бендери). Цiкаво і ті, що в жовтнi 44-го вся група УГВР, ОУН, УПА і РБ — Лебєдем виїхала в Германiю і стала називати собі не є iнакше як «Закордоннi частини ОУН », «Закордонне представництво УГВР ». Утворився iсторичний парадокс «Закордоннi частини ОУН », «Закордонне представництво УГВР «являлися на дiйсностi представниками собі. Маємо сказати що спiльне із УПА і УНРА в рiзних частинах України дiяли і iншi партизанські формацiї. Прикладом може служити Легіон національної самооборони под командуванням полковника армії УНР ВойноровськогоГальчевського.

11. Новi українсько-нiмецькi переговори.

Українська армiя в Германiї.

В цей годину нiмцi бажали лише одного створити спiльний блок всiх народiв, пригнічених комунiзмом, і на чолi цого блоку був уже поставлений генерал Андрiй Власов, як головнокомандуючий Росiйською Визвольною Армiєю (РВА). У останнiх числах жовтня 44-го звiльнив бiльшу частину українських положених — С. Бендеру, Мельника, Бульбу-Боровця та інших. Нiмцi хотiли вести переговори, якi розпочались в листопадi 44-го і тягнулись до кiнця грудня 44-го. Швидкому просуванню заважала концепцiя Власова, «про єдиній і неподільної Росiйської імперії «, тім самими ставивши пiд сумнiв суверенітет України. Алі не маючи виходу німцi були змушені признати Український Нацiональний Комiтет в Германiї як репрезентацiю українського народу перед нiмецькою владою. Отже, переговори закiнчились в кiнцi 44-го, а першi днi березня нiмецька влада затвердила комітет і дала дозвiл на організацію нової української армії пiд командуванням генерала Шандрука. Нова армiя мала складатись із двох частин: 23. регулярна пiхотна армiя, котра б мала заподіяння боротися проти СРСР на схiдному фронтi;

— нерегулярна частина — «група Б «Української нацiональної армiї.

Група «Б «мала диверсiйно-партизанське заподіяння на схiдному фронтi (командиром був Т.Б.Б.).

У склад регулярної УНА входили:

1. Дивiзiя «Галичина «- перша дивізія УНА;

2. Українське Визвольне військо;

3. Всi українцi, полоненi, із армiєю Власова, полiцейськi.

Теоретично штаб УНА мiг набрати 250 000 кадрiв. Алі цим планам просто немає було б втілитися у життя внаслiдок закiнчення вiйни. Найбiльш боєздатні частини армiї було б розбито на невеликi групи і планомiрно здавались у сповнений американцям. Одна із дивiзiй генерала Власова повернула зброю проти німців і допомогла чехам звiльнити Прагу, але й через декiлька днiв її наново «звiльнили «радянськi війська.

Отже, в цьому невеликому обсягом рефератi, на мiй погляд, менi вдалось висвiтити деякi iсторичнi факти про воєннi дiї УПАП в рокта ВВВ.

Список лiтератури:

1. Микола Либiдь — «УПА » .

2. Тарас Бульба-Боровець — «Армiя без держави » .

3. Петер Миенчук — «УПА 1942;1952 рокта » .

4. О. Субтельний — «Україна. Історія » .