Цивилизация сучасного світу

Цивилизация сучасного мира.

Западная цивілізація. Захід недовго відчував ейфорію перемоги у Холодній війні Перській затоці, Самали, Югославії. Наступні події активізували внутрішні інтеграційні тенденції. Так, після краху комунізму відповіддю на ворожість зовнішнього світу стало з одного боку Атлантики створення Північноамериканської асоціації торгівлі, з іншого — програма інтенсивної і екстенсивної еволюції Європейського Союзу. До складу ЄС ввійшли ще чотири європейські країни (Швеція, Фінляндія, Швейцарія й Австрія), почалося активне зміцнення рубежів угруповання — Шенгенські угоди досить різко обмежили доступ до ЄС, берегова охорона США — не допускає у країну гаїтян, кубинців, китайців та інші. У багатьох країн було прийнято закони, обмежують в'їзд представників Африки, Азії, Східної Європи і сподівалися Латинська Америка. Офіційна мотивування прийняття таких законів найбільш прозоро достукується до британському законодавстві: «З метою запобігти ситуації культурного протистояння». Таке формулювання кардинально відрізняється від які приймала раніше: тоді йшлося, з одного боку, ідеологію, ворожих режимах, економічних міркування, з другого — про екуменічних цінностях, глобальному альтруїзмі А. Швейцера і материна родини Терезы.

Сегодня у країнах відкрито обговорюється питання, коли почався занепад регіону. Якщо 1920 р. Захід здійснював контроль над половиною земної поверхні — 25,5 млн кв. миль з 52,5 млн загальній площі суші, чи до 1993 р. зона контролю скоротилася до 12,7 млн кв. миль (власне західноєвропейський регіон плюс Північна Америка, Австралія і Новій Зеландії). Нині населення Заходу становить приблизно 13% світового і з прогнозам зменшиться до 10% в 2025 р. (поступаючись за чисельністю китайської, індуїстської і ісламської цивилизациям).

Примерно 100 років частка Заходу становить близько дві третини світового промислового виробництва. Пік були 1928 р. — 84,2%. Надалі частка Заходу у світовій промисловому виробництві впала до 64,1% в 1950 р. і по 48,8% 1992 р. До 2015 р. частка Заходу у світовій ВВП знизиться приблизно до 30%. Якщо 1900 р. армії Заходу налічували 44% військовослужбовців світу, 1991 р. — 21%, чи до 2025 р. може бути — лише десять% [21]. Та найголовніше — якісних змін — повільніший темпи зростання, значне зменшення рівня заощаджень, виснаження потоку інвестицій, низький показник зростання населення, постійне зростання витрат на індивідуальне споживання, гедоністичні тенденції на шкоду трудовий этике.

В ролі причин розпочатого, занепаду Заходу свідчить про такі моральні міркування: ослаблення сімейні зв’язки, зростання кількості розлучень і кількість родин зі єдиним батьком, ранній сексуальний досвід, відмова громадян участі у добровільних об'єднаннях і пов’язаних із цим участю зобов’язань, ослаблення природного працьовитості, тієї трудовий етики, де будувалася міць нації, поширення антисоціальної, кримінального поведінки, наркоманії, розгул насильства, падіння авторитету освіти, престижу вчених і преподавателей.

Перестает працювати колишня схема, коли працьовиті іммігранти прагнуть максимально швидкої асиміляції. Суспільство починає втрачати єдність. Проповідь багатокультурності просто маскує громадський розкол. Прибічники багатокультурності, на думку А. Шлесинджера, «є часто-густо этноцентрическими сепаратистами, які у західному спадщині бачить нічого, крім злочинів» [335].

Подмена прав індивідуума правами груп означатиме ослаблення західної цивілізації, завдасть їй першого удару. Другим за значимістю ударом міг бути розкол Заходу на північноамериканську і західноєвропейську частини. Третя небезпеку обману Заходу — завзято вірити на свій всесвітню універсальність і нав’язувати цю віру на усіх напрямах. Західна цивілізація, повторимо вкотре, цінна і сильна не тим, що вона універсальна, а тим, що вона уникальна.

Латиноамериканская цивілізація — явно оговталася від Заходу і сьогодні самостійна гілка з крихкими демократичними традиціями, з корпоративної містичної культурою (відсутньої у країнах), із католицтвом без ознак ідей Реформації, впливом місцевої культури (истребленной в Північній Америці), надзвичайно своєрідною літературою і культурою загалом. Лідер — Бразилія — активно здійснює охорону своєї індустрії від імпорту. Таке враження, що ця цивілізація змирилася з роллю своєрідного «підвалу» Заходу, зі своїми відсталістю, так наочно продемонстрованої в війні на фолклендських островах і звісно, на світові ринки. Ця цивілізація живить слабкі сподівання розширення НАФТА на південь, активно маневрує, залучаючи японські й західні капітали, шукає монокультури, по суті, приречено погоджуючись в ролі фактично молодшого (про що свідчить такий показник, як частка ВНП душу населення) партнера Заходу. На початку XX в. до латиноамериканської цивілізації ставилися 3,2% населення, в 1995 р. — 9,3%- За прогнозом, 2025;го р. в ареалі латиноамериканської цивілізації буде жити 9,2% населення світу. Виробництво цих країн 1950 р. становила 5,6% світового, а 1992 р. — 8,3%. Військовий склад армій латиноамериканських країн 1991 р. досяг 6,3% общемирового.

Восточноевропейская цивілізація, що відбувається від візантійської (де Росія метається у свого місця), після катастрофи комунізму досить швидко виявила, що комунізм ні єдиною перепоною їхньому шляху до напрямі Заходу. Православ’я, колективізм, інша трудова етика, відсутність організації, інший історичний досвід, відмінний від західного менталітет, відмінність поглядів еліти й народних мас — те й багато інше перешкоджає побудові раціонального капіталізму в нераціональне суспільстві, формуванню вільного ринку на атмосфері вакууму влади й створенню вогнища працьовитості за умов відторгнення конкурентної етики. Зараз держави східноєвропейського цивілізаційного коду шукають шляху виживання, відчуваючи цивілізаційну спільність доль. У 1900 р. до православної цивілізації ставилося 8,5% населення світу, в 1995 р. — 6,1%, 2025;го р. (прогноз) — 4,9%. У 1980;х р. країни православного ареалу виробляли 16,4% світового валовий продукт, ця частка у 1992 р, впала до 6,2%. Збройні сили цього регіону дорівнювали у початку 90-х рр. близько 15% військовиків у мире.

Исламская цивілізація, яка у VII в. на аравійських торгових шляхах, охопила величезний регіон світу — від Атлантики до Південно-Східної Азії. Тут досить легко виявляються турецька, арабська, малайська культури, але є і який би стрижень. Ісламська цивілізація продемонструвала внутрішню солідарність (винятку добре відомі), перетворюючи одночасно зовнішні межі свого світу на Близькому Сході (Палестина, Голаны), у Європі (Боснія, Чечня), Азії (Пенджаб і Халистан), у Африці (південь Судану та Нігерії) в справжні фронти 90-х рр. У 1900 р. чисельність мусульман у світі становила 4,2% від населення, в 1995 р. — 15,9%, 2025;го р. (прогноз) — 19,2%. Їх частка у промисловому виробництві світу теж зростає — з 2,9% в 1950 р. до 11% 1992 р. Армії мусульманських країн налічують 20% військовослужбовців мира.

Индуистская цивілізація, виникла щонайменше 4 тис. років тому, звернулася до свого фундаменталізму під час кривавих сутичок з мусульманами. Буквально очах Делі — столиця майже космополітичного Індійського національного конгресу — перетворюється на войовничий табір індуїзму, готовий протистояти буддизму Півдні і сході, ісламу — північ від і заході. У цьому ні відсутність єдиного мови, ні різниця у економічний розвиток регіонів Індії не роздробили країну, оскільки збереженню єдності сприяли цивілізаційні чинники — релігія, народні традиції, загальна історія. Індуїзм виявився «більш як релігія чи соціальна система, він став справжньої основою індійської цивілізації» [144]. Фундаменталізм індусів виявився у досить несподіваною інтенсифікації їх войовничості, з розробки й модернізації релігійного вчення, мобілізації населення, яка через 15—20 років буде найнаселенішою у світі, — 17%. Валовий продукт Індії 1992 р. становив 3,5% світового, і в Індії відкриваються дуже райдужні перспективы.

Конфуцианская цивілізація континентального Китаю, китайських громад у країнах, і навіть родинні культури Кореї і В'єтнаму саме у наші дні всупереч комунізму і капіталізму виявили потенціал зближення, групування у зоні Східній Азії з урахуванням конфуцианской етики — працьовитості, вшанування влади й старших, стоїчного сприйняття життя, тобто. як і, як й іншому світі, — з урахуванням фундаменталістської тяги. Разюче, що саме відсутні внутрішні конфлікти (за очевидного соціальну нерівність). У регіону є багаті інтеграційні можливості, що він реалізує, об'єднуючи новітні технологій і трациционный стоїчний характер населення, винятковий зростання самосвідомості, відкидає комплекс неповноцінності. 1950;го р. на Китай доводилося 3,3% світового ВВП, а 1992 р. — вже 10%, і зростання, певне, триватиме. За прогнозами, 2025;го р. не більше китайської цивілізації житиме щонайменше 21% світового населення. У 1993 р. сукупна армія цієї цивілізації вже був першою у світі з чисельності: 25,7%.

Японская цивілізація, хоч і відбрунькувалася від китайської у перших століття нової доби, знайшла неимитируемые своєрідні риси, про які не сказане та написано дуже багато. Нині на Японію доводиться 2,2% населення світу, а до 2025 г. — приблизно 1,5%, тоді як і 1992 р. частка Японії світовому промисловому виробництві становила 8%.

Итак, світ, ще 5 років тому я розділений перший, другого продажу та третій, прийняв нову внутрішню конфігурацію — сім цивілізаційних комплексів, сформовані за багато століть раніше виникнення соціальних ідеологій і які пережили их.

В гуманітарних науках немає єдиного усталеного думки у тому, скільки цивілізацій виникло впродовж історії людства. Різні цивілізації, окрім загальних ознак, мають особливостями, важливими їхнього існування. І духовна, і матеріальна культура різних цивілізацій можуть сильно різнитися між собою. Цивілізація необов’язково збігаються з межами однієї держави, необов’язково збігаються з існуванням одного певного народа.

Цивілізація — це передусім досягнення культури. А культура здатна переживати держави й династії. Іноді лише до цивілізації відносять різні держави сменявшие один одного протязі тисячоліть, як це робилося що стосується цивілізаціями Передній Азії. Цивілізація може поширяться захоплюючи все нові й нові народи і держави. Цивілізація, як певний суспільства з певної системою елементів культури може зникнути, передавши свої досягнення культури іншим цивілізаціям. Іноді дві цивілізації, різні з погляду одних дослідників, об'єднують у одну єдину цивілізацію (наприклад, в греко-римську цивілізацію). Цивілізації можуть існувати паралельно, одночасно, і може виникати одна одною. Але за будь-якого разі, історія цивілізацій — це історія культури. Вивчення цивілізації - це вивчення її культуры.

Гуревич П.С. Культурологія: Підручник. — 3-тє вид., перераб. і доп. — М.: УИЦ «Гардарики», Литературно-педагогическое агентство «Кафедра-М», 1999. — 288с.

Габидулин Р. Культурологія. Світова культура: Курс лекцій. — Архангельськ: Изд.-во Поморського держуніверситету, 1998. — 416 с.

Культурология. XX століття. Словник. Санкт-Петербург. — Університетська книга, 1997, — 640 з. -(Культурологія, XX век) Культурология: Навчальний посібник / Упорядник і відп. ред. А. А. Радугин. — М.: Центр, 1998. — 304 с.