Культура спілкування — фактор духовності людини

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ — ФАКТОР ДУХОВНОСТІ ЛЮДИНИ.

Людина — продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.

Перш за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім'ях. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім'ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства. Однак, на приклад, в Сполучених Штатах Америки до культури народу ставлення далеко не байдуже. Так, в 1991 році у вузах США запроваджено курс «Мистецтво спілкування», розрахований на два роки, який включає в себе переважно питання культури спілкування. При підготовці робітників в училищах типу ПТУ введено однорічний курс «Мистецтво спілкування». У наших вузах, в кращих випадках, по цій важливій проблемі читаються короткі спецкурси, розраховані на декілька годин.

лкування". Програмою цієї дисципліни, на нашу думку, слід передбачити поглиблене розкриття і вивчення таких проблем:

1. Поняття «спілкування» і «культура спілкування».

2. Якості особистості, від яких залежить культура спілкування; суб'єктивні психологічні обмежувачі особистості. Егоцентризм людини.

3. Врахування у спілкуванні морально-психологічної атмосфери суспільства, психологічного мікроклімату у колективі (групі), індивідуально-психологічних та вікових особливостей суб'єктів спілкування.

4. Фази і рівні спілкування. Види спілкування. Відкрите і закрите спілкування, рольове, монологічне і діалогічне, демонстративне і акторське спілкування.

5. Техніка спілкування як сукупність засобів взаємодії, і впливу на інших.

6. Невербальні методи спілкування.

7. Бар'єри взаєморозуміння: естетичні, інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.

8. Слухання партнера по спілкуванню. Нерефлексивне і рефлексивне слухання. Установка на слухання. Емпатичне слухання.

9. Ділове спілкування. Поняття «ділове спілкування». Культура його. Встановлення контакту. Контакт з однією людиною. Емоційний і інтелектуальний контакти. Вміння переконувати, використовувати психологічні механізми впливу.

10. Спілкування з «важкими» людьми. Типи «важких» особистостей. Загальні принципи спілкування з «важкими» людьми. Проблема розуміння «важких» людей. Психологічні правила поводження з «важкими» людьми різних типів.

11. Спілкування в нестандартних ситуаціях. Поняття «нестандартна ситуація» в спілкуванні. Конфлікт як протиріччя, що виникає в процесі взаємодії між людьми. Психологічні і моральні втрати людей у конфліктах. Виявлення мотивів і причин конфлікту. Значення толерантності. Способи розв’язання конфлікту.

12. Аттракція. Прийоми її формування.

ІЗ. Культура мови суб'єктів спілкування. Культура мови у формальному і неформальному спілкуванні. Мовний стиль і мовний етикет. Правила мовного спілкування:

— зацікавленість, розуміння та інтерес до адресата;

— повага, доброзичливість, доречна ввічливість;

— вміння підібрати тему для спілкування;

— логіка мовлення;

— концентрація і організація уваги слухача;

— орієнтація на ситуацію;

— звернення до співрозмовника;

— скромність в самооцінках;

— збереження дистанції між старшими і меншими, батьками і дітьми, вчителями і учнями, що прийнята в даній національній і соціальній культурі.

Окремі фрагменти такої програми знаходять своє відображення в змісті таких дисциплін як психологія, менеджмент, психологія управління, етика і ін. Однак в складі цих навчальних дисциплін проблема культури спілкування не має конкретно-цільового спрямування, яке було б визначальним. Окремо виділений цей предмет міг би стати центром цілісної системи формування у студентської молоді культури і мистецтва спілкування, підвищення рівня духовності.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Атватер Й. Я. Я вас слушаю… Пер. с англ. — М.: Экономика, 1988.

2. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння. — Київ, 1989.

3. Грехнев В. С. Культура педагогического общения. — М.: 1990.

4. Кан-Калик В. Культура делового общения. — Грозный, 1988.

5. Леонтьєв А. А. Умейте спушать партнера по общению. — М., 1987.

6. Лунева 0.В., Хорошилова Е. А. Психология делового общения. — М., 1987.

7. Панасюк А. Ю. Управленческое общение: практические советы. -М.: Экономика, 1990.

8. Петровская Л. А. Компетентность в общении. — М.: МГУ, 1989.

АНОТАЦІЯ В статті розглядається проблема необхідності підвищення культури спілкування в нашому суспільстві на офіційному, діловому і побутовому рівнях. Пропонується орієнтир програми для вивчення у вузі курсу «Культура і мистецтво спілкування».

PAGE.

PAGE 5.