Пісенний гумор українського народу

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Основна частина.

— 2.1 Відносини молоді та кохання.

— 2.2 Родинно — побутова тематика.

— 2.3 Химери старих.

— 2.4 Кумівство.

3. Висновок.

4. Бібліографія.

1. ПІСЕННИЙ ГУМОР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Українці обдаровані незрівнянним гумором.

В. Г. Б є л і н с ь к и й Здавна мандрівники й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів відзначали як одну з типових рис характеру українців їх невичерпний гумор. Коли ж цей багатий та іскристий гумор розпалив велике вогнище нової української літератури славнозвісною «Енеїдою» І. Котляревського, а в російській вибухнув соковитою симфонією гоголівського сміху, ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиці українського народу.

Конденсуючи світлі емоції, гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усього несправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисою характеру українців в таких рядках:

Ні! Я дух люблю свого народу, Що на усяку він пригоду, Яка б його де не зустріла, Прискаже сміло та до діла.

Слівце веселее по волі.

І кпить з ледачої недолі!

Той дух насмішкувато-щирий Не дасть приспати в серці віри В громадську силу, її розум.

І не поб'є немов морозом, Надію певную довіку На кращу долю чоловіку.

Стихія смішного в українській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах.

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливають всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху — від ледь вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості.

Родинно — побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі і дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.

2. ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ.

2.1 Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь — дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня — це одна з форм залицяння та взаємо пізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо дістається в піснях недбайливим пестухам — одиначкам з багацького роду:

ЧОМ ДУБ НЕ ЗЕЛЕНИЙ? БО ГСО ТУЧА ЗБИЛА Чом дуб не зелений? Бо Ге туча збила, Козак зажурений: лишила дівчина.

А хто хоче знати, най мене спитає,.

Що дівчина любить, як сім років має.

Як сім років має, то до школи ходить, А вже за собою штирки хлопці водить, А як десять має, го вже мелюєся, Вийде на вулицю, до хлопців сміється.

Як п’ятнадцять має, то вже віддаєся, А вна си гадає, що так і здаєся.

Я в чужої мами треба рано встати Не будеш, дівчино, личко малювати.

А як має двадцять, то цвіте, як ружа, А люди все кажуть: «он пішла сивуля!».

ЩО ЗА ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК Що за парубочок, що на бік чубочок, Сидить коло столу, як з рожі цвіточок? (2).

Сидить коло столу, як мак процвітає,.

Не одна дівчина на нього чекає. (2).

Не одна дівчина, та й не одна мати Хоче свою доньку за нього віддати. (2).

Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії - теж негативними.

ОЙ НА ГОРІ НА МОГИЛІ.

Ой на горі на могилі.

Там пасуться три кобилі.

Їдна кара, друга бура …

Що то в дівки за натура:

Йшла за дров’ми та й заснула.

Прийшов кабан тай торкає:

— Вставай, дівко, бо світає.

Пішла дівка до пана Позивати кабана:

— Ой ти, пане, твій кабан Такий самий, як сам пан.

ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ.

— Грицю, Грицю, до роботи!

В Гриця порвані чоботи.

— Грицю, Грицю, до Марусі!

— Зараз, зараз приберуся!

— Грицю, Грицю, врубай дров!

Ой! Гриць щось нездоров.

— Грицю, Грицю, до Марусі!

— Зараз, зараз приберуся!

— Грицю, Грицю, молотити!

Гриць нездужає робити.

— Грицю, Грицю, до Марусі!

— Зараз, зараз приберуся!

— Грицю, Грицю, до телят!

В Гриця ніженьки болять.

— Грицю, Грицю, до Марусі!

— Зараз, зараз приберуся!

— Грицю, Грицю, роби хліб!

— Кахи, кахи, щось охрип!

— Грицю, Грицю, до Марусі!

— Зараз, зараз приберуся! Грицю, Грицю, хоч жениться?

Не може одговориться!

— Грицю, Грицю, кого взяти?

— Краще Марусі не зискати!

— Марусенько, серце моє,.

Чи підеш за мене?

— Стидкий, бридкий, не люблю.

І за тебе не піду.

Пішов Гриць, зажурився Да і в ченці постригся.

Тепер Грицю скучно жити, Було Марусі не любити.

Грицю всюди не в покой, Гриць іду уже домой.

;

x00BA.

¼.

l.

x.

x6100×0124×6467x2F68;

x6467x2F68;

x845DxFF47×6467×1404i.

x845DxFF47×6467×3721.

x845DxFF47×6467×1404ix0F00Грицю, Грицю, пошукай, Краще Марусі вибирай.

Єсть Наталка і Ганнуся, Та миліш нема Марусі.

Хоч ізгину, пропаду, Краще Марусі не найду.

У багатьох піснях — діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза:

ТАМ ПІД ЛІСОМ, ДУБИНОЮ Там під лісом, дубиною Косив ячмінь сокирою, Ой-йой, ой-йой-йой, Косив ячмінь сокирою.

Кочергою громадила Ляшка д' собі принадила, Ой-йой, ой-йой-йой, Ляшка д, собі принадила Ой ти, ляшку, молодий, Хороший, чорнобривий, Чом до мене не ходиш Та чом мене не любиш?

Ой-йой, ой-йой-йой, Чом мене не любиш? Як до тебе ходити Та як тебе любити -.

В тебе двері скрипливії.

Та й собаки брехливії,.

Ой-йой, ой-йой-йой, Тай собаки брехливії.

А я дверям догоджу, Фаску масла підложу.

Ой-йой, ой-йой-йой, Фаску масла підложу.

Я собаки прилащу, Бохан хліба намощу, Ой-йой, ой-йой-йой, Бохан хліба намощу.

Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.

2.2 Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин:

ЗА РІЧКОЮ ГЕРАСИМ За річкою Герасим, В Герасима гарний син, Мати любить Герасима, А я, дочка, — його сина.

— Ой ти казав люблю, люблю.

І в осені візьму, візьму, А тепер довелося;

Ти без чобіт, а я боса.

— Ходи ж, мила моя, боса, Бо тобі так довелося, Мені ж босим не годиться, Буде жито не родиться.

Нехай краще не родиться, Коли таке поводиться, Ми ж на теє не здаваймось Та ходімо обвінчаймось.

— Та ще ж бо я не збісився, Щоб на тобі оженився Поглянь ти на свою вроду, Краще з мосту кинусь в воду Таки ж Гандзя доскочила, Петра таки зморочила, Як він на ній оженився, Мов за стіну заступився.

Через річку, через став, Любив, поки перестав.

Та й вона ж його любила, Так, що й розум загубила.

Ой гоп-чук-чук, поберемся Та й будемо панувати, Ой ти будеш кози пасти, А я вівці заганяти.

Оженився навісний Та взяв біснувату.

Та не мали що робить, Запалили хату.

2.3 Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих, химери дідів та бабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності:

ОЙ НА ДУБІ, НА ДУБОЧКУ ГОЛУБИ СИДІЛИ Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи.

Ой на дубі, на дубочку голуби сиділи.

— То достань, мила, то достань, мила, 2р То достань, йо-хо-хо, моя чорнобрива.

— Я дістати не здужаю, милий мій, миленький, Я дістати не здужаю, голубе сизенький.

— То вмирай, мила, то вмирай, мила, 2р То вмирай, йо-хо-хо, моя чорнобрива.

— Я ж умерти не здужаю, милий мій, миленький, Я ж умерти не здужаю, голубе сизенький.

— Я доб’ю, мила, я доб’ю, мила,.

Я доб’ю, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р

— Де ж ти мене поховаєш, милий мій миленький, Де ж ти мене поховаєш, голубе сизенький?

— У рову, мила, у рову, мила, У рову, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р

— Що ти мені посадиш, милий мій, миленький Що ти мені посадиш, голубе сизенький?

— Будяка, мила, будяка, мила, Будяка, йо-хо-хо, моя чорнобрива. 2р

— Чим ти мене пом’янеш, милий мій, миленький, Чим ти мене пом’янеш, голубе сизенький?

— Гарбузом, мила, гарбузом, мила, Гарбузом, йо-хо-хо, моя чорнобрива 2р

2.4 Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартівливі пісні про аномалії в інституції кумівства. Як правило, в куми запрошували найбажаніших друзів, нерідко колишніх коханих, з якими з різних причин не довелося побратися. То ж не дивно, що між кумом та кумою часто встановлювались особливо близькі відносини, які з погляду народної моралі все ж викликали заперечення, а отже й гумористичне висвітлення:

І УЧОРА У КУМИ.

І учора у куми,.

І сьогодні у куми, Гей, ой коли ж я куму Та й до себе зазву?

Ой найму я стрільця тай застрелю горобця, Гей, та й тоді я куму Та й у гості зазву.

Ой продам я груди Та куплю блюди, Гей, ой продам я реберця Та покуплю видельця Ізварила горобця На дванадцять блюдів, Гей, на дванадцять блюдів, На дванадцять столів.

Аж тоді вже я куму Тай у гості зазву.

— Гей, їж, кумо, горобця, Не засалювайся, Гей, за пазуху не бери, Своїм діткам не неси!

3. РОЛЬ ЖАРТІВЛИВОЇ ПІСНІ.

Роль жартівливої пісні в художньому житті народу — найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо.

Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуються жартівливими піснями.

4. Бібліографічний список наукової літератури та.

інших джерел.

М. С к у р, а т і в с ь к и й, «Місяцелік», 1993 р

І. М, а ж у р а, «Твори», 1961 р

Л. Я щ е н к о, «Буковинські народні пісні», 1963 р Л. М, а х н о в е ц ь, «Давній український гумор і сатира», 1959 р

«Українське народне багатоголосся», 1963 р З. В, а с и л е н к о, «Закарпатські народні пісні», 1962 р

2005 рік.

PAGE.

PAGE — 2 ;