Володимир Одоєвський

Владимир Одоевский.

И. Троцький.

Одоевский Володимире Федоровичу, князь (1803—1869) — видатний письменник у першій половині ХІХ століття. Отримав першокласну на той час виховання в Благородному пансіоні при Московському університеті (1816—1822). Служив спочатку у військовому відомстві іноземних сповідань, редагував свого часу разом із. А. Заблоцким-Десятовским «Журнал міністерства внутрішніх справ» і офіціозне «Сільське читання». У 1846 призначили помічником директора Імператорської у Публічній бібліотеці у Петербурзі й Румянцевского музею, в 1861 — сенатором московських департаментів сенату. У межах цієї звичайною аристократически-бюрократической біографії проходила життя, насичена дуже багатого і різнобічної інтелектуальної роботою.

Начало 20-х рр. для ліберальної частини російського дворянства характеризувалося початком відійти від опозиційних настроїв (явище, що найшло відбиток у самій декабристської середовищі) і поворотом від розробки соціальних негараздів у світ ідеалістичної філософії. У гуртку Є. Р. Раича, Товаристві любомудрія, головою якого було Про., й у пресі («Вісник Європи», альманах «Мнемозина», 4 частини якого було випущені Про. що з У. До. Кюхельбекером в 1824—1825) Про. вів пропаганду своїх філософських поглядів, заснованих на виключно ідеалістичної системі Шеллінга. Філософія останнього надовго залишилася дороговказної зіркою Про., значно пізніше характеризовавшего німецького мислителя як «Христофора Коломба ХІХ століття, відкрив людині невідому частину його світу… душу». Про. друкував філософські статті, і навіть художні новели, алегорії і апологи, по більшу частину висловлювали типові для любомудрів пошуки «піднесеного». Моралист-автор виступав з сатирою проти моральної зіпсованість дворянського суспільства, дидактично викриваючи його пороки, аж ніяк не прагнучи підірвати соціальні основи його існування. Цей, типовий для Про. дидактизм, відзначений і Бєлінськ, позначилося на позиції Про. у 17-их літературних суперечках: Про. не вимагав від літератури теоретичної висоти і ідейній насиченості — звісно на кшталт відстороненого любомудрія; у мріях про вдосконаленні Про. залишався дуже далеких від громадської боротьби. Події 14 грудня, з деякими учасниками яких (У. До. Кюхельбекером, А. І. Одоєвськ та інших.) Про. та друзі були особисто пов’язані, настільки перелякали «любомудрів», що вони поспішили ліквідувати свій гурток і знищити його папери. Ще довго Про. мучили нічні кошмари образ арестовывающего його поліцейського офіцера, якому він втім уві сні ж «красномовно доводив всю користь своєї особи і наводив приклади своєї сумлінності». Поглиблення в 30—40-х рр. філософських пошуків привело Про. за його учителем Шеллингом до містицизму. Твори цього періоду, що об'єднуються поруч циклів, — «Строкаті казки Иринея Модестовича Гомозейки», «Будинок божевільних», «Росіяни ночі» тощо. буд. — показують значний творчий зростання Про. Композиція його новел стає більш чіткою разом із тим цікавою, мову — точним і ясним, з’являється відзначений Бєлінськ «неспокійний і жагучий гумор», ширше і глибше стає постановка ідеологічних питань. У той самий час створюється і основний для Про. жанр філософської фантастичною новели, знайшла своє найбільш вдале вираження у циклі «Росіяни ночі». Про. жадав створенню «гармонійної» універсальної науки, яка переварила в всі наукові професії у деякому органічному єдності; звідси його інтерес до універсалізму середньовічної науки, поглиблення в «таємні науки» — магію і алхімію, значущість нього образу Фауста. У межах своїх романтичних новелах Про. в значною мірою знаходився під впливом творчості Гофмана. Разом про те дидактизм залишається рушійним імпульсом творчості Про., впливають у його побутових і сатиричних творах (повісті «Княжна Зизи» і «князівна Мімі», близькі за тематикою до комедії Грибоєдова, Пушкін напр. ставив вище фантастичних новел), а й у самих містичних речах. У межах своїх розвідках Про. не забував необхідності владнати суперечності повсякденності, але у своїх відповідях заплутувався в лабіринті протиріч. Він ворог освіти, розвитку техніки, залізниць та т. п., але жорстоко ополчався проти «банкірського феодалізму» Заходу, що призводить зубожіння мас і «духовному» загниванню. Про. зневажав якобінців, скептично ставився до утопічному соціалізму, панічно боявся революції, писав спеціальні новели проти Мальтуса і Бентама. У результаті йому довелося обгрунтувати щось на кшталт слов’янофільського націоналізму із освідченням месіанського призначення Росії. Відповідно цьому він ідеалізував соціальний лад кріпацтва, бачачи основне громадське зло в нестачі національного виховання й у корупції чиновницького апарату. Ці відповіді не могли очевидно задовольнити і самої Про., і своєю утопії «4338-й рік», у якій до 5-му тисячоліттю Росія має поглинути всі країни, зберігаючи самодержавний лад під керівництвом «першого поета», він і закінчив. Невдовзі опісля виходу друком «Російських ночей» Одоевский визнав їх пройденим етапом, зблизився з Бєлінськ, перейшов від містицизму до позитивізму, ідейно приєднуючись до помірним лібералам західницької орієнтації.

В тридцятих — сорокових роках Одоевский стояв у першому ряду російських письменників. Його співробітництвом дорожили такі редактори, як Пушкін, такі досвідчені видавці, як Краєвський. Але вже Бєлінський підкреслював, що «ім'я значно популярніші, ніж твори», і знав цьому причину — «внутрішню й необхідну». Справді Про. було набагато ширше своєї літературної праці. Намагаючись з'єднати теорію з практикою, він намагався здійснити ідеальний тип універсального вченого і робив крім літератури що й хімією, і алхімією, і технологією, і магією, і музикою, і кулінарією, і педагогікою (він писав між іншим і дитячі казки), і библиологией, і медициною, і багатьма іншими питаннями; недарма його, як і головний герой «Російських ночей», називали «Російським Фаустом». Таким обр. історичне значення Про. набагато ширші історико-літературного. Про. — згусток дворянській культури періоду розквіту і одночасно який починається занепаду, одне з найбільш яскравих її в епоху кризи кріпосницькій системи, й у його інтерес як соціального явища. Про. посів арену ідеологічної боротьби саме на той час, коли кріпосницька реакція перемагала ліберальну традицію 1810-х рр., і опинився у перших лавах дворянських ідеологів, енергійно сприяючи переміщенню на російську грунт реакційної німецької філософської романтики. З поглибленням кризи кріпацтва та зростання політичної реакції Про. поглиблював і свої філософські позиції, сягав містичного універсалізму, фактично скочуючись до реакційного идеализированию кріпацтва і підміняючи свою ідеальну науку містичної кабалистикой середньовічного універсалізму. Неминучий крах фортечної системи, чітко що намітився наприкінці 40-х рр., вивів Про. із цього кута універсалізму, але з тим припинилося й його творча праця.

Множество задумів Про. залишилося нездійсненим, рукописи — незавершеними; його архів, що зберігається у Ленінградської публічної бібліотеці, в багато разів перевершує його друковане спадщина.

Список літератури.

I. Твори, 3 чч., СПБ, 1844.

Русские ночі, під ред. З. Цвєткова, вид. «Шлях», М., 1913.

4338-й рік. Петербурзькі листи, ред. і вступ. ст. Ореста Цехновицера, вид. «Вогник», М., 1926.

Романтические повісті, предисл. і ред. Про. Цехновицера, «Прибій», Л., 1929.

II. Коні А., Нариси і спогади, СПБ, 1905.

Лезин Б., Нариси із життя і літературній діяльності князя У. Ф. Одоєвського, «Записки Харківського університету», 1905, II.

1906, I—IV.

Котляревский М., У. Ф. Одоевский, кн., «Давні портрети», СПБ, 1907.

Сакулин П. М., З російського ідеалізму, Кн. У. Одоевский, т. I, М., 1913.

Его ж, Російська література і соціалізм, вид. 2-ге, Гіз, М., 1924.

Его ж, Російська література, год. 2, Москва, 1929.

III. Владиславлев І. У., Росіяни письменники, вид. 4-те, Гіз, Ленінград, 1924.

Его ж, Література великого десятиліття (1917—1927), тому I, Гіз, Москва, 1928.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.