«Этот незвичайний ліризм…». Гоголь і церковнослов'янська мову

«Этот незвичайний ліризм…». Гоголь і церковнослов’янська мову

Воропаев У. А.

В начерках і матеріалах з російської історії, які стосуються першій половині 1830-х років, Гоголь зауважив: «Честь збереження слов’янського мови належить виключно російським ». Зберегти мову — це що означає зберегти (ні більше не менше) — як культури і душу народу, але й він народ, який провіщає на ньому. Одного разу, вже в схилі свого життя, Гоголь із жалем сказав своєї знайомої, Катерині Олександрівні Хитрово, що він буває дивно чути визнання у незнанні слов’янського мови. «Навіщо визнаватися, — дивувався він. — Краще йому вивчитися: стоїть два тижні вжити » .

Гоголь наполегливо прагнув виробити такий стиль, у якому зливалися б стихії церковнослов’янського і народної мови. Це і зібраними їм «Матеріалами для словника російської «, у якому слова діалектні, і церковнославянские. Письменника захоплювало унікальне властивість російської - робити найнесподіваніші переходи від піднесеного до простого лише у й тією самою промови. Однак під російською мовою Микола Васильович розумів «інший мову, який вивертається нині у життєвому побуті, і книжковий мову, і мову, який під час будь-яких зловживань наших, але вона істинно російську мову, який незримо метушиться на всієї Російської землі, попри чужеземствованье наше у землі своєї, який ще торкається до справі житті нашому, але, проте ж, все чують, що він істинно російську мову… «.

Эти думки стали основою характеристики Гоголем російської у статті «У чому ж нарешті істота російської поезії і що її особливість «(1846), яку з права може бути естетичним маніфестом письменника. «Незвичайний мову наш є ще таємниця, — каже Гоголь. — Він безмежний і може, живої, як життя, збагачуватися щохвилини, почерпая, з одного боку, високе слово з мови церковно-библейского, з другого боку — обираючи вплинув на вибір влучні назви з незліченних своїх прислівників, розсипаних за нашими провінціях, маючи можливість отже, у одному й тому ж промови сходити до висоти, не доступною жодному іншому мови, і опускатися до простоти, відчутної осязанью непонятливейшего людини… «.

Не дивовижно, що Гоголь почасти й проникнув у таємницю цього народжуваного мови. Купуючи дорогоцінного досвіду, він намагався поділитися нею з друзьями-писателями. Ось що писав Пауль поетові Миколі Языкову влітку 1843 року з Бадена: «У продовження говения займися читанням церковних книжок. Це читання видасться тобі важко зберегти й утомливо, приймися для неї, як рибалка, з олівцем у руці, читай швидко і побіжно і зупиняйся лише там, де вплине на тебе величаве, неждане слово чи оборот, записуй і відзначай їх собі у матеріал. Присягаюся, це завжди буде дверима на велику дорогу, яку ти выдешь! Ліра твоя набереться там нечуваних світом звуків і, то, можливо, зачепить ті струни, для яких вона дана тобі Богом » .

Сходным чином працював і саме Гоголь, про що свідчать зошити його виписок із творінь святих батьків і богослужбових книжок. Ці виписки Гоголь робив як для духовного самоосвіти, але й гаданих письменницьких цілей. Він говорив: «Ще таємниця багатьом цей незвичайний ліризм — рожденье верховної тверезий розум — який походить від наших церковних піснею і канонів… «Таємниця цього ліризму було відкрито Гоголеві відома не з чуток, та якщо з особистого досвіду. Як випливає з змісту зошитів, він уважно прочитав службові Мінеї за півроку — вересня 2003;го до лютого — і зробив витримки за кожен день.

Примечательно, що Гоголь працював над фольклорними текстами як і, як та контроль текстами богослужбових книжок. Метод був сам. Так, читаючи праці відомого фольклориста і етнографа Івана Михайловича Снєгірьова (у тому числі він усе-таки робив розлогі виписки), Гоголь писав свого приятеля історику Михайлу Погодіну у травні 1839 року з Риму: «Є у російської поезії особливі, оригинально-замечательные риси, що тепер запримітив більш і котрих, як на мене, інші не помічали… Ці загальні риси дуже тонкі, простому оку непомітні, навіть якби вказати їх. Але, будучи вжиті як джерело, як золоті іскри рудникових брил, звернені в квітучу пісня мови та поезії нинішньої, доступною, вони вразять і зашевелят сильно » .

Как людина з чуйної поетичної душею Гоголь особливо цінував псалми святого пророка Давида. «Перечитай їх уважно, — писав Пауль до того ж Миколі Языкову в лютому 1844 року з Ніцци, — чи, краще, під час першого скорботну хвилину розігни книжку наудачу, і нарешті перший що попався псалом, мабуть, доведеться до стану душі твоєї. Але із душі повинні исторгнуться інші псалми, схожі тих, з своїх страждань і скорбей исшедшие, може бути більш доступні для нинішнього людства… «.

Лира самого Гоголя наповнювалася не слыханными світом прекрасними звуками від Давидовых псалмів. Поетична душа письменника сприймала їх лише як джерело духовності та глибоких думок до творення художника. Його вражала найвища поезія, тонкий ліризм мови Псалтири. І він пов’язував поетичну чуйність російського людини саме з Псалтирью, через яку як у основному (а іноді єдиному) підручника народ російський навчався грамоті. Ставлення Гоголя до Псалтири як до неперевершеному художньому творінню співзвучно судженню Оптинского старця Варсонофія, який віднікувався, що Псалтирь — це вище художнє твір, яке коли-небудь чули людство, що немає у тому числі рівного їй, що читати її слід церковнослов’янською, оскільки він дуже впливає на людини. І що насолоджуватися нею можна, лише маючи високу, чутливу до всього прекрасному душу.

Не випадково Гоголь радив своїй старій приятельці Олександри Осипівни Cмирновой в дні зневіри й туги вчити напам’ять псалми Давида: " …моліться. Якщо ж вам не молиться, вчіть буквально напам’ять, як шкільний учень, ті псалми, що їх вам дав, і учитеcь проголошувати їх з силою, значеньем і выраженьем голоси, пристойним кожному слову ". Княжна Варвара Миколаївна Репнина-Волконская згадувала, як Гоголь, читаючи у їхній домівці псалми, вигукував: «Тільки слов’янському усе гаразд, все піднесено! «.

Сохранилось два гоголівських автографа церковнослов’янською з виписками з Псалтири. Одне з них, що зберігається у Рукописному відділі Пушкінського Будинку, містить 15 псалмів і призначався, мабуть, Олександра Смирнової. Другий — з гоголівського за фонд Російської державної бібліотеки — показує, що Гоголь кілька разів приймався за переписування Псалтири: записи залишені на 3, 6, 9 і 11-му псалмах.

Еще один гоголівський автограф — списки псалмів паралельно грецькою і латинському мовами — являє собою альбом палітурці з п’ятдесяти двох аркушів, також зберігається нині у науководослідному відділі рукописів Російської державної бібліотеки. За свідченням сучасників, Гоголь щодня читав на чолі з Старого Завіту, і навіть Євангеліє церковнослов’янською, латинському, грецькому й англійському языках.

Судя з усього, через язик як головний інструмент письменника Гоголь шукав шляхи до духовному творчості. Духовна (церковно-православная) література формою відрізняється від світської, хоча в нього є загальні прийоми, зокрема і художні, отже, і стилістичні, мовні. Але духовне творчість переслідує суворо певну мета — пояснювати сенс усього життя відповідно до християнським віровченням. Письменник, взявся вирішувати питання потаємної життя «внутрішнього світу людини », повинен грунтовно знати традицію церковної літератури, від Святого Євангелія. У його зрілому творчості Гоголь прийшов саме до такого розуміння цілей літературної праці. Взимку 1843/44 року в Ніцці він зробив на свої друзів два духовно-моральних твори, якими повинні були керуватися у повсякденному житті, — «Правило житія у світі «і «Про те душевних розташуваннях і недоліках наших, що виробляють в нас зніяковілість і заважають нам мати спокійному стані «. Цю спробу духовного настанови можна собі як підступ до «Обраним місцях з листування з давніми друзями «- в цих «правилах «містяться багато ідей майбутньої книжки. Тут Гоголь відкрив новий собі жанр, близька до традиції святоотецькій литературы.

Суть творчого розвитку Гоголя у тому, що з суто художніх творів, де літургічна, церковна тема була як у підтексті, він переходить до неї у «Роздумах про Божественної Літургії «, у творах, подібних «Правилу житія у світі «(власне духовна проза), й у публіцистиці «Вибраних місць із листування з давніми друзями ». Молитви Гоголя, які він у другій половині 1840-х років, свідчить про його багатому молитовному досвіді та глибокої уцерковленості його сознания.

Гоголь був майже єдиним російським світським письменником, творчу думку якого могли живити святоотеческие твори. Одного із приїздів Оптину Пустинь він прочитав рукописну книжку — церковнослов’янською — преподобного Ісаака Сирина (із якою 1854 року старцем Макарием було підготовлено друковане видання), що стала йому одкровенням. У монастирської бібліотеці зберігався примірник першого видання «Мертвих душ », належав графу Олександру Петровичу Толстому, а після смерті Леніна переданий батькові Клименту (Зедергольму), з позначками Гоголя, зробленими по прочитанні цієї книжки. На полях одинадцятої глави, не хочуть місця, де йдеться про «природжених пристрастях », він накидав олівцем: «Оце писав «принади «(звабі. — В.В.), це дурниця — природжені пристрасті - зло, і всі зусилля розумної волі людини мають бути спрямовані для викорінення їх. Тільки димне надмение людської гордості могло навіяти мені думка про високому значенні природжених пристрастей — тепер, коли став я розумнішими, глибоко жалкую з приводу «гнилих словах », тут написаних. Мені чуялось, коли друкував цей розділ, що плутаюся, питання значенні природжених пристрастей багато багато часу обіймав мене і гальмував продовження «Мертвих душ ». Шкодую, що пізно дізнався книжку Ісаака Сирина, великого душеведца і прозорливого інока. Здорову психологію і криве, а пряме розуміння душі, зустрічаємо у подвижников-отшельников. Те, що говорять про душі запутавшиеся в хитросплетенной німецької діалектиці молодики, — лише як примарний обман. Людині, що сидить по вуха в життєвої твані, просто немає розуміння природи душі «.

Итак, Гоголь йшов й у житті, також у творчості найважчим, дуже складно шляхом — шляхом церковної аскетики — очищення, відновлення у собі образу Божого, воцерковлення своїх писаний.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.