Какие якості російського народу викликають найбільше роздратування і гнів М. Є. Салтикова-Щедріна?

Какие якості російського народу викликають найбільше роздратування і гнів М. Є. Салтикова-Щедріна?

Как відомо, казки свої М. Є. Салтиков-Щедрін писав, протестуючи проти самодержавства і існуючого суспільного устрою. Тому в творах завжди присутні різні стану, про які найчастіше в алегоричній форме.

Писатель завжди хворів душею за російський народ, виступав за скасування кріпацтва (тоді ця реформа вже витала повітря), обстоював повалення царату. Зрозуміло, самим природним способом до акцій протесту та зробити свій внесок до боротьби з існуючими порядками для Салтикова-Щедріна була літературна деятельность.

Русский народ завжди постає у письменника скривдженим, похиленим, поневоленим. Це бачення російської дійсності дуже зближує Салтикова-Щедріна з Некрасовим, з-поміж них відчувається якесь кревність. Але якщо в Некрасова російський мужик — завжди мужик і лише, те в Щедріна представник російського народу в змозі з’явитися у самому незвичному образі: то коняги, то ворона, то пічкура, то зайця, то пересічної людини в сіряку і личаках. Але сатирик, співпереживаючи терпящему позбавлення мужику, зовсім не від сліпий щодо него.

Самое велике дратує письменника викликає, звісно, безмовна покірність народу. Тебе б’ють — ти нижча схиляєш голову, відбирають останній шматок — покірно віддаєш. Це ще більше розв’язує руки правлячому класу, відсутність опору завжди провокує ще більшу жорстокість. Недарма Салтиков-Щедрін нерідко звертався до образам риб. Тут можна побачити просту алегорію: безмовність водних мешканців нагадує безмовна покірність, відчуженість більшу частину народа.

В кожної пилинки своєї казці великий сатирик бичує покірність народу перед гнобителями. Він від усієї душі ненавидить «можновладців», однак може не обурюватися і за вигляді беззастережною покірності народу. У «Повісті у тому, одностайно мужик двох генералів прогодував» є характерний момент, коли генерали змушують мужика звити мотузку, що і виконує, і потім його і пов’язують, що він не втік! Також й усе російський народ: гне спину у тому лише, щоб вигодувати своїх поневолювачів. Мужик у цій казці уособлює своїм поведінкою рабське підпорядкування всього народу. Адже може не годувати генералів, заморити їх голодом, може і додому не відправляти — а робить це, внаслідок чого отримує «чарку горілки так п’ятак срібла». Така звичка до підпорядкування, стала характерною рисою російського народу упродовж століть кріпосного права.

А як і згадати ще одне казку — «Премудрий піскар»? Піскар все життя живе у норі, світла білого вбачає, харчується надголодь, сім'ї немає — і всі для того лише, щоб померти сам. Від смерт-те не сховатися в найглибшій норі! Навіщо треба було вся «премудрість», страх за власне життя? Адже багато людей люди живуть подібно цьому пескарю: ховаються від смерті, й у результаті виходить, що з життя. Ніхто неспроможна покарати людини сильніше, що вона сам.

В казці «Карась-идеалист» письменник розкриває недійсний, абстрактний, характер вчення деяких людей (легко зрозуміти, що це социалисты-утописты) про прийдешньої громадської гармонії. Карась, як це властиво російському людині, просторікує про «гармонії», пропонуючи зовсім наївні, фантастичні методи її здійснення, не думаючи про непримиренності класових протиріч (в казці карасі і щуки є нижчу і вище відповідно стану). А закінчується все, як і каже завбачливий йорж, — карася з'їдає щука. У цьому казці Салтиков-Щедрін вкотре висловив своє зневага до пустословам та його безплідним вченням, заперечливим корінну перебудову общества.

В казці «Дурню» виведений типово російський герой. Скільки серед народу людей, готових всім ділитися навіть із знедоленим, нагодувати і дати притулок його! Доброта — невід'ємне властивість істинно російської душі. Дурню в казці і чути не знає, що таке підлість. Він тільки те й робить, котрий сидить з хворими, годує голодних, вдягає роздягнених. Це ж вища людська чеснота! З іншого боку, жити у світі дурень не пристосований, заробити собі на хліб не може, ужитися з людьми — теж. Про такі кажуть «пропащий людина». І знову Щедрін обурюється російської бездіяльністю, без якої доброта ніякої сили не имеет.

Еще один яскравий тип — в казці «Ліберал». Починається усе з добрі наміри. Любить російський людина красиво поговорити, порозмірковувати на піднесені теми. Проте пишномовні слова не супроводжуються певними діями. Так Ліберал спочатку оспівує високі, загальнолюдські, можна сказати, ідеали: свободу, забезпеченість, самодіяльність. Але потім ці поняття заганяються у дедалі більше вузькі рамки: «наскільки можна», «не більше», «щось». На результаті розширення зрештою і його зовсім не від вяжущийся з початковими ідеалами гасло «стосовно підлості». Отже, що у перевірку сутність лібералізму антинародна.

А російський народ, попри негаразди та злидні, в усі часи сидить чекає Богатиря. Чекає у час війни, посухи, пожежі, неврожаю. Ніколи не сподівається російський мужик на себе, а завжди — на Богатиря, а сам з точністю не знає, що за Богатир такий. І як наслідок виявляється, що він згнив давним-давно і надії російський народ покладав на порожній место.

Таким чином, переважають у всіх казках, які з любов’ю та співчуття народу, Салтиков-Щедрін виявляє і гнів. Його ставлення народу нагадує ставлення до дитини: на кшталт ще й шкода, незаслужено страждає, з другого боку — як можна мовчати все час? Сподіваються мужики незрозуміло потім, не бажаючи протистояти «влада предержащим» що неспроможні. Через війну вище стан ще більше «звіріє» — немає опору, отже, можна творити, що угодно.

И все-таки головна складова казках Салтикова-Щедріна — любов народу, біль для неї, віра у його дрімаючі сили, надія те що, що воспрянет коли-небудь, зникнуть насильство, експлуатація, і російський мужик нарешті зітхне свободно.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.