Костюм Стародавню Грецію класичного периода

АЛМАТИНСКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

КАФЕДРА ТКШИ.

РЕФЕРАТ ПО ІСТОРІЇ КОСТЮМА НА ТЕМУ:

«Костюм Стародавню Грецію класичного периода».

Виконавець: Юлия.

Руководитель:

алмати 2000.

…і чому дитинство людського суспільства там, де вона розвивалося всього прекраснішого, на повинен мати нам вічної принадністю, як будь-коли актуальна щабель ?

До. Маркс, «До критики політичної экономии».

Давня Греція навіть у ранній період своєї історії зі свого державному й економічному влаштуванню багато в чому відрізнялася від Єгипту, Ассирії, Вавилонії і Персії. У період ж класичний (V-IV століття до н.е.), після перемоги над Персией, коли грецька культура досягла найвищого розквіту, Греція складалася з відособлених рабовласницьких міст-держав — полісів і примыкавших до них сільських околиць. Сільське господарство лежало замкнене в основі економіки міст-держав. Друге місце займали ремесло і торгівля. Значна частина коштів вільного населення мало рабів. Правами громадянства мали лише вільні греки. Головною обов’язком кожного вільного громадянина був захист свого містадержави у частих міжусобних сутички, що виникають між окремими полісами, і зовнішніх ворогів Греції. З метою ж торгівлі греки робили подорожі на кораблях, вимагали великий спритності, і выносливости.

Поняття гармонійно розвиненою вільної людської особистості, що склалося у Стародавній Греції, значною мірою визначила характері і шляху розвитку грецької культури. Тіло людини вперше стало розглядатися як дзеркало, що відбиває єдність і досконалість світу. Римський архітектор Марк Вітрувій Поллион (25 р. е.) з прикладу людського тіла прагнув показати особливості будь-якого досконалого твори, створеного людиною. Ці особливості: закономірність, організованість, пропорційність, симетричність, доцільність. Ці п’ять особливостей й одяг Стародавньої Греции.

Закономірність визначалася шириною ткацького верстата, у якому ткався матеріал. Скло не кроївся, тканину лише вертикально збиралася в складки, які нагадували каннелиры грецьких колонн.

Організованість чи пристрій одягу диктувалися, з одного боку, матеріалом, з іншого — модою тієї епохи. За канонами моди на той час сукню не кроїли. Скроєного костюма, в сучасному значенні, грецька одяг не знала.

Пропорційність одягу полягала у її гармонійності і врівноваженості. Усі йшли девізу, сформульованому колись Греції, — «всі у міру». І не було модної ексцентричності, що порушило б пропорції і злагоду одежды.

Симетрія костюма визначалася як прямокутним шматком матерії, із якої він виготовлявся, але його розумінням. Одяг повністю підпорядковувалася природним лініях людського тіла, і вигідно їх оттеняла.

І останнє вимога Вітрувія — доцільність — дотримувалося. «Дуже приємно бачити добре підігнану взуття… і одяг, що б потребам власників…» — каже грецький філософ Ксенофон. І його повідомлення випливає, що розмежування одягу за потребами звісно ж передбачалося, і витвори мистецтва на той час є тому доказательством.

Про грецької одязі, про її зовнішній вигляд ми можемо бачити по пам’яткам давньогрецького мистецтва. Статуї, барельєфи і горельєфи, розписи ваз, глиняні статуетки масового виготовлення (танагрские статуетки) дають нам багатий і наочний матеріал з історії давньогрецької одягу. Письмові джерела допомагають порівняти назва і опис тій чи іншій частини, або виду костюма зі своїми изображением.

До древнім зображенням грецького костюма ставляться розписи ваз VI століття е. Там представлені одягу з тканин із геометричним і рослинним малюнком. Але й пізніші за часом, чудово ілюструють опис одягу Гери, дане Гомером.

Тою запашною оделася ризою, яку Афина,.

Їй соткав, изукрасила безліччю чудових узоров,.

Ризу златыми застібками вище груд застегнула,.

Стан оперезала поясом, тьмою бахром окруженным,.

У вуха прекрасні сережки з потрійними подвесями вдела,.

Яскраво грали: принадність колом від богині блистала.

Легким покровом главу осінила державна Гера,.

Пишним, новим, який, мов сонце, вирізнявся белизною.

Протягом усієї історії давньогрецька одяг відрізняється великий сталістю типу, у якому поєднується простота покрою із високим художністю форм, створюваних драпировкой.

Закінченою, найбільш художньо виразної форми грецька одяг досягла у класичний період, коли мистецтво створення драпірування належало до курс навчання юнацтва й зовнішня манера поведінки пов’язана з умінням носити одяг. Тому й нині нам костюм цього часу є найцікавішим і цінним. Він уже, ніж костюм іншого народу, пов’язані з вираженням естетичного громадського ідеалу. Шляхетну простоту і гідну поставу, розвинені форми тренованого тіла, гармонійні пропорції, динамізму свободу рухів чудово виявляє драпірування — основа античного грецького костюма.

Одяг античних греків була проста зі свого покрию, вона полягала з прямокутних шматків тканини різної довжини і ширини, задрапірованих на фігурі у різний спосіб. Пластика драпірування і постава постаті цінувалися значно вищий вартості тканини та краси орнаменту. Тут греків цікавила не конструктивна, а живописно-пластическая сторона.

Ритм, розташування драпіровок диктувалися основний архітектурної формою епохи: високої, потужної каннелированной колоною доричного ордера. Драпірування мала найбільш ефектно підкреслювати руху людського тіла. «…драпірування оживляє мертву тканину, надаючи естетичну цілісність фігурі. Складки, своєю чергою, акомпануючи руху тіла, звисають з рук, огортаючи округлості, й поволі обволікають статичне тіло, застиглі в мить спокою, вони зрушуються разом з тілом, вишукуючи спрямування велику Людину та малому напрузі его.». 1].

Давньогрецький костюм був пристосована до клімату і відповідав способу життя вільного грека. З іншого боку, безумовно, великій ролі в формуванні чоловічої одягу зіграла ступінь розвитку військової техніки способи ведення войны.

Ткани, кольору, орнаменты.

Для свого одягу греки використовували м’які, еластичні, чудово драпирующиеся тканини. Про їх зовнішньому вигляді та основних властивості можна судити за описами, до малюнків і скульптурам, і навіть за зразками пізніх грецьких тканин, поданих у Эрмитаже.

Тканини ткали ручним способом на вертикальному верстаті до 2-х метрів. Мистецтво ткацтва цінувалося дуже висока, згідно з міфологією все богині Олімпу та інші героїні були майстерними ткачихами, змагалися між собою у цьому ремесле.

Волокнистий склад грецьких тканин — шерсть чи льон. До хлопку греки поставилися із подивом, побачивши його вперше у Індії під час походу Олександра Македонського, вони його називали «вовною дерева». Тканини з малюнком, поширені під час грецької архаїки, у класичний період було витіснені одноколірними. Хоча грекам були відомі різні фарби, але коханою й безцінною найпоширенішим кольором одягу класичну епоху був белый.

Вже античні часи кольору мали своє символічного значення, так, наприклад, білий колір було закріплено за аристократією, а чорний, пурпуровий, темно-зелений і сірий — висловлювали сум. Зелений, сірий і коричневий кольору були звичайними квітами сільських жителів. З згадувань у грецької літературі знаємо про відомі що тоді численних колірних нюансах: носили, наприклад, сукні зеленкуватого кольору «жаб'ячого» чи «яблучного» відтінку, аметистового, гиацинтового, шафранового тощо. Гомер, наприклад, згадує у тому, що «подвійний пурпуровий шерстяний плащ… був одягнений на Одіссеї, у цьому плащі була золота шпилька, виклепана з двох трубочок, і попереду плащ був багато прикрашений… Потім побачив його тілі блискучу нижню одежду».

Одноколірні тканини прикрашалися каймою вишивки, аплікації. Візерунки орнаменту пов’язані із дикою природою, носять стилізований геометричний чи рослинний характер. Це — меандр, критська хвиля, пальметта. Орнамент ритмичен, раппорт будується за горизонталлю. У поєднанні з вертикальним напрямом лінії драпірування це робить складки особливо чіткими та виразними, підкреслює вроду й пластику движений.

Мужская одежда.

У класичний елліністичний період основа чоловічої одягом полягала із двох галузей — хітона і гиматиона.

Хітон (chiton) — вихідна і домашня одяг античних греків всіх станів. Спочатку хітон виготовлявся з прямокутного шматка шерстяний чи лляний матерії приблизно метрової довжини, та був шився з двох однакових, але значно більших за величиною шматків матерії. Хітон одягався безпосередньо в тіло, облягаючи його, але в плечах скреплялся пряжками, які називалися фібулами (fibule). Хітон могли зшивати по боці чи залишати з одного боку відкритим, праве плече іноді залишали оголеним Іноді хітони робили з невеликими рукавами, таку одяг повністю ткали на верстаті. Хітон подпоясывали поясом, з зайвої довжини робили напуск, ширину рівномірно розподіляли складками. Довжина хітона можна було різної, але найчастіше сягала колін. У класичний період довгий хітон був ритуальної одягом. Його одягали жерці і актори на сцені. І коли в IV столітті е. виник звичай з’являтися у довгому одязі, такий хітон викликав осуд в усіх поборників суворих моралі старовини. Від довгого, присборенного хітона походить подвійний хітон — диплойдон (diploidon).

На ранніх пам’ятниках мистецтва (розписи ваз) є зображення хітонів з довгими рукавами, у яких явно видно вплив східних обычаев.

У античне час розкішний верхній плащ, який звичайно носився поверх хітона, називався фарос (faros), скромніший називався хлаина (chlaina). Фарос носила аристократія. Він був із дорогого єгипетського полотна, справжнього гарного пурпурового кольору. Пізніше він має кілька подовжився. Цей довший плащ з велику кількість складок отримав назву гиматион.

Гиматион (himation) — найпоширеніша верхній одяг, являла собою прямокутний шматок шерстяний тканини розміром 1,7(4 м, драпирующийся навколо постаті в різний спосіб. Щоб тканину не зісковзувала, ззаду зашивали вантаж — шматочки свинцю. Чоловіки одягали гиматион так: один кінець, злегка задрапірований чи закладений складки, спускали з лівого плеча на груди, що залишилася тканину мали на спині і пропускали під правицю, залишаючи руку вільної, і, поклавши тканину гарними складками, перекидали через плече на спину. Це був поширений спосіб носіння гиматиона, — іноді гиматион зі спини перекидали на праве плече, закриваючи їм правицю чи обидві руки. Більше широкий і довгий гиматион називався паллиум (pallium).

Збереглися скульптурні зображення грецьких драматургів, ораторів і інших громадських діячів (Софокл, Менандр та інші), одягнених у гиматионы чи паллиумы. У Греції приділялося дуже великий увагу вмінню носити гиматион, і на його майстерності його носіння судили про смак людини. Ця одяг надавала зовнішності людини відтінок величної простоти, драпірування підкреслювала пластичну гнучкість тіла, її розташування — те що округлих, овальних ліній й немає прямих, розташованих з точки (променями), які входять у єдиний центр на плечі, — відповідало рухам тіла, і підкреслювало динаміку образа.

Крім гиматиона греки носили і хламис (chlamys), менший варіант гиматиона з завбільшки приблизно 1(2 м. Це одяг, передусім, вершників, солдатів, хлопців та мандрівників. Вона з’явилася класичний період ролі нового виду одягу вийшли з Фесалії. Її скріплювали пряжкою — фибулой правому плечі чи лівому плечі, і вільні кінці падали гарними фалдами, залишаючи одну руку відкритої. Хламис зазвичай робили з щільною шерстяний тканини типу валяного сукна.

Подвоєний гиматион чи хламис називався диплакс (diplax).

Особливої простотою та строгістю відрізнялася одяг спартанців, які найчастіше не носили хітона, а задовольнялися лише гиматионом із шерсті натурального цвета.

На окрему розмову заслуговує одяг грецьких воїнів. Під одягом воїнів ми розуміємо як безпосередньо одяг, але й захисні пристосування чи зброю, якими греки на війні покривали своє тіло. Зброю грецьких воїнів займають особливу увагу у європейській культурі. Створені захисту від смертоносних знарядь свого часу — меча, списи, пращі тощо., — вони настільки добре відповідали своєму призначенню і було так чудово художньо оформлені, що були предметом наслідування, які окремі елементи — шоломи, панцири, щити — увійшли до військову символіку європейських народів пізніших времен.

Нижньої одягом воїнів незалежно від своїх ж рангу була коротка хітон, під яким зміцнювали металевий начеревник. Більше хітона одягали панцир. Панцири були в більшості воїнів металеві, в гомерівський період — з міді, а потім — з сплавів міді інших металів. За свідченням істориків, грекам були відомий і кіраси з товстого проклеенного полотна чи шкіри з нашитими ними металевими частинами. Щоб надати металевим панцирам більшої гнучкості робили з окремих деталей, скріплених шарнірами чи петлями. У багатьох вазах класичного періоду й попередніх є зображення воїнів в панцирах (наприклад, Ахілл, перевязывающий рану Патроклу). Голову воїни закривали шоломом, у своїй форма і прикраси шоломів видозмінювалися з часом. Найбільш древні шоломи були прості, потім ними з’являвся гребінь, його вінчав кінський хвіст чи пера, карбування на шоломах складалася з геометричного і рослинного орнаменту, особливо багаті були прикрашені сценами з міфології чи військових подвигів. Найбільш уразливі частини ніг — гомілки — закривали поножи кнемидес. Зроблені формою ноги, вони скріплювалися ременями і пряжками і звичайно прикрашалися карбованими узорами.

Верхній одягом воїнів, як говорилося вище, був хламис. Полководці, воєначальники носили хламис, забарвлений в пурпуровий цвет.

Сільські жителі, і раби носили здебільшого короткий вільно спадаючий хітон із шерсті з одного бретелью через праве плече, так званий эксомис (exomis). Раби тяжких робіт задовольнялися однієї набедренной повязкой.

Женская одежда.

Загальне розвиток культури, гостро розвинуте почуття краси, виховане поколіннями, визначали покрій грецької жіночого одягу. Ще за часів архаїки жіночі грецькі одягу відрізнялися стрункістю ліній, створюваних струмливими тканинами. У класичну епоху одяг підкреслювала красу жіночого тіла, облагороджену м’яко падаючими тканинами, крізь які злегка намічаються, а під час руху ясно проступають його форми. Тут розташування і ритм драпіровок підпорядковувалися тому закону художнього єдності, що історії людства знайшли греками — принципу «золотого сечения».

Жіноча одяг було значно різноманітніший і вишуканішим від чоловічої. Основними її видами було також хітон і гиматион, але поза ними існували і другие.

Зображення жіночого одягу дають нам можливість виділити дві основні типу хітонів: хітон з одворотом — диплойдий широкий хітон з застібками вздовж рук чи ні застібок — ионический хітон. Хітон з одворотом був прямокутний шматок тканини більше людського зростання на 60−70 див, шитий в пайовому напрямі. Верхній край його відгинали на 50−60 див, потім скріплювали пряжками — фібулами обов’язок, злегка драпіруючи передню частина. На місцях скріплень одворот драпировали кількома складками. Хітон подпоясывали поясом, розподіляючи його ширину рівними м’якими складками навколо постаті або тільки у центрі переду і спинки. Надлишок довжини утворював понад пояса своєрідний напуск — колпос. Часто колпос згори скріплювали ще однією поясом. Іноді хітон першого типу робили з цих двох шматків неоднаковою довжини, шматок для спинки було набагато довші, — тоді надлишок тканини служив для голови покрывалом.

Диплойдий (одворот хітона) був предметом особливих клопотів і франтівства грецьких жінок, часто його обробляли вишивкою, а епоху еллінізму робили з тканини іншого кольору. Довжина диплойдия можна було різної: до грудях, стегон, колін. Вільні фалди і драпірування диплойдия надавали велику мальовничість костюму, а співвідношення його основних частин (диплойдий, колпос і нижня частина хітона) створювали чудові пропорції, придававшие фігурі бульшую стройность.

Ионический хітон робили з м’яких, досить тонких тканин, які піддавалися спеціальної гофрировке. Усю ширину хітона схоплювали поясом і робили колпос. Пізніший ионический хітон з дуже тонкої м’якої тканини рясно драпірувався і оперізувався по талії, стегнам і хрестоподібно на грудях. Завдяки великий його ширині створювалося певна подоба рукавів. М’які складки хітона чудово контрастували зі щільною, важчій, а іноді навіть багато розшитої тканиною гиматиона — верхнього одягу грецьких жінок. Жіночий гиматион був за чоловічого, але значно багатшими орнаментований. Без гиматиона грецька жінка звичайно показувалася на улице.

Спартанські дівчини носили хітони не зшиті з боку, у своїй несшитые крайки тканини відмахувалися каймою і фалдообразно драпірувалися. Цей хітон називався пеплос. Афіну зазвичай зображували в пеплосе. У щорічному святі, присвяченому Афіну, самим урочистим моментом була процесія знатних дівчат міста, що витканий і вишитий ними пеплос до храму Афіни (Парфенон), щоб прикрасити їм статую богині. Ця процесія зображено на фризі Парфенона грецьким скульптором Фидием.

На деяких пам’ятниках мистецтв, особливо у статуях Афіни, зустрічаються зображення одночасно двох одягу — іонічного хітона і пеплоса. Реалістична трактування скульптури створює чітке уявлення про двох різних тканинах: м’якої іграшки і досить тонкої тканини хітона і щільною, падаючої важкими складками, — пеплоса, підперезаного понад диплойдия другим поясом, що дає йому кілька мужній вид.

Сувора конструктивність, властива всьому мистецтву класичного періоду, позначається на костюмі. Вона видно у тому, і з течією часу у ньому змінювалася роль орнаменту. Тканини прикрашали орнаментом у його випадках, коли потрібно було відтінити чи підкреслити основні суттєві моменти в композиційному задумі - ритмічне чергування драпіровок диплойдия і незшитих сторін пеплоса, краю гиматиона і т.д.

У вашому романі відомого радянського ученого-палеонтолога і письменника Івана Єфремова «Таїс Афінська» є цікаве опис кольору костюма грекині: «Надзвичайно тонкий ионийский хітон Наннион прикрила синім, вишитим золотом химатионом зі звичайним бордюром з крючковидных стилізованих хвиль по нижньому краю. По східної моді химатион гетери був накинутий їхньому праве плече і крізь спину підхоплене пряжкою лівому боці. Таїс була рожевою, прозорою, доставленої з Персії чи Індії тканиною хітона, зібраного в м’які складки і зашпиленного обов’язок п’ятьма срібними булавками. Сірий химатион з каймою з сірих нарцисів огортали його від плеча до кісточок маленьких ніг, одягнених у сандалії з вузькими посрібленими ремешками."[2].

Жінки з середовища ремісників, торговців не носили подвійних одягу (хітон і пеплос), гофрованих широких хітонів і гиматионов, оброблених багатою каймою. Їх костюм була проста — скромний хітон із вовняної рядна або полотна і той самий гиматион, який служив покривалом для голови при виході надворі. Менша за обсягами, без подвійних колпосов, одяг ця мала традиційні, але менш стрімкі драпірування. Рабині найчастіше носили костюм своєї батьківщини. У період еллінізму прислуговуючих на учтах рабинь і танцівниць вдягали дорогі східні і єгипетські ткани.

Головні убори і прически.

Головні убори греки носили переважно у негоду чи під час подорожей. Кругла фетровий капелюх з широкими крисами і низькою тулією — петасос (petasos) — найпоширеніший головного убору. Її носили на ремінці, відкинутої на плечі. У такій капелюсі, але із малими крилами, зображували Гермеса. Ще один вид капелюха був пилос (pilos) — подобу чіпця зі шкіри, соломи чи хутра захисту від сонця і поганий погоды.

У класичний період чоловіки носили короткі волосся, круглу борідку і вуса. Юнаки голили обличчя, мали довгі завиті локони, підхоплені металевим обруч — филле (fillet). Греки вважали бороду гідністю чоловіки. Скульптори зображували великих людей молодим обличчям, вік ж підкреслювали бородой.

Грекині носили головні убори рідко, прикриваючись в негоду верхнім краєм гиматиона. Танагрские статуетки зображують дівчат у круглих солом’яних капелюхах — фолиях, предохраняющих обличчя від загара.

Образ грецьких жінок доповнювали зачіска і прикраси. Стрімкі, пишні, довгі волосся були однією з перших ознак жіночої краси в Стародавню Грецію. Їх старанно доглядали, умащивали запашними мастилами, їх чесали найскладнішими способами і зміцнювали вся її голова з допомогою великих головних шпильок чи пов’язок і обручів різної форми (діадем). Найбільш гарними вважалися світлі волосся, тому забарвлення волосся була чимось винятковим. Вправні греки винайшли як з фальшивими косами, а й навіть перуки, що неодноразово висміювали в комедиях.

Зазвичай зачіска грецьких жінок кілька закривала лоб і обрамляла обличчя. Високий лоб не вважався ознакою краси. Формою і лінією зачіски прагнули створити враження більш довгою, тож і більше гнучкою шиї, чого грекині здавалися особливо грациозными.

У античної Греції виникли основні типи зачісок, які потім багаторазово повторювалися. Спочатку вільно завиті, спадаючі на плечі волосся, почали вкладати у скрутні вузли і коси, призначені навколо голови і закріплені стрічками, вінками, шпильками і гребенями. Грецький вузол зберігся й у наші дні. Це розчесані на прямий проділ волосся, завиті хвилями, низько опущені на лоб і вздовж щік, ззаду підняті і вкладені вузлом на затылке.

Аристократки мали у своїй гардеробі красиво прикрашені ручні дзеркала, віяла, парасольки від сонця з полотна, а пізніше з шовку, пояса з дорогоцінних металів, шпильки з золота і слонової кості, ожерелья, браслети і персні. Прикрасами до до зачіски служили також сітки з золочених шнурів, гребені, німби (nimbus) — бавовняні стрічки для волосся, вишиті золотом. Різноманітні види прикрас свідчать як про витонченому смак, а й технічної зрілості тієї эпохи.

Обувь.

У греків у будинках було винесено ходити босоніж, взуття носили лише з вулиці. Грецькі жінки воліли сандалії, які становлять товсту шкіряну підошву з прикріпленими до неї ремінцями, які перепліталися навколо ноги досить високо. Пізніше, судячи з статуэткам з Танагры (IV в. е.) з’явився більш як елегантна жіноча взуття — червона, на підошвах з жовтим краєм. На той час оформилися основні типи грецької взуття, на грецьких зображеннях багато перехідних варіантів від сандалій до високого зашнурованному чоботу, ми інколи з багатими прикрасами в верхню частину і пробитими у ній отворами. Їх часто робили з кольорового шкіри, багато прикрашали вишивкою і навіть металевими бляшками.

Головним компонентом всіх форм взуття залишається підошва, міцна підкладка під ступню захисту від холоду, вогкості, нерівностей дороги, до неї приєднуються ремені для кріплення, шкарпетки, і, нарешті, вся верхня частину з пробитими отворами чи прикрасами — за потребою чи з смаку. Взуття греків повторювала форму ступні. Як та інших країн світу, носила його може лише знати. Декоративне значення сандалій в костюмі підвищувався завдяки використанню кольорової, золоченій шкіри, прикрашеній металевими бляшками і розшитої жемчугом.

Найпростіша форма, що зустрічається у греків це — карбатин[3], одночасно найпоширеніший тип античної взуття. Він представляв собою шматок коров’ячої (воловій) шкіри, вирізаний у вигляді підошви, який прикріплювався до щиколотці шнурівками, пропущеними через дірки в шкіряної подметке.

У вищих станах у античній Греції популярністю користувалася взуття на товстої корковій підошві - котурн (kothornos). Після Эсхилла її носили актори в грецьких трагедії, аби вони виглядали вище на сцені. Котурни виготовлялися з кольорового шкіри багато украшались.

Список використаної литературы.

1. Камінська М. М. Історія костюма. 2-ге вид., перераб. М.,.

Легпромбытиздат, 1986.

2. Мерцалова М. М. Історія костюма. М., Мистецтво, 1972.

3. Захаржевская Р. У. Костюм для сцени. М., Легпромбытиздат, 1973.

4. Кибалова Л. та інших. Ілюстрована енциклопедія моди. Арния Прага,.

5. Дмитрієва М. А. Загадки світу моди. Д., Сталкер, 1998 ———————————- [1] Захаржевская Р. У. Костюм для сцени. М., 1973, з. 37 [2] Єфремов І. Таїс Афінська. Молода гвардія, 1972 № 7 с. 22,23 [3]carbatinus — латів. «сыромятный».