Будова і класифікація вірусів

Віруси не можна побачити у оптичний мікроскоп, тому що їх розміри менше довжини світлової хвилі. Розгледіти їх можна лише за допомогою електронного мікроскопа.

Віруси складаються з наступних основних компонентів:

• 1. Серцевина — генетичний матеріал (ДНК або РНК), який несе інформацію про декілька типів білків, необхідних для утворення нового вірусу.
• 2. Білкова оболонка, що називається капсидом (від латинського слова капсо — ящик). Вона часто побудована з ідентичних повторюваних субодиниць — капсомеров. Капсомер утворять структури з високим щаблем симетрії.
• 3. Додаткова липопротеїдна оболонка. Вона утворена з плазматичної мембрани клітини-хазяїна та зустрічається тільки в порівняно великих вірусів (грип, герпес).

Капсиди і додаткова оболонка несуть захисні функції, як би оберігаючи нуклеїнові кислоти. Крім того, вони сприяють проникненню вірусу в клітину. Повністю сформований вірус називається вірионом.

Кількість капсомер і спосіб їх укладання суворо постійні для кожного виду вірусу. Наприклад, вірус поліомієліту містить 32 капсомер, а аденовірус — 252.

Оскільки основу всього живого становлять генетичні структури, то і віруси класифікують зараз за характеристикою їх спадкової речовини — нуклеїнових кислот. Всі віруси поділяють на дві великі групи: ДНК-віруси (дезоксивіруси) і РНК-віруси (рібовіруси). Потім кожну з цих груп поділяють на віруси з двухнитчатою і однонитчатою нуклеїновими кислотами. Наступний критерій — тип симетрії віріонів (залежить від способу укладання капсомерів), наявність або відсутність зовнішніх оболонок, по клітинах — хазяїнах. Крім цих класифікацій є ще багато інших. Наприклад, за типом перенесення інфекції, від одного організму до іншого. Віруси — дрібні організми, їх розміри коливаються від 12 до 500 нанометрів. Дрібні віруси рівні великим молекулам білка. Віруси — різко виражені паразити клітин. Віруси не розмножуються на штучних поживних середовищах — вони надто перебірливі в їжі. Звичайний м’ясний бульйон, який влаштовує більшість бактерій, для вірусів не годиться. Їм потрібні живі клітини, і не будь-які, а строго визначені. Як і інші організми, віруси спроможні до розмноження та мають спадковість. Спадкові ознаки вірусів можна враховувати по спектру хазяїв і симптомам що викликають захворювання, а також по специфічності імунних реакцій природних хазяїв або штучно імунізованих експериментальних тварин. Сума цих ознак дозволяє чітко визначити спадкові властивості будь-якого вірусу, і навіть більше — його різновидів, що мають чіткі генетичні маркери, наприклад: нейротропністью деяких вірусів грипу і т.п. Мінливість є іншою стороною спадковості, і в цьому відношенні віруси подібні всім іншим організмам, що населяють нашу планету. При цьому у вірусів можна спостерігати як генетичну мінливість, пов’язану зі зміною спадкової речовини, так і фенотипічну мінливість, пов’язану з проявом того самого генотипу в різних умовах.