Тема поета і поезії у творчості О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова і Н.А. Некрасова

Тема поета і поезії у творчості О.С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова і Н. А. Некрасова..

XIX століття завдало в російську літературу прекрасних поетів, як-от О.С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов і багатьох інших. Вірші цих творців вносять в нудну, одноманітну життя промінь світла, і багато радості, вони допомагають дати раду дуже складні проблеми действительности.

У його неосяжному творчості ці поети торкалися багато тим, але слід вирізнити проблему поета і поезії. Я дуже хочу розпочати свій твір з творчості О.С. Пушкіна, оскільки він, з перших, з’явився основоположником багатою російської литературы.

Пушкін завжди багато думав про роль поета в поезії, про призначення слова у літературі, він присвячував означеній темі безліч своїх ліричних творів. Найяскравіша вірш — «Пророк», де Пушкін проголошує божественну суть мистецтва, пророче призначення творця. У ньому розповідають про перетворення чоловіки й пророка, говориться, що наділений силою пророцтва і всі його вчинки лунають із боку Бога.

Ще один вірш, що було заповітом поета, — це «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…» У ньому автор підбиває підсумки творчості полягає і вважає своєї заслугою те що «жорстокому столітті» восславил свободу, тобто боровся проти кріпосного правничий та самодержавства під час визволення народу. У Цьому поетичному шедеврі Олександре Сергійовичу відчуває перевага з інших, вона сама береться спорудити собі пам’ятник, й у має рацію, оскільки, перечитуючи його вірші, ми потрапляємо в дивовижну казку слів, які демонструють майстерність Пушкіна, він заклав підвалини російської літератури, визначивши їй жанрово-идейное своєрідність багато років вперед.

Творчість великого поета продовжив М. Ю. Лермонтов. В усіх життєвих його віршах відчувається важке порозуміння нашого суспільства та творця. Михайле Юрійовичу дуже переживав про майбутнє своєї сучасності, яка хотіла сприймати його таким, який він є. Лермонтов засуджував покупців, безліч звинувачував в смерті О.С. Пушкіна. Цей конфлікт дуже яскраво позначилося у вірші «смерть поета», написаному невдовзі після загибелі Олександра Сергеевича.

Повстав проти думок света.

Один, як раніше… і убит!

Михайле Юрійовичу свідчить, що не цінували свого життєвого вчителя і анітрохи не дослухалися нього, але Лермонтов вірить і хто знає, що є «Божий суд», у якому всіх ним доведеться расплачиваться.

У другому вірші, названий «Пророк», Лермонтов вторить Пушкіну, проголошуючи божественну силу поета: «З того часу, як вічний судія мені дав всевиденье пророка…» М. Ю. Лермонтов каже, що творець — це ангел, присланий до нас від Бога, щоб творити добро і давати людство на істинний шлях, але автор також, що не хочуть слухати його голос.

Дурень, хотів запевнити нас,.

Що Бог говорить його устами!..

И лише природа розуміє поэта:

… І зірки слухають меня,.

Променями радісно играя.

Лермонтовський герой повністю розчарований у своїй існування і самотній людському оточенні. Трагедія творця у тому, що його мрії та бажання неправдиві. Так само значний поет 19 століття Н. А. Некрасов також торкався у творчості тему поета і поезії. Микола Олексійович трактує цю проблематику по-своєму, оскільки притаманно його времени.

Протягом років життя Некрасова сталося зіткнення двох літературних напрямів: «чистого мистецтва» й громадянським поезії. Прибічники «чистого мистецтва» вважали, що поезія повинна описувати природу, прекрасні ніжні почуття, а Микола Олексійович вважав, що вірші може бути присвячені опису жорстокої дійсності. І на свою творчість показуючи страждання російського мужика від холоду та голоду. Усі вірші Некрасова було написано простою мовою, зрозумілим народу, а чи не пишномовними фразами.

Саме всі ці переживання про співвідношення «чистого мистецтва» й громадянським поезії позначилися у збірнику віршів, під назвою «Поет і громадянин», котрі принесли Миколі Олексійовичу небачений літературний успех.

Поет-громадянин Некрасова глибоко переймається безмовність і довготерпіння Росії, він виборює справедливість, намагаючись у своїх поезіях показати народу його судьбу.

Всі ці великі поети — О.С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов і Н. А. Некрасов — служили народу, намагалися переконати у тому, що він має виборювати своє щастя, і істинним рупором боротьби є поет та її поэзия.