Мей Л.А

Мей Л.А.

.

Мей Лев Олександрович (1822 -1862) — відомий поет.

Родился у Москві; син обрусілого немца-офицера, пораненого під Бородіном і раніше померлого; мати поета була російська. Сім'я жило великий нужді. Навчався Мей московському дворянському інституті, звідки було переведено в Царскосельський ліцей. Закінчивши 1841 р. курс, Мей вступив у канцелярію Московського генерал-губернатора і прослужив у ній 10 років, не зробивши кар'єри. Приєднавшись наприкінці 40-х років до «молодий редакції «Погодинского «Московитянина », він став діяльним співробітником журналу і заведывал в ньому росіянам і іноземним літературним отделом.

В початку 1950;х років Мей отримав місце інспектора 2-ї московської гімназії, але інтриги товаришів по службі, невзлюбивших лагідного поета за прихильність щодо нього учнів, невдовзі змусили його кинути педагогічну діяльність й переметнутися на Петербург. Ось він лише значився у Археографічною комісії і віддався виключно літературній діяльності, беручи участь у «Бібліотеці для Читання », «Вітчизняних Записках », «Сині Батьківщини », «Російському Слові «початкових років, «Російському Світі «, «Светоче «та інших.

Крайне безладний і по-дитячому нерасчетливый, Мей жив розхристаною життям літературної «богеми ». Ще з ліцею, а лише з дружніх зборів «молодий редакції «» Московитянина «він виніс хворобливе пристрасть які з вином. У Петербурзі його створено наприкінці 1950;х років вступив у гурток, группировавшийся близько графа Г. А. Кушелева-Безбородка. На одному з інших зібрань у графа Кушелева, де було багато аристократичних знайомих хазяїна, Мея просили сказати який-небудь експромт. Прямодушний поет гірко з себе посміявся чотиривіршем: «Графи і графині, щастя вам в усьому, мені ж лише графині, до того ж у великому ». Великі графини розхитували здоров’я Мея й іноді доводили його досконалої злиднів. Він сидів у люті морози не топленої квартирі й, щоб зігрітися, раз розрубав на дрова дорогий шкап дружини. Безладна життя надірвала його міцний організм; він помер 16 травня 1862 р.

Мей належить, з визначення Аполлона Григор'єва, до «літературним явищам, пропущеним критикою ». І за життя, і після смерті, їм мало цікавилися і критика, і, попри старання деяких приятелів (О.П. Мілюков в «Светоче «1860 р., No. 5, Аполлон Григор'єв, В. Р. Зотов, у першому томі Мартиновського видання творів Мея) перевести його в першокласні поети. Це байдужість зрозуміло і є законним. Мей — видатний віртуоз вірша, і лише. В нього немає внутрішнього змісту; він нічим не хвилюється і тому інших хвилювати неспроможна. В нього немає глибини настрої, ні здібності відгукуватися на безпосередні враження жизни.

Весь його суто зовнішній талант зосередився на здібності наслідувати і перейматися чужими почуттями. Ось чому і у своїй чудовою перекладацькій діяльності у відсутності улюбленців і з однаковим віртуозністю перекладав Шіллера і Гейне, «Слово про похід Ігорів «і Анакреонта, Міцкевича й Беранже. Навіть у суто кількісному плані поетичне творчість Мея дуже бідно. Якщо нечисленних шкільних, і альбомних віршів, витягнутих по смерті з його паперів, а брати тільки те, що він сам віддавав до друку, то набереться трохи більше десятків двох оригінальних віршів. Решта — перекладу і ще переклади.

А тим часом писати Мей став рано й у 18 років вже помістив в «Маяку «уривок із листа поеми «Гванагани ». Майже всі оригінальні вірші Мея написані «народному «стилі. Це — та археологически-колоритная імітація, яка й у старому, й у молодому «Московитянине «вважалася квінтесенцією народності.

Лучшие з оригінальних віршів Мея в народному стилі: «Русалка », «По гриби », «Як і всіх людей світлий праздничек ». До віршам цієї своєрідної прилягають перекладу: «Чому перевелися витязі на святої Русі «, «Пісня про боярина Евпатия Коловрата », «Пісня про княгиню Уляну Андріївну Вяземскую », «Олександр Невський », «Волхве «і переклад «Слова про похід Ігорів ». З віршів Мея з неросійськими сюжетами цікавими є: «Відійди мене, сатана «- деякі картини, які спокусливий диавол розгортає перед Ісусом Христом: пекуча Палестина, Єгипет, Персія, Індія, угрюмо-мощный Північ, повна раювання Еллада, імператорський Рим за доби Тиверия, Капрі. Це — кращу частину поетичного спадщини Мея.

В ряду поэтов-переводчиков Мей безперечно займає першорядне місце. Особливо добре передано «Пісня піснею » .

Мей — драматург, має самі чесноти та вади, як і Мей — поет; чудовий, за всієї своєї штучної архаїчності і щеголеватости, мову, прекрасні подробиці і жодного ансамблю. Усі три історичні драми Мея: «Царська Наречена «(1849), «Сервилия «(1854) і «Псковитянка «(1860) закінчуються вкрай неприродно не дають ні одного незбираного типу. Руху на них замало, й його ще затримується длиннейшими і немає зайвими монологами, у яких дійових осіб обмінюються поглядами, розповідями про події, які мають безпосередньо до сюжету п'єси тощо. буд.

Больше всього шкодить драмам Мея упередженість, з якою приступав до справі. Так було в найбільш слабкої з драм його — «Сервилии », рисующей Рим при Нерона, він вирішив показати перемогу християнства над римським суспільством і зробити це з порушенням будь-якого правдоподібності. Перетворення головною героїні в протягом днів з дівчини, яка виросла за строго-римских традиціях, і притому в високоморальною сім'ї, в полум’яну християнку, ще у черницю (не так і історично: чернецтво з’являється у II — III в.), рішуче нічим не мотивовано і є цілковитою несподіванкою як її нареченого, так читача. Ті ж білих ниток упередженої думки позбавляють життєвості «Царське наречену «і «Псковитянку » .

Верный адент Погодинских поглядів на російську історію, Мей малював собі все давньоруський тільки в лише величних обрисах. Якщо трапляються в нього лиходії, то що діють виключно під впливом ревнощів. Идеализирование простирається навіть у Малюту Скуратова. Особливо, зіпсований тенденційним схилянням перед староруським Іоанн Грозний. Але Мей, це — сентиментальний коханець і государ, весь присвятив себе благу народу. У загальному, тим щонайменше, обидві драми Мея займають чільне місце у російської історичної драмі. До кращих місць кращою з драм Мея, «Псковитянки », належить сцена псковського віча. Не позбавлений умовної вроди й розповідь матері «псковитянки «у тому, як зустрілася і зійшлася з Іваном Цей розповідь став улюбленим дебютним монологом наших трагічних акторок.

" Повне зібрання творів «Мея видано в 1887 р. Мартиновим, з великою вступної статтею В. Зотова і бібліографією творів Мея, складеної Н. В. Биковим. Сюди ввійшли белетристичні досліди Мея, літературного інтересу не які мають. У тому числі можна лише «Батию «- характерний оповідання про те, як фортечної свою овдовіла і зубожілу бариню як прогодував, а й у санчатах перевіз з Петербурга в Костромську губернію, і як потім ця бариня, за власним бажанням, втім, пропозиції «Баті «, продала його з 100 крб. У 1911 р. твори Мея дано у ролі додатку до «Ниві «. — Порівн. Протопопов «Забутий поет «(в «Північному Віснику », 1888 р, No. 1); З. Максимов, в «Російському Думки «(1887, No. 7); як. Полонський, в «Російському Віснику «(1896, No. 9); Б. Садовський, в «Російської Думки «(1908, No. 7); Полянская, в «Російської старине «(1911); Венгеров «Джерела » .

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.