Демографічні проблеми світу

РЕФЕРАТ

на тему:

ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СВІТУ

Демографічні проблеми у світі

Чисельність населення на земній кулі неухильно зро­стає протягом, принаймні, останніх 2000 років, однак найбільш інтенсивний ріст населення на Землі відбувається за останні 200 років. На цей час чисельність населення земної кулі збільшу­ється зі швидкістю приблизно 70 млн. людей на рік. Воно зросло з 500 млн. у 1650 р. приблизно до 5 млрд. у 1981 р., а до 2000;го року досягло 8 млрд. Такий швидкий ріст населення земної кулі часто називають «демографічним вибухом». Зовсім недавно народжу­ваність у багатьох країнах стала знижуватися, але в близькому майбутньому це призведе лише до уповільнення росту чисельності, а не до досягнення постійного рівня чи його зниження. Однак де­мографічні проблеми зводяться не тільки до приросту населен­ня, але й до інших факторів: природнокліматичних особливостей регіонів, стану зовнішнього середовища, економічних і соціальних умов життя. Основними демографічними показниками суспільства є народжуваність, смертність і середня тривалість життя.

Народжуваність — процес відновлення суспільства за раху­нок появи нового життя. Народжуваність визначається за допо­могою коефіцієнта народжуваності (розподіл абсолютного чис­ла немовлят до загальної кількості населення).

Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення. З’явилася тенденція до її збільшен­ня за рахунок серцево-судинних захворювань, злоякісних утво­рень, нещасливих випадків від отруєнь і травм, захворювань органів дихання, а також унаслідок алкоголізму, збільшення кількості самогубств. Демографічна ситуація в значній мірі ви­значається дитячою смертністю, основними причинами якої є уроджені аномалії, інфекційні й паразитичні хвороби, хвороби органів дихання.

Середня тривалість життя — це середнє число років, які по­винна прожити новонароджена дитина.

У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: най­вища — в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча-у рес­публіці Чад (39 років).

Адаптація людини до дії екологічних факторів виникає і роз­вивається на базі спадкоємної програми організму і його здат­ності змінюватися під впливом природного добору.

Адаптивні можливості людського організму до зміни умов середовища, зберігаючи при цьому гомеостаз (рівновагу), за­програмовані генотипом. Однак кожна людина повинна допо­магати підвищенню пристосувальних можливостей свого орга­нізму.

Основними умовами для цього є своєчасне раціональне і збалансоване харчування, чергування режиму активності, праці й відпочинку, в якому значне місце приділяється сну. Особливу роль у підвищенні адаптивних можливостей організму грають фізичні вправи й загартовування організму.

Віковий період.

Тривалість життя людини

Тривалість життя людини залежить від багатьох факторів як зовнішніх, так і внутрішніх. Наука, що вивчає про­блеми старіння, з’ясовує основні його закономірності, починаю­чи з молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією. Валеологія — наука про здоровий спосіб життя-допомагає зміцнити й зберегти здоров’я, пере­дати здорову спадкоємну інформацію новому поколінню.

Кожний повинен знати, що існує фізіологічна, психологічна і соціальна зрілість.

Фізіологічна зрілість — етап статевого дозрівання організму, з індивідуальними термінами розвитку в кожному конкретному випадку. Термін досягнення фізіологічної зрілості залежить від спадкоємних, кліматичних та інших факторів.

Психологічна зрілість — у цей період у юнаків і дівчат фор­муються моральна стійкість, самоконтроль, відповідальність за свої вчинки.

Соціальна зрілість — повністю сформувалася особистість, повноцінний і повноправний член суспільства. Соціальна зрілість містить у собі ряд необхідних умов: закінчена освіта, початок трудової діяльності, фінансова самостійність, громадська само­свідомість.

В індивідуальному розвитку людини виділяють такі періоди:

юнацький: юнаки -17−21 рік, дівчата -16−20років;

зрілий вік (перший період): чоловіки — 22−36 років, жінки — 21−35 років;

зрілий вік (другий період): чоловіки — 36−60 років, жін­ки — 36−55 років;

похилий вік: чоловіки — 61−74 роки, жінки — 56- 74 роки;

старий вік: 75−90 років;

довгожителі: 90 років і більше.

Старість вважають заключним етапом онтогенезу — віковий період, який характеризується суттєвими структурними, функ­ціональними й біохімічними змінами, що відбуваються в організмі. Вони, як правило, обмежують пристосувальні (адаптивні) мож­ливості людини до умов життя.

Завершальною фазою індивідуального розвитку кожного людського організму є смерть. Розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патоло­гічну (передчасну)-у результаті тих чи інших захворювань або ж нещасливих випадків.

Смерть людини — це не раптовий процес. Він відбувається в два етапи: клінічна і біологічна смерть. Клінічна — призупинення діяльності життєво важливих функцій: втрата свідомості, припи­нення серцебиття, дихання і т. д. Інші ж органи продовжують жити і функціонувати, у них ще відбуваються процеси самовідновлення. Біологічна смерть пов’язана із припиненням процесів самовідновлення, хімічні процеси стають безладними, поступово йде відмирання клітин. У процесі клінічної смерті людину можна повернути до життя, у стані біологічної смерті - ні.

Життя — це, мабуть, єдина цінність людини, яку неможливо повторити за замовленням, купити, але при неправильному відно­шенні до неї можна легко втратити.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населен­ня, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч­ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війниобумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обез­люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове­дінки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто­го відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростан­ня світового населення. Почався він у 1950;х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це при­водить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит­ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи­сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем­пами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви­щує 1,8−2,0%. Демографічний вибух — явище тимчасовез розвит­ком демографічного переходу порушена узгодженість типів наро­джуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворен­ня населення поступається місцем основному, і демографічний ви­бух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що роз­виваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подо­лання перехідного характеру відтворення населення. Процес демо­графічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до ста­ну, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.