Город у творчості Н.В. Гоголя
Но Петербург — це парадні вулиці та палаци, багато у ньому й дворів-колодязів, під'їздів з брудними і темними східцями, крихітних квартирок, у яких живуть бідняки, котрі вміють зробити власне життя цікавіше і набагато змістовніші. У повісті «Шинель» Гоголь показує Петербург бідняків. «Незабаром потягнулися перед ним (Акакием Акакиевичем) ті пустельні вулиці, що навіть й удень негаразд веселі… Читати ще >
Город у творчості Н.В. Гоголя (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Город в творчості Н.В. Гоголя
Кипящая меркантильность.
Н. У. Гоголь.
Николай Васильович Гоголь — письменник, з якого пов’язано зародження у літературі жанру сатири. Безумовно, вона панувала і до Гоголя, але у його творчості вона знайшла неповторне звучання. З'єднуючись з реалістичним зображенням дійсності, сатира Гоголя разила непристойність і просто дурість, невігластво і чванство. Причому творча манера письменника, що вже у повісті «Як посварилися Іван Іванович Іваном Никифоровичем», відрізнялася яскравістю і оригінальністю.
Автор-рассказчик здається простаком, восхищающимся тим чи іншим явищем, на яких читачеві відкривається справжнє значення зображуваного. Так було в повісті «Як посварилися Іван Іванович Іваном Никифоровичем» письменник дає жалюгідну картину провінційного міста, надмірно звеличуючи його краси, які слід було викоренити, як заважають життя городян. Головною визначною пам’яткою Миргорода є калюжа. «Якщо будете підходитимемо площі, то, вірно, тимчасово зупиніться помилуватися виглядом: у ньому перебуває калюжа, дивовижна калюжа! Домы і будиночки, які видали можна взяти за копи сіна, обступивши навколо, дивуються красі її».
В повісті «Невський проспект» Микола Васильович як і захоплено відгукується звідси примітному місці Петербурга, своєрідному особі міста. І тут сатира автора поступово сягає сарказму. Вранці Невський — лише транспортна артерія, з'єднує один містечко з іншим. У ньому проходить робочий люд, котрий поспішає у справі. Але пролетить небагато часу, і вулиця наводняется бездіяльно гуляющими спочатку дітьми з гувернантками і гувернерами, та — щеголями і вітряними кокетками, які прийшли похвалитися своїми капелюшками, бакенбардами чи жилетами, локонами, очицями чи рукавами. Це своєрідна «ярмарок марнославства», де цінуються не природні людські почуття, краса, розум, а виставляються напоказ окремі «визначні пам’ятки». «Бакенбарди єдині, пропущені з незвичайним і чудовим мистецтвом під краватка, бакенбарди оксамитові, атласні, чорні, як соболь чи вугілля… яким присвячена найкраща половина життя… Талії, які вам не снилися ніколи: тоненькі, вузенькі… Та які ви зустрінете дамські рукави Невському проспекті!.. Вони кілька нагадують два воздухоплавательных кулі…» Тут немає людей, лише їх видатні деталі, немає почуттів, які видимість, причому дуже оманлива, коли красуня, неземне створення, виявляється продажною дівкою, а пошленькая немочка — добропорядної матір'ю сімейства, збережена чоловіком, він умів захистити честь дружини. Захоплюючись, жахаючись, описуючи місто — місце катастрофи мрій і ілюзій.
Николай Васильович геніально завершує своє повість. Тут уже чітко немає й іронії, а летящее перо художника застерігає молодих простаків від занадто безпосереднього милування оточуючим. «Він бреше у всяке час, цей Невський проспект, але найбільше тоді, коли ніч сгущенною массою наляже нею і відділить білі і палеві стіни будинків, коли все місто перетвориться на грім і блиск… щоб показати не все у вигляді».
Но Петербург — це парадні вулиці та палаци, багато у ньому й дворів-колодязів, під'їздів з брудними і темними східцями, крихітних квартирок, у яких живуть бідняки, котрі вміють зробити власне життя цікавіше і набагато змістовніші. У повісті «Шинель» Гоголь показує Петербург бідняків. «Незабаром потягнулися перед ним (Акакием Акакиевичем) ті пустельні вулиці, що навіть й удень негаразд веселі, а тим паче ввечері… ліхтарі стали почне блимати рідше… блищав лише один сніг вулицями так сумно чорніли з заплющеними віконицями заснулі низенькі халупки…» Це інша Петербург. Тут панує бідність, запустіння як наслідок цього — розбій.
Гоголь не ідеалізує парадну столицю. Місто багатоликий. У ньому живуть не тільки процвітаючі чиновники, а й безправні бідняки, існування яких нікому нецікаво, не хвилює влади, турбуються лише про власну добробуті. Таку традицію зображення міста — бездушного споглядальника людських нещасть — продовжив у творчості Федір Михайлович Достоєвський, та в нього немає і натяку на іронію. Достоєвський — письменник зовсім іншого плану.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.