Три правди у своєму оповіданні І. А. Буніна «Сни Чанга»

Три правди в оповіданні І. А. Буніна «Сни Чанга»

Прочитав цей розповідь, хтось не може запитати: «Навіщо Бунін говорить про життя Чанга і капітана, його хазяїна?» Начебто випереджаючи це запитання, письменник відповідає нього вже у перших рядках: «Не однаково, про кого говорити? Заслуговує цього кожен із жили землі».

Рассказ «Сни Чанга» написано ним у 1916 року, коли вік письменника наближався до сорока. До цьому часу Бунін встиг стільки пережити, перечути, прочитати й побачити, що цього вистачило на кілька життів. Він втомлювався від нових життєвих вражень, від зустрічей, і подорожей. Його вабили мудрість століть, краса світу, досягнення людської культури. Особливо сильний вплив справила на письменника подорож острова Цейлон і читання книжок про вчення Будди. Безсумнівно, це позначилося і бунинскую прозу у той час. У ньому поєднуються ліричні, філософські мотиви й те водночас відчуваються трагічні, темні і пристрасні нотки. Людина — це загадка, — переконаний письменник, — а характер його збагнути неможливо".

Вот маємо головні герої оповідання — капітан та її вірний друг Чанг. Шість років вони були нерозлучні, ділили горі Ай-Петрі і радість. Нині їх переживають найкращічаси: «За років Чанг з капітаном стали старими, хоча капітану що й сорока немає, і доля цього їх грубо змінилася. По морях вони не плавають — живуть «березі» …вузькому і досить похмурої вулиці, на горищі п’ятиповерхового вдома… Стеля у Чанга з капітаном низький, кімната велика і холодна.

В ній завжди, ще, сутінно: два вікна, пробиті в похилій стене-крыше, невеликі і круглі, нагадують корабельні. Між вікнами стоїть щось на кшталт комода, а й у стіни наліво стара залізне ліжко — ось і всі оздоблення цього занудного житла…" Злидні, убозтво, болісні спогади про минуле, існування за межею між сном і дійсністю — така нині життя капітана і Чанга. Не дивовижно, що капітан щиро переконаний, існує лише одна щоправда у світі — зла і низька. «Подивися колом, — говорить він про, — ти лише згадай всіх, що щодня бачимо ми з тобою у пивний, в кав’ярні, надворі! Друг мій, я бачив всю земну кулю — життя скрізь така! Усе це неправду та дурниця, ніж нібито живуть люди: не мають ні Бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, — немає простий жалості. Життя — нудний, зимовий день була в брудному шинку, трохи більше…» Його життєвим переконанням стала «щоправда єврея Іова, щоправда мудреця з невідомого племені, Екклезіаста»: «Пам'ятай, людина, з юності твоєї ті дні й роки, про які ти говоритимеш: немає мені задоволення у яких!».

Однако в минулому було місце і той правді у житті капітана. Просто тоді був щасливий. «Він знову розповідав Чангу у тому, що …є в нього, у капітана, по-перше, квартира, по-друге, красуня дружина і він, чудесна дочка, що він, капітан, все-таки дуже щасливе людина». Здавалося, весь світ йому підвладний, а любов робить той інший світ чарівним, яскравим, чудовим.

Однако і тоді час відвідують капітана думку про марності усієї земної, про слабкості людського щастя, про Шляхи всегосущего, «якому на повинен противитися ніщо суще». Кожен людини своя доля, свій життєвий шлях, звернути зі якого небезпечно та й неможливо. Не тому так склалося життя капітана, що спробував змінити свій Шлях? «Так сильно жадібний до щастя надто вже часто збиваюся», — говорить він про. Капітан — людина, душа якого обпечена любов’ю. Сила його почуття такою є, що все світ йому втілився в улюбленої жінці. Капітана самого лякає це — чи можна любити так? Чи можна вірити у кохання чи ж це обман? Адже закоханого хто б здатний переконати в тому, що коханий їм то вона може не відчувати почуття у відповідь. Ось і живе капітан, переживаючи то захват і радість любові, то картаючись тривогою і підозрами: «Не буде, Чанг, любити нас тобою ця жінка! Є, брат, жіночі душі, які завжди нудяться якийсь сумної жагою кохання, і які від цього від самого ніколи нікого не люблять».

Ревность і сумніви зробили свою справу. Далі життя капітана перетворилася на ланцюг катастроф і трагедій. Ось і пияцтво, і смерть пароплава з її провини, і постріл в дружину. Нарешті, він опинився дно якої життя — без коштів, без гарним житлом, а поруч лише його вірний друг, рудий пес Чанг. Так капітан і вмирає — розчарований, який зазнав поразки у поєдинку з життям, щиро переконаний, що світом править зло. Це її щоправда.

Казалось б, усе ясно — перебувають у світі дві правди. Одна стверджує, що скрізь панують несправедливість, підлість і обман. За іншою — життя прекрасне і дивовижна. Але саме Чангу судилося дізнатися третю правду. Таку саму, що пройшов повз його друга капітана. Ця щоправда — Любов. Не те кохання, яка обпекла душу капітана, зіпсувала його життя. У новій Любові немає місця сумнівам і обману. Осяяння настає на той час, коли відразу після смерті капітана самотній та всіма забутий Чанг знаходить нового одного й хозяина-художника: «…й очі їх, повні сліз, зустрічаються у такому любові друг другу, що це істота Чанга беззвучно кричить всьому світу: ох, немає, немає — є землі ще якась, мені невідома, третя щоправда!».

Трудно визначити словами, що таке ця третя щоправда. Але з кошлатим мудрецем Чангом відчуваємо, у світі повинна панувати лише вона. Можливо, ми ніколи остаточно не зрозуміємо її, але з її приходом підуть із життя горі, негаразди, жорстокість і брехня. «У цьому має бути лише одна щоправда, — третя, — а якою вона — про то знає той останній Хазяїн, якого вже незабаром повинен повернутися і Чанг». Цю думку І. А. Бунін підтвердив такими словами: «Хоч як сумно у тому незрозумілим світі, але він увесь ж прекрасен…».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.