Біологічні передумови формування свідомості

СВІДОМІСТЬ — найвища, властива тільки людині, форма узагальненого відображення дійсності, яка дозволяє: виявляти стійкі властивості, зв’язки та закономірності зовнішнього світу; прогнозувати тенденції майбутнього розвитку ситуації; регулювати поведінку і діяльність з урахуванням особливостей довкілля та внутрішніх бажань і цілей людини; аналізувати власну поведінку, думки і почуття, свою відмінність від інших (самосвідомість, рефлексія). Розміри гол. мозку (ГМ) і багато його характеристик можуть змінюватися залежно від умов утримання тварин і від впливу різних факторів середовища, тобто ці ознаки відносять до ПРИСТОСУВАЛЬНИХ. Протягом антропогенезу в структурі головного мозку людини, що має в основі мавпячий тип будови, сталися такі зміни: 1. Головний мозок збільшився у висоту. 2. Збільшилися лобні частки, без відповідного розвитку яких було б неможливим прямоходіння, планування дій, абстрактне мислення. 3. Розвиваються скронево-тім'яний блок і потилична область, котрі беруть участь у виразному мовленні. 4. Прогресивними темпами розвивалася нова кора, особливо її асоціативна частина. 5. Розвиваються півкулі, формується їх асиметрія, яка є однією із основних психофізіологічних функцій людини. 6. Збільшилися резервні можливості ГМ за рахунок прискорення розвитку філогенетично нових ланок ГМ, з якими пов’язані вищі логічні функції. Зростає кількість нейронів з одночасним зменшенням щільності їх розташування, збільшується ступінь галуження дендритів, ускладнюється структура і збільшується різноманітність синапсів тощо. Важливим етапом було об'єднання проекційних систем головного мозку (нюхових, зорових, слухових, соматокінетичних) у єдину інтегровану систему та ускладнення таламо-кортикальних відносин. Еволюційним наслідком подібної організації нервової системи, стало те, що організми з примітивною НС хижаками не вибірково. А організми із складними формами вищої нервової діяльності - вибірково, тобто першими гинуть ті особини, які не здатні до швидких змін поведінки. Подібні еволюційні перетворення у будові ГМ зумовлювали те, що, майже не змінивши свій фізичний тип з часів неоантропів, Homo sapiens радикально змінив свою поведінку й умови існування. Важливу роль у формуванні функціональної активності ГМ та його основних центрів відіграє адекватне сенсорне навантаження і потоки різноманітної інформації із зовнішнього середовища. Таким чином, протягом біологічної еволюції сформувалася ціла низка структур ГМ, котрі в комплексі із соціальними факторами і викликали появу свідомості. Свідомість є результатом взаємодії інтелекту і чуттєвого сприйняття дійсності.