Регіональний ринок праці
Якщо ж говорити про невідповідність попиту і пропозиції в професійній площині — те у нас і надалі відчуватиметься брак робочих професій і надлишок економістів, бухгалтерів, юристів і так далі Втім, працедавці «полюють» на хороших фахівців, і випускники вузів мають шанс знайти відмінну роботу лише за умови своєї високої кваліфікації. Що ж до робочих професій, то вже не перший рік підприємствам… Читати ще >
Регіональний ринок праці (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Зміст
- 1. Перебування ринку праці на Україні 2
- 2. Особливості ринку праці Чернівецької області 5
- 2.1 Тенденції ринку праці 6
- 2.1 Особливістю буковинського ринку 7
- 1. Перебування ринку праці на Україні
- Регіональна політика, об'єднуючи різні по пріоритетності напрями, повинна ґрунтуватися на чіткому розділенні повноважень центральних і місцевих виконавських органів влади, діяльність яких забезпечила б підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, ефективне використання його трудового потенціалу і збалансованість територіального ринку праці.
- За даними підприємств, установ і організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад на початок поточного року склала 166,5 тис., що на 20,0% більше, ніж в 2003 році. Але ситуація на регіональних ринках праці залишається досить напруженою. У ряді регіонів вона наближається до кризисного стану, для якого характерна відсутність механізму «саморегулювання», поява тенденцією до стихійного «самовідтворення», низька сприйнятливість до зовнішніх впливів і антикризових заходів. Оздоровленню таких регіональних ринків праці перешкоджають інерційні процеси: повільна ротація безробітних; обмежена пропозиція робочих місць, збільшення тривалості безробіття.
- Група регіонів з найбільш високим фіксованим рівнем безробіття залишається досить стабільною: у неї входить Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська області. Так, в Тернопільської області ситуацію на ринку праці можна охарактеризувати як загрозливу: потреба підприємств в працівниках постійно знижується, кількість безробітних у відсотках до працездатного населення найбільша в Україні - 7,9%, а рівень працевлаштування один з найнижчих в Україні - 2,3%. Не набагато краще виглядає ситуація в Чернівецькій і Рівненській областях.
Близький до середньому по країні рівень безробіття наголошується в Київській, Дніпропетровській, Хмельницькій, Миколаївській областях. Найнижчий рівень безробіття мають Одеська, Донецька і Луганська області.
Про посилення регіональної диференціації на ринку праці свідчить вагання кількості безробітних на 1000 населення від 12,96 осіб в Одеської області до 42,86 в Тернопільській. Навантаження на одне вільне робоче місце в Тернопільської області в 15,5 разів перевищує цей показник по Донецької області. У 2004 році доля працюючого населення у віці 15−70 років по відношенню до населення відповідного віку в середньому по Україні склала 56,9%. У регіональному ж розрізі цей показник вимірюється від 47,98% на Тернопільщині до 60,44% на Полтаві.
Таким чином, на загальному фоні поліпшення ситуації на ринку праці в цілому по Україні зберігаються негативні тенденції посилення диференціації регіонів. По узагальненому показнику саме краще перебування на ринку праці після міст Києва і Севастополя в таких промислових областях, як Донецька і Луганська. На останніх місцях з величезним відривом від лідерів знаходяться Тернопільська, Сумська і івано-франківська області.
Однією з можливих доріг подолання цієї тенденції є об'єднання зусиль регіональних органів влади з профспілками і працедавцями для створення властивою розвиненим країнам так званої системи «трипартизму», тобто системи взаємодії працедавців, профспілок і держави для узгодження інтересів всіх сторін. Проте в Україні переважна більшість профспілкових об'єднань недооцінюють важливість своїх функцій як соціальних партнерів. Тому система колективних переговорів як спосіб вирішення назрілих проблем у сфері трудових стосунків все ще не знаходить адекватної реалізації. Профспілки не виконують своєї основної функції - запобігання страйкам шляхом проведення переговорів на належному професійному рівні з метою врегулювання конфліктних ситуацій між працедавцями і що працюють. У розвинених країнах соціальне партнерство є необхідним елементом колективно-договірного регулювання соціально-трудових стосунків, при цьому держава грає активну роль в створенні сприятливих умов для соціальної співпраці і представляє інтереси всіх членів суспільства. Власне цим пояснюється ефективне функціонування і подальше вдосконалення механізму регулювання соціально-трудових стосунків в розвинених країнах світу.
Малюнок 1. — Рейтинг регіонів України за станом на ринку праці
У таблиці 1 приведені загальні результати рейтингової оцінки регіонів України по рівню життя. Згідно загальній інтегральній оцінці, яка враховує показники демографічного розвитку, рівня доходів і стану ринку праці, регіони України можна розділити на три групи. У першу групу з найвищим рейтингом увійшли Київська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька і Одеська області. У найгіршому положенні знаходяться Тернопільська, Черкаська, Херсонська і Житомирська області.
Таблиця 1. — Рейтинг регіонів України по рівню життя
Місце | Загальний рейтинг регіонів за якістю життя | Рейтинг по рівню демографічного розвитку | Рейтинг по ситуації на ринку праці | Рейтинг по рівню доходів населення | |
м. Київ | Закарпатська | м. Київ | м. Київ | ||
м. Севастополь | Рівненська | м. Севастополь | Дніпропетровська | ||
Дніпропетровська | м. Київ | Донецька | Запорізька | ||
Донецька | Івано-франківська | Луганська | Донецька | ||
Київська | Волинська | Дніпропетровська | Київська | ||
Запорізька | Чернівецька | Одеська | м. Севастополь | ||
Одеська | Львівська | Київська | Полтавська | ||
Закарпатська | Тернопільська | Харківська | Харківська | ||
Харківська | м. Севастополь | Запорізька | Одеська | ||
Луганська | Республіка Крим | Республіка Крим | Миколаївська | ||
Республіка Крим | Одеська | Миколаївська | Луганська | ||
Миколаївська | Херсонська | Хмельницька | Рівненська | ||
Львівська | Хмельницька | Полтавська | Черкаська | ||
Полтавська | Вінницька | Чернігівська | Чернігівська | ||
Волинська | Миколаївська | Закарпатська | Івано-франківська | ||
Рівненська | Житомирська | Сумська | Львівська | ||
Чернігівська | Запорізька | Львівська | Республіка Крим | ||
Хмельницька | Дніпропетровська | Кіровоградська | Кіровоградська | ||
Кіровоградська | Київська | Вінницька | Сумська | ||
Сумська | Харківська | Волинська | Волинська | ||
Чернівецька | Кіровоградська | Житомирська | Закарпатська | ||
Івано-франківська | Черкаська | Херсонська | Чернівецька | ||
Вінницька | Донецька | Чернівецька | Житомирська | ||
Житомирська | Полтавська | Рівненська | Вінницька | ||
Херсонська | Луганська | Івано-франківська | Херсонська | ||
Черкаська | Сумська | Черкаська | Тернопільська | ||
Тернопільська | Чернігівська | Тернопільська | Хмельницька | ||
2. Особливості ринку праці Чернівецької області
Проаналізуємо, наприклад, особливості ринку праці Чернівецької області.
Сучасний ринок праці диктує свої, нестримно змінні вимоги відносно кваліфікації працівників. Тому правильно викладена і актуальна інформація дає уявлення про перспективи працевлаштування по конкретній професії або спеціальності. Дізнайтеся про ринок праці Чернівецької області.
Черновецкая область вважається найменшою в Україні за площею і населенням. Проте історія і розвиток Буковини (традиційна і древня назва Чернівецької області) вказує на інтенсивність і швидкість підйому економічного стану цього краю.
Зайнятість населення за станом на січень-березень 2008 року складає 147,7 тис. чоловік. По видах економічної діяльності кількість працівників:
· у освіті - 32,5 тис. чоловік (22,0%)
· у промисловості - 25,3 тис. чоловік (17,1%)
· у охороні здоров’я — 22,5 тис. чоловік (15,2%)
· у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових пристроїв і предметів особистого користування — 11,2 тис. чоловік (7,6%)
· у державному управлінні - 11,2 тис. чоловік (7,6%)
· у транспорті і зв’язку — 10,1 тис. чоловік (6,8%)
· у сільському господарстві - 7,8 тис. чоловік (людина 5,3%).
2.1 Тенденції ринку праці
1. Ринок праці Чернівецької області значною мірою страждає від територіальної розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили. 75% безробітних з числа жителів сільської місцевості, а більшість вакансій — це робочі місця в обласному центрі.
2. Останні дослідження засвідчили, що до 2011 року в краю будуть створено 29 тисяч нових робочих місць. Серед майбутніх 29 тисяч вакансій: 63% — це робочі професії, 12% — посади для службовців, 25% — робочі місця, що не потребують спеціальної кваліфікації.
3. У Чернівцях відчувається дефіцит робочої сили, в першу чергу — робітників високої кваліфікації і навіть юристів, економістів і бухгалтерів, але з досвідом роботи.
Власті краю постійно спостерігають за ситуацією на ринку праці і намагаються вносити і свої корективи. Так, голова Чернівецькою ОГА В. Куліш заявив, що «на найближче майбутнє в планах влади краю — удосконалення процесу професійної адаптації: військовослужбовці починатимуть освоювати нову професію, якої потребує ринок праці, за рік до звільнення в запас. І до 2009 року кожен військовослужбовець, звільнившись з армії, за бажання отримає цивільну професію» .
2.1 Особливістю буковинського ринку
Особливістю буковинського ринку праці є стрімкий потік емігрантів в країни Західної Європи, особливо — до Франції, Португалії, Італії. Більше ста тисяч буковинців живе і працює за межами України. Вирішити таку ситуацію на ринку праці намагаються за допомогою всіляких інвестиційних проектів і створення додаткових робочих місць з високою заробітною платою.
На Буковині спостерігається дефіцит електрозварників, малярів, сантехніків, але надто багато економістів і юристів. За даними обласного центру зайнятості, на Буковині понад 10 тисяч молодих людей у віці до 35 років шукають роботу. Торік в області ринок праці поповнили майже 4,9 тисяч випускників вузів і понад 3 тисячі випускників профтехучилищ. Але рівень працевлаштування молодих людей з вищою освітою склав лише 42%.
Нині налічується понад 9 тисяч вакансій. Проте більшість з них — це робочі професії і лише чверть — вакансії службовців. Зараз в області є дефіцит електриків, електрозварників, сантехніків, слюсарів-ремонтників, малярів, столярів, шваль і інших робітників високої кваліфікації. Але, не дивлячись на це, найбільший попит у молоді мають економічні і юридичні спеціальності. Хоча останнім часом молодь, переважно з сільської місцевості, зацікавилася також педагогічними спеціальностями, а в місті виріс попит на фахівців комп’ютерних наук.
За словами керівника обласного центру зайнятості Галини Чупіной, в області за цей період виросла на 10% економічна активність, на 12% — рівень зайнятості і на 2,4% зменшився рівень зареєстрованого безробіття. Всього за 11 місяців цього року в центрі налічувалося на обліку майже 49 тисяч незайнятих громадян, з них більше половини (над 60%) працевлаштувалася за фахом, перекваліфіковувалася і придбала іншу професію або ж взяла участь в суспільних роботах. Проте є і певна частина клієнтів центру, які доки не змогли знайти роботу, а також — ряд вакансій, які безробітні не квапляться займати.
Пояснюється це декількома причинами, в першу чергу — внутрішньою і зовнішньою трудовою міграцією, наявністю тіньової і напівтіньової зайнятості, а також — територіальною і професійно-кваліфікаційної розбалансованістю ринку праці. Адже три чверті тих, хто знаходиться на обліку, — жителі сільської місцевості, а з 1900 вакансій, які зараз пропонує обласний центр зайнятості, 1300 заявок поступило саме від чернівецьких підприємств.
Якщо ж говорити про невідповідність попиту і пропозиції в професійній площині — те у нас і надалі відчуватиметься брак робочих професій і надлишок економістів, бухгалтерів, юристів і так далі Втім, працедавці «полюють» на хороших фахівців, і випускники вузів мають шанс знайти відмінну роботу лише за умови своєї високої кваліфікації. Що ж до робочих професій, то вже не перший рік підприємствам області постійно потрібні на роботу слюсарі-ремонтники, сантехніки, представники будівельних професій, газоелектрозварники, водії і тому подібне Крім того, існує ще і певна спеціалізація постійних вільних вакансій в районах — наприклад, в Глібоцькім, Віжніцькім і Сторожінецькім працедавці постійно потребують верстатників деревообробних верстатів. У Чернівцях найбільший попит мають бухгалтери, верстатники, електромонтери, контролери енергонагляду, провідники вагонів і швалі.
Регіональні особливості ринку праці в Чернівецької області зберігають загальні тенденції, спостережувані у всіх куточках України, а саме: попит на спеціальності комп’ютерних наук, будівельні професії. Проте Чернівецька область має і свої власні особливості на ринку праці, обумовлені особливостями її розвитку: у районах, де активною є деревообробна промисловість, попит мають верстатники деревообробних верстатів і інші працівники галузі.
Крім того, на ринок праці і його зміни впливають такі важливі чинники як демографічні, соціально-економічні, а також ефективність регіональних центрів зайнятості. У Чернівецької області традиційно спостерігається надлишок робочої сили. Ще однією особливістю цього регіону України є висока мобільність населення і висока зайнятість в підсобних господарствах.
Науковці приходять до думки, що саме на території Чернівецької області регулювання ринку праці необхідно направити на розвиток сфер діяльності, створення невеликих підприємств по переробці і зберіганню сільськогосподарської продукції, виробництву будівельних матеріалів і товарів народного вжитку з місцевої сировини і відходів, розширення сфери обслуговування.
Таблиця 2. — Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян по видах економічної діяльності в 2002;2006 рр.
Роки | |||||||
Всього працевлаштовано | |||||||
Сільське, мисливське і лісове господарства | |||||||
Промисловість: | |||||||
добувна промисловість | |||||||
переробна промисловість | |||||||
виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | |||||||
Будівництво | |||||||
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | |||||||
Діяльність готелів і ресторанів | |||||||
Діяльність транспорту і зв’язку | |||||||
Фінансова діяльність | |||||||
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | |||||||
Державне управління | |||||||
Освіта | |||||||
Охорона здоров’я і надання соціальній допомозі | |||||||
Інші види економічної діяльності | |||||||
Таблиця 3. — Потреба підприємств в робітниках по видах економічної діяльності в 2002;2007 рр.
Роки | |||||||
Разом | |||||||
Сільське, мисливське і лісове господарства | |||||||
Промисловість: | |||||||
добувна промисловість | ; | ||||||
переробна промисловість | |||||||
виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | |||||||
Будівництво | |||||||
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | |||||||
Діяльність готелів і ресторанів | |||||||
Діяльність транспорту і зв’язку | |||||||
Фінансова діяльність | |||||||
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | |||||||
Державне управління | |||||||
Освіта | |||||||
Охорона здоров’я і надання соціальній допомозі | |||||||
Інші види економічної діяльності | |||||||
Таблиця 4. — Середня номінальна заробітна плата по видах економічної діяльності в 2008 році (з розрахунку на одного штатного співробітника, грн.)
Вид діяльності | січень | |
Разом | ||
Сільське, мисливське господарства і пов’язані з ними послуги | ||
Лісове господарство і пов’язані з ним послуги | ||
Риболовля і рибництво | ||
Промисловість | ||
Добувна промисловість | ||
Переробна промисловість | ||
Виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | ||
Будівництво | ||
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | ||
Діяльність готелів і ресторанів | ||
Діяльність готелів і ресторанів | ||
Фінансова діяльність | ||
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | ||
Державне управління | ||
Освіта | ||
Охорона здоров’я і надання соціальній допомозі | ||
Надання комунальних і індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури і спорту | ||
Примітка: Дані приведені без врахування найнятих робітників статистично малих підприємств і зайнятих у громадян-підприємців Проведений аналіз свідчить, що в Україні існують значні розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, і процес диференціації неухильно заглиблюється. Іншими словами, в країні не існує механізмів підтримки соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від його місця проживання. Центральні органи влади часто переоцінюють власну роль у відродженні регіонів, прагнучи впливати на процеси у всіх без виключення соціально-економічних сферах. При цьому ігнорується світовий досвід, який показує, що державна (як правило, пільгово-дотаційна) підтримка не є достатньою умовою для реалізації потенціалу території.
Основне завдання регулювання розвитку регіонів не вичерпується забезпеченням умов для орієнтації економіки на структурну перебудову і поступове зростання виробництва, досягнення соціального і екологічного благополуччя і прогресу. Основний сенс такої поширеної точки зору полягає в максимальному обмеженні ролі держави в економіці. Дійсно, створення сприятливих умов для розвитку ринкової економіки, перш за все, асоціюється з таким регулюючим впливом, як формування ефективних державних інститутів (включаючи розробку якісного законодавства і боротьбу з корупцією), створення сучасної регіональної виробничої і ринкової інфраструктури. Тим часом роль держави в забезпеченні ефективного регіонального розвитку значно ширша, особливо по відношенню до депресивних регіонів. У найзагальнішому вигляді можна констатувати, що мета державного регулювання регіонального розвитку — це згладжування регіональних розбіжностей в розвитку людського потенціалу на тлі формування тенденцій зростання цього показника для країни в цілому. Дуже важливою є і готовність місцевої самоврядності мобілізувати власні, в першу чергу людські, ресурси ради майбутнього розвитку.
Згладжування відмінностей в регіональному розвитку може бути досягнуте виключно за рахунок динамічнішого розвитку слабких регіонів. Для цього необхідна цілеспрямована державна політика, яка передбачає забезпечення випереджаючого зростання інвестиційної активності в тих регіонах, можливості самостійного розвитку яких через ті або інші причини є обмеженими. Необхідний диференційований, а не універсальний підхід до регулювання регіонального розвитку. Помилковим було б вживання єдиного критерію депресивності для всіх областей, оскільки пріоритетність вирішення проблем в конкретному регіоні повинен встановлювати сам регіон.
Можливо, корисним було б використання досвіду регіонального розвитку Європейського Союзу, зокрема принципу цільового програмування, коли центр не просто фінансує регіон, а виділяє кошти на спеціально підготовлені програми (цільові крапки), які впливають на розвиток всього регіону. Адже виділення засобів під загальне формулювання «поліпшення — удосконалення — підвищення» не дає конкретних результатів. Модель регіонального розвитку Європейського Союзу базується на стратегічному партнерстві між центральним урядом і місцевими органами властей, сектором бізнесу і громадськими організаціями.