Творчість Едгара

По (Рої), Едгар Аллан (19.1.1809, Бостон, Массачусетс—7.Х. 1849, Балтімор, Мэриленд)—поэт, прозаїк, критик, редактор; «людина, полонений таємницями життя» і «охоплений святої пристрастю зрозуміти душу свою» (М. Горький); з перших професійних письменників США, жила виключно з праці: художник хоч і знав припливи популярності, але з відразу зрозумілий і оцінений на родине.

ВВЕДЕНИЕ

АЛЛАН ЕДГАР ПО 3.

ТВОРЧЕСТВО ЕДГАРА ПО 5.

«Ворон» який приніс славу…" 5.

Своєрідність оповідань По 5.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

9.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО 10.

КОРОТКА БІБЛІОГРАФІЯ 11.

Введение

Аллан Едгар По.

Народився сім'ї акторів, в дворічному віці втратив батьків і він віддано виховання багатому торговцю з Ричмонда Джону Аллану. Перебування з Алланами в Англії (1815—1820) прищепило йому любов до англійської поезії і слову взагалі. (Ч.Диккенс згодом сказав про письменника як єдиному блюстителе «граматичної і идиоматической чистоти англійської» в Америці.) Був посланий в Виргинский університет (1826), однак невдовзі взятий звідти, оскільки наробив «боргів честі»; заняття у військовій академії ВестПойнт (1830) теж обмежилися півроком. Попри убогість формального освіти, творчість По свідчить про широкої, хоч і розхристаною начитанности.

У житті Едгара ПО було кілька важливих поворотів. Однією з них, в значною мірою визначили її долю, було рішення вісімнадцятирічного Едгара, своє, як у Герви Аллен, в «безсонну ніч із 18 на 19 березня 4827 року». Напередодні відбулося бурхливе й тяжке пояснення з опікуном і «благодійником «, видатним в Ричмонде торговцем Джоном Алланом.

Блискучий студент Віргінського університету, юний стиютворец, подаючий надії, улюбленець товаришів, Едгар повівся не дуже добре. Гулянки, карткова гра, великий програш поставили їх у вкрай скрутне і непорядне становище, з яких його міг вивести лише багатий і впливовий опікун. Пояснюючи поведінка Эдгара-студента, можна назвати, що він був «близький відомої бравади, властивої багатьом у його віці, коли так і не терпиться довести всьому світу, що — «справжній чоловік». Цією браваде сприяло ілюзорне уявлення Едгара своє місце в сім'ї Аллана — він, сирота і жебрак приймак, уявляв себе «багатим спадкоємцем». Опікун з його дрібної скаредністю поставив свого приймака, жагучу і горду натуру, в фальшиве становище. До цього приєдналися гіркі переживання, викликані грубим втручанням опікуна в інтимні почуття свого вихованця. Автор значну увагу приділяє Джону Аллану, молодшому компаньйону фірми «Елліс і Аллан, оптова і роздрібна торгівля», справедливо вважаючи, що його з Едгаром «у сенсі визначили майбутнє поета». Він із багатьма подробицями веде оповідання про цьому американці шотландського походження, про його життєвий шлях, характері, заняттях та відносинах із ближніми, створюючи колоритний і переконливий образ торгаша, ханжі й скопидома.

О першій бурхливого пояснення опікун поставив перед Едгаром тверде умова — повністю підкоритися його волі й неухильно дотримуватися його вказівкам і порадам. А «маленький зухвалий вискочка» у відповідь безкомпромісне вимога відповів так само рішучим «немає», «був у його непреклонности і щось жорстоке, «невдячна», і тих щонайменше це були гідне і мужнє рішення. Поклавши однією чашу терезів добробут, але в іншу — гордощі й талант, вона зрозуміла, що останні важливіше, вважаючи за краще славу і честь багатством. Понад те, хоч і було знати всього наперед, цим було обрано голод і злидні. Втім, налякати їх могла б і они"(А.Герви). Так визначився і вперше чітко і різко виявив себе основний конфлікт у життя Едгара Аллана По — конфлікт творчої, чувствующей і сознающей свою гідність особи і грубого торгашеського утилітаризму, підпорядковуючого все інтересам вигоди. Те, було сконцентровано в натурі та поведінці опікуна, невдовзі стало перед Едгаром у системі непохитних сил, виражають провідні інтереси і теиденции американського общества.

Безпросвітна бідність, доходившая до злиднів, але могла не пригнічувати Едгара По, викликаючи непосильне напруга нервів, яка що ближче під кінець життя, то частіше він намагався зняти спиртним і наркотиками. Але, попри досить часті періоди бездіяльності, викликані уродженою слабкістю здоров’я та перемоги іншими причинами, По працювали з величезним завзятістю, що переконливо свідчить його велике творчий доробок. Головна причиною його бідності — «занадто мала винагороду, що він отримував за своєї роботи. Лише найменш значної частини його творчості — журналістика — мала якийсь цінністю тодішньому літературному ринку. Краще ж із те, що він створив своїм мистецтвом, майже приваблювало покупців. Панували на той час смаки, недосконалість законів про авторське право і постійно наводнявшие країну англійські книжки позбавили твори Едгара По жодної надії на комерційний успіх. Він один на перших американських писателей-профессионалов і як міг існувати літературною працею і роботою редактора. До праці ж своєму і «своїх побратимів за пером він пред’являв безкомпромісні вимоги. «Поезія для мене, — заявляв він, — але професія, а пристрасть, до пристрастям ж слід ставитися з повагою — їх має, та й неможливо будити у собі по бажанню, думаючи лише про жалюгідному винагороду або ще більш жалюгідних похвалах натовпу». До цього слід додати, що він, «митець і мислитель, без сумніви, відчував значну і виправдану ворожість до сучасної йому Америке.

Між творчістю та її торгашеським часом зяяла величезна прірву… Однією з разючих особливостей тієї своєрідною епохи в тому, що її сиятельную впевненості у своєму перевагу над усіма попередніми эрами і століттями жодного разу затьмарила хоча б побіжну хмарина сумніви. Передчуття, здавалося, недалекого тріумфу над природними стихіями, якого допоможуть домогтися машини, породили теорію «прогресу», доти нечувану, але тепер поширену попри всі — від політики до дамських капелюшків. Журнали, промови державних чиновників, соціологічні трактати та жіночі романи — все дзвеніло фанфарами переможного самовдоволення. Що стосується філософії, вона цілком перейнялася переконанням, що 10 тверджень рівно вдесятеро ближче до істини, ніж одне заперечення, і що в вівторок людство не може стати трохи краще, ніж було у понеділок. Віра це була настільки сильний, що публічно протиставитися неї викто не осмеливался"(А.Гарви), лише одне Едгар По помічав це невтримне самовдоволення і самовихваляння американців і брав він сміливість їх викриття. Як відомо, приміром, Эмерсона чи Генрі Торо, американських писателей-трансценденталистов, яких Едгар По виявляв без оговорочную нетерпимість. «Користолюбство у громадському і приватного життя створює атмосферу, у якій важко дихати… Ми, до яким трагічним наслідків це веде», — говорив Емерсон наприкінці 30-х років у публічної лекції, і, пояснюючи трагедію Едгара По, можна повторити це слово. На початку 40-х років у Англії та у Америці з’явилися «Американські нотатки» Чарльза Діккенса, рідкісної сили викриття американського нашого суспільства та його моралі. І все-таки Едгар По був однією з самих пристрасних викривачів буржуазної Америки. «Сполучені Штати, — вже по смерті Едгара По писав Шарль Бодлер, — для По лише величезної в’язницею, яким він гарячково метався, як істота, народжене дихати світу з чистішим повітрям, — величезним варварським загоном, освітленим гадом. Внутрішня ж, духовне життя По, як поета і навіть п’яниці, була постійним зусиллям звільнитися від тієї ненависної атмосферы».

Герви Аллен дає коротку, але виразну характеристику політичних нравовтого часу, описуючи вибори у конгрес і законодавче збори штату Балтімор. «Місто, сумно що прославився політичної корупцією, тероризували зграї „мисливців за голосами“, чиї послуги оплачувалися їм партійних кас. Бідолах, які, піддавшись на обіцянки чи загрози, потрапляли у лабети політичних розбійників, за дні до голосування зганяли у спеціальні місця — „курники“, де тримали одурманених спиртним і наркотиками на початок виборів. Потім кожного змушували голосувати за кількома раз». Автор робить важливу і переконливе припущення, як і Едгар По опинився серед мимовільних жертв «політичних розбійників», що у «беспомощном стані» він «був силою відведено в одне з «курників» і це прискорило його гибель.

Зустріч Едгара По із семирічною двоюрідної сестрою Вирджинией, яка років через стала його дружиною, мала глибокі наслідки її життя. Ця зустріч, та був одруження надали на Едгара По «може мати, саме сприятливий вплив», Вірджинія була незвичайним людиною, вона «втілювала собою єдиний можливий компроміс з реальністю у його стосунки з .жінками, — таких складних і витончених, що, куди вели усі потаємні відгалуження цього лабіринту, чи комусь удастся"(Герви Аллан).

Важка спадковість, сирітство, непосильне боротьби з перешкодами волелюбній духові та високим прагненням, зіткнення з життєвими дрібницями, хвороба серця, душевна ранимість, травмована і неврівноважена психіка, а головне — непримиренність основного життєвого конфлікту затьмарювали, душили і вкорочувалося його життя. Хвороба і передчасна смерть Вірджинії з’явилися йому страшним і непоправним ударом. Це фатальний подія була «як предвестьем швидкої смерті: Вірджинії, а й ознаменувало самих По початок дедалі більше углубляющегося душевного расстройства».

Творчество Едгара По.

«Ворон» який приніс славу…".

Основне прояв творчій особистості — її праці — літературні твори: вірші, розповіді, статті. Розповідаючи про життя Едгара По треба говорити про його творчої діяльності: про початкових проявах його покликання, перший віршованому збірнику, дозріванні таланту, періодах творчості, поемі «Аль-Аараф», про розповідях «Лигейя», «Падіння вдома Ашерів», «Золотий жук», «Ворон» — саме прославлене і популярне вірші По, що визначило його основу прижиттєвої й посмертної славы.

Поет написав «Ворона» оскільки у шлюбі з Вирдживией він підмінив реальну любов мрією, і це прирекло його «на страждання і розпач». Не єдиний випадок односторонньої і неаргументированной трактування творів По. Автор нерідко виникнення сенс його стиитвореиий і оповідань пояснює лише личзыми, інтимними переживаннями поета, пов’язані з темою «втраченого кохання». Можна розглядати героїв і героїнь творів Едгара По лише як «багатоликі іпостасі самого По і дорогих жінок, двійники, чий придуманий світ він наповнював стражданням, намагаючись полегшити цим тягар печалей і розчарувань, отягощавших його власне життя. Палаци, сади і покої, населені цими привидами, сяють розкішним оздобленням, воно — точно вигадлива карикатура на злиденне убозтво справжніх його помешкань і безвідрадну обстановку тих місць, куди накидала його судьба.

Творчість письменника, хіба що повно ні позначалася у його особистість, не замикається у межах «психологічної автобіографії», і якщо розглядати твори По, націлюючись до вирішення тільки з цієї завдання, слідуючи лише у цьому напрямі, неважко випустити з уваги важливі боку творчості, його смислового наповнення, історико-літературного й суспільного значення. Розгадати дивну романтичну символіку, розкрити реальне значення багатьох оповідань Едгара По — завдання надзвичайно важка, і у своїй повноті вона така і залишається нерешенной.

Своеобразие оповідань По.

Як новеліст По всерйоз заявив себе розповіддю «Рукопис, знайдена в пляшці» (1833), які мають премію на конкурсі «Сатердей кур'єр». Одне з членів журі помітив головну особливість обдарування По-прозаика: «Логіка й уяву поєднувалися туп на рідкісної домірності». Традиція незвичайних морських подорожей написано розповідь «Повалення в Мальстрем» (1841) єдина «Повість про пригоди Артура Гордона Піма» (1838), подготовившая грунт мелвилловскому «Мобі Діку» і завершена Ж. Верном у романі «Льодовий сфінкс». До «морським» творам прилягають розповіді про пригоди суші й у повітрі: «Щоденник Джулиуса Родмена» — вигадане опис першого подорожі через Скелясті гори Північної Америки, досконалого цивілізованими людьми (1840), «Незвичайні пригоди якогось Ганса Пфааля» (1835), розпочаті шутливо-сатирическом ключі і переходять у документальний звіт про польоті на Місяць, «В історії з повітряним кулею» (1844) про скоєному нібито перельоті через Атлантику. Ці твори — як історії про немислимих пригоди, а й пригода творчу фантазію, алегорія постійного драматичного подорожі до незвіданого, в інші, котрі виступають поза межі повсякденного емпіричного досвіду эмоционально-психологические виміру. Завдяки ретельно розробленої системі деталей досягалося враження достовірності й матеріальності вимислу. У «Висновку» до «Гансу Пфаалю» По сформулював принципи того виду літератури, що згодом назвуть научно-фантастической.

Така сама «сила подробиць» у По, відзначена Ф. М. Достоєвським, й у найчисленнішою групи новел — тих його «арабесок», які стоять найближче до європейської романтичної традиції. Художній сенс таких оповідань, як «Ли-гейя» (1838), «Падіння вдома Ашерів» (1839), «Маско Червоної смерті» (1842), «Криниця і маятник» (1842), «Чорний кіт» (1843), «Барило амонтильядо» (1846), звісно, зовсім на вичерпується картинами жахів, фізичних душевних страждань, взагалі «відхилень від природи», за словами Ш. Бодлера. Зображуючи різні екстремальні стану та вишукуючи реакції героїв ними, письменник торкнувся таким областям людської психіки, які вивчаються сучасної наукою, і тих розсунув кордону емоційного і інтелектуального розуміння мира.

Перший свій виданий збірку розповідей Едгар По назвав «Розповідями гротесків і арабесок». Назва твору чи низки творів, тим більш дане самою авторкою, спрямовує читача і критика, орієнтує їх, подає ключ від входу до області, створену творчу фантазію. Розповіді Едгара По — це. справді гротески і арабески. «Хто вірним ім'ям дитини назве» (Шекспір), чи це чоловік, або твір мистецтва? Повидимому, це за всього здатний зробити батько дитину чи автор, коли йдеться витвір мистецтва. Немає в батька або в автора є як своє розуміння його зробленого нею світ дітища, а й свій таємний задум;, свої побажання, свої і надії сподівання. Гротески і арабески — найменування точне, але у більшою мірою воно характеризує, так сказати, зовнішній вигляд, спосіб, манеру, чому сутність. Нерідко літературознавцям і критики розповіді Едгара По називають «страшними». З рівним підставою їх може бути «розповідями таємниць і жахів». Коли Едгар По писав свої розповіді, такий жанр був, а Америці набув значного поширення, і він теж знав його особливості і кращі його зразки, знав про його популярності та перетворення причини успіху у читателя.

Здається, найлегше дати раду розповідях Едгара По, якщо їх в зв’язку з традиціями готичного роману англійської письменниці Анни Радкліф (17(;4—1823) й європейської романтичної фантастики, насамперед із Гофманом (1776—1822), з його «Фантазіями в манері Калло». Це робили і роблять, це і потрібно робити акценти, дуже даючи надію себе, враховуючи «дивовижа» Едгара По, його гротесків і арабесок, яку рішуче сказав Достоєвський: «Ось надзвичайно дивний письменник — саме дивний, хоч і з високою пробою таланту». Інколи здається, що той чи інший ґротеск Едгара По писався у дусі традиції готичного роману, на кшталт жанру «таємниць і жахів», але в перевірку виявляється, що це пародії нею. Наочний — розповідь «Сфинкс».

Людина приїхала з Нью-Йорка до свого родичу і живе «у його відокремленому, комфортабельному котеджі березі річки Гудзон». Якось, «на результаті спекотного дня», він сидів «коло розверстого вікна, з яких відкривався прекрасний вигляд на береги ріки і схил далекого пагорба, майже безлісний після сильного зсуву». І раптом воно «побачив там щось неймовірне — якето мерзенне чудовисько швидко спускалося з вершини і зникло в густому лісу в подвожья». Чудовисько було розмірів, і лише поразительней і жахливішою було зображення «Черепа майже на повну груди». Перш ніж чудовисько сховалося, воно вивергнуло «невимовно сумний» звук, а людина, розповідає цю історію, «непритомний впав на підлогу*. Розповідь про таємничому і жахливому, але вона відразу, ось на наступній сторінці, і викриття «фокусу», тобто роз’яснення того, як перед поглядом оповідача з’явилося огидне чудовисько. Виявилося, що це всього-на-всього комаха — «сфінкс виду Мертва голова», внушающее «простолюду забобонний жах своїм тужливим писком, а тайте емблемою смерті нагрудній покрові». Комаха потрапив у павутиння, яку виткав надворі павук, а очі людини, сидів біля вікна, спроецировали його за оголений схил далекого пагорба. «у страху очі великі». образ чудовиська — ілюзія, породжена тривожним психічним станом оповідача, загостреним реальним жахом — у Нью-Йорку лютувала епідемія холери, «лихо все розросталось», і «у самому вітрі, коли вв віяв з півдня… чудилося сморідне подих смерті «. (У «Сфінксі» позначилося реальне подія початку 1930;х уже минулого століття: в Нью-Йорку була епідемія холери, распространившаяся з Европы.).

«Сфінкс» — розповідь і «страшний» і пародійний, у ньому є й світло суттєвий для Едгара По мотив соціальної сатири — виражена хіба що ніби між іншим й у дотепної формі оцінка реальним станом американської демократії. Родич оповідача, чий «серйозний філософський розум був далеким від безпідставних фантазій… настійно підкреслював ту думку, що помилки у дослідженнях зазвичай є наслідком властивої людському розуму схильності недооцінювати або ж перебільшувати значення досліджуваного предмета через неправильного визначення його віддаленості… Тай, наприклад, — сказав, — щоб правильно оцінити то впливу, що може мати на людство загальна ж і справжня демократія, необхідно врахувати, наскільки віддалений від нас та епоха, у якому може бути осуществить».

Розповідь «Сфінкс» може дати уявлення про про технології створення страшного у Едгара По, проте до автора це зовсім не універсальний спосіб. І це оповіданні, не такий значному, як, наприклад, розповідь «Падіння вдома Ашерів», і менш популярному, як «Золотий жук», очевидна одна риса, яка, на думку Достоєвського, відрізняє Едгара По «рішуче від інших письменників та становить різку його особливість: це сила уяви. Інакше що він перевершував уявою інших письменників; але у його хист уяви є така особливість, як ми не зустрічали ніхто: це сила подробиць», що може переконати читача щодо можливості події, коли воно «або вони майже зовсім неможливо або ще будь-коли траплялося на свете».

«Сила уяви, чи, точніше, міркування», кажучи словами Достоєвського, дозволяла Едгару По з рішучим успіхом широко містифікувати читача. Про цю спроможності російських і схильності По можна говорити наводячи як приклад його «Історію з повітряним кулею» — розповідьмістифікацію, у якому вигадка про перельоті повітряної кулі 118 Європи на Америку виявилася настільки правдоподібною, що викликала сенсацию.

Достоєвський звернув увагу до дуже важливий змістовний елемент найнеймовірніших оповідань Едгара По. «Він, — писав Достоєвський, — майже завжди бере саму виняткову дійсність, ставить свого героя в саме виняткове зовнішнє чи психологічне становище, і з якою силою проникливості, з якою поражающею верностию розповідає про стан душі цієї людини». Найчастіше — душі, обійнятого жахом, який відчував сам Едгар По.

Мабуть, багато читачів, якщо їх запитати, який із оповідань Едгара По кращі всього утримує пам’ять, скажуть: «Золотий жук». Сам письменник вважав його «найвдалішим» своїм розповіддю. «Величезна популярність „Золотого жука“, — правильно відзначає Герви Аллен, — пояснюється почасти тим, що він майже відсутні хворобливі мотиви, домінуючі у багатьох інших творах По». У зв’язку з цим мимоволі пригадується визнання Блоку: «Мені траплялося відчувати під час читання Діккенса жах, рівного якому вселяє і саме Еге. По». Справді, «ці затишні романи Діккенса — дуже страшний і вибуховий матеріал». Однак у «затишних романах Діккенса» немає хворобливих мотивів, що з травмованим станом психіки, що помітно вісі оповідань Едгара По.

«Золотий жук» по жанровим його властивостями зазвичай приєднують до знаменитим детективним розповідям Едгара По — «Убивства надворі Морг», «Таємниця Марі Роже» і «Украдене лист», героєм якого є детективлюбитель Ш. Огюст Дюпен. У цих розповідях — сам автор називав їх «логічними розповідями» — б із особливим ефектом поводиться сила логіки й аналітичного міркування. Валерій Брюсов назвав їх автора «родоначальником всіх Габоріо і Конан-Дойлей» — всіх письменників детективного жанру. Герви Аллен хіба що доповнює і розвиває це судження Брюсова, пишучи: «Нарис «Шаховий автомат Мельцеля» «з'явився першим твором, де По виступив у ролі непогрішимого і проникливого аналітика, випередивши метод, до якого вдався пізніше у своїх детективних розповідях, як-от «Убивства надворі Морг», — метод, увічнений в тріумф Шерлока Холмсов».

Основну ж особливість Едгара По зазначив знов-таки Достоєвський. Він зазначив «матерьяльность» його фантастики. Фантастична у творах Едгара По виявляється відчутним, повсякденним. Явища неймовірні як виявляються повсякденності, але повсякденність як така під поглядом і пером Едгара По набуває характеру фантастичний. Проте за цьому По але його идеалистом-мистиком. «Очевидно, що вона цілком американець, навіть найфантастичніших про свої твори», — так сказав Достоєвський, і з урахуванням, що «американець» у разі це синонім практицизму, діловитості, то Едгар По, матеріалізуючи фантастику або ж роблячи все матеріально-побутове фантастичним, з’явився на цьому плані американцем і антиамериканцем одночасно. Він чудово бачив і показав примарність, хиткість буржуазно-деляческого світу, гордившегося своєї розумністю, грунтовністю і міцністю. Індивідуалістична свобода, яку американці написали безпосередньо в своєму прапора, це, по Едгару По, самотність у натовпі, це відчуженість і зацькованість особистості, це з свобода людини, а звільненість від чоловіка, від піклування про ном: покинутость людини суспільством — привид свободи. Хіба звідси не писав сам Достоєвський? Та ж, тому і відгукнувся так жваво на твори американського письменника. У розвитку літератури XIX повіки, посилено разрабатывавшей проблему людини, Едгар По з’явився з'єднувальним ланкою між романтиками і реалістами. Він успадковував романтикам, до того ж Гофману чи англійцю До Квинси, і він також прокладав дорогу реалізму, який Достоєвський і назвав — «фантастичним», але не сенсі якийто надзвичайної вигадки, а особливої проникливості, що дозволяє осягати лише позірна у самій дійсності неймовірним, вигаданим. Через цієї проникливості Едгар По був світом буржуазного практицизму вивергнуть і з тієї ж проникливості ввійшов він у світову литературу.

Крім з трьох основних типів оповідань: фантастико-приключенческих, готичних і логічних — у По чимало й інших жанрових різновидів: гумористичні замальовки, хоча сміх, як та побут, невідь що давався йому, сатиричні скетчі, пародії, притчі. Розповіді, смыкающиеся з філософської эссеистикой,—"Разговор з мумією" (1845) узагальнена, предвосхищающая сатира як на американські інститути, а й у традиції, і цінності сучасного суспільства, його філософію і мораль, на саму ідею буржуазного прогресу. Философско-космогонические і гносеологічні ідеї розвиваються По у його прозо-поэме «Еврика» (1848).

Заключение

.

Належачи нині всім часів і народам. По був сином свого часу. Він відкидав багато з американської дійсності 20—40-х гг.—и поділяв багато з її ілюзії. Все життя мріючи віддатися «єдиною пристрасті» — чистої поезії, він вимушений був в ролі літературного поденника. Художник, котрого чимало людей західні літературознавці вважають представником интуитивистского напрями у мистецтві, вона зрозуміла, що творчість крім іншого є працю, і, осягаючи через «літературну інженерію» природу і закономірності Поезії, створив по-своєму струнку естетичну теорію. У своїх громадських симпатіях письменник був ретрограден: зарозуміло відгукувався про «натовпі» і вважав рабство «основою наших інститутів». По не будував утопічні проекти, не плекав мрії про краще майбутнє; його романтичне, скориговане раціоналізмом творчість не спрямовувалося і до минулого. По був далеким від незнищенний оптимізм трансценденталистов, полагавших духовне силою, яка виправить зіпсований світ. Він володів цивільним темпераментом і довіряв лише поезії, лише мистецтва, заклавши цим основи трагічної традиції ув американській литературе.

Едгар По викликав неабиякий інтерес в багатьох письменників різних країн і різноманітних идейно-эстетических напрямів. У рецензії на зібрання творів Едгара По у перекладі До. Д. Бальмонтц (Москва, 1906) Блок так писав звідси. «Твори По створено начебто нашого часу, у своїй захоплення його творчості так щі рок, що чи правильно слід його родоначальником з так званого «символізму» Вплинувши на поезію Бодлэра, Малларму, Россетти, — Едгар По має, ще, отношепие до кількох широким руслам літератури ХІХ століття. Йому близькі і ЭКюль Берн, й Уельс, й інші англійські гумористи… Звісно, «символісти» зобов’язані По найбільше. Слід зазначити, що з стихії творчості По вилилися чимало, а кілька послідовних моментів розвитку «нового мистецтва». Щоб усвідомити сенс і значення сказаного Блоком, варто звернутися творів Едгара По.

ОСНОВНЫЕ ДАТИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЕДГАРА АЛЛАНА ПО.

11 409, 19 січня — У Бостоні у ній акторів Елізабет і Дэйвида По народився син Едгар. 1811, 8 грудня — Смерть матері По в Ричмонде. Едгар взятий іа виховання до будинку ричмондского комерсанта Джона Аллана. 1815, липень — Сім'я Джона Аллада переїжджає до Англію, де По живе і вчиться впродовж п’яти років. 182Й, 21 липня — Сім'я Джона Аллана повертається у навіть 2 серпня прибуває в Ричмоид. 1821, червень — По вступає у ричмондскую школу Джозефа Кларка, і з квітня 1823 року до березня 1825 року вчиться у школі Вільяма Берка. 1823, липень — Зустріч пройшла з Д. З. Степард. 1823, осінь — Ознайомлення з З. Еге. Ройстер. 1825, лютий — Надходить в Виргинскии університет у Шарлотсвилле. 1826, грудень — Залишає університет і вже повертається у Річмонд. 1827, 24 березня — Після сварки з Джоном Алланом таємно їде з Ричмонда в.

Норфолк, а звідти — до Бостона. 1627, травень — У Бостоні аноимно виходить перший поетична збірка «Тамерлан та інші вірші». 182?, 26 травня — По вступає добровольцем до армії під назвою Едгара А. Перрі. 1827, листопад — 1828, грудень — У складі артилерійської батареї несе службу в форте Моултри на острові Саллівана біля Чарлстона, Южная.

Кароліна. 1829, 28 лютого — Смерть Френсіс Аллан, приймальні матері По. 1829, декабрь.

— У Балтиморі виходить друга книга По «Аль-Аараф, Тамерлаи і маленькі вірші». 1830, 25 червня — По вступає у Воєнну академію США в Вест-Пойите. 1831, 28 січня — Відданий військовому суду порушення дисципліни і відрахований з академії. 1831, весна — Переїжджає з Нью-Йорка в Балтімор і живе біля свого тетки,.

Марії Клем. 1831—1833 — Пише і публікує перші розповіді. 1834, 27 березня — Смерть Джона Аллана. 1835, серпень — По переселяється в Річмонд й у грудні 1835 року починає редагувати журнал «Сазерн литерори муссенджер». 1836, 16 травень — Одруження з Вірджинії Клем. 1837, лютий — Переїжджає з родиною жити у Нью-Йорк. 1838, липень — У Нью-Йорку виходить окремим виданому «Повість про ириключениях.

Артура Гордона Ліма". 1838, лето—1844, 6 квітня — Живе із сім'єю Філадельфії. 1839, липень — 1840, червень — Редагує журнал «Бэртопс джентльменс мэгэзин». 1839, листопад — Отже друком двотомний збірник «Гротески і арабески», куди ввійшли 25 новел, написаних По на той час. 1841, лютий — 1842, травень — По редагує журнал «Грэхэмс мэгэзин». 1842, березень — Зустріч пройшла з Чарльзом Діккенсом Філадельфії. 1843, толь — Отримує премію за розповідь «Золотий жук», вперше опублікована філадельфійської газеті «Долар ньюспейпер*» 1844, квітень — З сім'єю переїжджає до Нью-Йорка. 1845, січень — У «Ивнинг мірор» надруковано вірш «Ворон». 1845, лютий — 1846, січень — Редагує журнал «Бродвей джорнел». 1845, 19 листопада — У Нью-Йорку видано збірник «Ворон та інші вірші». 1846, квітень — Журнал «Грэхэмс мэгэзин» опублікована статья.

«Філософія творчості». 1846, травень — листопад — Журнал «Гоудис лейдис бук» друкується серія статей.

«Літератори Нью-Йорка». 1846, травень — 1849, червень — Живе у містечку Фордхсм біля Нью-Йорка. 1847, 30 січня — Смерть Вірджинії По. 1848, червень — Видання «Еврики» — книжки, вийшла за життя письменника. 1849, 27 вересня — Вирушає з Ричмонда в Балтімор. 1849, 3 жовтня — По поміщений у лікарню в Балтиморі. 1849, 7 жовтня — Смерть Едгара Аллада По.

КОРОТКА БИБЛИОГРАФИЯ.

Зібрання творів Едгара По у перекладі До. Д. Бальмонта. М., 1901.

По Едгар. Балади і (фантазії. Переклад з англійської До. Бальмонта. М., 1895.

По Едгар. Обрані твори. У 2-х т. М., «Худ. література», 1972.

По Едгар. Повне зібрання оповідань. М., «Наука», 1970. По Едгар. Лірика. Л., «Худ. література», 1976. По Едгар. Вірші. Проза. М., «Худ. література» (ЕВЛ). 1976.

Достоевский Ф. М. Три оповідання Едгара Поэ. — У кн.: Достоєвський Ф. М. Повне зібрання творів, т. 19. М., «Паука», 1979.

Николюкин А. 13. Життя невпинно й творчість Едгара Аллана По. — У кн.: Едгар По. Повне зібрання оповідань. М., «Наука», 1970.

The Complete Works of Edgar Allan Рої. New York—London,.

1902, vol. 1—10.

Charles Baudelaire. Edgar Рої (L «art romantique. Paris, 1968). G. E. W ood berry. Edgar Allan Рої, Boston, 1885. J. W. До rutc h. Edgar Allan Рої. A Study In Genius. New York,.

1926. A. H. Q uin n. Edgar Allan Рої. A critical biography. New York,.

1941.

W. L ennin g. Edgar Allan Рої In Selbstzeugnissen und Bilddo-kumenten. Hamburg, 1959.

Ch. H a inc p. s. Edgar Allan Рої. His writings and influence. New York, 1974.