Іван IV

Иван IV

Иван IV Васильович (1530−1584), Іван Грозний, перший російський цар.

Родился в підмосковному селі Коломенському 25 серпня 1530. У 1533, після смерті батька, Василя III, у віці трьох років великим князем Московським. У дитинстві Іван став свідком жорстокої боротьби бояр Шуйских і Бєльськ влади. Лише 1547, коли Іван прийняв титул царя, розруха вляглася.

Избранная рада і походи на Волгу

В наступні 13 років цар знаходився під впливом т.зв. Вибраною ради, створеній ним самостійно і очолюваній Олексієм Адашевым і священиком Сильвестром.

В цей час було проведено важливі реформи, які передбачали централізацію і вдосконалення державного управління. Плоди перетворень дали себе знати в завоюваннях Сході. Тоді казанські татари робили набіги з російськими терени аж до Костроми і Устюга, їх підтримували кримських татар і турки. З іншого боку, татари контролювали волзький торговий шлях.

В ході військових походів 1547—1552 було долучено Казанське ханство, а 1556 — Астраханське. Тепер вся Волга було відкрито з торгівлі; з’явилася змога освоєння Західного Сибіру. У 1555 сибірський хан Едигер, тісно пов’язані з Казанським ханством, визнав свою залежність від московського царя.

Конфликт з боярами

Постепенно Іван розсварився з советниками-боярами. Він спирався їм у провину незгоду з його політикою ніяких звань (в Лівонської війні), вороже ставлення до Захарьиным-Юрьевым (рідні його першої дружини Анастасії), небажання запрошувати царя на засідання Ради, і навіть їх відступництво в 1553, коли під час хвороби Івана вони підтримали боярина Володимира Старицького як можливого претендента на престол і відмовилися дати клятву вірності (цілувати хрест) його малолітньому синові Дмитру. У 1560 померла цариця Анастасія, а 1564 царя очікував нового удару: його залишив найближчого друга і найрозумніший радник князь Андрій Курбский (1528−1583), член Вибраною ради, і полководець. Курбский, дізнавшись страти Адашева і підготовки розправі з нього самим, утік у Литву.

Опричнина

Чтобы покінчити відносини із своїми політичними противниками, цар ризикнув провести ризикований крок: він надав народу зробити вибір між собою — і боярами залишив Москву, хіба що відрікаючись престолу. У грудні 1564 несподівано всім Іван Іванович з сім'єю в супроводі обозу з скарбницею виїхав до Олександрівську слободу (нині г. Александров), оточену ровом і валом літню резиденцію московських князів. Народ, що у смятенье, зажадав від бояр і помилки вищого духівництва вблагати царя повернутися. Цар прийняв депутацію і він погодився взяти до рук влада на умовах, що він доки повідомив. Вже у лютому 1565 цар прибув столицю й на державному раді виклав умови, які зводилися до надання йому диктаторських повноважень — міг страчувати і милувати зрадників, конфісковувати їхнє майно. Цар створив своя особлива двір з боярами, слугами і військом; для змісту цього «особного» чи «опричного» двору він виділив із держави близько 20 міст і кілька волостей. Землі відбиралися власники і лунали служивим людям («опричникам»). У самій Москві для опричників було виділено кілька вулиць та слобод. Кількість опричників та його землі швидко збільшувалися. Іншу половину держави («земщину») цар надав боярам. Земщина скеровувалась боярської думою, мала військом, судовою системою та іншими адміністративними установами. Та оскільки реальної владою мали опричники, виконували функції державної поліції. Одягнені в чорне, на вороних конях з чорним збруєю і прив’язаної до сідла собачої головою мітлою (символами їх посади), ці нещадні виконавці царевой волі наводили на людей жах масовими убивствами, грабежами і поборами. Безліч боярських пологів було цілком винищене. У 1569 був задушено митрополит Московський Філіп, який перейшов від умовлянь царя до прямим його викривань. У 1570 десятки тисяч новогородцев набули болісним стратам за підозрою у зрадницьких настроенях. Народ вимирало, Російське держава терпіло поразки у війнах. Армія страждала від поділу на земське і опричне військо. І на 1572 Іван IV вимушений був скасувати опричнину й відновити колишній порядок.

Ливонская война

Поиски виходу до моря торгових оборотів і політичних цілях спонукали Івана IV розпочати війну з Лівонією. Захоплення Балтійських земель мав послабити Польско-Литовское королівство і забезпечити довгоочікуваний виходу до моря. Протягом чверть століття (1558−1583) цар намагався підпорядкувати Лівонію, але не матимуть флоту узбережжі утримати було неможливо. До того ж: росіяни інтереси зіштовхнулися тут із датськими і шведськими. На початку 1559 вся східна частина Естляндії (крім Ревеля), і навіть Північна Латвія опинилися у руках Івана Грозного. Шведи захопили Північну Эстляндию. У 1559 по раді Адашева, який вважав, вихід на море вже забезпечений і час зайнятися відбитком нападів з півдня, з боку кримських татар, укладено перемир’я з Ливонським орденом на півроку. Однак у 1560 цар відновив воєнних дій проти Лівонії, й у 1561 Ливонський орден було розпущено, а Лівонія розділена між Швецією, Данією, Польско-Литовским королівством і Російським державою. Цар, заключивший перемир’я шведам, в 1560-х роках задовольнявся захопленням Полоцька — ключовий пункт на річкових шляхах до Балтийскому морю. У цей час він могла лише утримувати завойовані території, намагаючись створити коаліцію зі Англією і Швецією. Наприкінці 1560-х років становище Москви ускладнилося. Англія не пішла на договір з Російським державою, а шведський престол в 1568 зайняв Юхан III, по-дружньому розташований до Польщі. Єдиним союзником Івана IV залишався датський король Фредерік II. Цар призначив її брата Магнуса вассальным королем Лівонії і командувачем російських військ.

С обранням Стефана Баторія польською трон (1575) війна вступив у завершальну фазу. У 1577, після остаточної невдачі у спробі захопити Лівонію, Іван IV, залишений Магнусом й змушений рахуватися з загрозою вторгнення із боку кримськотатарського народу, був витіснений поляками і шведами з Балтії. Після невдалого походу на Псков (полякам зірвалася взяти обложений в 1581—1582 місто) польський король підписав разом з Іваном Грозним мирний договір в Яме-Запольском (1582): Москва відмовлялася від усіх домагань на Лівонію і Полоцьк, а поляки повертали захоплені російські землі. У 1583 вся Эстляндия була прилучена до Швеції.

В цей період встановилися постійні торговельні зв’язки з Англією і Нідерландами. Проте країна була виснажена, центральні й області спустошені, зростало невдоволення народу. Своєму синові та наступнику Федору цар залишив розорену державу. Царювання Івана Грозного обумовило біди часів Смути (1605−1613).

Личность царя

Характеру Івана були властиві крайності. Глибоко переконаний у необхідності відстоювати божественне право самодержця, він намагався до необмежену владу. Жорстокий і підозрілий, одержимий манії переслідування, він влаштовував криваві розправи відносини із своїми противниками, реальними і вдаваними. Раз у раз він усвідомлював свої гріхи і віддавався ревному покаяння. У 1581 в припадку сказу убив свого другого сина й наступника Івана. Помер Іван Грозний у Москві 18 березня 1584.

Список литературы

Скрынников Р. Г. Великий государ Іван Васильович Грозний. Смоленськ, 1996.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.