Джонатан Свіфт

Джонатан Свифт

Д. Мирський.

Свифт (точніше Суифт) Джонатан (Jonathan Swift, 1667—1745) — знаменитий англійський письменник. Походив з провінційної дворянської родини, розореній під час революції. Навчався у Дублінському університеті, готуючись до духовної званню. Коли після «славної революції» 1688 Ірландія стала театром громадянську війну, З. пішов у Лондон шукаючи щастя. Йому вдалося влаштуватися свого далекого родича сера Вільяма Темпль, відомого дипломати й письменника. У 1694 З. став священиком і невдовзі одержав прихід до Ірландії, забезпечив йому постійний дохід. У 1704 побачила світ «A tale of a tub» (Казка про бочці), написана ще кінці 1690-х рр., доставившая автору популярність. Політично З., слідуючи своєму покровителю Темплю, був із вигами, але у церковних питаннях він від початку стояв на клерикальних і антипуританских позиціях «високої церкви», і це у зв’язку з особистими образами на вігів привело його до торі, до яких він остаточно перейшов у 1710, незадовго до їх перемоги під час виборів та утворення суто торийского кабінету. Наступні чотири роки З. жив у Лондоні, приймаючи найактивнішу у діях уряду, він і його головним закулісним радником і головною об'єднуючою силою між крайніми і поміркованими торі. У той самий короткий час він не був їхнім головною літературної силою. Його брошура «The conduct of the Allies a. of the late Ministry in beginning a. carrying on the present war» (Поведінка тих, хто останнього міністерства у «справжній війні, 1711, — війна «за іспанське спадщину») зіграла величезну роль повороті суспільної думки імущих класів на користь уряду. У 1713 З. був призначений «деканом» Дублінського собору. Падіння торі і зміна династії в 1714 поклали край політичну кар'єру З. Він виїхав у Ірландію доречно своєї служби, де й жив в опозиції уряду аж до смерті. Велике місце у життя З. займають її стосунки до двох дівчатам — до Естер Джонсон (Esther Johnson — «Стелу») і до Естер Ванхомриг (Hester Vanhomerigh — «Ванесса»). Їх любов щодо нього, його платонічна дружба із нею, його небажання одружуватися і тій, ні в інший і рання смерть обох кладуть своєрідну трагічну і болісну тінь на життя З. Його листа до Естер Джонсон, відомі під назвою «Journal to Stella» (Щоденник до Стелі, 1710—1716), — чудовий біографічний документ, має першочергового значення висвітленню особистої й життя З. Разом з великим образою на уряд ці дві роману сприяли перетворенню глибокої ненависті З. до сучасної йому неминучого у безвихідне і абсолютне розпач. 1720-е рр. були часом розквіту творчих сил З. До цьому часу ставляться його чудові памфлети по ірландському питання (1720—1728) та її гениальнейшее твір «Gulliver's travels» (Подорож Гуллівера, 1726). Та після смерті Стелли його давня нервова хвороба посилилася і вчинила його життя пеклом. Насамкінець вона в божевілля. Помер З., заповівши все свій стан дому божевільних.

С. входить у світову літературу як із найбільших майстрів сатири. Проте його гостра критика сучасного йому суспільства, широко використана просвітителями, струменіла з позицій, дуже відмінних просвітницьких. Свої удари З. направляв проти самого істоти буржуазного суспільства, тоді як проти аристократії він виступав лише тією мері, як і вже переродилася з феодальної в аристократію буржуазного суспільства. У цьому зовсім не від була виключена можливість відомого союзу останнім і просвітителями, оскільки З. виступав з соціальних несправедливостей існуючого суспільства, критикою, у низці моментів об'єктивно використаної просвітителями, які проте враховували, хто у З. є конкретним носієм зла. Більше спільного у із демократичним крилом просвітництва (Руссо), у якому ненависть до феодалізму сполучається з ненавистю до реального великому буржуа, але З. цілком позбавлений оптимізму просвітителів, їх віри на людину та його довіри до правді почуття. Глибокий песимізм, що у ненависть і відразу людству, проникає написане З., проводячи різку межа між З повагою та всієї просвітницькою літературою XVIII в.

Свифт був насамперед політичний памфлетист, й у розуміння його творчості необхідно ознайомлення з еволюцією його політичної ролі. Як політик Свіфт був захисником інтересів свого стану, духівництва, представника ті частини землевласницького класу, яка найбільш феодальної зі свого економічному буття, буржуазне переродження якого було найменш завершено. Це визначало його місце у партії торі та її ворожнечу до панівним силам нового суспільства — нової аристократії і «грошовим людям», «банкократии». Позиція З. дуже чітко відбито у памфлеті «Поведінка союзників», де З. повстає проти війни передусім джерела національного боргу і процвітання нового класу власників державних паперів. З падінням торі, опинившись у опозиції і примушений жити у Ірландії, З. у боротьбі з новими урядом переходив на позиції, дедалі менше пов’язані з специфічними інтересами духівництва. Він став захисником автономії Ірландії. Захист ця спочатку велася з погляду панівного в Ірландії англійського меншини проти централизаторской політики уряду, але глибина ненависті до панівним групам наводить З. попри всі радикальніші позиції. У «Листах сукнороба», зроблених з єдиною метою розбити фінансову операцію одного англійського фінансиста, який отримав правилегию постачання Ірландії мідної монетою, він звертається до всього ірландському народу із закликом вимагати недопущення цієї нової акта тиранії і порушує справжнє масового руху, котре з’явилося першим зерном ірландського національного буржуазного відродження другої половини XVIII в. У пізніших памфлетах — «A modest proposal for preventing the children of poor people from being a burden» (Скромна пропозицію, 1728) і «A short view of the state of Ireland» (Загальний погляд на становище Ірландії, 1727) — разом з виняткової силою ненависті малює картини тієї граничної мізерії і руйнування, куди довела ірландський селянство англійська эксплоатация. За силою ненависті ці останні памфлети немає рівних які були б найбільшими творами революційної літератури, але повну відсутність хоч би не пішли позитивного ідеалу і глибоке презирство З. саме до тих ірландським селянам, эксплоататоров що їх так ненавидить.

Своеобразно і ставлення З. до церкві та релігії. Захисник станових інтересів духівництва, великий церковник, зразково, з погляду свого часу й стану, виконував свої обов’язки, З. як письменник зробив більше, ніж хтось, щоб самому підготувати руйнівну критику християнства у французьких просвітителів. У межах своїх антирелігійних творах — «Казка про бочці», «The mechanical operation of the spirit» (Про механічному дії духу) З. виступає передусім викривач найбільш буржуазних форм релігії — пуритан, анабаптистів, квакерів, — але це робить отже удари його падають проти самого істоти будь-якої релігії. У «Казці про бочці» він викриває католиків і пуритан і захищає англіканську церква, але не всі, що може сказати, у користь останній, — це лише те, що вона щодо вільна від крайніх форм релігійного ідіотизму. Найбільше робить «Казку про бочці» об'єктивно антирелігійної той страшний зниження релігійних образів, де бог змальовується як батька, вмираючого, не зумівши нажити собі стану, а християнські догмати — як портняжных виробів. З іншого боку, до науки він ставився як до дурної моді і порожній забаві, вважаючи Ньютона та її закон тяжіння той самий безплідною нісенітницею, як середньовічну схоластику. Позиція З. була позицією скептика і песиміста. Церква, користуються впливом і престижем, очищена від безглуздою магії католицтва і південь від шарлатанського «ентузіазму» пуритан, здавалася йому силою хоча у певної міри здатної приборкати тваринну гидота людської природи.

Как письменник Свіфт тісно пов’язані з сучасним йому англійським класицизмом.

Проза Свіфт — типова класична проза, избегающая жодних прикрас, будь-яких незвичайних слів, будь-якого натяку на «поетичність». По чистоті, прозорості й силі З. немає рівного серед англійських прозаїків. Особливо улюблений З. прийом — іронія. У ранніх творах ця іронія часом надто книжна і занадто пов’язані з висміюванням різних видів педантизму, але у пізніших памфлетах вона сягає геніальною сили. Особливо чудово цьому плані «Скромна пропозицію» (1728), де у спокійному діловому тоні обговорюється проект звільнити ірландців від злиднів шляхом вживання дітей у їжу, і спосіб приготування їх вишуканих страв для англійської аристократії.

Как поет З. — прямий наступник Самьюэля Бётлера, яка має він перейняв комічну несподівану риму. Поезія З. сама «непоэтическая». Найхарактерніші його вірші присвячені зображенню потворного і вульгарного, іноді характеризуються різко натуралістичними прийомами (напр. «Опис дощу у місті»).

Наиболее знаменитого твору З. «Подорож Гуллівера» (повна його назва: Travels into several remote nations of the world by Lamuel Gulliver…), вийшов у 1726, один із найбільш знаменитих книжок світової літератури. У «Гуллівері» З. особливо повно розкрив своє ставлення до сучасності. За глибиною про силу перші частини значно різняться від четвертої. У першій частині («Ліліпути») Свіфт дає сатиричну картину життя придворних і поміщиків як незначних, вульгарних і дурних карликів, думаючих, що вони пуп землі. В другій частині («Бробдингнег») сама природа європейського людини знижується протиставленням її раси великодушних і найпростіших велетнів. У третій частині, найменш стрункої і витриманому, Свіфт осміює переважно вчених із своєї нігілістичній погляду, яка заперечила і схоластику педантів і справжню науку свого часу. Четверту частину — фокус усієї творчості З. У образі шляхетних коней дав єдиний раз свій утопически-реакционный позитивний ідеал патриархально-феодального суспільства мудрих і шляхетних панів і вірних слуг, мудрого і його високо морального, вільного небажаної вченості, порожній розкоші та суєтної техніки буржуазного суспільства. У зображенні людиноподібних тварюк Яху З. дає своє найглибше художнє узагальнення. Буржуазна критика могла вбачати у реформі Яху лише гранично циническую сатиру людське природу взагалі. Вона не могла бачити, що «людську природу» З. наділив дуже конкретними рисами певного класу тут і що його ненависть до цієї «природі» була проти нового буржуазного людства з його культом «чистогану».

Однако у виконанні Яху безсумнівно є й риси того болючого і упадочного «мазохізму розпачу», що стає пануючій рисою останнього періоду З. Ненависть і нехіть до людському тілу та її відправленням, сполучене із хворобливою потягом до ним, носить у З. точно декадентський характер, аналогічний творчості такого письменника сучасної буржуазії, як Джойс Ненависть до життю з особливою силою висловилася вже у «Гуллівері» (третина) образ жахливою долі безсмертних (пухульдбругов), ненависть до людського тілу — у виконанні Яху. Така сама тема більш натуралістично розвивається у ряді віршів 30-х рр. («Вбиральня молодий дами» та інших.).

«Путешествием Гуллівера» визначається місце З. у спільній історії красного письменства Європи, зокрема у історії реалізму. За своїми художнім прийомів З. продовжує лінію тієї, створеної Ренесансом реалістичної фантастики, яка, нехтуючи конкретно-бытовой дійсністю, вміла в фантастичних образах дати узагальнення величезного реалістичного охоплення і глибини, без зовнішньої правдоподібності, але з величезною внутрішньої правдою втілити найглибшу історичну сутність сучасних явищ. Цей стиль реалістичної фантастики, що йде від «Гаргантюа» до другій частині «Фауста», до рук З. позбавлений яскравого багатства Рабле і Гете, набуваючи зрозумілість і графічну сухість, типову для класицизму XVII—XVIII ст. Фантастика сполучається з математичної точністю описі, в ярдах і дюймах дають виміру неможливих предметів. Ця протокольна точність (запозичена Свиртом з «Робінзона») контрастно підкреслює нереальність його образів і тих створює «заломлюючу середу» іронії. Класичну зрозумілість і іронічне підкреслення нереальності оповідання ми знайдемо і в учня З. у сфері реалістичної фантастики — Вольтера. Але з ширині і глибині своїх реалістичних узагальнень З стоїть найвище просвітителів. Користуючись із незрівнянною силою знаряддям сатиричного перебільшення, він надає зразок критичного реалізму, що у відомому сенсі ніким не перевершений. Якщо великі критичні реалісти від Дідро до Щедріна створили образи, незмірно більш різноманітні, живі й конкретні, то навряд можна знайти іншу зразок, що з таким максимумом узагальнюючої сили висловив всю мерзенну сутність выявлений буржуазної «природи» людини — власника.

К останньому періоду З належить і такі гранично жорстокі сатири, як «A complete collection of genteel and ingenious conversation» (Повне зібрання великосвітських і дотепних розмов, 1738) і недописана річ — «Directions to servants» (Вказівки для обслуги, напис. 1731, вид. 1745), де у формі рад слугам, як їм краще всього захищати свої інтереси від панів, він розгортає картину безмежного цинізму, в той час зловтішаючись над обманываемыми панами.

Творчество З. закінчується серед найглибшого і безвихідного розпачу. Усвідомлюючи всю гидота нового буржуазного людства, З. бачив ніяких сил, які могли вивести людство з цього клоаки.

Список литературы.

I. Prose works, ed. by T. Scott, with a biogr. introd. by W. E. H. Lecky, 12 vv., L., 1897—1908 (в m. XII Bibliography of Swift’s works by W. P. S. Jackson): Poems, ed. by W. E. Browning, 2 vv., L., 1910.

Correspondence, ed. by F. E. Ball, 6 vv., L., 1910—1914.

Vanessa and her correspondence with J. Swift, the letters ed. for the first time from the originals, with an introd. by A. M. Freeman, L., 1921.

The Journal to Stella, 1710—1713, ed… by F. Ryland, L., 1923.

A Tale of a tub, to which is added The Battle of the books a. The Mechanical operation of the spirit, ed. by A. З. Gutkelch a. D. N. Smith, L., 1920.

Gulliver’s travels. Text of the 1-st ed., ed. by H. Williams, L., 1927.

Мандри Гуллівера за багатьма віддаленим і невідомим сторонах світу. З биогр. автори і примеч. Дж. Фр. Уоллера, повний перев. з анг. П. Кончаловського і У. Яковенко, 2 чч., М., 1889—1890.

вид. 2, М., 1901.

І це, перши. з анг. М. Нікольського, вид. т-ва Вольф, СПБ, 1911.

Подорож у Красноярську деякі віддалених країн світла Лемюэля Гуллівера…, перев. під ред. А. Франківського, вступ. ст. Еге. Радлова. З предисл. П. З. Когана, з илл. Ж. Гранвіля, вид. «Академія», Л., 1928.

І це, обработ. А. Дерман, вид. «Молода гвардія», М. — Л., 1929.

І це, перев. під ред. З. Р. Бабуха й О. А. Франківського. Стаття і коментар З. Р. Бабуха, Гослитиздат, Л., 1935.

Європейські письменники і мислителі. № 1. Дж. Свіфт, вид. У. У. Чуйко, СПБ, 1881 (переклади кількох памфлетов).

Казка про бочці, написана для більшого успіху роду людського, перши. У. Чуйко, СПБ, б. г.

І це, перши. під ред. А. Дейча, вступ. ст. А. У. Луначарського, М., 1930.

Казка бочки, перши., вступ. ст. і примеч. А. А. Франківського, предисл. У. Десницкого, вид. «Academia», М. — Л., 1931 (перши. з 5-го анг. вид. 1710, найкращий переклад).

II. Caro J., Lessing und Swift, Jena, 1869.

Forster J., The Life of J. Swift, L., 1875.

Craik H., The Life of J. Swift, L., 1882.

2-nd ed., 2 vv., 1894.

Stephen L., Swift (English men of letters), L., 1882.

Collins J. З., Swift. Biographical a. critical study, L., 1893.

Firth З. H., The political significance of «Gulliver's travels», L., 1920.

Burlingame A. E., The Battle of the books in its historical setting, N. Y., 1920.

Eddy W. A., «Gulliver's travels», a critical study, L., 1923.

Goulding P. S., Swift en France, P., 1924.

Pons E., Swift. Les années de jeunesse et le «Conte du tonneau». Strasbourg, 1924.

Leslie P. S., The Skull of Swift. A biography, L., 1928.

Harrison G. B., Swift, в кн.: The Social a. political ideas of some English thinkers of the Augustan age 1650—1750, ed. by F. J. З. Hearnshaw, L., 1928.

Ball E. F., Swift’s verse: an essay, L., 1929.

Van Doren З., Swift, L., 1931.

Glaser H., J. Swifts Kritik an der englischen Irlandpolitik, Breslau Diss., 1932.

Dege З., Utopie u. Satire in Swifts Gulliver’s travels, Diss., Jena, 1934.

Веселовський А., Дж. Свіфт, його вдачу та її сатира, «Вісник Європи», 1877, № 1.

А його, Етюди і характеристики, М., 1894.

вид. 3, М., 1907.

Тен І., Критичні досліди, СПБ, 1869.

Яковенко У., Дж. Свіфт. Його життя й літературна діяльність, СПБ, 1891.

вищезазначені вступ. статті А. У. Луначарського, Еге. Радлова.

Де-Сен Віктор П., Боги і, М., 1914.

Лазурский У., Сатирико-нравоучительные журнали Стилю і Аддісона, т. I, Одеса, 1909.

Дейч Проте й Зозуля Є., Свіфт, М., 1933 (у серії «Життя чудових людей»).

III. Крім бібліографії W. P. S. Jackson’а, яка вказана у розділі I, Hubbard L. L., Contributions towards a bibliography of Gulliver’s Travels, Chicago, 1922.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.