Іван Суріков

Иван Суриков

Суриков Іван Захарович (1841—1880) — поет. Р. у селі Новоселовке, Угличского повіту, Ярославській губ. Батько З. був кріпаком графа Шереметьєва і служив у Москві «по торгової частини», доки став самостійним торговцем. Восьми років З. був взятий батьком із села у Москві, а десятиріччя його віддали на навчання грамоті до двом купецьким вдовам. З. допомагав торгувати, та його тягнуло до книжки. Уривками, не знаючи правил письма, З. почав писати вірші. У 1862 З. познайомився з поетом А. М. Плещеевым; поет схвалив його віршовані досліди, й у 1863 у журналі «Розвага» з’явився перший вірш З. У 1864 З. після сварки ж із батьком залишив його й, які мають і коштів для існування, ні професії, впав у відчай. Шукаючи забуття від життєвих випробувань, З. приохотився до горілці; був близьким до самогубству. Про свої переживання цього часу він промовляють на віршах: «На мосту», «На могилі матері», «Шум і галас у шинку». Після примирення ж із батьком З. знову став допомагати то торгівлі. У 1871 побачив світ перший збірник віршів З., і цього року його вірші почали з’являтися у дрібних журнальчиках, а й у журналі «Річ», потім у «Віснику Європи», де друкувалися його поеми на історичні і легендарні сюжети («Садко», «Богатирська дружина» та інших.).

Стремясь об'єднати поэтов-самоучек, З. що з ними видав 1872 колективний збірник «Світанок». У 1875 меценат Солдатенков надрукував друге доповнене видання віршів З. У 1875 З. був обраний члени Товариства аматорів російської словесності. На той час здоров’я поета розхиталося остаточно; важкі матеріальні умови і дуже несприятливі умови роботи привели З. до туберкульозу.

В віршах З. показано гірка частка бідняків: вмираюча від тяжких пологів дружина селянина, залишила чоловіку п’ятьох сиріт; пьяница-сапожник та її бідолашна вмираюча дружина; десятник трудовий артілі, пригнічений зруйнованої балкою і умираючий з прощальним заповітом дружині; тяжка частка фабричного робочого, сделавшегося жертвою від нещасного випадку на фабриці, — такі характерні образи З. Але, показуючи картину страждань міської бідноти, вірші З. позбавили дієвого гніву. «Сумними пісні мої, як осінні дні», каже З. у одному з своїх віршів; «Мій стогін хворий звучить тяжелою тугою», — повторює він у іншому. З. чужий настроїв революційного селянства, знайшли вираження у віршах Некрасова і Курочкіна. З. вважав себе наступником і продовжувачем Кольцова і Нікітіна. Вплив Кольцова на З. носить більш формально, до Нікітіну ж вона близький органічно. До другої половині 70-х рр. З. дав кілька більш оптимістичних віршів, як «Ой, дубинонька, ти ухни» і «Страта Стеньки Разіна». Але суриковская «Дубинонька» носить занадто відвернений характер, а вірш про Стеньке Роззяво позбавлене будь-яких натяків, дозволяють перекинути міст від й далекого минулого до революційним подій 70-х рр.

Несмотря всі ці недоліки, у своїх оригінальних віршів З. висловив з силу стогони і скорбота придавленої міської бідноти. Популярність творів З. позначилася у цьому, що чимало його вірші розспівувались цієї біднотою і стали надбанням народних піснярів («Ех, ти, частка, моя частка», «Сиротою я росла», «Толокно», «Страта Разіна» та інших.).

Список літератури

I. Вірші І. З. Сурікова (Повне зібрання з портретом автори і биографич. нарисом М. А. Соловьева-Несмелова), 4 вид., М., 1884.

И. З. Суриков, Його життя й пісні. Сост. І. Бєлоусовим, М., 1923.

Песни, билини, лірика, листа до самородкам-писателям, М., 1927.

II. Марков У. Назустріч (Нариси та вірші), СПБ, 1878 гол. Новітня поезія).

Н-в М., І. З. Суриков, «Живописне огляд», СПБ, 1900, № 19 від 7 травня.

Козырев М. А., Спогади про І. З. Сурикове, «Историч. вісник», 1903, вересень.

Яцимирский А. І., З життя народного співака, «Освіта», 1905, № 4.

Его ж, І. З. Суриков (1841—1880) у ній своїх літературних наступників (по невиданий. матеріалам), «Російська старовина», 1905, квітень.

Скабичевский А. М., Історія новітньої російської літератури (1848—1908), 7 вид., СПБ, 1909.

Суриков І. З., в кн.: Російський биографич. словник, тому Суворова — Ткачов, СПБ, 1912.

Брусянин У., Поэты-крестьяне Суриков і Дрожжин, 3 вид., М., 1915.

Иванов А., Поет суму, «Щомісячний журнал», 1916, № 5.

Золотарев З., Писатели-ярославцы (вип. I), Ярославль, 1920.

Кубиков І., І. Суриков і Ф. Решетников, «Річ», 1916, № 3.

И. З. Суриков, «Літ. навчання», 1936, № 4.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.