Від Москви до Сталінграда

От Москви до Сталинграда.

ОБОРОНА МОСКВЫ.

30 вересня 1941 р. почалося чергове наступ гер манской армії. Німці примі няли таку ж тактику: замикали радянські армії у танкові «клещи».

Красная армія зазнала нові нищівні час жения. Дві армії потрапили до «ме шок» оточення під Брянськом і чотири — під Вязьмою. У пле ну виявилися близько 660 тис. чого ловек.

После цієї катастрофи часом між Моск виття і наступаючим листи кому майже залишилося військ. За інших — вони були слабкі й малочисленны.

Дорога на Москву для німців становила майже свобод на — столиця несподівано ока залась без захисту. Настали найгрізніші і важкі дні войны.

Но протягом двох тижнів, поки німці знищували оточений ных, радянський фронт був по стрункий наново. Сюди кинули останні сили, у цьому числі створені з добровольців частини народного ополчення. Ополченцями ставали мирні люди — робочі, службовці, інтелігенти. Ненавчені і пло мо озброєні, майже всі вони знищені були перших боях.

13 жовтня почалися ожесточённые бої з Москвою. У го в усьому цей час розійшлися чутки, що його готуються здати. Нача лася справжня паніка: бажаючі поїхати брали штурмом йдучи щие Схід поїзда. Частина населення пішки, підводами чи машинах рушила із міста. Припинив працювати міської транспорт, закрилися майже всі магазини, у деяких остав шиеся продукти роздавали бесплатно.

15 жовтня, у Куйбишев (нині Самара) переїхали більшість уряду та іноземних посольств. І. Сталін вирішив поки залишитися у Москве.

20 жовтня у Києві було запроваджено облогове становище. Москва придбала образ військового міста: вулиці перетнули ряди «їжаків» та інших протитанкових заграждений.

В початку листопада о боях настала невеличка перепочинок, і в І. Сталіна з’явилася несподівана думку — провести традиційний військовий парад. Як маршал Р. Жуков, 1 листопада Сталін викликав його та запитав: «Ми ще хочемо провести у Москві крім урочистого засідання в випадку годовщи ны Жовтня і парад військ. Як ви думаєте, обстановка на фронті нам провести ці торжества?». Жуков отве чал: «У якщо найближчими днями ворог не почне великого наступле ния…».

Заседание із нагоди річниці Жовтня відбулося 6 листопада о незвичному місці — в підземному залі станції позначок рв «Маяковська», однієї із найглибших станцій. На ньому виступив І. Сталін. У своїй промові він висміював нацистів: «Після цього люди, позбавлені совісті й честі, котрі мають мораллю живіт ных, мають нахабність закликати до знищення великої русич ской нації, нації Плеханова і Леніна, Бєлінського і Чернишевського, Пушкіна та Толстого, Глінки і Чайковського, Гірко го і Чехова, Сєченова і Павлова, Рєпіна і Сурікова, Суворо ва і Кутузова!».

7 листопада на запорошённой першим снігом Червоної площа ді відбувся військовий парад. Німці, зокрема і саме Гітлер, були неприємно вражені, почувши на радіо, що у Червоній площі проходить парад. Німецьке командування терміново від дало наказ своєї авіації бомбити Красну площу, але з мецкие літаки не зуміли прорватися до Москве.

Парад на присутніх справив величезне враження і радянських гра ждан. Те, що І. Сталін був присутній на параді на Москві і за ветствовал червоноармійців з президентської трибуни мавзолею, вселяло у яких впевненість і бадьорість. З Червоній площі вони йшли безпосередньо в фронт. Уся країна на радіо слухала мова Сталіна на параді. У ньому він також звертався не до комуністичним, а до патріотичним идеям.

«Война, яку ви ведёте, — сказав червоноармійцям, — є війна визвольна, війна справедлива. Нехай вдохнов ляет Вас у цієї війні мужній образ наших великих предків — Олександра Невського. Димитрія Донського, Кузь ми Мініна, Димитрія Пожарського, Олександру Суворову, Ми хаила Кутузова! Нехай осінить вас переможний стяг великого Ленина!».

Отстоять столицю було практично неможливо, якби в по міць не прийшли свіжі військові сили. У під Москву перекинуто частини з глибини країни, зокрема з Далекого Востока.

Там вони залишались у разі нападу Японії. Але радянський розвідник Ріхард Зорге повідомив, що поки «япон ское уряд вирішило не виступати проти СРСР ». Це дозволило пере вести під Москву нові під кріплення, які захисти чи столицу.

Особенно прославилася фінансовий боєць і прибула зі Сходу ді візія генерал-майора Івана Панфілова. 1б листопада у разъ їзда Дубосєково на Волоко ламском шосе купка бій цов-панфиловцев ціною свого життя чотири години відбивала танкові атаки. Німці не змогли пройти і зовсім втратили 18 танків. Який очолював цю групу політрук Василь Ділянок сказав слова, котрі почали згодом своеобраз ным девізом всієї оборони столиці: «Велика Росія, а відступати нікуди — позаду Москва». Газети писали про подвиг, який зробили 28 героев-панфи ловцев.

16 листопада німці продовжили успішне наступ. Німецькі генерали розглядали Москву чи в біноклі. Ос новной удару Москві припадав із півночі. Загін німецьких мотоциклістів прорвався в Хімки — на північну околицю столиці — де він знищили. Але що це перші заступники та по следние солдати противника, які дійшли до Москвы.

Тактика боротьби була на виснаження герман ских військ. Позаду Москви стояли три знову сформований ные радянські армії, Їх готувалися кидають у бій останньої миті, коли противник буде найбільше изнурён. І ось ніч із 5 на 6 грудня частини Червоної Армії почали потужне контрнаступ з усього фронту. Це було цілковитою несподіванкою для німецького командування. Москва, кото рую воно вважало майже побеждённой, раптово виявилася недо ступной. У результаті радянського наступу до початку січня гер манские війська було відкинуто на 100—250 кілометрів від столиці. Протягом грудня вони втратили вбитими понад 120 тисяч солдатів та офіцерів. Червона Армія визволила від ворога Калу гу і Калінін (Тверь).

12 грудня радянські громадяни почули московським радіо першу переможну зведення. Вперше вони побачили, що «не победимая німецька армія» терпить великі поразки. Побачив тепер це й усе мир.

ОТСТУПЛЕНИЕ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ У 1942 ГОДУ.

После перемоги під Москвою зі ветское керівництво вирішило, що час вирішального удару. Здавалося, німецька ар мія може повторити долю «Великої армії» Наполеона, розгромленої за зиму.

В січні 1942 р. відразу де вять радянських фронтів нача чи наступ на смузі про тяжённостью 2 тис. км. Однак майже всюди воно обернулося тяжёлыми поражениями.

Противник оточував і мрв милий наступали радянські ар мии. Так, під Ленінградом в «мішку» виявилася 2-га ударна армія генерала А. Власова.

Полным провалом закон чилось квітневе наступле ние у Криму. Натомість що звільнити Крим, зі ветские війська відступили з великими втратами (близько 200 тисяч жителів). 4 липня упав осаждённый Севастополь, непохитно що тримався від початку войны.

Одно із найбільших поразок радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня Червона Армія рушу лася на місто. Спочатку каза лось, що прийдешній наступ йде вус пешно. Насправді проти нік заманював радянські виття ска у боргову пастку. Три армії ока залисій у німецьких владних «кліщах». Близько 240 тис. людина потрапили до плен.

В Москві вважав, що головна удар противника ле тому 1942 р. буде знову нанесён столицею. Насправді Гіт лер вирішив наступати в цього разу на напрямку. Лі шити Радянський Союз перед бакинської нафти і кубанського хліба, вийти до Волзі — такими були його планы.

28 червня почалося рух німецької армії Схід. Перейшовши Дон, німці зайняли Ростов і до Кавказу. Тут сягнули перевалів Головного Кавказького хребта. Торішнього серпня не мецкие альпіністи навіть піднялися на Ельбрус, найвищу вершину Кавказу, і встановили там прапор зі свастикой.

Эти нові поразки залишили тяжке впечатле ние на радянських громадян. Ще ніколи сотнями років ворог не про никал не треба в глиб страны.

ПРИКАЗ «НІ КРОКУ НАЗАД!».

28 липня 1942 р. І. Сталін підписав знаменитий наказ № 227 наркома оборони, відомий під назвою «Ні кроку тому! ». У ньому говорилося; «Ми втратили більше 70 мільйонів населення, більш 800 мільйонів пудів хліба на рік і більше 10 мільйонів тонн металу у рік. Ми не маємо вже тепер переважання над ньому цами ні з людських резервах, ні з запасах хлеба. Відступати далі — отже пошкодити себе і загу бити водночас нашу Батьківщину… Тому потрібно від початку припиняти розмови у тому, що ми маємо можливості нескінченно отсту пать, що маємо багато террито вдз, країна наша великою і багата, населення багато, хліба завжди су дет в избытке».

Приказ зачитувався переважають у всіх військових частинах, і особливо моє найбільше враження на фронто виков виробляли слова: «Насе ление нашої країни, з і повагою що належить до Червоною Армією, починає раз зачаровуватися у ній, а багато проклинають Червону Армію через те, що вона віддає наш народ під ярмо німецьких гнобителів, а сама витікає на восток».

«Ни кроку тому! — кажи лось у наказі. — Таким тепер має бути наш головний при зыв. Треба наполегливо, до останньої краплі крові захищати кожен клаптик радянської землі і зажадав від стаивать його останньої віз можности».

Затем наказ перераховував нещадні заходи, які мають зупинити від ступление. Командирів, отсту які пили без наказу, віддавали під трибунал. Створювалися як і штрафні роти і батальо ны. Їх кидали на самі тяжё лые і небезпечні ділянки, «щоб дати їм спокутувати кров’ю свої злочину пе ред Родиной».

В тилу «нестійких ді візій» створювалися загради тільні загони, які були зобов’язані «у разі паніки і біс порядного відходу частин ді візії розстрілювати дома па никёров і боягузів». Ці загородзагони діяли майже кін ца війни — до листопада 1944 г.