Культ Адоніса

Культ Адоніса.

Л. У. Миронов Зрелище щорічного зміни землею в усі часи справляла на людей величезне враження і змушувала їх міркувати причинами настільки грандіозних і чудесних перетворень. Їх цікавість було позбавлене користі, оскільки навіть дикун неспроможна не усвідомлювати, наскільки тісно його власне життя пов’язані з життям природи.

Сейчас ми знаємо, які фізичні процеси стоять за сезонними змінами клімату. Ми також володіємо інформацією про зміни клімату у минулому. Первісні люди й не знали ні першого, ні другого: прихід весни чи зими було незбагненним дивом, були вони були впевнені у тому, що диво це повториться. На певному щаблі розвитку люди, мабуть, стали уявляти, що державні кошти запобігання загрозливою їм небезпеки перебувають у їх своїх власних руках що з допомогою мистецтва магії можуть прискорювати або ж уповільнювати зміну пір року. Тому робили церемонії і вимовляли заклинання, щоб змусити йти дощ, сонця, розмножуватися тварин і проростати рослини.

Со часом поступовий прогрес науки, рассеявший дуже багато близьких серцю людини ілюзій, переконав найбільш мислячу частина людства, зміна пір року не просто результатом магічних обрядів, що її основі лежить більш глибока причина, що вона управляє більш могутня сила. Тоді люди стали малювати собі зростання і увядяние рослинності як наслідок зростання чи зменшення сили істот божественного порядку, богів і богинь, котрі з манер людей народжувалися і помирали, вступали між собою у нього й залежить виробляли світ потомство.

Таким чином, більш давня магічна теорія пір року була витіснена, а точніше, доповнена теорією релігійної. Бо, хоча, тепер люди стали відносити зміни річного природного циклу переважно по рахунок змін, які з божествами, вони тим щонайменше прдолжали думати, що, роблячи магічні ритуали, можуть допомогти Богу, що є уособленням принципу життя, у боротьбі з протиставленим принципом смерті. Церемонії, що вони проводили із метою, були, власне своєму інсценівками природних процесів, яких вони хотіли сприяти відповідно до известнам принципом магії, що складається у цьому, що бажаного ефекту можна досягнути шляхом простого наслідування йому (закон магічного подоби).

И, оскільки тепер вони пояснювали коливання розвитку і прив’ядання, розмноження і розпаду одруженням, смертю і воскресінням богів, їх релігійні чи, скоріш, магічні містерії оберталися, переважно, навколо цих тим. Містерії ці інсценували плідний союз сил родючості, сумну смерть принаймні однієї з божественних подружжя та його радісне воскресіння. З змін, які приносять з собою зміна пір року, найбільш вражаючими і найважливішими в людини є зміни, пов’язані з життям рослинності. Вплив зміни пір року на тварин менш очевидно. Природно, що у магічних містерій, покликаних вигнати зиму і літо, основний наголос робиться на рослинний світ.

По-видимому, найширше і урочисто ці ритуали відбувалися у країнах східної частини Середземноморського басейну. Народи Єгипту й Західної Азії ототожнювали щорічне в’янення відродження життя, як щорічну смерть і наступне відродженням бога — Осіріса, Таммуза, Адоніса чи Аттиса, — що є уособленням життя, особливо рослинної. Культ Адоніса існував у семітських народностей Вавилона і Сирії, греки запозичили її в них приблизно в VII в. до зв. е. Справжнє ім'я божества було Таммуз, ім'я Адоніс походить від семітського слова adon («пан », «вже ») — поважна форма звернення щодо нього віруючих. У вавилонській літературі Таммуз фігурує як юного чоловіка чи дружину коханця Іштар, Великої Богини-Матери, яка уособлювала відтворюють сили природи. Хоча намекину року повертався до Аїду. На святах на вшанування Адоніса, які щороку справлялися у Західному Азії, і Греції, оплакувалася смерть бога. Жінки, одягнені в похоронні одягу, гірко ридаючи, несли його зображення кидали в морі або в водойми. На наступного дня часом святкували воскресіння Адоніса.

Центрами культу Адоніса у Західному Азії були Библос узбережжя Сирії, і Пафос на Кіпрі. Жителі міст поклонялися Афродиті, вірніше її семитическому двійнику — богині Астарті. Правителем цих центрів за переказами був цар Кинир, батько Адоніса. Библос вважався древнім містом в Фінікії, в незапам’ятні часи він грунтувався великим богом Ел, якого греки і римляни ототожнювали з Кроносом і Сатурном. У історичні часи це місто вважався священним місцем, релігійної столицею країни, певної фінікійської Меккою чи Єрусалимом. Библос славився святилищем Астарти, де посеред відкритого двору височів конусоподібний обеліск, священний символ богині. Святилище Афродіти в Пафосі (сучасної Куклии) відповідно до Геродоту побудоване финикийскими колоністами.

Возможно, проте, що місцевої богині родючості поклонялися цьому місці ще до його приходу финикийцев і прибульці ототожнили її з їхньою власною Астартою. Якщо два божества справді злилися за одну, ми можемо припустити, йдеться про різновидах Великої Богині материнства і родючості, чий культ з давніх часів був набув значного поширення. Припущення підтверджується архаїчністю зображення — конус чи піраміда здавна служили символом цієї богині практично у всій Західної Азії. Міф у тому, що половину (за версією третину) року Адоніс провів у підземному царстві, знаходить найбільш просте та природне пояснення в припущенні, що він символізував рослинність (передусім злакові) яка половину року проводить під землею, а іншу половину — їхньому поверхні. У річному природному циклі ніщо року наводить на думка про смерті Леніна і відродження, як в’янення рослинності восени і його поява світ з їхньої зв’язок як і міфі, і у ритуалі туманні і фрагментарні, з них дізнаємося, що рік Таммуз залишав землі і спускався в похмурий підземний світ, і щороку від його божественна кохана отправляляась шукати бога «в землю, звідки немає повернення, у помешкання темряви, де тильні двері й засув припорошені пилюкою ». Тимчасово її відсутності припинялося дію любовної пристрасті: люди і домашні тварини як забували про необхідності відтворення свого виду, живе перебував під загрозою вимирання. Спарювання в усьому тваринний світ була така був із Іштар, що він був можливе лише за її сприянні. Тому посланник бога Эа вирушав з дорученням звільнити цю богиню, носительку такою важливою функції. Сувора цариця загробного світу Аллатау, чи Ереси-Кигал, неохоче дозволяла окропити Іштар живої водою і відпускала їх у верхній світ, мабуть, разом із її возлюленным Таммузом.

С возврщением цих божеств пов’язувалося відродження природи. Історія і сумні обряди на вшанування Адоніса відомі нам більше з описів грецьких авторів, ніж з фрагментів вавилонській літератури. Позначившись у дзеркалі грецької міфології, це східне божество постає маємо як прекрасного юнаки, якого покохала богиня любові Афродіта. Коли Адоніс був немовлям, богиня сховала їх у скринька, і його передала за зберігання цариці підземного світу Персефоне. Але коли його Персефона відкрила скринька і побачила красу дитини, вона відмовилася повернути його Афродиті, хоча богиня любові сама спускалася до царства мертвих щоб викупити своє скарб з царства смерті. Суперечка між богинями кохання і смерті було вирішено Зевсом, котрий ухвалив, щоб Адоніс одну частина року проводив з Персефоной в підземному світі, а іншу — з Афродітою землі. За іншою версією Адоніс під час полювання було вбито вепром. Сама не своя богиня вирушила до Зевсу з проханням вивести душу коханого з підземного царства і у старе прекрасне тіло. Її бажання було виконано і відтоді Адоніс шість місяців проводив з Афродітою, але в другу половивесной.

Тесная зв’язок Таммуза зі злакові недвозначно дає себе знати описання його святкування, складеному арабським автором X століття. Описуючи обряди і жертвопринесення, принесені у різні пори року язичниками Харрана (Сирія), він повідомляє таке: «Свято Таммуза у середині місяця эль-Бугат (липень), тобто свято плачуть жінок. Це празник Та-Уза, справляемый на вшанування бога Та-Уза. Жінки оплакують його, оскільки господар жорстоко убив його. Він перемолов його кістки коло млина, і далі розсіяв їх за вітрі. ». Можна припустити, що у пізніші часи смерть Адоніса символізувала не природне в’янення рослин, які смерть рукою людини. Проте сумнівно, щоб із самого початку був просто хлібним божеством. У ранню епоху скотарі могли слід його божеством ніжної трави, пробивающейся після дощу, щоб дати корм голодному худобі.

А ще раніше включилися Адоніс, мабуть, служив втіленням духу горіхів і ягід, які певобытные люди збирали у лісах. Те, що Адоніс був богом рослинності, й раніше всього, посівів, найкраще доводять звані «сади Адоніса «- кошика чи горщики, наповнені землею. Вони саджали пшеницю, ячмінь, салат і різні види квітів. Протягом восьми днів жінки дбайливо доглядали за ними. Рослини швидко піднімалися, але, не володіючи розвиненою кореневої системою, так само швидко увядали. Після закінчення восьмиденного терміну їхніх, разом із зображенням померлого Адоніса, кидали у морі чи струмок. Найкраще вбачати у реформі цих «садах Адоніса «втілення виявлення яких його природи. «Сади «представляли Адоніса у його початкової, рослинної формі, тоді як статуї, разом з якими їх виносили і кидали в воду, зображували бога у його пізнішому, антропоморфному образі. Спочатку обряди, пов’язані з шануванням Адоніса, служили магічними засобами сприяння ростові, і оновленню рослинності. З цією метою певне, применялясь, гомеопатична, чи наслідувальна магія.

Быстрый зростання пшениці і вівса в «садах Адоніса «мав сприяти одностайним сходам, а занурення садів в воду служило магічним засобом забезпечення достатньої кількості животворної вологи. Розведення «садів Адоніса «з метою забезпечити родючість землі чи людей розповсюдили вкрай широко: аналогічні звичаї відомі у Індії, та у Європі. Наприклад, при одруженні брахманів у провінції Мадрас зерна п’яти (чи дев’яти) сортів злаків висівають в наповнені землею глиняні горщики. Протягом чотирьох днів наречений і наречена поливають їх, але в п’ятого дня піднялися паростки кидають у річку.

На Сицилії в день святого Іоанна юнаки та дівчата стають кумами. У деяких сферах дарують одна одній страви з пророщенными насінням. Той, хто здобув таке страву, висмикує потім із нього стеблинка і зберігає його з своїми найбільш дорогоцінними скарбами. Вважається, що така у такий спосіб зв’язок триває всю життя. Цілком можливо що, святої Іоанн у тих літніх обрядах замінив Адоніса. Християнство і культ Адоніса свяаны тісніше, ніж здається перший погляд. Досить зауважити, що гай, присвячена Адонісу лежить у Віфліємі, що означет «будинок хліба ». Важко підібрати зручний місце для Адоніса, який, очевидно, був богом посівів.

Как пише святої Ієронім, рідного міста Панове, Віфлеєм, перебуває у тіні гаї ще більше древнього бога, Адоніса, де він, де проливав сльози немовля Ісус, був оплаканий коханий Венери. Ієронім, втім, вважав, що у насправді гай Адоніса була посаджена язичниками після Різдва Христового у тому, щоб опоганити святе для Християн місце. Християнська церква запозичала багато свята в поганських релігій. Деякі запозичення подтверждатся навіть християнськими авторами. Так, невідомий сірійський автор християнського віросповідання повідомляє: «Батьки церкви перенесли святкування [різдва] з 6-ї січня на 25 грудня тож. У язичників був звичай тієї самої 25 грудня святкувати день народження сонця, на вшанування яку вони запалювали вогні. Християни також приймали участь у цих торжествах. Коли церковні влада зрозуміла, що християни зберігають пристрасть до цього свята, вони порадилися і вирішили, що справжнє Різдво має відзначати 25 грудня, а 6 січня — свято богоявлення (эпифании). Саме тому зберігся також звичай палити свічок до 6 січня. «.

То, що різдво має поганські коріння, мовчазно визнає блаженний Августин, коли умовляє братів у Христі святкувати вона не як язичники, тобто через народження сонця, а через те, хто створив сонце. Тому правдоподібно виглядає припущення, що великодні торжества, якими відзначаються смерть і відродження Христа, є насправді свято, присвячений Адонісу, який відзначалося Сирії той час года. поздние часи смерть Адоніса смволизировала не природне в’янення рослин.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.