Тричі йому «являлася любов»

Серце страсті.

Рвуть на часті.

Хто позаздрить.

Цій напасті?

І.Я. Франко[10, 52].

Коли читаєш твори І.Я. Франка, гортаєш сторінки його біографії, то бачиш перед собою полум’яного борця за волю, за справедливість, за народ. Так, він був таким: борець, бунтар, лідер. Але ж в житті є ще і особисте, ліричне, ніжне. Чи міг бути романтичним, мрійливим, лагідним І. Франко? Відповідь слід шукати, насамперед, в його творчості. Збірка «Зів'яле листя» Ї віконце в особистий світ поета. Читаючи цю збірку, розумієш: ніщо людське не було чужим і Франку-трибуну. Про це ж говорив М. Коцюбинський в 1908 році, виступаючи від просвітян: «Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ Ї лірична драма „Зів'яле листя“. Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові лірикові, співцеві кохання і настроїв.» [8, 181].

Кожному в житті випадає пережити кохання. Франкові, за його власними зізнаннями, доводилось переживати щастя закоханості тричі. «Тричі мені являлася любов» Ї зізнається поет у своїй поезії. Хто ж були ті, хто ставали причиною його «ліричної драми», його особистого щастя?

У листі до А. Кримського від 26 серпня 1848 року Іван Франко писав: «Ще в гімназії я влюбився у дочку руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тянулась 10 літ…"[2, 154].

Вперше вони побачилися, коли Ользі було 20 років. Разом з сестрою вона збирала етнографічні матеріали, дещо з цього було надруковано. І.Франко порадив сестрам взятися до літературної праці. Ольга добре знала німецьку, французьку мови, почала друкуватися під псевдонімом «Надєжда». Саме Ользі І.Франко присвятив свою першу збірку «Баляди і розкази"(1876). Вони листувалися, мріяли про спільну будучину, але арешт І.Франка розбив надії закоханих. Сам Франко в уже згаданому листі до Агатангела Кримського писав: «…батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878−1879рр. мені заборонили бувати в своїм домі, а в 1880р. примушували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича. Се був для мене важкий удар."[6, 53].

Цей удар Франкові витримати було дуже важко. Він не міг її забути. Пам’ятав усе життя. Присвячував поезії, згадував її в ліричних творах. «Як лілея біла» була для нього Ольга, тонкою лілеєю було його почуття до неї.

До речі, Ольжина сестра записала «Пісню про шандаря», коли вони збирали весільні народні пісні. Ця пісня так вразила Франка, що він на її сюжет написав п'єсу «Украдене щастя», у якій ставить проблему ціни особистого щастя. Кожен, хто кохає, сплачує її. Заплатив за щастя сильного першого почуття і Франко. Закохані повинні були розлучитися з волі батька Ольги. Ольга вийшла заміж без любові. У цьому шлюбі вона не була дуже щасливою. Коли Рошкевич овдовіла, то жила в дочки у Львові неподалік від будинку Франка. Спогади про кохання, про молодість, спільні сподівання, мрії жили у їхніх серцях завжди.

Рядки поезії «Тричі мені являлась любов» про Ольгу Рошкевич:

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана…

Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай…

[4, 41].

І.Я. Франко Ї людина, якій було багато дано: він умів боротися на суспільній ниві і водночас бути тонким ліриком, «співцем кохання і настроїв"[8, 182].

Вдруге запалав вогонь кохання в серці поета після зустрічі з Юзефою Дзвонковською. Це була дуже вродлива, розумна дівчина з передовими, оригінальними поглядами. Франко належним чином оцінив її вроду, критичний розум, сміливість поглядів. Він зрозумів про себе: після Ольги Рошкевич Юзефа Ї саме та жінка, яка могла б бути поруч, яку він хотів би назвати своєю дружиною. Багато молоді оточувало її, в їхнім домі завжди було людно і шумно. Їй часто зізнавалися в коханні. Але Юзефа всім відмовляла. Відмовила вона і Франкові. Чому? Спочатку він думав, що її шляхетність, аристократичне походження заважає їм бути разом. Він гадав, що вона гордує ним. Це справляло на нього важке враження. Він, ображений відмовою гордої панянки, пише:

Я й забув, що осінь холодна…

Але все виявилося зовсім не так. Ця друга — «гордая княгиня» — зізналася одному лише Франку, що не може бути з ним, тому що сама вона хвора на туберкульоз і не хоче бути тягарем для когось. Вона сама боролася з цією хворобою, і в цій боротьбі перемогла не Юзефа. Її не стало.

«І меркне світ довкола, і я лечу кудись в бездонну стужу й сльоту»,Ї писав Франко з болем, гіркотою, відчаєм. А щастя ж було так близько! Але… Не судилося… Знову «жмутки зів'ялого листя» осипаються до ніг поета. Свої переживання, страждання він вплітає в збіркубукет з листя, що в’яне… І такою журбою та смутком віє від рядків його поезій з «Зів'ялого листя»! І відчуваєш: Франко неперевершено тонкий, проникливий та ніжний лірик:

Мене рукою зимною вона.

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!».

І мовчки щезла там, де вічно темно…

[4, 41].

«Лірик високої проби», — говорив про поета М. Коцюбинський [8, 182]. І він мав рацію. Так воно і було…

… І втретє прийшло кохання до поета. Його обраницею стала звичайна дівчина, панянка, що працювала касиркою на пошті. Звичайна жінка незвичайної вроди. А краса для поета — це надто багато, щоб пройти повз неї і не спалахнути. І він спалахнув. Це кохання принесло Івану Франку чи не найбільше страждань. «Явилась третя — женщина чи звір?» І сам не міг зрозуміти поет. Вона «мов сфінкс у душу кігтями вп’ялилась і смокче кров, і геть спокій жене» [3, 630].

Це була Целіна Зигмунтовська (Журовська). Вона холодно реагувала на палкі почуття Франка. Байдуже ставилася до того, як він страждав, переживав, мучився. Для неї він був одним з багатьох залицяльників. Дівчина була холодною до тих поезій, які він їй присвячував. Вона просто не зрозуміла їх глибини, палкості, щирості. Їй було дивним те, що цей чоловік має таку вагу в культурному світі, що він відомий поет, що ним захоплюються, його читають, йому пишуть… Для неї він був одним з тих багатьох, кого полонила її врода. І шансів у нього не було, бо їй, звичайній, хотілося лише одного — достатку та спокою. Вона мала мету: вийти заміж за заможну людину і стати йому дружиною, про яку будуть піклуватися, і вона не знатиме матеріальних проблем. Звичайно, цих надто простих, земних речей Франко їй дати не міг. Заможним він не був, достатків та грошей не мав. От і не склалося. Про нерозділене кохання у Франка багато поезій. Одне з них «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» саме про дівоче «серце колюче терня», біль від якого ятрив душу поета, не втихав довго.

Целіна вийшла заміж за заможного чоловіка, спокійно жила в родині, маючи достаток та матеріальне благополуччя. Вона з полегшенням зітхнула, коли побачила поряд з Іваном Франком жінку — Ольгу Хоружинську, — яка стала йому дружиною. З одного боку Зигмунтовська була дещо жорстокою до поетових страждань. Вона не відповіла йому взаємністю, холодно реагувала на його твори, присвячені їй, керувалася лише холодними розрахунками, не давала І. Франку душевного тепла, просто не розуміла його.

З іншого боку син І. Франка Тарас у книжці «Про батька» згадував, що під час хвороби матері (Ольги Хоружинської) Целіна Зигмунтовська сім місяців жила у їхньому домі, доглядаючи за дітьми. «Вона замінила нам маму», — писав Тарас про неї дуже приязно. [9, 155].

У травні 1886 року І. Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Це сталося у Києві, де він студіював наукові матеріали. Цьому шлюбові сприяли друзі І. Франка, які розуміли: поряд з ним повинен бути хтось, хто б піклувався про нього, опікувався ним, підтримував. Вони і познайомили його з Ольгою — освіченою дівчиною, що закінчила Харківський інститут благородних дівиць та Вищі жіночі курси при інституті. Хоружинська вільно володіла французькою, знала німецьку, англійську, гарно грала на фортепіано. Любила музику, театр, літературу. Вона відповідала ідеалу дружини І. Франка — жінки «мислячої, розумної, чесної і переконаної» [7, 88].

Цей шлюб був несподіваним для галичан. Михайлина Рошкевич згадувала: «Як я бачила його на концертах і камерсах, то зауважила, що поступові панночки (таких не було багато) і гарні радо шукали Франкового товариства, він радо з ними розмовляв; панночки розраховували на нього… Було таке враження, що Франко приїхав, раптом закохався і раптом одружився» [7, 87].

Так у житті поета з’явилася дружина, що стала матір'ю його трьох синів (Андрія, Тараса, Петра) та дочки (Анни).

Ольга Федорівна Хоружинська була доброю матір'ю, вірною дружиною, невтомною помічницею. Допомагала йому в літературній праці, на свій кошт опублікувала книжку І. Франка «В поті чола», вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. [7, 53]. Але поезії він присвячував не їй. З його уяви все не йшла та, третя, що, «мов сфінкс» все ще ятрила його душу кігтями. У листі до А. Кримського І. Франко писав: «З теперішньою моєю жінкою я одружився не з любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою і то більше освіченою, курсисткою… Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку, польку, Целіну Зигмунтовську, і закохався в неї.

Отся любов перемучила мене довгих 10 літ. Після цього Вам буде зрозуміла п'єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів'ялому листі»" [6, 54].

Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя [6, 55]. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипало снігом його надії, сподівання: «Завмерли в серці мрії молодячі…» [6, 55].

Він не знайшов щастя з коханою, але був вдячний дружині за сім'ю, дітей, підтримку, допомогу… Їй він присвятив поезію «Моїй дружині». Хоружинська любила його, присвятила своє життя Івану Франку і цим дуже допомагала йому. Це стало його щастям, бо дало йому сім'ю, дітей, затишок.

А ті, інші, дали йому наснагу, поетичний злет, голос його душі та серцю. Кохання живило його почуття, говорило пристрасно, палко, ніжно в його поезіях. А допомагала говорити так закохано та гаряче його таланту, підтримувала його та була завжди поруч дружина Ольга Хоружинська.