Місце збірки «Зів» яле листя» в творчості Івана Франка. 
Іван Франко і Василь Щурат про збірку

У першому розділі даної роботи було подано інформацію про обставини особистого життя Івана Франка, що призвели до виходу збірки «Зів'яле листя». Ця збірка була результатом більш як десяти років життя, переживань, надій, страждань поета-лірика Івана Франка. 1886−1896 рр. були тим періодом, що сприяли появі цього шедевру — збірки «Зів'яле листя».

Як зазначає Петро Колеснік, головним мотивом, що об'єднує всі поезії є «кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, але такого, як свіжа, щойно заподіяна рана, а потім все більшого почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров’я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан ложного спокою та байдужості до всього, стан, од якого крок до самогубства» [3, 630].

Сам І. Франко зазначав, що його ліричні пісні є «найсуб'єктивнішими з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка» [3, 630].

У передмові І. Франко зазначає: «Герой отсих віршів той, що з них виявляє своє „я“, небіжчик, він „раз у своїм житті здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб“. Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосібний до практичного життя». А у другому виданні збірки (1911) Франко зазначив, що та передмова «не більше як літературна фікція. Давати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів не бачу потреби; мені здається, що й без автобіографічного ключа вони мають самостійне літературне значення» [3, 630].

У цій збірці об'єднано лірику поета 10 років. Ці десять років увібрали в себе стільки переживань, смутків, радостей, надій, сподівань! Про це свідчить і зміст цих поезій, і авторська передмова, і навіть назви поезій, назва підзаголовку. Підзаголовок називається «Лірична драма», що є свідченням того, що тут поєднуються лірика і драма. Дія відбувається не в зовнішньому, а у внутрішньому світі ліричного героя. Тому складною є композиція твору. Тут представлено і роздуми-медитації, і марення, і видіння, які виникають в уяві ліричного героя.

У передмові ж автор зазначає, що якось йому до рук потрапив щоденник самогубця, який позбавив себе життя через нерозділене кохання. От цей щоденник нібито й ліг в основу сюжету. Сучасні літературознавці дослідили, що справжнім автором щоденника може буди пан Супрун, що був закоханий в українську письменницю та діячку жіночого руху в Галичині Юлію Шнайдер, що користувалася літературним псевдонімом Уляна Кравченко.

Ще одним джерелом для написання цієї збірки були особисті переживання самого Івана Франка, про що в листі до українського науковця, письменника і перекладача Агатангела Кримського писав сам Франко.

Лірична драма «Зів'яле листя» складається з трьох «жмутків», кожен з яких містить по 20 поезій (до першого додається ще й епілог). Кожен із «жмутків» має сюжетно-композиційну завершеність: своєрідну композицію та розв’язку, розвиток дії, себто розвиток почуттів, переживань автора, кульмінацію та розв’язку (спад почуттів). Спад почуттів відсутній в останньому «жмутку», бо твір кінчається такою кульмінацією як смерть ліричного героя через самогубство.

Назва збірки говорить про втрачені надії, про трагедію нерозділеного кохання, про страждання самотнього закоханого, але у збірці звучить і інший мотив: звеличення кохання, піднесення його ідеалу, уславлення невмирущості, вічності людських почуттів, емоцій.

Ця збірка — спроба автора висловитися, поділитися наболілим, відболілим і болючим. Так буває в житті кожного. Кожна людина має право бути чуттєвою, безпорадною від рани нерозділеного почуття, безсилою і водночас такою прекрасною від того, що їй дано так кохати, сильною від того, що має стільки вогню в душі! Іван Франко дав волю почуттям, і вони розквітли таким цвітом, що навіть «зів'яле листя» вражає, хвилює, зворушує своєю прекрасною силою.

Щоправда, критика того часу прийняла цю збірку неоднозначно. Наприклад, поет і літературознавець Василь Щурат назвав її появу проявом декадансу в українській літературі. Декаданс — від французького decadanсe — занепад, течія в модернізмі, для якої характерні настрої приреченості, песимізму, безнадії, безвір'я, ідеї «мистецтва заради мистецтва». Його появу пов’язують з появою поетичної збірки французького поета Шарля Бодлера «Квіти зла». Така оцінка дуже зачепила та образила Івана Франка, і у відповідь він пише поезію «Декадент», що вміщена в збірці «Мій Ізмарагд», де поет наголошує на тому, що один трагічний момент з його життя не дає права називати його занепадником, декадентом, бо його творчість містить багато інших мотивів, тем, проблем. Його твори — це програма боротьби, а не занепаду, він сам — борець, а не декадент. Поет запально, гаряче заявляє своєму опонентові:

Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог.

Франко не зрікається ідей боротьби та активної позиції в житті:

Не паразит я, що дуріє з жиру, Що в будні тільки й дума про процент, А для пісень на «шум настроїть ліру».

Який же я у біса декадент?

[11, 93].

Такою була історія появи в житті Івана Франка збірки «Зів'яле листя». Ця збірка дала можливість побачити іншого Франка — чуттєвого, вразливого, ніжного, закоханого. Його почуття, переживання, настрої такі зворушливі, тендітні, красиві й мають такий запас сили, що зрозуміло одне: Франко-лірик не поступається Франкові-борцю. По-справжньому талановита людина талановита у всьому. Різноманітна, розмаїта, різнобічна, багатоголоса творчість Івана Франка — ще один доказ на користь цього твердження.