Брест-Литовский світ

Брест-Литовский мир

Все будова, який зводять нині німецькими імперіалістами в нещасного договорі, — не що інше, як легкий дощатий паркан, що у самому нетривалому часу буде нещадно сметен історією.

(Зинов'єв).

В радянської зовнішню політику, мабуть, був угоди більш тендітного, ніж Берестейський мирний договір, підписаний радянським урядом 3 березня 1918 р.; проіснувавши трохи більше 9 місяців, він був розірваний німецьким і радянським урядами, та, при капітуляції Німеччині першої світової війні, скасовано що й 116-й статтею Версальського договору. Із її легкої руки Леніна під назвою перепочинком договір зустрів відсіч й відвертий спротив домінуючій частини революціонерів, з одного боку, і патріотів России-с інший. Перші стверджували, що Брестський світ — це у спину німецької революції. Другі - що цю зраду Росії її союзників. І всі та інші, кожен зі свого, мали рацію. Проте за Брестському світі з незрозумілим нікому причин наполягав Ленін, що домоглася, зрештою, його подписания.

Вопрос про еволюції поглядів Леніна після приходу до влади жовтні 1917 р. і про тих цілях, які Ленін ставив собі доі після перевороту, є основним щодо історії Брестського договори та що з них більш загального питання про світову революцію. Було б помилкою вважати, що Ленін змінював свої думки залежно від обставин. Точніше вважати, що у будь-яку ситуації він вважав найкращий для реалізації своєї мети шлях. Ленін все своє свідоме життя вів боротьбу и, начиная приблизно від 1903 г.,-борьбу влади. Важче з відповіддю, потрібна по-рабському підкорялася йому влада для перемоги революції чи ж революція бачилася засобом досягнення власти.

Большевистское крило російської соціал-демократичної партії вірило в кінцеву перемогу соціалізму у світі. Відповідь питанням у тому, чи прийде світова революціянеодмінно позитивнийбудувався виключно на вірі в кінцеву перемогу социализма.

Однако в 1918 р. у відповідь це питання менш очевидний, як могла б здатися сьогодні. Одностайну думку соціалістичних лідерів Європи зводилося до тому, что в відсталою Росії не можна буде без допомоги європейських соціалістичних революцій ні побудувати социализма, ни втримати владу на будь-якої тривалий срок, хотя вже потому, что (як вважали комуністи) «капіталістичне окружение"поставит своєї неодмінною метою повалення соціалістичного уряду у Росії. Таким образом, революция у Німеччині бачилася єдиною гарантією утримання влади радянським урядом й у России.

Иначе вважав Ленін. У 1917 г., прорвавшись з швейцарського небуття і блискавично захопивши владу у России, он продемонстрував численним противникам (прибічників в нього та був почти), как недооцінювали він цього унікального людини —лідера нечисленної екстремістської фракції вже о РСДРП. Більшовизм не лише захопив владу у России, но реальним і єдиний плацдарм для наступу світової революции, для організації комуністичного перевороту усе ж Германии, от которой, как усіма соціал-демократами передбачалося, залежатиме кінцева перемога соціалізму. Тепер Ленін став відводити собі у світовому комуністичному русі зовсім іншого роль. Йому важливо вчинити світову революцію під своїм безпосереднім керівництвом України й зберегти за собою лідерство в Інтернаціоналі. Німецька революція відходила для Леніна другого план перед перемігшої революцією в России.

В світлі змінених поглядів Леніна на революцію у Німеччині, й необхідно розглядати історію Брест-Литовских переговорів грудня 1917 —березня 1918 рр., обернулася підписанням світу з Німеччиною й іншими Четвертного союзу. Позиція Леніна цих переговорах-отстаивание їм «тільзітського мира"ради «передышки"в війни з Гарманиейздається настільки естественной, что тільки і не перестає дивувати авантюризму, наивному і безтурботному ідеалізму усіх її противників —від лівих коммунистов, возглавляемых Бухариным, до Троцького з його формулою «ні война, ни світ». Правда, позиция Леніна здається розумної колись насамперед тому, що апелює до більшість людей понятиям: слабая армія неспроможна воювати проти сильної! Але це був психологія обывателя, но не революціонера! З цієї психологією не міг влади у жовтні 1917 р. й утримати її проти блоку соціалістичних партий, как утримав Ленін був у листопадові дні з допомогою Троцького. З цієї психологією взагалі не міг бути революціонером. З якихось причин, кроме Ленина, весь актив партії був проти підписання Брестського мира, причем більшість партійних функціонерів підтримувала «демагогическую"формулу Троцького. І хто б роздивлявся стан справ настільки пессимистично, как Ленин…

Революция і революціонери підпорядковувалися власним особливим законам. Ці закони більшістю населення сприймалися як незрозумілі і божевільні. Але відступивши з посади цих законов, революция гинула. Тільки них полягала її сила і бачить запоруку її перемоги. Ленін відступав від цих коштів законів заради утримання власної вертикалі влади і лідерства в світовому комуністичному русі. З погляду абсолютних комуністичних интересов, Брестский світ був катастрофою. Он, несомненно, убивал усі наявні шансы, сколько та їхні не было, на негайну революцію у Германии, а отже, і на революцію у Європі. В’язень всупереч волі більшості рев-партии Брестський світ був першим опортуністичним кроком радянського руководства.

По іронії долі получалось, что для перемоги Революції Росії було принести в жертву можливу революцію у Германии, а для успіху революції" у Германии, может быть, пришлось б пожертвувати радянською владою у Росії. Саме цей альтернативу включало у собі для радянського уряду Брестское угоду. Мирний договір з Німеччиною давав її уряду відому передышку, улучшал загальний стан країни. Як писали тоді ліві эсеры,"хлеб з окупованих Німеччиною областей змирював голодних німецьких робітників і солдатів із німецьким правительством".

Наоборот, отказ радянського уряду підписати світ військовому і общеполитическом відношенні для Німеччини вкрай невигідний і збільшував шанси на загоряння й вирвав перемогу німецької комуністичну революцію (так вважали самі німці). Тому німецькі ліві вже у грудні 1917 р. поширили заяву про том, что переговори щодо світі нададуть найнищівніше на ймовірну німецьку революцію і тож повинні бути отменены.

Первоначально вважалося, що з німецьким урядом більшовики затівають лише з пропагандистських міркувань й у відстрочки часу, а підписання договору. Либкнехт у своїй вказував, що й переговори «не приведуть до світу соціалістичному духе», необходимо «обірвати переговори, навіть якби довелося пащу їх {Леніна і Троцького} уряду». Ленін ж переговорах грудня 1917;марта 1918 жадав союзу, хотя б временному, между радянським і імперським німецьким правительствами, видя у тому єдиний спосіб зберегти владу у себе і розколоти єдиний капіталістичний мир, т. е. блокуватися з Німеччиною проти Англії та Франції. Либкнехт бачив заставу перемоги у німецької революції. Ленин-в грі на протиріччях між Четверним союзом й Антантою. Либкхнет був зацікавлений у том, чтобы Німеччина якомога швидше програла війну. Ленін, підписуючи сепаратний світ, був зацікавлений у тому, щоб Німеччина не програвала війни якомога довше. Він боявся, що радянська влада свергнута об'єднаними зусиллями Німеччині, й Антанти щойно на Західному фронті підпишуть світ. Але укладаючи Брестський світ образу і відтягуючи німецьке поражение, Ленин робив саме то, в ніж фактично звинувачував його Либкнехт: саботировал німецьку революцию.

Неудивительно, что висновок Брестського миру призвело до розколу у Комуністичній партії більшовиків і радянському уряд і до утворення лівої опозицій, причому у першій і останній раз опозиція ця відкритий і офіційно діяла всередині партії більшовиків як автономна організація та навіть мала свій друкований орган.

После підписання мирної угоди воєнних дій не припинялися і день, на більшу частину території колишньої Російської імперії. Німеччина пред’являла все нові й нові ультиматуми, займала цілі райони і города, находящиеся на схід встановленої договором кордону. Брестський світ виявився паперовим саме потому, что радянське і німецьке уряду не дивилися на договір серьезно, не вважали його окончательным, и, главное,-подписывали угоду не з бажання отримати світ, а тільки тому, щоб продовжувати війну, але в вигідних собі условиях.

В подальшому, до розірвання Брестського миру спочатку німецьким урядом 5 жовтня, а потім ВЦИКом 13 листопада 1918 р. (через 2 дні після капітуляції Германии), противники перебувають у стані «ні війна, ні мир»,(Троцкий).

Такое становище, за задумом Троцкого, было нічим іншим як перепочинком, готує більшовицьку партію ось до чого її етапу: революційної війні (лише перепочинок Троцького, на відміну Леніна, більшовики не платили угодою з «імперіалістами»). Ця революційна війна почалася почалася 13 листопада 1918 года.

Уже у перших дні більшовицького перевороту Ленін розійшлася з більшістю свою партію по питання, що стосується замирення: всупереч сподіванням соціалістів він виступив з принциповим згодою підписати з «империалистическим"германским урядом сепаратний, а чи не загальний світ. Не дивно, що найбільш простим поясненням ленінського кроку були взяті їх чекає ще до повернення Росію зобов’язання перед німецьким правительством.

Взаимоотношения між більшовицької партією і кайзерівським урядом у роки першої Першої світової довгий час залишалися для істориків загадкою. Сенсацією поширилися у світі дані про те, що німецьке уряд, був зацікавлений у якнайшвидшому ослабленні Російської імперії і виході останньої з війни, знайшло вигідним собі фінансування соцпартий (зокрема і ленінської групи), що стояли за поразки Росії у війні та що вели посилену пораженську пропаганду. Німецький соціал-демократ Едуард Бернштейн в 1921 г. писав, що Ленін та її товариші отримали від кайзерівській Германії величезні суми напевно перевищують 50 мільйонів німецьких золотих марок. Після завершення багато років у розпорядження істориків було передано документи, дозволяють глибоко й уважно вивчити став вже легендою питання німецькі гроші і пломбованому вагоні, в якому проїхав через Німеччину з Росією Ленін був у квітні 1917 р. Ще живі революціонери удивлялись:"Теперь зізнаємося, як наївні ми всі були раньше!".

Германское уряд підтримувало російських революционеров, т.к. не безпідставно вважало, що призведе до розпаду Російської імперії, виходу їх із війни" та висновку сепаратного світу, який обіцяли дати революціонери після приходу до влади. Німеччини ж це світ був потрібен хоча б тому, що у 1917 р. вона мала потрібними силами для ведення великої війни на 2 фронту. Зробивши ставку революцію у Росії, Німеччина на критичні для тимчасового уряду тижня підтримала ленінську групу, допомогла їй та інших «пораженцам"проехать через Німеччину до Швеції, отримала згоду шведів на проеэд емігрантів до фінської кордоні. Звідти залишилося зовсім уже й близько до Петрограда. Не дивно, що що трапився жовтні 1917 р. переворот гроші не для неї несподіванкою; справедливо чи ні, німецьке уряд дивилося на те що як у справа своїх рук.

Но Німеччина котра з такий легкістю окремо не змогла сягнути своєї мети, коли її інтереси не збіглися у ряді пунктів з програмою ще з однією зацікавленої сторони: російських революционеров-пораженцев, найвпливовішим крилом яких неможливо було ленінське (більшовики). У чому збіглися інтереси Німеччині, й революціонерів у тому вопросе?

Как і німецьке уряд ленінська група була зацікавлена поразку Росії. Хоча це й німецьке уряд більшовики бажали розпаду Російської імперії. Німці хотіли цього заради спільного ослаблення повоєнної Росії. Революціонери, серед яких багато вимагали відокремлення Російської імперії околиць ще й з національним міркувань, дивилися до зростання національних сепаратистських тенденцій (націоналізм малих націй) як у явище, тримав у прямій зв’язки України із революційним движением.

Совпадая в одних пунктах, мети Німеччині, й революціонерів у війні розходилися за іншими. Німеччина дивилася під час останніх як у підривної елемент і розраховувала використовувати їх задля виведення Росії з війни. Утримання соціалістів при владі не входила до планів німецького уряду. Ті ж дивилися на помощь, предложенную німецьким правительством, как на засіб в організацію революції" у Росії і близько Европе, прежде лише у Німеччини. Але революціонери знали про німецьких «империалистических"планах. У цьому, кожна зі сторін сподівалася переграти іншу. У остаточному підсумку, у цій грі перемогла ленінська группа.

Программа радянських соціалістів була абстрактна: революція. Програма Леніна була конкретна: революція у Росії власний прихід до української влади. Як людина, підлеглий власної мети, він брав усе те, що сприяло програмі, і відкидав, що заважало. Якщо Четверний союз пропонував допомогу, то остільки, оскільки ця допомогу сприяла приходу Леніна корумпованої влади, повинна бути прийнята. Якщо це допомогу могла опинятися за умов проголошення Леніним певної політичної платформи, то остільки, оскільки ця платформа сприяла досягненню основний мети: приходу Леніна корумпованої влади, вона повинна переважно вступити і оголошено. Німців цікавив сепаратний світ із Росією? Ленін зробив гасло негайного підписання світу і припинення війни основним пунктом його програми. Німці хотіли розпаду Російської імперії? Ленін підтримав революційний гасло самовизначення народов, допускавший фактичний розпад Російської империи.

Нужно віддати належне Леніну. Він виконав дане уряду обіцянку у години приходу корумпованої влади: 26 жовтня па з'їзді Рад він зачитав відомий декрет про мир. Для Антанти тому роль Німеччині жовтневому перевороті сумнівів не викликала. Вже 27 жовтня (9 листопада) лондонські газети, та й самі німці було неможливо довго зберігати мовчання, заявляючи, що російська революція не випадкова удача, а природний результат німецької політики. 9(22) листопада, виконуючи іще одна пункт угоди між більшовиками і Німеччиною, Троцький, як нарком закордонних справ, заявив про намірах радянського уряду опублікувати секретні дипломатичні документи. Теоретично публікація таємних договорів наносила збитки як центральним державам, і Антанті. Але оскільки секретні договори, мали ставлення до першої світової войне, были, естественно, укладено Росією з союзниками Францією і Англією, а чи не з Центральними державами, последние залишалися у виграші. 14(27) листопада німецьке Верховне командування дало свою згоду ведення офіційних переговорів про мир з представниками радянської влади. Початок переговорів не було призначене на 19 листопада (2 грудня), причому у заяві від 15(28) листопада радянське уряд указало, что у разі Франції, Великобританії, Італії, США, Бельгії, Сербії, Румунії, Японії та Китаю приєднатися до переговорів «ми переговори з німцями одни», т. е. заявив про підписанні сепаратного світу із країнами Четверного блоку. 20 листопада (3 грудня) російська делегація (28 людина) прибула в Брест-Литовск, где поміщалися ставка головнокомандувача німецьким Східним фронтом. Як місце для ведення переговорів Брест-Литовськ був обраний Німеччиною. Очевидно, что ведення переговорів на окупованій німцями території влаштовувало німецьке і австрійське уряду, оскільки перенесення переговорів нейтральний місто, наприклад, у Стокгольм, вилилося в межсоциалистическую конференцію, яка б звернутися до народів «через голови урядів» і визнати, наприклад, до загальної страйку чи громадянської війни. І тут ініціатива з рук німецьких і австро-угорських дипломатів перейшла до російської і європейським социалистам.

С радянської боку делегацію очолювали три більшовика (А.А. Йоффе, Л.Б. Каменєв, і Г. Я. Сокольников) і двоє лівих эсэра (А.А. Биценко і С.Д.Масловский-Мстиславский). З німецької боку переговори мала вести група військових на чолі з генералом Гофманом. Російська делегація наполягала на в укладанні миру без анексій і контрибуцій. Гофман хоч як мене заперечував, але за умови згоди на ці вимоги що й Антанти. Оскільки, як всім було зрозуміло, радянська делегація не уповноважена була Англією, Францією та переговори з Четверним союзом, питання загальним світі повисло повітря. До того ж делегація центральних держав наполягала у тому, уповноважена підписувати лише військове перемир’я, а чи не політичну угоду про. І за зовнішньої ввічливості обох сторін спільну мову знайдено не был.

28 грудня пленум Московського обласного бюро прийняв резолюцію з вимогою припинити мирні переговори з Німеччиною й розірвати дипломатичних відносин з усіма капіталістичними державами. Того ж день проти німецьких умов висловилося більшість Петроградського комітету РСДРП (б). Обидві столичні організації зажадали скликання партійної конференції до обговорення лінії ЦК щодо мирні переговори. Оскільки делегації ж на таку конференцію формували б самі комітети, а чи не місцеві організації РСДРП (б), лівим комуністам на конференції б забезпечене більшість. І Ленін, щоб уникнути поразки, став всіляко відтягувати скликання конференции.

Собравшийся в Петрограді 15(28) грудня общеармейский з'їзд по демобілізації армії, працював до 3(16) січня 1918 р., також виступив проти ленінської політики. 17(30) грудня Ленін становив при цьому з'їзду анкету з десяти питань про стан армії і його здібності вести реввойну з Німеччиною. Він сподівався заручитися згодою з'їзду ведення переговорів. Але делегати висловилися за революційну війну. Протягом 2 днів Раднарком обговорював стан армії й фронту. Раднарком прийняв того дня 18(31) грудня ленінську резолюцію, лише Ленін, щоб уникнути програвати бій, висловився за реввойну (щоправда —тільки рівні агітації), а чи не за розрив переговорів: резолюція РНК пропонувала проводити посилену проти аннексионистского світу, наполягати на перенесення переговорів Стокгольм,"затягивать мирні переговори", проводити всі заходи для реорганізації армії й оборони Петрограда і вестиме пропаганду і агітацію за неминучість реввойны. Резолюція не підлягала публікації. Ленін відступив на словах, але відстояв ведення переговорів, які були прерваны.

Против Леніна тим часом виступили очолювані лівими комуністами Московські окружною та міської комітети партії, а як і лави найбільших партійних комітетів Уралу, України, Сибіру. Фактично Ленін втрачав над партією контроль. Його авторитет стрімко падав. Питання світі поступово переростав на питання про владу Леніна на партії більшовиків, про вазі їх у уряді радянській Росії. І Ленін відчайдушну компанію проти своїх опонентів за підписання мира, за керівництво у Комуністичній партії, за власть.

Не доводиться дивуватися, що з загальному революційному підйомі Ленін опинявся у меншості. Більшість партійного активу виступило за неприйняття німецьких вимог, розрив переговорів і оголошення реввойны німецькому імперіалізму з єдиною метою встановлення комуністичного режиму на Європі. До того ж світ без анексій германію незгодна. На анексіоністський світ, здавалося, нічого не винні були погодитися лідери російської революції. Однак абсолютно несподівано для всієї партії глава радянського уряду Ленін знову виступив «за» —сьогодні вже за прийняття німецького ультиматума.

Свою точку зору він викладав у написаних у того самого дня «Тезах в питанні про негайному укладанні сепаратного і аннексионистского світу», обговорюваних на спеціальному партійному нараді 8(21) січня «18г., де були присутні 63 людини, переважно делегати III з'їзду Рад, що був відкритися два дні. Ленін передусім переконував слухачів у цьому, що укладання негайного світу більшовицький уряд впаде під тиском селянської армии:

«Крестьянская армія, нестерпно истомленного війною, після перших поразок —мабуть, навіть через місяці, а ще через тижня —скине соціалістичне робоче уряд. Так ризикувати ми маємо права! Немає сумніву, що наш армія в цей час геть у стані відбити німецьке наступ… Сильніші поразки змусять Росію укласти ще більше невигідний сепаратний мир, причем світ цей опиниться не соціалістичним урядом, а будь-яким другим.».

В період Брестських переговорів, як й у питаннях внутрішньої політики, підтримку Леніну надавав Троцький. Людьми невтаємниченими позиція Троцького пояснювалася слабкістю російської армії, яка слабла день у день. Тим більше що позиція Троцького стала інший. Він був за до того часу, поки ішлося про мир «без анексій і контрибуцій». І почав проти, з’ясувавши, доведеться підписувати аннексионистское угоду. Йому завжди був очевидно, що радянська влада може вести революційну війну. У цьому вся в нього з Леніним був розбіжностей. Він, проте, вважав, що коли німці не зможуть наступати. У цьому вся разом з Леніним розходився. Ленін робив ставку угоди з Німеччиною. Троцький —на революції у Німеччині й Австро-Венгрии.

В початку 1918 р. здавалося, що розрахунки Троцького правильні. Під упливом затягивающихся переговорів світ і погіршення продовольчої ситуації у Німеччини) і Австро-Угорщини різко зросла страйковий рух, яке переросло в Австро-Угорщини у загальний страйк, з російської моделі у ряді районів були утворені Ради. 22(9) січня, по тому, як дало обіцянку підписати світ із Росією і поліпшити продовольчу ситуацію, стачечники відновили роботу. За тиждень страйки паралізували берлінську оборонну промисловість, швидко охопили інші галузі виробництва та поширилися всій країні. Центром був Берлін, де, відповідно до офіційних повідомленням, страйкувало близько півмільйона робочих, вимагали замирення і проголошення республики.

В контексті цих подій Троцький і порушував питання про том,"не чи потрібно спробувати поставити німецький робітничий клас і німецьку армію перед випробуванням: з одного боку —робоча революція, объявляющая війну припиненої; з іншого —уряд, приказывающее з цього революцію наступать".

На партійному нараді 8(21) січня, присвяченому проблемі світу з Німеччиною, Ленін знову зазнав поражение: тезисы їх схвалено, навіть заборонили друкувати. Троцький вперше запропонував того дня не підписувати формального світу й у відомо, привселюдно заявити, що Росія вестиме війну, і демобілізує армию.

Известная як формула «ні война, ни світ», установка Троцького викликала відтоді багато суперечок і нарікань. Тим більше що, ця формула носила цілком конкретний практичний сенс. Она, с одного боку, струменіла з те, що Німеччина неспроможна вести великі наступальні дії російською фронте (иначе б німці не сіли за стіл переговорів), з другого —мала ту перевагу, що більшовики «в моральному смысле"оставались «чисті перед робітничий клас всіх країн». Крім того, важно було спростувати загальне переконання, що більшовики просто підкуплені німцями і всі що у Брест-Литовську —лише як добре розіграна комедія, у якій давно розподілені роли.

Ленин вперто наполягав на сепаратному угоді на німецьких умовах, але засіданні ЦК 11(24) січня, де він виступив з тезами про взяття світу, Ленін знову зазнав поразки. Формула Троцького було прийнято 9 голосами проти 7. Разом з тим 12 голосами проти 1 було винесено внесена Леніним (для порятунку свого особи) пропозицію «всіляко затягувати підписання мира»:Ленин пропонував проголосувати за очевидну всім істину, щоб формально саме его, Ленина, резолюція одержало більшість голосів. Питання підписанні світу у того дня Ленін не насмілився поставити голосування. З іншого стороны, 11 голосами проти 2 при 1 воздержавшемся було відхилено резолюція лівих комуністів, яка закликала до революційної войне.

Общепринято мнение, что, повертаючись у Брест поновлення переговорів кінці січня до зв. ст., Троцкий мав директиву радянського уряду підписати світ. Оскільки ніяких офіційних партійних документів домовленість Леніна й Троцького не існувало, залишалося припускати, що домовилися про чимось за спиною ЦК у власному порядку, і Троцкий, не підписавши німецький ультиматум, порушив дане Леніну слово.

Заседание політичної комісії у Брест-Литовську закінчилося 28 січня (10 лютого) в 6,50 вечора. Згодом, ще до його формального відповіді Четверного союзу на заяву радянської делегації, тобто. не знаючи, прийнята чи формула «ні мира, ни війни», Троцький телеграфував Леніну у тому, переговори завершено. 11 лютого в 17 годин в усі штаби фронтів російської армії переслана широка телеграма по підпис Криленка про яке припинення війни, демобілізації і «проходження військ з передових линии».

По поверненні до Петрограда Троцький виступив на засіданні Петроградського ради. Він зазначив, що Німеччина швидше за все не зуміє «вислати війська проти радянської республіки». Петрораду підтримав рішення радянської делегації у Бересті більшістю голосів. Днем раніше Виконком петроградського комітету партії також висловився за розрив переговорів із німцями, проти політики «паскудного світу». 30 січня до ст. за це виступив Моссовет. 23 лютого відбулося засідання ЦК РСДРП (б), що мала розглядати переданий совєцькому правітельству в 10,30 ранку німецький ультиматум. Термін ультиматуму минав через 48 годин. Ультиматум оголосив Свердлов. Радянський уряд мало погодитися на незалежність Курляндии, Лифляндии, Эстляндии, Финляндии й Україна (з якою мусила укласти світ); сприяти передачі Туреччини анатолійських провинций;признать невигідний для Росії русско-германский договір 1904 г., дать Німеччини право найбільшого сприяння торгувати до 1925 г., надати право вільного і безмитного виклику до Німеччини руди чи іншого сировини; відмовитися від будь-якої агітації і потужної пропаганди проти держав Четверного Союзу і на окупованих ними територіях. договір має був бути ратифікований протягом всього два тижні. Як писав Гофман, ультиматум містив всі вимоги, які лише можна було выставить.

Ленин зажадав негайного згоди на німецькі умови і Ющенко заявив, що у іншому разі піде у відставку. Слово потім взяв Троцький, сказавши, що, маючи Леніна на опозиції, не візьметься голосувати проти підписання світу. Його підтримали ліві комуністи Дзержинський і Йоффе. Але Бухарин і Ломів —проти. Сталін —прибічник Леніна —спочатку було против:"Можно не підписувати, але перевагу початку переговорів." Але Ленін переміг: 7 голосами проти 4 при 4 утрималися німецький ультиматум було прийнято. Разом про те ЦК одностайно ухвалила рішення «готувати негайну реввойну». Це була чергова поступка Леніна. Проте, перемога ленінського меншини під час голосування з такої важливого питання ввела ЦК у ще більше сум’яття, почалася паніка. Деякі вирішили подати у відставку. Троцький сказав, що він голосував інакше, знала, що його утримання поведе зникнення товаришів. Ленін погоджувався тепер у «німу чи відкриту агітацію проти подписания"только щоб не виходили з посад і поки що підписали світ. Але домовленості були безкорисними. Ліві комуністи ушли.

Совместное засідання ЦК РСДРП (б) і ЦК ПЛСР не було призначене на вечір 23 лютого. Протокол стоїть у ненайденных, и у тому, як відбувалося засідання, нічого невідомо. У 5,25 ранку 24-го числа засідання закрилося. Через години в Берлин, Вену, Софию і Константинополь передали повідомлення Раднаркому ухвалення німецьких умов і до Брест-Литовська повноважної делегації. 28 лютого делегація прибула до Бреста. На той час почали збуватися побоювання противників світу про самого том, что брестський ультиматум —це тільки початок диктату. Німці тепер вимагали передачі Турции, Карса і Батумі (хоча у перебігу війни території жодного разу займалися турецькими військами). Сокольников, очолював радянську делегацію, пробував був заперечити, але Гофман дав, що ніякі обговорення ультиматуму виключаються. 3 березня, в 5,50 вечора договір був підписано. У цієї проясненої хвилини назавжди приречена на поразка світова революция!

Оппозиция сепаратного світу партії і радянському апараті змусила Леніна змінити тактику. Він поступово перемістив акцент з «мира"на «перепочинок». Замість мирного угоди з Четверним союзом Ленін боровся тепер підписання нічого не зобов’язуючого паперового договору заради короткій, хоч удвічі дня, паузы, необходимой на підготовку до революційної війні. Під час такої постановки питання Ленін майже прав межа між собою і лівими комуністами. Розбіжність було нині у термінах. Бухарин виступав за негайну війну. Ленин-за війну після короткій перепочинку. Сепаратний світ зник з Леніна. Но, голосуя за передышку, сторонники Леніна голосували за сепаратний мир, не все понимая.

Как і формула Троцького «ні війна, ні мир"ленинская «передышка"была середньої лінією. Вона позволяла, не відмовляючись від гасла революційної війни, відтягувати її початок як завгодно довгий час. Залишаючи лівим комуністам сподіватися швидке оголошення війни, перепочинок загалом задовольняла прибічників підписання світу, передусім Ленина, т.к. давала можливість ратифікувати підписаний із Німеччиною світ образу і, пов’язуючи мирним угодою країни Четверного союза, оставляла радянської боці вільними руки для розірвання за першої можливості договору.

Что стосується Антанты, то з її погляду, намір більшовиків укласти сепаратний світ образу і розірвати т.а. блок з ній здавалося в 1918 р. актом безпрецедентного підступництва. Аби не допустити поводитися з урядом «максималистов"в Росії, не вірить у його здатність втриматися при владі, Антанта намагалася підтримати контакти з радянською владою хоча на неофіційному з метою переконати Радянське уряд спочатку не підписувати, а після підписання —не ратифікувати мирного договора.

В очах Антанти Ленін, проехавший через Німеччину в опломбованому вагоні, одержавши від німців деньги, был ставлеником німецького уряду, а то й прямим його агентом. Саме такими англійці французам пояснювали його прогерманскую політику сепаратного світу. Вочевидь формула Троцького не відокремлювала Росію від Антанти настільки категорично, как ленінське мирну угоду з Німеччиною, оскільки Троцький не підписував з Четверним союзом світу. Ленін, підписуючи світ, штовхав Антанту на війну з Росією. Троцький намагався зберегти балланс між двома ворожими таборами. Після 3 березня, проте, утриматися лінії було конче важко. Ленінська перепочинок, не позбавивши Росію від німецької окупації, провокувала на інтервенцію Англию, Францию, США і Японию.

Можно зрозуміти причини, якими Ленін, начебто, й тут вибрав самий ризикований для революції (і найменш небезпечний себе) варіант. Німці вимагали територій. Але де вони вимагали догляду Леніна від втручання влади, а були зацікавлені у Ленине, т.к. розуміли, що кращого союзника у справі сепаратного світу отримають. Антанту ж не цікавили території. Вона була зберегти чинним східний фронт. У союзі з Німеччиною Ленін утримував влада. У спілці з Антантою він втрачав її безумовно, як прибічник орієнтації на Германию.

Ленин завжди бачив взаємозв'язок дрібниць у революції і був битися за кожен її мить. Певне, те й відрізняло його від Троцького, споконвіку стремившемуся до недосяжному обрію і ставившего собі мети дня. Такий метою для Леніна на березні 1918 р. була ратифікація Брестського договору на Сьомому з'їзді партії, розпочатому 6 марта, и який створили спеціально для ратифікації мирної угоди. Він був представницький. У його виборах могли взяти участь лише члени партії, що складалися у ній близько трьох месяцев, т. е. ті, хто вступив у її ряди до Жовтневого перевороту. З іншого боку, делегатів з'їхалося мало. Навіть 5 березня був ясно, відкриється з'їзд чи ні було б він правомочним. Свердлов попередньому засіданні визнав, що «це конференція, нараду, але з з'їзд». І оскільки його язик не повертається назвати «черговим», він отримав титул «экстренного».

7 березня, у 12 годин дня з цим доповіддю съезду-о Брестському мире-выступил Ленін, котра спробувала переконати делегатів у необхідності ратифікувати угоду. Воістину дивовижним вважатимуться те що, що договору тримався в таємниці як делегатам з'їзду повідомлено ні. Тим більше що за знайомим сьогодні кожному Брестським світом стояли умови тяжчі, ніж Версальський договір. Що стосується територіальних змін Брест-Литовское угоду передбачало передачу Туреччини провінцій Східної Анатолии, Ардаганского, Карсского і Батумського округів; визнання незалежної України, отторгаемой від Росії та переданої під контроль Німеччини. Эстляндия і Лифляндия, Фінляндія і Аландські острова звільнялися від росіян військ та Червоної Армії і також переходили під німецький контроль.

На відібраних територіях загальною площею в 780 тис. кв. км. з населенням 56 мільйонів (1/3 населення Російської імперії) перед революцією перебувало 27% оброблюваної в країні землі, 26% всієї залізничної мережі, 33% текстильної промисловості, выплавлялось 73% заліза і вони, видобувало 89% кам’яного вугілля, перебувало 90% цукрової промисловості, 918 текстильних фабрик, 574 пивоварних заводу, 133 тютюнові фабрики, 1685 винокурних заводів, 244 хімічних підприємства, 615 целлюлозных фабрик, 1073 машинобудівних заводу і, 40% промислових робочих, які йшли тепер «під ярмо капіталу». Вочевидь, що всього цього можна було «побудувати соціалістичного хозяйства"(ради чого полягала брестська перепочинок). Ленін порівняв той інший світ з Тильзитским: у якому Пруссія втратила приблизно половини території і 50% населення. Росія —лише третини. Однак у абсолютні цифри територіальні і людські втрати були несравнимы.

Именно той інший світ і став захищати Ленін. Він зачитував свій доповідь, як класичний прибічник світову революцію, кажучи передусім про надії на революцію у Німеччини) і про принципову неможливість співіснування соціалістичних і капіталістичних держав. Фактично, солідаризувався з лівими комуністами за всіма основними пунктах: привітав революційну війну, партизанську боротьбу, світову революцію; визнавав, війна з Німеччиною неминуча, що організувати неможливо співіснування з капіталістичними країнами, що Петроград і Москву швидше за все доведеться віддати немцам, подготавливающимся для чергового стрибка, що «передышка"всего-то може протривати день. Але ліві комуністи від цього всього виводили, що можна оголошувати революційну війну. Ленін ж вважали, що передышка, пусть і в день, стоит третини Росії и, что істотніше —відійти від революційних догм. У цьому вся ліві комуністи ніяк було неможливо зійдеться з Лениным.

С відповідної промовою виступив Бухарин. Він зазначив, що російська революція або «врятовано міжнародної революцією, або під ударами міжнародного капіталу». Про світ тому доводиться говорити годі й говорити. Вигоди мирний договір з Германией-иллюзорны. Перш, ніж підписувати договір, треба розуміти, навіщо потрібна запропонована Леніним перепочинок. він стверджує, що вона непотрібна нікому для «упорядкування залізниць», в організацію економіки та «налагодження того самого радянського апарату», який «було неможливо налагодити протягом 4 місяців». Але якщо перепочинок береться лише з за кілька днів, то «шкурка вичинки не стоїть», оскільки у за кілька днів дозволити завдання, які перерахував Ленін, не можна: це потрібно мінімум, кілька місяців, а такого терміну не надасть ні Гофман, ні Либкнехт." Річ тут зовсім в тому, що ми протестуємо проти ганебних та інші умов світу — як таковых,-продолжал Бухарин, — чому ми протестуємо проти цих умов оскільки вони фактично цієї перепочинку нам не дають", т.к. відрізають від імені Росії Україну (і хлеб), Донецкий басейн (і вугілля), розколюють і послабляють робітників і робоче рух. З іншого боку, вказував Бухарин, договором забороняється комуністична агітація радянським урядом у країнах Четверного Союзу і своїх ними територіях, а це зводить нанівець міжнародне значення російської революции, зависящей від перемоги світову революцію. Після промови Бухаріна засідання було закрите. У дебатах за доповідями Леніна і Бухаріна виступило ще кілька ораторів, у цьому однині і противники підписання світу. Виступивши потім Троцький зазначив, що переговори з Німеччиною переслідували передусім мети пропаганди, і якби потрібно було б укласти дійсний світ, то ми не варто було відтягувати угоди, а треба було підписувати договір у листопаді, коли пішли шляхом найбільш вигідні для радянського уряду умови. Але Троцький не виступив проти ратифікації договора:"Я не пропонувати вам не ратифікувати його." Наступного день, 7 березня, Ленін пригрозив відставкою, якщо договір нічого очікувати ратифікований. Резолюція Леніна, отримавши більшість, про мир не згадувала, а обговаривала перепочинок на підготовку до реввойне. Публікувати таку резолюцію було неможливо, оскільки німцями було б сприймалася як розірвання світу. Тому Ленін наполіг складанні з'їздом поправки:"Настоящая резолюція не публікується у пресі, а повідомляється лише про ратифікацію договору". 14 березня, у нової столиці Росії —Москві —зібрався для ратифікації договору з'їзд Рад. Нею було присутнє 1172 делегата, зокрема 814 більшовиків і 238 лівих есерів. Спеціально для іноземних делегатів у кількості 1000 примірників було видруковано текст Брест-Литовського мирний договір. Після гарячих дебатів, завдяки кількісної переваги більшовицької фракції, попри протести меншовиків, есерів, анархістів-комуністів і лівих есерів, договір був ратифицирован.

Список литературы

«НАШЕ БАТЬКІВЩИНУ (ДОСВІД ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ)» Кулешов С. В., Волобуєв О.В.

«ПОСОБИЕ ПО ІСТОРІЇ СРСР». Для підготовчих відділень ВУЗов. Москва: Вища школа, 1984.

«ОЧЕРКИ РОСІЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ» Каштанів Сергію Михайловичу. Москва: Наука, 1989.

«ИСТОРИЯ СРСР» Дж. Боффе. Москва: Международные отношения, 1990.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.