Образ Чацького у комедії Горі з ума

Образ Чацького у комедії «Горі з ума».

«Головна роль, звісно, — роль Чацького, якого було б комедії, а, було б, мабуть, картина нравов».

(І.А. Гончаров).

Слід можу погодитися з Гончаровим. Так, постать Чацького визначає конфлікт комедії, обидві її сюжетні лінії. П'єса писалася на той час (1816- 1824 рр.), коли молодики типу Чацького несли у суспільстві нові театральні ідеї, настрої. У монологах і репліках Чацького, у всіх його вчинках виразилося те, що найважливішим стало й у майбутніх декабристів: дух вільності, вільної життя, відчуття, що «вольнее будь-яких дихає». Свобода особистості — ось мотив часу й комедії Грибоєдова. І свобода від старих поглядів на любові, шлюбі, честі, службі, сенс життя. Чацький та її однодумці прагнуть «мистецтвам творчим, високий, і прекрасним», мріють «в науки вперить розум, прагнучий пізнань», жадають «висока любові, перед для якої цілий… — прах і метушня». Усіх людей вони хотіли б бачити вільними і равными.

Прагнення Чацького — служити батьківщині, «справі, а чи не людям». Він ненавидить все минуле, зокрема рабське захоплення всім іноземним, догідництво, низкопоклонство.

І що саме бачить він навколо? Безліч людей, котрі шукають лише чинів, хрестів, «грошей, щоб пожити», не любові, а вигідною одруження. Їх ідеал — «поміркованість і акуратність», їх мрія — «забрати всі українські книжки так сжечь».

Отже, у центрі комедії — конфлікт між «одним розсудливим людиною» (оцінка Грибоєдова) та консервативною большинством.

Як завжди в драматичному творі, суть характеру головного героя розкривається насамперед у сюжеті. Грибоєдов, вірний життєвої правді, показав тяжку доля молодого прогресивного людини у цьому суспільстві. Оточення мстить Чацкому за правду, яка очі коле, за спробу порушити звичний спосіб життя. Улюблена дівчина, не зважаючи на нього, ранить героя найбільше, розпускаючи плітку про його божевілля. Ось парадокс: єдиний зі здоровим глуздом оголошено безумцем!

«Так! Протверезився я сповна!" — вигукує Чацький наприкінці п'єси. Що й казати це — поразка чи прозріння? Так, кінець в цій комедії далеко ще не веселий, але прав Гончаров, який сказав фіналі так: «Чацький зломлений кількістю старої сили, завдавши їй у своє чергу смертельного удару по якістю сили свіжої». Гончаров вважає, що роль всіх Чацких — «страдательная», але водночас завжди переможна. Але не знають про перемогу, вони сіють лише, а пожинають другие.

Дивно, що сьогодні неможливо читати без хвилювання страждання Олександра Андрійовича. Але така вже сила справжнього мистецтва. Звісно, Грибоєдову, то, можливо, вперше у російської літератури удалося створити справді реалістичний образ позитивного героя. Чацький близький до нам оскільки він написаний не як бездоганний, «залізний» борець за істину і благо, обов’язок і пильнували честь — таких героїв ми зустрічаємо у творах класицистів. Ні, він, і ніщо людське їй немає чуже. «Розум з серцем над ладу», — каже герой сам себе. Палкість його натури, яка часто заважає зберегти душевну рівновагу і холоднокровність, здатність закохуватися безоглядно, не дає йому бачити недоліки коханої, повірити у її любов до іншого — це такі природні риси! «О, обдурити мене неважко, сам себе дурити радий», — писав Пушкін в вірші «Визнання». Так, і Чацький зміг би сказати себе т. е. А гумор Чацького, його гостроти — як вони привабливі. Усе це й надає таку життєвість, теплоту цьому образу, змушує нас співпереживати герою.

І ще… Написавши свого сучасника, вклавши у комедії, як ми сьогодні вже показали, проблеми свого часу, Грибоєдов створив той час образ неминущого значення. «Чацький — декабрист», — писав Герцен. І він, звісно, прав. А ще більше важливу думку висловлює Гончаров: «Чацький неминучий при кожній зміні одного століття іншим. Кожне справа, яка потребує відновлення, викликає тінь Чацького». У цьому вся секрет вічної актуальності п'єси і життєвості її героїв. Так, ідея «вільної життя» воістину має невиліковним ценностью.