Концепція ноосфери. 
Ноосфера – новий етап еволюції біосфери, за вченням В.І. Вернадського

Одна з найбільш розроблених теорій ноосфери належить саме В. І. Вернадському Про історію самого терміна він писав: «1922/23 р. на лекціях у Сорбонні я прийняв як основу біосфери біогеохімічні явища… Прийнявши встановлену мною біогеохімічну основу за вихідне, французький математик і філософ бергсоніанець Е. Леруа у своїх лекціях у Коллєж де Франс у Парижі запровадив 1927 року поняття „ноосфери“ як сучасної стадії, яка геологічно переживається біосферою. Він підкреслював при цьому, що прийшов до такого уявлення разом зі своїм другом, видатним геологом і палеонтологом Тейяром де Шарденом». Це поняття розкривається так: «Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. В ній уперше людина стає найвизначнішою геологічною силою. Вона може і повинна перебудувати своєю працею і думкою сферу свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються все ширші й ширші творчі можливості. І, можливо, покоління моєї внучки уже наблизиться до їхнього розквіту». 7].

Зростання сили науки, на думку вченого, знало два основні етапи. Від XVII до початку XX століть вона була новим фактором всесвітньої історії, реальною історичною силою. У XX столітті наука стала силою геологічною й була усвідомлена як така в теорії ноосфери. До розуміння цього Вернадський підійшов під час Першої світової війни. Він зробив висновок, що в історії людства і в біосфері взагалі війна такої могутності, тривалості й сили — небувале явище, тому можна й потрібно розглядати такі явища як єдиний великий земний геологічний процес, а не тільки процес історичний. Вернадський дослідив різні напрями впливу науки на життя: на моральність, яка посилює гуманність у суспільному устрої; на соціальний прогрес (учений вважав, що соціалізм — найглибша і наймогутніша форма впливу наукової думки на хід суспільного життя); на техніку і технологію, які змінюють не лише суспільство, але й природу, і тому являють собою історичну й геологічну силу.

Вернадський бачив негативні явища в суспільному житті і в освоєнні природи, але вважав їх тимчасовими, сподівався, що з часом вони будуть усунені силою людського розуму, і на землі запанує ідеал, який ми маємо в структурі ноосфери. Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і працю задля самознищення. Ноосфера як небувалий стан планети будується людським розумом, який переживає, на думку вченого, найсильніший вибух творчості. Зважаючи на його масштабність, Вернадський вбачав у ньому грандіозне природне явище, оскільки сама людина — частина природи. Був переконаний, що наукова робота переломних епох, у тому числі й побудова ноосфери, має творчий, а не руйнівний характер. Загалом Вернадський розглядав ноосферу не як фікцію чи створіння віри, а як емпіричне узагальнення: ми вже увійшли в цей новий стан, він є реальністю, хоча як ціле ще не розбудований, свідчення чого — друга світова війна і страждання людей під час побудови соціалізму, який вводився у структуру ноосфери. [10].