Особливості літературного процесу в період українського культурного відродження ХIХ ст

Реферат на тему:

Особливості літературного процесу в період українського культурного відродження ХIХ ст.

У ситуації рубежу, яка вище вже була охарактеризована, коли українська мова зберігалася тільки в усному мовленні, і пізніше — в умовах урядових заборон і переслідування — процес становлення української літературної мови набув особливої важливості і особливої складності. М. Грушевський писав: «Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв"язок між інтелігенцією і народом…» Звідси — й особливості української літератури XIX ст. — народні теми творчості, реалізм і демократизм.

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарiвник».

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П. Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.

До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ «яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні - написані з гумором, другі - сентиментальні, треті - дають реалістичні картини (краща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська вiдьма»). Квітка-Основ «яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. «Його творчість, — писав М. Грушевський, — це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості». Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім «ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником І.Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи К. Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 р. у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.

Суперечливість духовного життя України того часу відбилася в творчості письменника, лінгвіста, історика, публіциста П. Куліша. Це ім «я майже на півсторіччя незаслужено було забуте, але зараз викликає пильний інтерес. Прихильник культурно-національного відродження, Куліш болісно шукав шляхи до нього: від нелегального Кирило-Мефодіївського товариства — до літературної діяльності у петербурзькій «Основі», від союзу з галицькою громадськістю — до надій на польську допомогу. Безперечним є значення його етнографічної збірки «Записки о Южной Руси», історичного роману «Чорна рада», тритомної історичної праці про національно-визвольну війну під керівництвом Б. Хмельницького «История отпадения Малороссии от Польши».

Демократичний напрям в українській прозі розвивала Марко Вовчок (М.Віленська). Її збірка «Народнi оповiдання», повісті «Iнститутка», «Кармелюк» приголомшують трагічною правдивістю картин кріпацького гніту, вражають образами простих людей. Російською мовою розповіді переклав І.Тургенєв. Т. Шевченко у вірші «Марку Вовчку» звертається до неї як до продовжувачки справи свого життя.

Твори знаменитого українського байкаря Л.І.Глібова в руслі демократичних настроїв того часу в алегоричній формі зображали безправ «я простих людей, свавілля поміщиків, лицемірство, святенництво.

С.Руданський закінчив медичний факультет Петербурзького університету і працював лікарем в Ялті у Криму. Популярність йому принесли «співомовки» — сатиричні невеликі вірші, діалоги. Тільки після його передчасної смерті Олена Пчілка та інші письменники зібрали й опублікували його чудові, в стилі народних пісень, ліричні вірші.

І.Нечуй-Левицкий створив у вітчизняній літературі жанр соціально-побутової повісті. Письменник, який багато років працював учителем в школах і гімназіях практично по всій Україні, чудово знав всі шари українського суспільства: життя селян після ліквідації кріпацтва, побут робітників, проблеми взаємин інтеліґенції і народу («Кайдашева сiм"я», «Микола Джеря»).

На революційно-демократичних принципах базувалася творчість Панаса Мирного (П.Я.Рудченко). Автор новаторських соціально-психологічних романів і повістей про народне життя, він підняв українську прозу до високого рівня художньої досконалості. Романи «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» (спільно з І.Біликом), повісті «Лихi люди», «Лихо давнє i сьогочасне», «Голодна воля», п «єса «Лимерiвна» та інші його твори — це величезна художня епопея, яка відображає життя українського народу протягом майже всього XIX ст., особливо у післяреформений час. Новим для української літератури в творчості П. Мирного було те, що головна увага приділялася внутрішньому світу героїв, їх переживанням, мотивам вчинків, еволюції поглядів.

Служінню ідеалам трудового народу присвятив творчість революціонер-демократ П. А. Грабовський, який помер на засланні у Тобольську. Розглядаючи літературу як «живу творчу силу суспільного руху», він створив прекрасні революційні вірші (збірки «Пролiсок», «З Пiвночi», «Кобза»).

У 70-і роки приходить до літератури І.Франко. Людина різносторонньо обдарована, він проявив себе в поезії і прозі, драматургії і публіцистиці, новелістиці і літературній критиці, історії й етнографії, філософії і політиці. Син селянина-коваля з-під Дрогобича, який насилу отримав можливість закінчити школу і гімназію, І.Франко так формулював своє кредо: «Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я відчував себе зобов"язаним віддати свою працю цьому простому народові». Своєму принципу Франко слідував і в літературно-видавничій діяльності (альманах «Друг» у Львові), і в політичній боротьбі (декілька разів був арештований за соціалістичні погляди, брав участь в заснуванні Української радикальної партії), але найбільш вражаюче і послідовно — в літературній творчості: ліричні збірки «З вершин i низин», «Зів"яле листя», історична повість «Захар Беркут», гостросоціальний «Борислав смiється», поема «Моїсей», психологічна драма «Украдене щастя». І.Франко багато зробив для зближення літературного процесу в Західній і Східній Україні, для розширення контактів з європейськими літературами (був обраний членом багатьох наукових товариств, перекладав Байрона, Гейне, Гете. а також визначних поетів і письменників різних часів італійської, французької, англійської, норвезької, чеської, словацької, польської, російської, німецької, давньогрецької, давньоримської, давньоіндійської та інших літератур світу).

Яскравим явищем української літератури була творчість Лесі Українки (Л.Квітка-Косач). Вона розірвала коло традиційної самобутньої тематики, збагатила українську поезію, драматургію образами світової історії, глибокими художніми узагальненнями, картинами зіткнення філософських, етичних ідей. У її вихованні, освіті яскраво проявилися національні традиції, які склалися до 70-х років. Батько — учасник руху «Громад», друг М. Драгоманова, мати — письменниця Олена Пчілка. І.Франко писав, що після шевченківського «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова. З разючою мужністю Л. Українка протистояла особистій трагедії - вже в дитинстві її спіткала важка, невиліковна тоді хвороба. Вимушена подовгу жити на Кавказі, в Єгипті, Італії, вона ніколи не замикалася на лікуванні, вивчала історію, культуру, традиції країн, куди привела її доля. Від лірики письменниця йде до поем («Давня казка», «Самсон», «Роберт Брюс»), і вінчають її творчість драматичні поеми («У катакомбах», «Касандра») та поетичні драми («Лiсова пiсня»).

У 90-х роках починається творчість М. М. Коцюбинського. У цей період він поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утверджувався на революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи.

Таким чином можна виділити такі етапи розвитку української літератури в ХIX ст.:

— рубіж XVIII-XIX ст. і початок XIX ст. — поява перших творів рідною мовою (перш за все «Енеїда»);

— 40−50-і роки XIX ст. — творчість Т. Шевченка й оформлення української літературної мови, головне місце у тематиці займає реалістичне змалювання народного життя;

— друга половина XIX ст. — широка палітра літературних жанрів, поглиблення соціального, поява психологічного аналізу, збагачення проблематики, ускладнення образного ряду, особливо у творчості І.Франка, Л. Українки, об «єднання літературного процесу в Західній та Східній Україні.

* * *.

Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати, як складалися долі українського відродження в XIX ст. Пояснити його закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи. На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись, що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап став етапом відродження української мови, виникнення національної літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної держави.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К.:Лыбидь, 1991.-398 с.

2. Історія української культури /За загал. ред. Г. Крип «якевича. — К.:Либідь, 1994. 656 с.

3. Ковальчук О. В. Українське народознавство. — К.:Освіта, 1992. испр. и перераб. / Гл. ред. М. Д. Аксенова. — М.: Аванта, 1999. 704с.