Принципи біомедичної етики

Для з’ясування соціально-психологічних реалій основних принципів біомедичної етики було проведено соціологічне дослідження (на базі Новоград-Волинського міськрай ТМО, 2015), завданням якого було:

• 1) визначити рівень інформованості про права пацієнтів у лікарів;
• 2) зробити оцінку дотримання основних принципів біомедичної етики лікарями.

За результатами нашого дослідження, в якому взяли участь 106 лікарів, виявлено, що значна частина лікарів оцінюють свої знання прав пацієнтів недостатніми. Найбільш інформованими серед них виявилися психіатри, а найменше — стоматологи.

Щодо знань конкретних принципів біомедичної етики, то результати наступні:

• • принцип автономії відомий 92% лікарів;
• • принцип «Не зашкодь» — 100%;
• • принцип блага — 93%;
• • принцип справедливості - 49%;
• • принцип людської гідності - 56%;
• • принцип інтегральності - 45%;
• • принцип уразливості - 67%.

Особливості прояву принципів біомедичної етики

У різних сферах медицини є свої особливості прояву принципів біомедичної етики, які залежать, в першу чергу, від суб'єктів взаємодії.

В офтальмології сучасний розквіт науки і практики нерозривно пов’язаний з прогресом офтальмологічної індустрії, що, у свою чергу, призвело до зміни принципів оцінки ефективності діагностики та лікування офтальмологічних хворих. У той же час комерціалізація медицини за рахунок зміщення акценту в бік економічної доцільності, внесла цілий ряд коректив у систему надання медичної, в тому числі і спеціалізованої офтальмологічної допомоги. У той же час використання вже напрацьованих рекомендацій медичної біоетики в офтальмологічній науці і практиці недостатньо, а основний постулат медицини «не нашкодь» часом просто ігнорують.

В даний час, якщо описати коло існуючих проблем в офтальмологічній науці і практиці, якому сьогодні потрібні чітко сформульовані, сучасні та обов’язкові для виконання вимоги, то воно виявиться досить широким.

Імплантація, клітинна і тканинна трансплантація, застосування нових фармакологічних препаратів, нових методів консервативного та медикаментозного лікування, нових видів мікрохірургічної техніки, з однієї сторони потребують обов’язкового експериментального обґрунтування, а з іншого — в певному обсязі клінічних досліджень на основі сучасних, обґрунтованих і чітко сформульованих критеріїв.

В цілому, ми вважаємо, що основне завдання медичної біоетики в офтальмології, і в медицині в цілому, — не допустити підміни принципів «відповідальності» (Г. Йонас), «моралі та духовності» на основі високого професіоналізму, на такі прагматичні поняття, як економічна доцільність, в якій зацікавлені більшість офтальмологічних клінік.

Якщо ж розглядати принципи біомедичної етики з точки зору пренатальної діагностики, то при всій своїй універсальності вони не можуть передбачити всіх організаційних і клінічних складнощів, з якими постійно доводиться стикатися лікарю. Так, якщо в 90-х роках минулого століття молекулярно — генетичний аналіз охоплював тільки кілька вкрай важких захворювань з обмеженим терміном життя хворих (муковісцидоз, міодистрофія Дюшена та ін.), то в даний час відома молекулярна основа декількох сотень спадкових захворювань з різним характером протікання і соціальними наслідками.

Перед фахівцями і самими батьками все частіше виникає два основних питання етичного характеру:

• — при наявності методичної можливості проводити чи не проводити пренатальну діагностику конкретних станів, ризик яких в родині є, але захворювання не має тяжкого перебігу?
• — переривати або не переривати вагітність при виявленні деяких варіантів патології?

Відповідь далеко не очевидна, якщо мова йде про захворювання з розумовою відсталістю різного ступеня, ризиком малігнізації нижче середньої (нейрофіброматоз, синдром Беквіта-Видемана та ін.). Однозначно рекомендації не можуть бути дані при виявленні каріотипів плодів з числовими і структурними абераціями статевих хромосом (порушення структури хромосом), при виявленні маркерних хромосом, при діагностиці захворювань, для яких вже є достатньо ефективні способи лікування (гемофілія, фенілкетонурія).

Також визначальним є і термін гестації при вирішенні питання про переривання у разі зараження плоду. Діагностика в 1-му триместрі допускає більш вимогливі підходи. Підтвердження діагнозу або несподіване виявлення патології в кінці 2-го або навіть 3-го триместру не завжди може служити приводом для переривання вагітності.

Таким чином, етичні аспекти пренатальної діагностики на сучасному етапі продовжують заслуговувати на пильну увагу фахівців. Невирішеність багатьох етичних питань у цій сфері пояснюється не стільки тим, що їм не надають належного значення, а швидше тим, що відповіді на них важкі та неоднозначні.

Фундаментальні проблеми сучасної біомедичної етики виявилися винятково близькими за своїм змістом до морально-етичних проблем, що виникають при дослідженні проблем психіатрії.

Особливу роль протягом всієї історії психіатрії зіграла дилема патерналістичного і антипатерналістичного підходів, що є наскрізною для всієї біоетики. Патерналістична модель взаємин лікаря і пацієнта припускає, що в умовах лікування, здоров' я і життя людини є, безумовно, пріоритетними цінностями, що етична позиція лікаря однозначно враховує, що «Благо хворого — вищий закон» і що повноту відповідальності за прийняття клінічних рішень лікар бере на себе. Антипатерналістична модель взаємин лікаря і пацієнта виходить з пріоритету моральної автономії пацієнта, в силу чого ключовою категорією такого підходу стає категорія прав пацієнта.

Затвердження патерналістських взаємин лікаря і психічно хворого сприяло самовизначенню психіатрії як самостійної медичної дисципліни, формуванню ставлення суспільства до «божевільних» як до хворих людей. Найважливіше етичне завдання в психіатрії - захист і гарантії громадянських прав божевільних осіб. Потенційно право на добровільне лікування визнається за кожним хворим, тобто у разі будь-якої госпіталізації лікар зобов’язаний спочатку (за винятком окремих, юридично визнаних, випадків психічних розладів) запитати «згоди хворого». Соціальний і гуманістичний прогрес у взаєминах сучасного суспільства і божевільних проявляється, насамперед, у тій винятковій ролі, яку набули у регуляції взаємин лікаря і пацієнта поняття «інформованої згоди» і «відмова від лікування». Ці поняття є похідними від принципу добровільності лікування, який в психіатрії набуває додатковий зміст — «презумпції компетентності». Етико-юридичний механізм, про який тут йдеться, є перманентною апеляцією до розумності, розсудливості, моральної автономії божевільного на всьому шляху його взаємодії з психіатричними службами.

В даний час все більш актуальним стає розгляд різних біоетичних аспектів стоматології. У зв’язку з цим ми можемо виявити основні моменти або загальні проблеми біоетики в цій сфері медичної діяльності: 1) специфічні біоетичні теоретичні розробки в стоматології; 2) визначення різних ситуацій у сфері відносин: лікар-пацієнт, лікар та інші суб'єкти лікувального процесу; 3) аналіз біоетичних компонентів наукових досліджень проведених в стоматології; 4) обговорення великої кількості клінічних випадків, в яких виявлені біоетичні проблеми.

У зв’язку з цим слід коротко охарактеризувати кожен з цих моментів.

• 1. У порівнянні з іншими галузями медицини, стоматології присвячено мало праць з теоретичної біоетики. Тому слід виявити головні дослідні орієнтири, потім конкретизувати основні проблеми та методологічні можливості їх аналізу.
• 2. Відносини між лікарем-стоматологом і пацієнтом — це проблема яка є постійно актуальною. Ці відносини, що виникли протягом двадцятого сторіччя, в останні десятиліття зазнають радикальних змін. Так, чітко зазначається динамічний процес переходу від патерналістських відносин до інформованої згоди. Цей новий тип взаємин являє собою загальну тенденцію сучасної медицини, проте більш категорично проявляється саме в стоматології. Чимало суперечливих ситуацій виникає в стосунках лікар — лікар, лікар — допоміжний персонал, коли неприпустимі регламентовані і поведінкові відхилення.
• 3. Наукові дослідження в галузі стоматології передбачають, також як і інші галузі медицини, розгляд біоетичних аспектів. Вони можуть мати різну природу залежно від досліджуваного об' єкта.
• 4. Клініко-біоетичні проблеми є найрізноманітнішими в стоматології. У багатьох випадках вони розглядаються в різних галузях медицини, як в загальних — терапія, хірургія, травматологія, так і в більш вузьких — медична естетика, біофізика, імунологія, трансплантологія та ін. Зупинимося на деяких з них.

По-перше, біоетичні аспекти щелепно-лицевої хірургії, що виникли в результаті втручань, коли радикально змінюється природний вигляд обличчя.

По-друге, ситуації в області трансплантології, коли пересаджують тканини від іншої людини (включно від трупів). У цьому випадку наслідки можуть торкнутися не тільки моральних принципів, а й цілий спектр інших проблем з області імунології, генетики, релігії, права.

По-третє, пересадка зачатків зубів (трупний дитячий матеріал) коли, крім біоетичних проблем, неодмінно постає запитання генетичних наслідків, можливо і для наступних поколінь.

По-четверте, проблема дослідження застосування препаратів і різних матеріалів у стоматології, які є недостатньо тестовані, заборонені, або з явними побічними діями.

По-п'яте, інтелектуально-моральний рівень лікаря, коли він сам повинен зробити вибір: направляти свої дії виключно в інтересах здоров’я пацієнта, або у бік матеріальної вигоди.