Життя гладіаторів.
Повстання Спартака
Раби працювали з ранку до ночі. За найменшу провину їх жорстоко карали. Особливо тяжкою була доля гладіаторів — рабів, яких використовували в різних видовищах для розваг та задоволення. Переможець повертався знову у свою школу-тюрму до наступного бою, і якому він теж міг загинути. Часом влаштовувалипоєдинки гладіаторів з дикими звірями — левами, тиграми, биками. Убитих гладіаторів служителі… Читати ще >
Життя гладіаторів. Повстання Спартака (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Гладіаторські бої представляли собою захоплююче видовище стародавнього Риму. Відомі бої, в які брали участь 300 пар бійців, Колізей міг вмістити 200 000 чоловік, глядачі готові були дивитися на взаємне вбивство людей по кілька днів поспіль. У чому привабливість подібного видовища, розмова окрема. Враховуючи наявність в сучасному суспільстві охочих подивитися на кориду чи розпилювання сусіда в черговому фільмі жахів, привабливість кривавих сцен нікуди не поділася, але це питання для психологів та соціологів. А ось звідки взялася сама ідея і що вона означала, цілком під силу розібрати на основі багатого історичного та етнографічного матеріалу, накопиченого сучасною наукою. [5,с.206].
Отже, найпростіше, що відомо вірогідно: спочатку люди билися один з одним у пам’ять про загиблого одноплемінники. Майбутні бої гладіаторів були просто поминальним обрядом. Ще на зорі Риму відбувалися подібні бої, в яких брали участь усі чоловіки, які знали покійного і здатні тримати в руках зброю. Про смертовбивства мови не йшло, просто була бійка до крові на згадку про загиблого.
Раби працювали з ранку до ночі. За найменшу провину їх жорстоко карали. Особливо тяжкою була доля гладіаторів — рабів, яких використовували в різних видовищах для розваг та задоволення. [2,c.53].
Найсильніших рабів віддавали у спеціальні гладіаторські школи, де вони вчилися володіти зброєю та битися один з одним. Від назви короткого меча — гладіуса, чким був озброєний такий раб, і походить слово «гладіатор». Гладіатори жили в казармах. Вони не мали сім'ї. На ніч їх замикали у камери, так що школа нагадувала в’язницю. Навчених гладіаторів у дні змагань випускали на арену цирку битися один з одним для розваги римлян. [6,c.169].
Гладіатори билися до смерті. Поранений гладіатор звертався до глядачів із проханням подарувати йому життя. Якщо глядачі опускали донизу великий палець, пораненого добивали. А якщо підіймали вгору руки — він залишався жити.
Убитих гладіаторів служителі (такі самі раби) гачками витягували зі сцени. Кров на землі засипали піском, тому слово «арена» означає «пісок».
Переможець повертався знову у свою школу-тюрму до наступного бою, і якому він теж міг загинути. Часом влаштовувалипоєдинки гладіаторів з дикими звірями — левами, тиграми, биками. [6,c.170].
Отже, життя рабів було справді важке і нестерпне. Вижити в такому становищі було майже неможливо.