Курс вітчизняної політекономії середини XIX — початку XX в. про методі економічного дослідження

Курс вітчизняної політекономії середини XIX — початку XX в. про методі економічного исследования.

Ю.И. Будович, аспірантка кафедри «Економічна теорія «.

Как вважає відомий дослідник історії економічної науки Г. Н. Сорвина, історія економічної думки містить повний набір незатребуваних раніше чи просто забутих ідей, які можна із користю застосовано у теперішньому. До одній з таких, з погляду, забутих ідей належить трактування методу економічного дослідження, яку вважали загальновизнаною до корінного перелому у розвитку громадських наук, що відбувся після подій Жовтня 1917 р. Відповідно до цієї трактуванням центральним ланкою процесу вироблення нової економічної знання вважався метод дедукції, інші ж методи (спостереження, індукція та інших.) розглядалися як допоміжні стосовно нього.

Как ми дізнаємося з популярних курсів вітчизняному політичному економії кінця XIX — початку XX в., дедуктивний метод перебував у уявному поясненні дослідником економічних явищ як результату взаємодії людей, які перебувають під впливом різноманітні причини. Люди керуються у вчинках певними спонуканнями і економічним принципом, використовують під час досягнення своєї мети закони природи, техніки і навички поведінки іншим людям, або підпорядковуються їм. Отже, дедуктивний метод грунтувався широкому застосуванні висновків природничо-технічних і соціальних наук. Як вже зазначали (див. «Вісник Фінансовій академії «. 2003. № 2. З. 72), метод економічного дослідження, у його колишньої трактуванні вигідно відрізняється від сучасного викладу тим, чим є практичний інструмент вироблення нового знання. Сучасне ж опис методу науки того результату це не дає, оскільки автори підручників трактують метод дедукції формально (як вихід із загальних положень приватного) і прагнуть передусім викласти суть відомих їм методів дослідження, не роз’яснюючи взаємозв'язку з-поміж них.

Наш аналіз показує, що цікавість до питанням методології науку й зокрема до її методу, має у вітчизняної економічної теорії самобутній характер. Бажаючи довести те й одночасно виконати завдання дослідження, винесену в заголовок статті, вирішили піти шляхом історичного аналізу.

Традиционно вважається, що першим економістом, задавшимся метою викласти ставлення до завданнях, предметі і методі економічного дослідження, був Дж.Ст. Мілль, автор низки спеціальних робіт, перша у тому числі - «Про визначення політичної економію газу й її методі «- вийшла 1836 р. Тим більше що, як виявилося, ще перший російський автор курсу політичної економії Р. Шторх у своїй «Курсі політичної економії чи викладі почав, що обумовлюють народне благоденство », яка вийшла 1815 р., формулює предмети наук, стосовних до государствоведению, однієї з них є політична економія.

Государствоведение ділиться у Шторха на дві галузі: предметом першої - соціології - є теорія, а другий — політики — практика. Політична економія у Шторха є частиною соціології. «Намагається відкрити природні закони, управляючі розвитком людського роду Мазуренків та регулюючі хід слідства, вона показує, як людина, яка у суспільстві, сягає задоволення всіх власних потреб, фізичних і моральних… «[1, із шостої]. Тут і далі цифра свідчить про джерело наприкінці матеріалу.

Шторх висловлюється й в питанні про методі науки, що складається з цих двох методів — спостереження та аналізу, під яким автори розуміє нічим іншим, як дедуктивний метод. Шторх вважає, що явища (факти), студійовані науками, формуються під впливом кількох причин, у своїй дію головних причин утворює загальні факти, а втручання другорядних причин — приватні факти. Завдання науки полягає у відкритті загальних фактів (загальних законів чи принципів). Воно здійснюється шляхом «ґрунтовнішого розуміння », підтвердженого спостереженнями, і навіть пояснення причин відхилень приватних фактів (винятків) загальних фактів. Причиною загальних фактів політичної економії є прагнення людей покращити своє долю, тобто. економічний принцип: " …Факти чи принципи можна довести приватними спостереженнями, усвідомити їх зв’язок і виводити їх укладання «[1, з. 15].

Источником фактів для економічних висновків Шторх вважає поточні спостереження, дані статистики, і навіть «пам'ятати історію та подорожі «. Шторх свідчить, що висновки політичної економії мають у своєму основі «підготовчі заняття »: потрібно вивчати людську природу, розуміти себе, вивчати юридичні закони та установи, вид країни, укладати надра сімейств, будувати висновки про достатку і жалюгідній кількості, освіті і забобонах, добродетелях і пороках.

Шторх підкреслює подібність методу політичної економію газу й математично-природничої грамотності, зазначаючи заодно й відмінності: " …Фізики і хіміки можуть, з власної волі, повторювати факти і що їх комбінувати, одне слово, можуть виробляти досліди, тоді як філософ, зайнятий політико-економічними фактами, змушений спостерігати їх такими, якими вони видаються «[1, з десятьма]. Далі, на думку Шторха, економічні закони, на відміну природних законів, неточні. Це з тим, що на відміну від фізичних фактів факти моральні, тобто. вироблені здібностями, потребами і волею людей, у яких політична економія засновує свої умови, не підпорядковуються вирахування. Чудовий висновок, який робить автор з різницю між фактами наук: «Цього спостереження досить, щоб показати непотрібність докладання алгебраїчних формул до політично-економічним показанням — як намагалися робити деякі письменники «[1, з десятьма]. Отже, Р. Шторх був першим у Росії критиком математичного методу у економічній теорії.

Вслед за Шторхом значне місце означеній темі приділяє А. Бутовский у своїй тритомнику «Досвід про народному багатстві або про засадах політичної економії «, яка вийшла 1847 р. У цілому нині його спектаклі з питань методології науки схожі на ідеями, висловленими Шторхом. Бутовский прямо говорить про необхідність обліку при формулюванні законів політичної економії законів інших соціальних наук, саме філософії, естетики, правознавства, в формі узгодження їх законів. «Втім, якого довіри заслуговує вчення, не що представляє подібного згоди?.. Чи можна схвалити, наприклад, мниму політичну економію, ниспровергающую правила моральності й порядок державний?.. «[2, з. XIV].

Помимо спостереження та аналізу Бутовский виділяє такі методи дослідження, у економіці, як порівняння і відволікання. Він також на значення би в економічному дослідженні самоспостереження вченого. Політична економія, вважає Бутовский, оперує розрядом фактів, «для розуміння які людина повинен, так сказати, ввійти у себе. Вони повинні шукати їх причини у власної природі, у її многоразличных спонукань… «[2, з. II].

В через відкликання вищесказаним слід зазначити, що сама Дж.Ст. Мілль не приділив у своїй знаменитому підручнику «Основи політичної економії «, яка вийшла 1848 р., спеціального місця питанням методології. Отже, у вітчизняній науці самобутній характер носить як сам інтерес до методології, а й традиція висвітлювати опікується цими питаннями саме у популярних курсах політичної економії. Зазначимо, проте, що цікавість до питанням методології науки після Бутовского затихає до 90-х ХІХ ст.

Новый виток у розвитку поглядів на методі економічного дослідження та інтересу до цій вічній темі в курсах політичної економії, мабуть, починається з «Підстав політичної економії «Д. Пихно, що світ 1890 р. Автор вже говорить про існування двох типів економічних законів — спільне коріння й специфічних. «Політична економія, під загальним ім'ям економічних законів, прагне пізнати: 1) як постійну й незмінну законоподчиненность господарських явищ, тобто. залежність їхнього капіталу від головних чинників господарської життя…, так і 2) закони історичного поступу господарства, тобто. спадкоємні видозміни господарського побуту історія і залежність цих видозмін від цього чи іншого поєднання господарських сил «[3, з. 9]. Пихно також свідчить про потребу використання знань законів техніки для пояснення господарських явищ. Політична економія «стосується технічних процесів… настільки, наскільки це необхідно з’ясування інших сторін господарську діяльність «[3, з 7−8-го].

Автор свідчить про складність економічного дослідження та причини цієї складності. Вона у цьому, що «політична економія, у 1-х, оперує явищами складними, тобто. викликаними сукупним дією багатьох взаємодіючих причин, у 2-х, господарські явища, як і всі соціальні, неможливо знайти досліджені шляхом штучного досвіду, выделяющего ті чи інші боку явища і що у ньому сили та котрий дає можливість досліджувати ці сили порізно й у довільних поєднаннях, в 3-х, у явищах беруть участь зовнішні сили природи й сили людського духу, а закони останнього становлять дуже складну й темний область «[3, з. 9−10].

Примечательно, що Пихно підтверджує традиційне для вітчизняному політичному економії негативне ставлення до математичного методу. «Виключне застосування відстороненого методу відриває науку від міцної грунту дійсною життя, позбавляє її надійного контролю, створює бідність теоретичної думки, що оперує кількома відверненими поняттями і чи позбавленої харчування, і призводить до помилковим логічним побудов, котрі хоч нагромаджуються одне інше з відомої логічного послідовністю, але не всі далі розходяться зі справжніми явищами. Тим паче немає майбутності спроби деяких економістів скористатися суто математичним методом, перетворюючи економічні питання у математичні теореми «[3, з. 12].

В «Курсі політичної економії «А. Чупрова (1892 р.) відроджується традиція приділяти значне місце питанням методології науки у її популярному курсі. Автор робить також спробу довести виклад методу науки до рівня практичної методики. Він ділить економічне дослідження втричі етапу: 1) спостереження, тобто. збирання фактів, 2) встановлення емпіричного закону, тобто. виведення у тому, що існують певні явища зустрічаються разом чи йдуть одне одним, 3) власне встановлення причинних залежностей між явищами. Найскладнішим є третій, етап.

В економічному дослідженні, вважає Чупров, індуктивний метод сам собою має лише мало, оскільки «прийоми досвідченого дослідження, у чистому їх вигляді можна застосовувати лише у поясненню таких фактів, де кожна дію пов’язані винятково з какою-нибудь однієї причиною. Однак у царині громадського життя такі факти становлять рідкісний виняток «[4, з. 42−43]. Тож у економіці «людська думку намагається віднайти і досліджувати найпростіші елементи явищ і далі вже показати, що з цих простих елементів складаються складніші феномени. Це — той прийом, що змушує фізика, вивчає складне рух тіла під впливом взаємодії кількох сил, досліджувати спочатку вплив кожної окремої складової сили «[4, з. 45]. У ньому й полягає дедуктивний метод. Метод аналізу, формально трактований у сучасній науці як мисленне розчленовування досліджуваного явища на складові, на наш перший погляд і полягає у виділенні окремих елементів складного явища.

К таким елементам економіки і сягають дії людей під впливом окремих причин. Закони цих дій встановлюються дослідником шляхом самоспостереження й чужі спостереження за на інших людей з урахуванням вивчення людських устремлінь, де превалює господарський інтерес, і навіть з урахуванням вивчення законів, виведених іншими науками. Закони інших наук повинні враховуватися тут оскільки, як зазначалось, в свої дії використовують цих законів чи підпорядковуються їм. Чупров пише: «В усіх життєвих найважливіших господарських явищах стоять як перші причини: по-перше, відомі властивості людського організму, по-друге, почування і звички людей, по-третє, умови зовнішньої природи, серед якої припадає діяти людині, і, нарешті, політичні установи, юридичний побут та інші боку громадської обстановки у тому вплив особистість «[4, з. 47].

На наступній стадії дедуктивного процесу «дoлжно визначити за законами причин, яке дію зробить дана їх сукупність. Це — процес обчислення: потрібно обчислити, як видозмінюється кожна гілка причин при з'єднаному їх дії… «[4, з. 45]. Він, з погляду, і як зміст методу синтезу, тобто. методу відтворення цілісної картини. «Шлях, за яким слід тут слідувати, у тому, спочатку пояснюється вплив головних основних причин, які виробляють явища, та був поступово вводяться другорядні чинники, і навіть вивчається, які ускладнення вносить в зроблений висновок участь цих останніх «[4, з. 49−50]. До головним основним причин віднесено дії людей під впливом економічного інтересу, і навіть природничих і технічних умов життя.

Чупров свідчить про гіпотетичний характер економічного закону. " …Усі висновки, отримані у такий спосіб, подібно висновкам фізика, мають лише гіпотетичний характер. Більшість положень політичної економії мають сили лише при наявності умов, що лягли основою виведення «[4, з. 53]. Крім того, зазначає Чупров, через надзвичайної складності господарських явищ економічна дедукція може вказати лише тенденцію у розвитку цих явищ.

Завершающая стадія дедукції залежить від перевірці. " …Мета її полягає у рішенні питання, чи справді дослідження охопило всі явища й вірно визначило їх сукупна дія. Якщо висновок буде згоден із результатом прямого спостереження, ми можемо безпечно довіряти йому, Якщо ж факти дійсною життя цілком чи частиною не підтверджують виведення, слід показати, якими впливами послаблюється або зовсім паралізується дію вивчених чинників «[4, з. 56]. Для перевірки дедуктивних висновків використовується узагальнення даних простих, статистичних і історичних спостережень, тобто. індуктивний метод.

После Чупрова вітчизняні економісти також прагнули уточнити зміст окремих методів дослідження. З іншого боку, популярнішою стає ідея розбіжності методів складових частин політичної економії (у сенсі), саме: теорії, історії господарського побуту та політики (науки про використання економічних законів). Вочевидь, на це вплинуло вплив виникнення в 80-ті роки ХІХ ст. знаменитого спору про методі науки між До. Менгером, засновником австрійської школи, і Р. Шмоллером, видним представником історичної школи. Ця суперечка загалом полягав в питання тому, яким має бути рівень абстрактності економічних законів, чи варто у яких враховувати конкретні особливості місця й часу. Дедуктивний метод, залежно від того, як вирішувалося це запитання, називався історичним або власне дедуктивним (абстрактним).

А. Ісаєв в «Засадах політичної економії «(1896 р.) стверджує, що з історичного дослідження та для економічної політики потрібен конкретно-дедуктивный метод, а теоретичного дослідження — дедуктивний. Виведені дедуктивно економічні закони, по Ісаєву, складаються під впливом однієї сили — самолюбства, як і дає становища, не що охоплює дійсність в усій повноті, але завжди істинні незалежно від часу й місця. Звідси й погляди Ісаєва про необхідність перевірки висновків науки практично. «Теорія політичної економії, побудована дедуктивно, дає точні, але гіпотетично вірні становища. Ці становища нічого не винні бути проверяемы на фактах чи відносинах дійсною життя, оскільки таке порівняння будь-коли може дати внаслідок повне подібність внаслідок впливу у кожному окремому разі сил, які послужили посилками для теорії «[5, з. 33].

Для теорії, вважає Ісаєв, непотрібна индуктивная перевірка. Але необхідна для пізнання історії господарського побуту та визначенням економічної політики: " …Установивши закони господарських явищ з допомогою найважливіших посилок, економіст засвідчується щодо характеру другорядних причин, фізичних чи духовних, політичних або громадських, які мають вплив на поведінка людей їхнє вічне прагнення багатством «[5, з. 35]. Індуктивний метод теоретично має значення передусім на формування понять (побудови типів явищ). По Ісаєву, «для побудови типів немає іншого шляху, крім індуктивної методи… І економіст, визначаючи гроші як знаряддя обміну і мірило цінності, зводить до цих небагатьом словами результати мільйонів спостережень над грошима «[5, з. 29−30].

В. Железнов у «Нарисах політичної економії «(7-ме вид., 1912 р.) зазначає, критикуючи позицію Менгера в методологічному суперечці, що «різниця між історичним і абстрактним методом не у цьому, що з допомогою першого ми пізнаємо «всю «дійсність, і з допомогою другого «частина «цієї дійсності, а окремій точці зору, з якою ми наближаємося її вивчення «[6, з. 80−81].

Интерес до індивідуальному явища зовсім не від означає, що «при історичному вивченні ми охоплюємо все індивідуальні риси явища, у кожному окремому випадку вони завжди нескінченні і невичерпні, ми відбираємо також тут лише деякі, саме ті, яких ми приписуємо відоме значення, які представляють нам інтерес з погляду будь-яких визнаних нами загальних цінностей («культурних цінностей «- держави, економічної організації, мистецтва, релігії, і т.п.) «[6, з. 81].

А. Мануилов в «Політичною економії «(1914 р.) уточнює кордону проведення дослідів у економіці. «При відомих умовах й у соціальної життя можливо ставити досліди з точністю, достатньої задля забезпечення наукового значення висновків. Наприклад, запровадження на фабриці скороченого робочого дня, за збереження тієї самої складу робітників і всіх інших умов праці, представляє досвід, який може привести дослідника до науковим висновків. Цим способом з’ясовано вплив тривалості робочого дня на продуктивність (успішність) праці «[7, з. 97−98].

Мануилов також зазначає, що «один і той ж становище часто може бути встановлене дедуктивним і індуктивним шляхом. Наприклад, те, що суперництво між продавцями товару взагалі призводить до зниженню ціни, то, можливо виведено із ланцюга силогізмів, але це ж судження в змозі з’явитися і результатом підсумовування даних досвіду «[7, з. 109].

Интересно, що у перших підручниках «пролетарської «політичної економії метод економічної науки ще трактувався як засіб індукції і дедукції, наприклад, в витримала багато видань початковому курсі політекономії (у питаннях і відповідях) А. Богданова. «Якими способами політична економія обробляє свій матеріал? / - З допомогою двох загальних прийомів, чи методів, що застосовуються ще й у всіх інших науках: у вигляді індукції і дедукції «[8, з. 27]. Але тут економічна дедукція трактується формально, і висновок від загального до окремого.

В наступні роки метод науки перетворюється на знайоме багатьом за підручниками марксистсько-ленінської політекономії перерахування методів дослідження (діалектичний метод, наукова абстракція, аналіз стану і синтез, індукція і дедукція, єдність історичного й будь-якого логічного підходів тощо.), у якому дедукція втрачає центральне ситуацію і сприймається як звичайний формальний прийом. Метод науки втрачає практичного значення.

Основная причина такий трансформації, можна вважати, у тому, що у марксистсько-ленінської політекономії «економічне «доказ висновків продала місце «філософському «доведенню. Методом отримання висновків стала найчастіше штучна припасування господарських явищ під категорії філософських законів із потрібною наслідком. Так, на підставі філософського закону відповідності форми змісту у науці робився висновок у тому, що успішний розвиток продуктивних сил неминуче зажадає громадської власності коштом виробництва. На його докази потрібно було лише оголосити зростання масштабів виробництва та взаємозалежності між окремими частинами економіки посиленням громадського характеру продуктивних сил, а відносини власності назвати формою, у якій відбувається це такий розвиток.

Интересно, що у англо-американської економічної теорії збереглася трактування методу науки як, власне, дедуктивного методу, але нею характерна трактування дедукції без роз’яснення роль ній положень інших наук. Тут під дедукцією розуміється висновок гіпотез з урахуванням випадкових спостережень, логіки чи інтуїції з наступної перевіркою їх у фактах. З чим ж нерозривно пов’язана таке трактування змісту дедукції у загниваючій західній науці? На думку, вона пояснюється лише тим, що з основний маси своїх висновків «економікс «використовує залежності, хто був встановлено понад сто тому і зв’язку яких з іншими положеннями інших наук просто «забули «або побажали згадувати.

В сучасної вітчизняної економічної теорії з кінця 90-х минулого століття проглядається тенденція повернення до розуміння методу економічної теорії як дедуктивного методу. Автори підручників дійшли висновку, що «стосовно буденною і технічних наук економічна теорія виступає… як споживач досягнень цих дисциплін… «[9, з. 47], наприклад, математики, техніки і технології, екології. У зв’язку з цим «економічна теорія враховує знання, досягнуті конкретними економічними науками, і навіть соціологією, психологією, історія і ін., без урахування яких отримані економічної теорією їхня думка може виявитися помилковими і хибними «[10, з. 27].

Представления у тому, що економічне теорія при формулюванні своїх висновків використовує закони інших наук, на погляд, є закономірними за умов, коли автори досліджень прагнуть наголошувати роз’ясненні зв’язку базових положень науки з сучасними проблемами економіки Росії. Не можна, наприклад, сформулювати актуальні нашій країні закономірності розвитку нафтогазової чи аграрної сфери економіки без знайомства з відповідними технічними і сільськогосподарськими науками, правом, політикою, та т.д. Використання законів інших наук, в такий спосіб, є методом дослідження економічної теорії, здійснюючої поворот до практики господарського управління.

И якщо вважати цю напрям розвитку базової економічної науки пріоритетним, то, певне, логічним буде звернутися до общепризнанному на початку ХХІ в. розумінню методу науки. Йдеться, зрозуміло, іде про механічному копіюванні її змісту з підручників столітньої давнини, йдеться про творчому розвитку його раціональних елементів з урахуванням останніх досягнень науки про пізнанні.

Список литературы

1. Шторх Р. Курс політичної економії чи виклад почав, що обумовлюють народне благоденство: Пер. з франц. Т. I. СПб.: Слов’янська печатня І.В. Вернадського. 1881.

2. Бутовский А. Досвід про народному багатстві або про засадах політичної економії: У три т. Т. I. СПб.: Друкарня Другого відділення власної Е.И.В. канцелярії, 1847.

3. Пихно Д.І. Підстави політичної економії. Київ: Т-во. печ. справи і торг. І.Н. Кушнерев і Ко (Київське відділення). 1890.

4. Чупров А.І. Курс політичної економії. М.: вид. М. і З. Сабашниковых, 1917.

5. Ісаєв А. А. Почала політичної економії. СПб.: Книжн. магазин А. Ф. Цинзерлинга, колишній Мелье і Ко. 1896.

6. Железнов В. Я. Нариси політичної экономии.М.: Друкарня Т-ва І.Дз. Ситіна, 1912.

7. Мануилов А. А. Політична економія. М.: Типо-литография Т-ва І.Н. Кушнерев і Ко. 1914.

8. Богданов А. Початковий курс політичної економії (введення у політичну економію). У запитання й відповіді. Харків: вид-во Пролетар, 1924.

9. Мікроекономіка. Теорія і російська практика: Підручник / Під ред. проф. О. Г. Грязновой і проф. О. Ю. Юданова. М.: ІТД «КноРус », 1999.

10. Економічна теорія (політекономія): Підручник / Під загальною ред. акад. В.І. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевої. М.: ИНФРА-М, 1999.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.