К питання господарському типі населення середньої Катуні в скіфське час

К питання господарському типі населення середньої Катуні в скіфське час

Миронов У. З.

В скіфське час територія Середньої Катуні була північної периферією ареалу поширення пазырыкской культури Гірничого Алтаю. Таке було зумовлено, передусім, природно-географическим чинником: там відбувається межа між остепненной зоною Високогір'я і зволоженій зоною Передгір'їв. Остепненная зона за своїми кліматичних умов більш придатна для отгонного (яйлажного) скотарства. У зволоженій ж зоні, де глибокий сніжний покрив утрудняє тебеневку малої рогатої худоби (м.р.с.), більш поширене стойловое скотарство (Шульга, 1994, с.48−60). Від типу господарської діяльності залежить спосіб життя. Тому населення остепненной зони було полукочевым, а населення зволоженій зони була близькою до осілому.

Долина Середньої Катуні в природно-климатическом плані не однорідна: північна значна її частина входить у зволожену зону, а південна — в остепненную. Кордон між зонами відбувається на районі з. Чемал. Про різному спосіб життя населення цих зон свідчать і такі археології. У північній частині долини сконцентрована переважна більшість поселень (23 поселення між селами Чепош і Элекмонар), а південній частині переважна більшість пам’яток — це могильники.

Но поселення, хоч і нечисленні, є і остепненной зоні, зокрема. і Середньої Катуні. Матеріали з цих поселенческих комплексів (зокрема, дані остеологического аналізу) можна використовувати для з’ясування типу господарства місцевого населення скіфське час.

Для вирішення цього завдання необхідно було порівняти відсоткові співвідношення кісток диких і свійських тварин, і навіть порід худоби отарі з поселень з остепненной зони Середньої Катуні з показниками з поселень з зволоженій зони Середньої Катуні, з одного боку, і з поселень з остепненной зони інших ра-йонів Гірничого Алтаю, з іншого. З першої зони мною було взято матеріали поселень Сары-Бел (прибл. 18 км південніше Чемала), Тыткескень-3 (прибл. 20 км від Чемала) і Кара-Тенеш (прибл. 50 кілометрів від Чемала) (Кирюшин Ю. Ф. та інших. 1995, с.6−19; Кунгуров А. Л. 1994, с.43−58; Погожева А. П., Молодин У. І. 1980, с.92−98). З другий — матеріали поселень Партизанська Котушка, Аскат-2 і Элекмонар-4, та якщо з третьої — Кастахта-3, Чорний Ануй-3 і Куротинский Лог-1 (Гальченко А. У., Шульга П. І. 1992, с.94−106).

Основным заняттям населення Гірничого Алтаю в скіфське час був скотарство. Частка кісток свійських тварин на поселеннях зволоженій зони становить середньому 78,5%, а остепненной — 88,1%. Менша чисельність череди собі на увлаженной зоні порівняно з остепненной компенсувалася, очевидно, більшої часткою полювання у господарстві (майже 2 разу). У цьому тлі цифри, отримані внаслідок досліджень поселень Сары-Бел (47,1%), Тыткескень-3 (70%) і Кара-Тенеш (78,8%), кажуть про близькість цій території за цим параметром більше до зволоженій зоні.

Крупный рогатий худобу (к.р.с.) в зимовий період підгодовувався і навіть утримувався у стійлах, що можна лише за певної міри осілості. Тому його частка у зволоженій зоні (загалом 23,4%) трохи вища, ніж у остепненной (18,5%). На поселеннях Сары-Бел і Тыткескень-3 частка к.р.с. близька до такого показнику з зволоженій зони (22,2% і 23%). І це дані про к.р.с. з Кара-Тенеш (4%) істотно вибиваються з цього ряду, що наближає його до поселенням остепненной зони Центрального Алтаю.

Доля кісток коня на поселеннях зволоженій зони загалом дорівнює 51,5%, а остепненной зоні Центрального Алтаю — 40,1%. Це з можливістю коней тебеневать і за глибокому снігові, що робить її більш корисною в зволоженій зоні. Можливості ж тебеневки м.р.с. таких умов значно скорочуються. Тому і частка у отарі в зволоженій зоні становить середньому 25% проти 41,5% в остепненной Центрального Алтаю. Дані кістках коні Пржевальського й м.р.с. з поселень Сары-Бел (55,5% і 22,2%), тыткескень-3 (46% і 31%) і Кара-Тенеш (27% і 69%) показують, що й сары-Бел вписується до рамок поселення зволоженій зони, Тыткескень-3 займає проміжне становище, то Кара-Тенеш з урахуванням значної похибки під час розрахунків явно належить до остепненным поселенням. Це й суттєво більшої відмежуванням його від кордону з зволоженій зоною (прибл. 50 км), ніж в двох інших поселень.

Подводя підсумок вищевикладеному, можна припустити, що, що в скіфське час на поселеннях Сары-Бел і Тыткескень-3 у господарському плані невідь що суттєво відрізнявся від жителів зволоженій зони Середньої Катуні. А населення, що залишило верстви скіфського часу поселенського комплексу Кара-Тенеш, на кшталт господарства було значно ближчі один до кочовикам Центрального Алтаю. Тому ділянку долини Середньої Катуні між ріками Чемал і Эдиган можна як район переходу від типу господарства, більш властивого зволоженій зоні, до типу господарства, властивого остепненной зони, тобто. від полуоседлого до полукочевому скотарству.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.