Цикличность як закономірність економічного развития

смотреть на реферати схожі на «Циклічність як закономірність економічного розвитку «.

Нові реалії російської економіки спонукають до певного переосмислення багатьох, вже, начебто, цілком усталених трактувань теоретичних проблем. Один із яких — цикли і кризи. На сьогодні їх пояснення звільняється з політизованих оцінок, зокрема від однозначно негативного тлумачення циклічності розвитку та її наслідків. Останнє дедалі більше розглядається з позицій об'єктивної нерівномірності інвестиційного процесу, ставлять у зв’язку з протіканням як малих циклів, а й про довгих хвиль («хвиль Н.Д.Кондратьева»). Разом із цим у перегляді, про який мова, часом допускаються невиправдані захоплення. Тут насамперед слід сказати про спроби автоматичного перенесення циклічною характеристики нашу сучасне вітчизняне господарство. Правильно, звісно, що кризові процеси ми маємо, й чимало. Але вони не «вписуються» в картину циклу і мають іншу природу. Немає сенсу доводити, що неправильне її розуміння створює перешкоди шляхах пошуку виходу з роздираючого Росію глибокого економічної кризи. З сказаного є, здається, сенс вкотре звернутися до кількох ключовим теоретичним положениям.

Цикличность ніж формою руху ринкової экономики По суті тут йдеться про безперервних коливаннях ділову активність, взлётах і падінь ринкової конъюктуры, чергуванні переважно екстенсивного (фаза піднесення) й переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного зростання. Епіцентр циклічного руху — економічний криза, у якому позначається межа й те водночас можна знайти імпульс економічного зростання. Криза, в такий спосіб, привсех його руйнівних проявах виконує стимулюючу, «очисну» функцію, даючи початок переважно інтенсивному типу економічного зростання, служить найважливішим елементом саморегулювання ринкової економіки. Глибинним процесом, впливає на тривалість та глибину циклічних коливань, є рух інвестицій. Криза утворює вихідну базу для нових масових капіталовкладень. По-перше, оскільки він, знецінюючи основний капітал, створює цим умови для відновлення виробничого апарату. По-друге, він спонукає до того що, щоб таке відновлення відбувалося новому технічної базі, що дозволяє витрати виробництва та відновити докризовий, та був забезпечити й вищий рівень прибутку. Розчищаючи шлях до масових інвестицій на новому технічному рівні, криза «штовхає» економіку переходити на нову, перевищує колишню, фазу. Криза, в такий спосіб, завершує період обороту більшості індивідуальних капіталів і дає початок новому циклу обороту. Здійснюється як заміна, а й відновлення осного капіталу. Моральний знос техніки і динаміка науково-технічного прогресу такі, що роблять оновлення несинхронным стосовно масштабам всієї економіки. Додаткову нерівномірність саме й надає масовому оновленню основний капітал мінливість конъюктуры. Тому реальний циклічний процес постає складним явищем, обусловливаемым пов’язаними собою чинниками — оборотом основний капітал, науково-технічний прогрес, динамікою кон’юнктури. Для розуміння даного циклу і дружина мають вивчатися всі ці фактори у конкретних значеннях і динамике.

Малі та великі цикли економічного развития.

Для ринкової економіки характерні як малі (до 10 років), а й великі цикли з довгостроковими тенденціями («хвилями»). Їх довжина становить приблизно 50−60 років, і над ними також включаються понижательная і повышательная фази. Великі цикли пов’язані з великомасштабною нерівномірністю науковотехнічного прогресу. Періодично економіки відбувається настільки значних базових нововведень, що вони значно змінюють як набір запропонованих покупцю продуктів, і усталений технологічний уклад. Це свего роду реакції на стан, у якому існуючий набір продуктів гранично заповнює ринок, а застосовувані технології не дозволяють випускати якусь продукцію, принципово відрізняється від вже яка виробляється. Інакше висловлюючись, у тому стані у вигляді часткових модернізацій і поліпшень не можна істотно розширити наявні і тих більш, започаткувати нові ринки. Така ситуація граничного насичення ринку переодически відновлюється. Впровадження базових нововведень викликає бурхливий ріст виробництва, у передових галузях, але це стимулює зростання і структурну перебудову всієї економіки. Але в міру того, як ринок дедалі більше заповнюється, економіки в довгостроковому аспекті наростає глобальна кризова ситуація, потребує появи нових перспективних та, відповідно, простору для подальшого самовозрастания капіталу. І таке розширення економіки, таки кожен новий «хвиля» змінює і саме механізм функціонування ринкового господарства. Такі, дуже коротко кажучи, сутність, і механізм дії великих циклів. Великі цикли не протистоять малим циклам, вони взаємодіють і доповнюють одне одного. Малі та великі цикли — це форма економічного руху, розвитку, перші є частиною других. У кожному циклі кожна наступна фаза наслідком кумулятивного накопичення що породжують її умов у протягом попередньої фази. Кожен новий цикл («хвиля») закономірно слід одним. І малі, та великі цикли у менш розвиненій ринкової економіки протікають у різних країнах щодо одночасно, створюючи світові цикли. У цьому малі цикли, якщо мають вихідної точкою понижательную хвилю великих, характеризується тим, що фаза криз глибше, депресії - більш тривала, а підйом — слабше і коротше. У цьому, що відправною для малого циклу є повышательная хвиля великого, становище у фазах протилежне. Циклічність зростання і розвитку ринкової экономики Из сказаного ясно, що криза служить масовим поштовхом до відновлення основний капітал у «малих та впровадження базових нововведень у великих циклах. Проте умови для циклічних коливань створюють не власними силами капіталовкладення. Важливий об'єктивно закладений суспільно-економічної системі мотив інвестиційної діяльності. Їм в нормально діючої ринкової економіки є достатня прибутковість приватного підприємництва. Якщо вона забезпечується, існує економічна основа поширення результатів технічного прогресу. Норма прибутку виступає, з одного боку, показником ефективності виробництва, з іншого — його стимулом і регулятором. Зниження прибутку відбиває падіння ефективності пред.

Поняття економічного розвитку і цикличности.

Історія розвитку людського суспільства переконливо засвідчує у тому, що ринкової економіки здатна створити більше товарів та послуг для великої кількості людей, ніж будь-яка інша економічна система. І пояснюється це тим, що за умови ринкової економіки забезпечується висока мотивація до творчого праці, прогресу, люди самі роблять свій вибір, ніж займатися. У цьому виникає високий рівень ризику і відповідальності у господарську діяльність, що розвиває ініціативу, підприємливість і до високим результатам розвитку громадського производства.

Графічно динаміка обсягу виробництва, у масштабі суспільства ринкової економіки за період то, можливо представленій у вигляді зростаючій прямий (рис. 1).

Рис. 1. Графічне зображення економічного зростання ринкової економіки загалом за тривалий период.

На графіці по горизонтальній осі відкладається час (t), по вертикалі — обсяги виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійному економічному зростанні й розвитку ринкової економіки целом.

Під економічним зростанням прийнято розуміти на збільшення обсягів товарів хороших і послуг, створених за певний период.

Економічне зростання — центральна економічною проблемою, що стоїть перед всіма країнами. За його динаміці (зміни) судять про розвиток національних економік, про життєвий рівень населення, у тому, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів. Економічне зростання можна обчислити двома способами:

1) або підрахувавши загальне ВНП,.

2) або визначивши зростання ВНП душу населення. Але така підрахунок це не дає повного уявлення про зростання країни, бо економічного зростання — це кількісне зміна обсягу виробництва, а й вдосконалення продукту і внутрішніх чинників производства.

Економічне зростання визначається безліччю чинників, найважливішими з яких є чинники попиту, пропозиції з распределения.

До чинників попиту ставляться такі, що підвищують сукупний попит суспільства до вироблену продукцію (вести, податкова політика держави, схильність населення збереження) і вже цим стимулюють її рост.

До чинників пропозиції ставляться кількість і якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, клімат та інших.), працездатного населення, наявність капіталу, рівень технологій і т. буд. Залежність економічного зростання знизилися від цих факторів прямая.

До чинників розподілу відносять саме розподіл природних, трудових і країни, що має бути організовано в такий спосіб, щоб у більшою мірою сприяти економічного зростання (приросту продукції, поліпшенню її якості й удосконаленню производства).

Постійний економічне зростання у ринкової економіки має низку суттєвих недоліків (інфляція, безробіття та інших.), зокрема циклічність. Річ у тім, що успішний розвиток ринкової економіки відбувається хвилеподібно, чи циклично. У різні роки виробництво може зростати великими чи меншими темпами, а деяких випадках (наприклад, зараз у Росії) розвиток економіки може мати негативний знак, що означає падіння виробництва. Тому динаміку розвитку ринкової економіки точніше відбиває хвилеподібна лінія (рис. 2), де кожна хвиля характеризує цілий цикл цього развития.

Рис. 2. Графік колебательной економічної динамики.

Якщо брати коротші часові відтинки, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів (100, 50, 8—10 років) може бути представлена іншим, точнішим графіком рис. 3).

Рис. 3. Динаміка розвитку у різні периоды.

У фундаменті економічної літературі такий перебіг розвитку називається загальним терміном «економічні флуктуації». Слово «флуктуація» латинського походження, в перекладі означає «колебание».

Отже, циклічність — це форма руху національної економікою світового господарства за цілому, передбачає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку, економічного прогресса.

Циклічний розвиток економіки супроводжується високий рівень економічної активності у протягом багато часу, та був спадом цієї активності рівня нижче припустимого. Періодична повторюваність економічних спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, і що може не турбувати розвинене цивілізоване суспільство. Тому проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні однією з центральних проблем економічної теории.

Загальна характеристика цикла.

Економічний цикл (хвиля) є спільною рисою майже у всіх галузях господарському житті і всіх із ринковою экономикой.

Економічні цикли (хвилі) — це періодичні коливання ділової активності у обществе.

Цикл є інтервал часу у розвитку ринкової економіки, протягом якої відбувається збільшення обсягу виробництва товарів хороших і послуг, та був скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання (рис. 4).

Рис. 4. Графічне зображення цикла.

На даному графіці крайні точки розвитку ринкової економіки характеризують економічний бум й парламентська криза. Підйом, економіки починається з пожвавлення фази відновлення ділову активність у вигляді укладання нових господарських договорів, які і дуже слабкого збільшення попиту робочої сили, отже, скорочення безробіття, зростання споживчого попиту. Потім починається чистий зростання, що характеризує постійне, дедалі більше збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, найвищу точку цього підйому характеризується як бум. Саме тоді економіки спостерігається повна зайнятість, а виробництво дбає про повну потужність. Реальний обсяг виробництва сягає у цій точці свого максимуму. Ціни, як правило, підвищуються, а зростання ділову активність, досягнувши повної зайнятості ресурсів, припиняється і замирает.

Криза ринкової економіки характеризується різким спадом виробництва, який починається з поступового звуження, скорочення ділову активність. Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом й пропозицією на певний товар чи окремій галузі господарства тим, що він виник як загальне надвиробництво, супроводжуване стрімким падінням цін, банкрутством банків, зупинкою підприємств (фірм), зростанням відсотка голосів і безробіття. Поступове скорочення ділову активність, уповільнення темпів зростання економічної літературі називається рецесією. Вищі темпи скорочення економічної активності характеризують спад ринкової економіки. Нижча точка цього спаду є кризис.

Економічна криза виявляє як межа, а й імпульс в розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. У час кризи виникають спонукальні мотиви до зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, оновленню капіталу новому технічної основі. З кризою закінчується період розвитку та починається наступній. Криза — найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи хозяйства.

За спадом слід період депресії (стагнація), що характеризується застійним станом ринкової економіки, слабким попитом на споживчі товари та, значної навантаженням підприємств, масової безробіттям, зниженням життя населення. У цей час відбувається пристосування господарства до нових умов й потребам экономики.

Коливальна економічна динаміка спостерігається вже протягом більш 170 років, відтоді, як капіталізм став «взрослым».

Перший найвідоміший криза вибухнула Англії 1821 р., потім кризи настали в Англії й США — в 1836 р., США —в 1841 і 1847 рр. Першим світовим кризою вважається криза 1857 р., потім вдарили кризи 1873, 1882, 1890 рр. Найбільш нищівним був криза 1900—1901 рр., який почався одночасно у навіть Росії і близько обрушився насамперед металургійну промисловість. Світовий криза 1929—1933 рр. (в американської літературі її називають «Велика Депресія») зі своєї глибині перевершив усі попередні і досі пір залишається однією з грандіозних, її наслідки вивчаються досі. 28 жовтня 1929 р., ввійшов у історію світової економіки як «чорний понеділок», біржі Уолл-стрита оголосили про катастро-фічне падіння курсу цінних паперів і на початку «великої депресії». США стали епіцентром світової кризи 1930;х, який поступово охопив весь індустріальний світ. Геть новою і специфічним за формами прояву виступає сучасний криза із перехідною економікою, які проводять реформи з перетворенню централізованої системи господарства за рыночную.

У другій половині XX в. можна знайти тенденція відносного ослаблення циклічних коливань. Поруч із спостерігається їх почастішання (наприклад, США падіння виробництва відбувалося у 1973—1975 рр., в 1981—1982 рр., 1990;го— 1991 рр.), наявне порушення класичного циклу, випадання деяких фаз. Сучасні кризи відбуваються і натомість інфляції в результаті падіння цен.

Типи економічних циклов.

Усі цикли у реальному дійсності аніскільки не схожі друг на друга, кожен має специфічні особливості, переплетення. У цьому кожен криза виник як б зненацька і викликається певними цілком винятковими обставинами. У періоді між кризами, як й у море в ясну погоду, можливі хвилювання, «баранчики» як часткових, малих та проміжних спадів, що дозволило казати про різних типах економічних кризисов.

Економічна наука з урахуванням аналізу господарської практики за історію його розвитку виділяє кілька типів економічних циклів, які називаються хвилями. Їм зазвичай дають імена учених, які присвятили цій проблемі спеціальні дослідження. Найвідоміші цикли Н.Д. Кондратьєва (50— 60 років), що отримали назву «довгих хвиль», цикли З. Кузнєца (18—25 років), тобто. «середні хвилі», цикли До. Жугляра (10 років) і короткі цикли Дж. Китчена (2 року й 4 месяца).

Розробка теорії довгих хвиль була започаткована 1847 р., коли англійський учений X. Кларк, звернувши увагу до 54-річний розрив кризами 1793 і 1847 рр., висловив думку, що це розрив не випадковий. У. Джевонс вперше привернула до аналізу довгих хвиль статистику коливань до пояснень нового науці явища. Оригінальна статистичне опрацювання матеріалів міститься у працях голландських учених Я. Гедерена і З. Вольфа при розгляді технічного прогресу як чинника цикличности.

Слід згадати і внесок До. Маркса у розробку теорії економічних криз. Він досліджував короткі цикли, що отримали назву періодичних циклів, чи криз перепроизводства.

Особливе місце у розробці теорії циклічності належить російському вченому Н.Д. Кондратьєву. Його дослідження охоплює розвиток Англії, Німеччині й США у період 100—150 років, у якому узагальнено матеріал з кінця XVIII в. (1790 р.) за такими показниками, як рівень торгівлі, видобуток і споживання вугілля, виробництво чавуну і свинцю, т. е. сутнісно він провів багатофакторний аналіз економічного зростання. У цих досліджень Н.Д. Кондратьєв виділив три великих циклу: 1 цикл з 1787 по 1814 р. — повышательная хвиля і з 1814 по 1951 р.— понижательная хвиля, II цикл з 1844 по 1875 р. — повышательная хвиля і з 1870 по 1896 р. — понижательная хвиля, III цикл з 1896 по 1920 р. — повышательная волна.

Концепція «довгих хвиль» Н.Д. Кондратьєва у роки викликала гостру полеміку у Росії. Прибічники «автоматичного» краху капіталізму звинувачували Кондратьєва в апологетиці капіталізму, оскільки відповідно до його теорії за капіталізмом розвиненою ринковою економіки визнавалося наявність механізмів саморуху і з економічних криз. Н.Д. Кондратьєв був заарештований і убитий як ворог народу. Дійсність довела його правоту.

Вивченням довгих хвиль нинішнього року столітті займалися такі вчені з світовим ім'ям, як Шумпетер, З. Кузнєц, До. Кларк, У. Мітчел, П. Боккара, Д. Гордон та інших. У Росії її ці процеси досліджують Ю. Яковецу Л. Клименко, З. Меньшиков і др.

Причини циклічного розвитку ринкової экономики.

Попри велику кількість робіт з проблемі циклічності, досі немає єдиної концепції щодо причини існування цієї явления.

Питання причинах циклічності сучасних економік в залежність від типів циклічності трактується різними економічними школами з неоднаковою ступенем рівнозначності. Так було в оцінках причин «довгих хвиль» і структурних криз підходи різних економістів на цей час на що свідчить схожі (по крайнього заходу, ідеї Кондратьєва і Шумпетера зізнаються фактично усіма). Причини «класичних», т. е. промислових (економічних), циклів визначаються по-разному.

Спочатку більшість авторів трактували процес циклічності як результат (відбиток) процесів у сфері обращения.

Це пояснення економічного циклу є суто монетарним. Найбільш широко і послідовно розглядається цикл, і суто грошове явище в роботах Хоутри. Він стверджував, що вивчення грошового потоку є єдиною причиною зміни економічної активності, чергування періодів процвітання і депресії, жвавою й цікавою млявою торгівлі. Коли грошові потоки (чи попит на товари, виражений гроші) збільшиться, то торгівля стає більш оживлённой, виробництво розширюється, ціни ростуть. Коли грошові потоки зменшується, торгівля слабшає, виробництво скорочується, ціни падают.

Інтерес до товари, виражений гроші безпосередньо визначається споживчими витратами чи споживчими витратами. Отже, таке стан як загальна депресія викликається грошовими чинниками. Виняток може становити ті випадки, коли грошові чинники призводять до падіння споживчих витрат. Сума споживчих витрат змінюється рахунок зміни грошей. Раптове скорочення кількості, то є прямий дефляція, надає гнітюче вплив економічну активність. Так, відповідно до даної теорії, процес стискування чи рецесії відбувається так. Зменшення кількості грошей влечёт у себе неминуче скорочення. Виробники, що виготовили продукцію у розрахунку звичайну попит, зіштовхуються про те, що вони можуть реалізувати насіння соняшнику по ймовірним цінами. Почнеться скупчення товарних запасів, виникнуть збитки, виробництво скоротитися, пошириться безробіття і неминуче почнеться процес зниження заробітної плати інших доходів. Процес скорочення ділову активність є кумулятивним. Коли відбувається зниження цін, оптові торговці висловлюють припущення, що його триватиме й далі надалі. Відповідно до цими припущеннями, намагаються скоротити товарні запаси й зменшити чи припинити зовсім замовлення виробникам. Та споживачів, як і й доходи, зменшуються, попит слабшає, а запаси, всупереч усім старанням торговців скоротити їх, накопичуються, кредит продовжує знижуватися. Отже, рух іде за рахунок спирали.

Фаза піднесення торгово-промислового циклу є копією руху вниз спіраллю депресії, але спіраль у разі матиме повышательный характер. Пожвавлення ділову активність викликається розширенням кредиту та триває до того часу, це тільки розширення триває. Причиною розширення кредиту і те, що банки полегшують умови надання позичок своїх клієнтів, тобто знижують учётную ставку. Якщо норма відсотка знизилася, це спонукає оптових торговців збільшувати товарні запаси. Торговці збільшують замовлення виробникам товарів. Але це влечёт за собою збільшення товарних запасів як під час рецесії, а скоріш навпаки, веде до скорочення, оскільки розширення виробництва влечёт за собою зростання доходів населення і витрат споживачів. Це означає розширення попиту товари, але це, своєю чергою, веде до неминучого скорочення запасів у торгівлі. Через війну будуть нові замовлення, подальше збільшення доходів споживачів, їх витрат і й подальше зменшення товарних запасів. Отже встановлюється кумулятивне розширення виробничої діяльності, підтримана безперервним розширенням кредиту. Розширення ділову активність раз розпочавшись, триває внаслідок власних рушійних зусиль і подальшого заохочення із боку банків не потрібно. Навпаки, банки би мало бути тепер досить обачні, аби запобігти виходу процесу розширення ділову активність з під контролю та переродження їх у бурхливу инфляцию.

Коли Америка була молода і поки лише розвивалася, банківську справу було бізнесом, куди можна було легко ввійти. І тому вистачило б позичити трохи грошей і знайти, де відкрити рахунок. Тоді не існувало законів, обмежують кількість капіталовкладень, правил ведення банківської справи, ніяких заходів, захищають чи направляють розвиток економіки. Банківська система має здатність «створювати» гроші. Вона підтримує певний рівень резервів депозиторских грошей і далі розширює грошову масу нескінченно повторюваним процесом видачі грошей до борг, з наступним відрахуванням резервного фонду з цих грошей немає та знову із наступним видачею. До поточного резерву переважно західних країн сьогодні пред’являється вимога, що він становив 18—20%. Це дозволяє надавати позику суму, перевищує вп’ятеро розміри вкладень. Як багато можете уявити, ситуація, коли кредитується сума 5 дол., але в рахунку є лише 1 дол., може бути критичної в момент циклічних перепадів. Зазвичай люди й не поспішають знімати свої гроші з банківських рахунків, але де вони хочуть бути впевнені у тому, що вони можуть зняти їх з рахунки, коли це ним знадобиться. У критичних ситуаціях люди починають побоюватися, що можуть не отримати свої гроші відразу. Усі вкладники розподіляються на чергу, щоб лише зняти з рахунку свої гроші. Банк не може видати гроші всім вкладникам одночасно тому, що має обмежене число грошей на руках, у наявності (банк займається тим, що визнає від самих людей вклади, іншим людям видає ці гроші в борг), бо основні гроші банку перебувають у позиках. Позики нелегко перетворити на готівка. Тому, якщо вкладники мають намір все одночасно отримати свої вклади, то забезпечити цю просто неможливо, і банк змушений закрыться.

Спочатку банки мали права друкувати гроші. Вони випускали банкноти, які гарантували одержання них золота. Потім банки стали випускати банкноти, не забезпечені золотом. Банкноти випускалися банками, що перебували з відривом тисяч кілометрів від людей, приобретавших їх. Той рівень комунікації і транспорту, який тоді існував, гарантував неможливість викупу золота за цими банкнот. Ця практика за якийсь час викликала стан загальної нестабільність у економіці, яка може бути охарактеризована як паніка. Паніка — це такий ситуація, коли починають хвилюватися за долю своїх вкладів і закривають свої рахунки. Коли все вкладники раптом вимагають свої вклади, банк закривається, оскільки вона не може повернути кошти всім. Це своє чергу викликало банкрутство і виробничих підприємств. Отже, спади, кризи пояснювалися нестабільністю фінансового сектора, який за певних умов викликає спад економічної активності в усіх галузях національної экономики.

Такий підхід до трактування проблеми циклічності сьогодні відходить на другому плані, зізнається спочатку поверховим, оскільки виходить із аналізу лише сфери звернення. Нині циклічність у в зв’язку зі виробництвом і оборотом. До центру аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП, подушевого доходу. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише індикатором загальноекономічних змін. Існують психологічні пояснення циклів, що пов’язують ділову активність зі зміною настроїв, переходами від масового оптимізму до песимізмові. Велике місце психологічна теорія зайняла у роботах Пигу. Під психологічними причинами Пигу розуміє «зміни у людських думках, виникаючі крім тих змін — у очікуваннях, які викликаються змінами активних чинників, на яких будується суждение.».

Пигу будує там свій аналіз того ролі, що її відіграють очікування прибутку від витрат у промисловості. З приходом кожної з фаз циклу одночасно відбувається відповідно зміна очікувань покупців, безліч від циклу до циклу ці зміни бувають одні й самі. З упровадженням такого елемента як «очікування» чи «розрахунки у майбутнє» виникають проблеми невизначеності цих сподівань. Зазвичай, прогноз майбутніх подій може бути абсолютно вірним, і що більше події віддалені у часі, проте точний прогноз і тим сильніше ймовірність порушень. Оскільки кожне економічне рішення — частина економічного характеру, який виходить на більш більш-менш отдалённое майбутнє, то кожної економічної діяльності елемент невпевненості. У зв’язку з цим варто запровадити такі терміни як оптимізм, і песимізм. Психологічні теорії мають на увазі щось більше ніж те, що під час піднесення люди дотримуються більш оптимістичних, тоді як у час спаду більш песимістичних поглядів, тільки те, що під час піднесення люди інвестують вільніше і роблять це неохоче під час спаду. Оптимізм і песимізм розглядаються у тих теоріях як чинників, мають тенденцію викликати чи посилювати зріст чи падіння вкладень. Слід зазначити, що передбачити неможливо, з яким силою реагуватимуть підприємці на зміни у економіці чи якої міри вони збільшать чи зменшать суму инвестиций.

У період, коли відбувається зростання попиту продукцію багатьох галузей в промисловості й розширення випуску наукової продукції, виробники у його галузях, які відчули ще підвищення попиту своєї продукції, схильні очікувати, що його настане. З іншого боку, як у перебігу деякого часу відбувається зростання попиту й цін, люди мають звичку все з великою упевненістю очікувати, що у подальшому зростання попиту й цін буде відбуватися у тих самих приблизно так само розмірах, тобто вони впевнено розраховують те що, що нинішній стан збережеться у майбутньому. «Найголовнішим і істотному рисою буму і те, що інвестиції, які за умов повної зайнятості принесуть 2%, виготовляються зі розрахунку 6%."[1] Саме під впливом що така ідей здоровий економічний зростання починає поступово виливатися в небезпечне розбухання. Аналізуючи цей етап, зазвичай, помилки оптимізму виявляються, настає реакція і виникають помилки протилежного характеру. Оптимістичні прогнози зрештою наводяться в порівняння з фактами. Коли ця перевірка речей виявляється невтішною, впевненість виявляється поколебимой, настає розчарування. Песимізм і небажання інвестувати призводять до скорочення купівельної спроможності. Гроші не інвестуються і витрачаються на товари виробничого призначення, а роблять покриття збитків. Оскільки заощадження не інвестуються, то все, що сприяє збільшення розмірів заощаджень, надає гнітюче вплив. Ціни падають, і це посилює песимістичні настроения.

Кожне економічне явище має власний психологічний аспект. Психологічні чинники висуваються додаткових решти економічних чинників. Ряд економістів пояснює економічний цикл зовнішніми причинами: виникнення плям сонцем, які ведуть до неврожаю і загальному економічному спаду, війнами, революціями та інші політичними потрясіннями, освоєнням нових територій і що з цим міграцією населення, коливаннями чисельності населення земної кулі, потужними проривами в технології, що дозволяє докорінно змінити структуру громадського виробництва, та інші причинами. Ообъяснение економічних коливань зводить справу до технічних нововведень і удосконаленням, до залученню до експлуатацію нових ресурсів немає і освоєння нових територій. Ця думка властива таким економістам як Виксель, Шпитгоф, Шумпетер.

Насамперед, нововведення є має історичне значення і необоротне зміна способу виробництва. «Ми можемо визначити нововведення просто як встановлення нової функції производства."[2].

Епохи підвищеної економічної активності є періоди, протягом яких розвиток техніки і «відкриття нових ресурсів створюють сприятливу основу на шляху зростання, й у першу чергу, на шляху зростання інвестицій. У такі періоди темп технічного прогресу набагато пришвидшується порівняно про те, можна було б очікувати при звичайному дії численних винаходів, кожна з яких має щодо невеличке значення. У тривалі періоди експансії вводять у дію нова, можна сказати революційна техніка, яка глибоко змінює характер всієї економіки. Ця техніка, створює основу для величезного збільшення маси капітальних благ і зростання инвестиций.

Процвітання на думку Шпитгофа, починається тоді, коли нові винаходи відкривають нові змогу інвестицій у основний капітал. Щоб підприємці справили значні інвестиції, потрібно спонукання, а ж без нього виробництво основний капітал в широких масштабах це не матиме місце. Великі нововведення тягнуть у себе створення нових підприємств і нового устаткування. Процвітання немає лише як результат винаходів чи відкриттів. Воно є наслідком практичного розгортання нововведень, що є двигуном періоду процветания.

Зазвичай, банкіри і інвестори скептично ставляться до нових ризикованим починанням, і не кожен уміє домогтися фінансової підтримки. Та коли, як задум втілиться в чинне підприємство, іншим вже неважко діставати кредит і капітал для аналогічних підприємств. Якщо новий процес успішно приведён на дію, то інші можуть просто копіювати його. Щоразу, коли кілька вдалих новаторів, їх прикладу ту годину ідуть інші. Отже рушійний поштовх, даваемый новатором, породжує рух послідовників, привлечённых спокусою можливостей вилучення прибыли.

Бум — це явище, викликаного рухами підприємців, устремляющимся до нових можливостей. Бум може посилюватися перебільшена оптимістичними очікуваннями. Сутність буму можна зводити до впровадження у виробничу систему нововведение.

«Дисперсія є нічим іншим, як реакцію економічної системи на бум чи пристосування економічної системи до того стану, до якому наводить її бум.» Порушення, що виникають із нововведень що неспроможні розсмоктатись поступово, в процесі лікування, тому що майже всі вони носять капітальний характер. Вони розглядають існуючу систему їм і викликають необхідність особливого процесу пристосування. У період рецесії економічна система переходить до нового стану рівноваги, наступному за порушеннями, викликаними бумом. Якщо нововведення з’являються одночасно й у великій кількості, то умови змінюються різко, та інформаційний процес пристосування стає надзвичайно важкою. Поступово, але це пристосування здійснюється, і досягається стан рівноваги. Період депресії можна з’ясувати, як період, протягом якого завершується пристосування до нової промислової ситуації, яка в попередній період впровадження нововведень. Перебудова системи є неминучою. Цей процес відбувається й утілює у собі сутність депресії, та її здійснення пов’язані з втратами, опором, катастрофою надежд.

Ми доходимо висновку, що багато нововведень, з’являються в період процвітання, є саме цим чинником, який порушує рівновага й настільки змінює умови промислової життя, після цього неминуче настає час перебудови цін, вартостей і производства.

На думку Шумпетера «нововведень властиво нахлинути припливної хвилею і далі відступити. Економічний цикл зводиться до відливу і припливу нововведень і до тих наслідків, які звідси вытекают.».

Найпоширенішими сьогодні є такі напрями дослідження причин криз і циклов.

Це, по-перше, пояснення криз недоспоживанням народних мас, що викликають обвал виробництва. Ліки від криз у разі — стимулювання споживання. Тим більше що, нерівномірна динаміка споживання, як переконує практика, є радше наслідок, ніж причину економічного цикла.

По-друге, група вчених-економістів пов’язує кризу зі відсутністю «правильних пропорцій» між галузями та регіонами, з нерегульованої діяльністю підприємців. Складовою частиною цих поглядів можна вважати концепцію, яка пояснює кризи збоями в грошовому поводженні чи банківської сфери, описаної выше.

По-третє, відому популярність отримав пошук причин циклічного характеру розвитку в конфлікті умов виробництва та умов реалізації, у цілковитій суперечності між виробництвом, хто прагне до розширення, і не успевающим його зростанням платоспроможного попиту. Економічна криза виявляє істотних змін у сукупному пропозиції і сукупному попиті, тому криза не лише наслідком порушення пропорційності розвитку громадського виробництва, а й імпульсом до досягненню рівноваги і збалансованості національної экономики.

Так багато поглядів пояснюється складністю .й пихатістю даного економічного явления.

Державне регулювання циклічності производства.

Ми вже знаємо, сучасна ринкової економіки функціонує в умовах активного на неї держави. Державне вплив на економіку спроможне суттєво спричинити хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину й частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення з-поміж них. Державне регулювання спрямоване на пом’якшення циклічних коливань, тому вона носить антициклический характер. Найважливішими методами, з допомогою яких впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-налоговые важелі. Під час кризи державні заходи спрямовані чи виробництва, тоді як у час підйому — з його стримування. Тож з метою ослаблення «перегріву» економіки держава робить у фазі підйому сприяє подальшому подорожчання кредиту, вводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги налаштувалася на нові інвестиції. У разі кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки налаштувалася на нові инвестиции.

Отже, сучасний механізм самонастройки ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихийно-рыночного механізму функціонування економіки формі циклічних криз з свідомим державним впливом на воспроизводственный процесс.

Слід відзначити особливості сучасних циклічних криз, пов’язані з кризою державного регулювання. Останнє одержало вираження у неспроможності антициклической політики держави, в банкрутство теорій і практики на циклічне розвиток, в невідповідність офіційно проголошених цілей державної поли тики фактичним результатам регулювання економіки (замість зростання економіки — його падіння, замість повної зайнятості — масове безробіття, замість стабільність цін — хронічна інфляція, і т. буд.). Через війну економічна діяльність держави стала додатковим чинником нестійкості экономики.

Криза державного регулювання економічного розвитку зажадав від уряду розвинутих країн шукати вихід із ситуації, але з відмови від державної регулювання циклічного виробництва, а у вигляді перебудови його форм і методів. Антициклическая спрямованість державної політики змінилася антиинфляционной.

Інфляція є невід'ємною рисою сучасного економічного циклу. Вона взаємодіє зі циклічним рухом економіки та змінює механізм циклу. Це зміна характеризується зменшенням «чутливості» цін до кризового звуження ринкового від попиту й збільшення цієї чутливості до зростання попиту. Пояснюється це тим, що великий капітал, монополії пристосовуються до звуження платоспроможного попиту населення шляхом скорочення за збереження високі ціни. Державу ж допомагає великим фірмам «управляти» у такий спосіб кризою. У результаті сучасних кризи спостерігається протиборство двох тенденцій у ціноутворенні: повышательной, що з діяльністю великого капіталу і держави, і понижательной, породжуваної циклічним скороченням ємності ринку. Отже, сучасний цикл поєднує у собі криза й инсоляцию.

Антициклическая і антиінфляційна політику держави покликана пом’якшити негативні последствия.

Список використовуваної литературы:

1. Хансен Еге. Економічні цикли і Львівський національний дохід. М., 1959. 2. Хаберлер Р. Процвітання і депресія: теоретичний аналіз циклічних коливань. М., 1960. 3. Аукуционес С. П. Сучасні буржуазні теорії та моделі циклу: критичний аналіз. М: Наука., 1984. 4. Мамедов О. Ю. Сучасна економіка. М: Фенікс ., 1996. 5. Вступний курс з економічної теорії. М.: ИНФРА-М, 1997. ———————————- [1] Дж.М.Кейнс, Загальна теорія зайнятості відсотка голосів і грошей, стр. 312 [2] Schumpeter, Business Cycles, p.87.

———————————- [pic].

[pic].

[pic].

[pic].